«Об’єднуватися не для бою, а щоб узяти на себе відповідальність»: навіщо українській медіаспільноті саморегулювання

Конференція «Саморегулювання в Україні: чого бракує медіа?», яку організував Центр демократії та верховенства права спільно з International Media Support, об’єднала журналістів, українських і міжнародних медіаекспертів для обговорення точок (не)дотику у питанні саморегулювання українських медіа.

Вітчизняна медіаспільнота намагається сформувати спільне бачення того, яким має бути це саморегулювання. На думку багатьох учасників конференції, в останні п’ять років у цьому намітився прогрес.

«Увага до саморегулювання взагалі й до органів саморегулювання, зокрема, до експертних оцінок, які створюємо ми та наші колеги, зросла останнім часом дуже суттєво», — поділилася спостереженнями членкиня Комісії журналістської етики Тетяна Лебедєва. І особливо, за її словами, це проявилося з початком широкомасштабного вторгнення: «Ми бачимо, що дуже багато представників медіа осягнули значення дотримання стандартів, недопущення маніпуляцій, відповідального ставлення до подачі інформації. І це не може не тішити. Адже якщо раніше від цього залежала якість медіа та обізнаність аудиторії, то тепер — ще і доля, ментальний стан, а подекуди й життя людей».

Тетяна Лебедєва

Однак ведучий «Радіо NV» Дмитро Тузов, який є представником Незалежної медійної ради, менш оптимістичний у своїх оцінках і говорить, що саморегулювання в українських медіа перебуває в ембріональному стані.

«У нас є окремі органи саморегулювання — такі, як Комісія з журналістської етики, Незалежна медійна рада, Інститут масової інформації, Медіарух та деякі інші, — це означає, що основа для подальшого розвитку існує. Водночас ключову регуляцію у вітчизняному медіапросторі в нас продовжує виконувати держава. І це підтверджує низка обставин, включно з існуванням національного телемарафону, на який спрямовують вагоме державне фінансування. А є ще Суспільне, яке теж фінансується державою, плюс “Армія ТВ”, “Армія ФМ”, “АрміяІнформ”. Таким чином, держава відсотків на дев’яносто регулює інформаційний простір України», — говорить Тузов.

Дмитро Тузов

Тож для розвитку саморегулювання в медіа, продовжив журналіст, необхідно спочатку змінити ситуацію в медіапросторі країни з домінуванням у ньому держави. А оскільки найближчим часом зробити це неможливо, медіаспільнота може поки лише долучатися до співрегулювання, підставляючи плече державі в цьому питанні. Але робити це більш активно, проявляючи ініціативу, залучаючи ті медійні організації, які вже створені та діють, — тобто користуючись тактикою маленьких кроків.

• Читайте також:«Бути етичним означає бути захищеним». Чому під час війни саморегуляція і стандарти зберігають журналістів і журналістику

Саме таку тактику взяли на озброєння в Інституті масової інформації, розповіла аналітикиня ІМІ Олена Голуб. «Ми пішли маленькими кроками й замість спонукати медіа створювати саморегуляторні організації стали намагатися для початку впливати на якість медіаконтенту. Адже на підвищення її рівня, зрештою, і спрямовані саморегуляторні механізми. У нас є кілька проєктів, які пов’язані з впливом на якість медіа і, відповідно, на саморегуляцію. Зокрема це список прозорих і відповідальних медіа. Про них ми можемо сказати суспільству, що їм можна довіряти й отримувати з них якісну, перевірену, достовірну інформацію», — пояснила Голуб.

Олена Голуб

Схожий проєкт ІМІ реалізує разом з «Детектором медіа». Йдеться про мапу рекомендованих медіа — список онлайн-видань і телевізійних компаній регіонального рівня, які варті довіри. Ці проєкти, сказала Олена Голуб, впливають на саморегуляцію медіа через інститут репутації, зокрема.

«Все-таки інститут репутації як-не-як працює, і, відповідно, медіа хочуть потрапити до переліку якісних. Для цього вони звертаються до ІМІ й питають, які недоліки ми помітили в їхній роботі. Ми з ними комунікуємо, вказуємо на помилки, а вони їх виправляють», — говорить аналітикиня Інституту масової інформації.

Про те, які практики саморегулювання впроваджують у своїй роботі самі медіа, йшлося на тій частині конференції, в якій взяли участь головна редакторка порталу Liga.net Юлія Банкова, директор з маркетингу каналу «Еспресо» Микола Типусяк, виконавча продюсерка Українського радіо Юлія Шелудько, співзасновниця «Рубрики» й шеф-редакторка «Східного варіанту» Анастасія Руденко та заступниця директора з правових питань Starlight Media Оксана Остапко.

Серед внутрішньоредакційних механізмів саморегулювання, які застосовують у виданні Liga.net, Юлія Банкова назвала редакційні кодекси, включно з етичним, і різні політики, які регулюють певну роботу — рекламна, антикорупційна, гендерна політика, політика управління людськими ресурсами та багато інших.

«До того ж у нас є документально зафіксовані внутрішні правила стосовно того, як ми пишемо, як представляємо людей, із ким працюємо, з ким не працюємо, як ведуться влоги, кому ми надаємо майданчик для колонок, як підписуємо людей і ще багато іншого. Це така система правил, із якими ми ознайомлюємо всіх людей, котрі долучаються до нашої команди, і яких усі зобов’язані дотримуватися», — розповіла головна редакторка Liga.net.

Юлія Банкова

Команда «Еспресо», за словами маркетингового директора каналу Миколи Типусяка, також долучилася до саморегулювання: вивчила вимоги до медіа, які претендують бути занесеними до «білого» списку, напрацювала документи й політики, яких, на її думку, не вистачало, і в результаті увійшла до переліку найвідповідальніших українських онлайн-медіа.

• Читайте також: Видання Liga.net оприлюднило редакційний кодекс

«Ми ретельно моніторимо наш контент на предмет наявності маніпуляцій, фейків, мови ворожнечі, чорного піару, порушень етики, наявності матеріалів з ознаками замовлення, щоб запобігти всьому цьому. Крім того, ми стежимо за дотриманням нашими співробітниками кодексу журналістської етики. І намагаємося підтримувати будь-які ініціативи колег по медіаспільноті, коли виникають якісь загальні проблеми на рівні індустрії», — поділився Типусяк.

Микола Типусяк

Юлія Шелудько, виконавча продюсерка Українського радіо, яка координує роботу всіх регіональних редакцій радіо у філіях Суспільного, своєю чергою розповіла: «Суспільний мовник у багатьох державах світу виступає флагманом у дотриманні журналістських стандартів і процесах самоврядування, й український Суспільний мовник тут не є винятком. Це стало можливим великою мірою завдяки реформі Суспільного мовника України, і шляху, який був пройдений нами з 2017 року».

Юлія нагадала, що на Суспільному створена Редакційна рада — колективний орган, що стежить за дотриманням журналістських стандартів і редакційного статуту мовника. Члени та членкині ради — це не лише журналісти, а й активісти у захисті професійних прав і редакційної свободи, які стежать за дотриманням редакційного статуту Суспільного, пояснила Юлія Шелудько.

Юлія Шелудько

Що стосується дотримання журналістських стандартів, то на Суспільному, за її словами, користуються політиками, напрацьованими Комісією журналістської етики. До того ж у медіа є департамент моніторингу контенту і журналістських стандартів, і саме він випадковим чином відстежує теле- та радіопрограми, матеріали на онлайн-ресурсах і виявляє, чи є там бодай найменші порушення або навіть натяки на порушення стандартів.

«Це дуже ефективно працює, тому що у нас, як відомо, багато регіональних редакцій, і часом буває складно простежити за таким великим об’ємом контенту. Також ми проводимо надзвичайно багато семінарів, тренінгів, навчань, щоб підтримувати рівень обізнаності у сфері стандартів і способів їх дотримання серед нашого трьохтисячного колективу», — додала Шелудько.

Заступниця директора з правових питань Starlight Media Оксана Остапко звернула увагу на те, що медіахолдинг має досвід не лише внутрішньоредакційного, а й інституційного саморегулювання.

У зв’язку з цим вона згадала заснований ще у 2002 році Індустріальний телевізійний комітет, який назвала спробою об’єднати великих гравців індустрії та напрацювати правила, які будуть об’єднувати учасників ринку та виконуватися ними.

• Читайте також: StarLightMedia запровадила Кодекс етики

«На мій погляд, ІТК свого часу слугував платформою для зустрічей і професійних дискусій, а також сприяв розвитку телевізійного ринку в Україні та саморегулювання цієї галузі. У нас із 2018 року є робоча група при Нацраді з питань телебачення та радіомовлення, у якій ми з колегами з індустрії, з гравцями громадського сектору напрацьовуємо акти спільного регулювання. Наприклад, як висвітлювати в медіа булінг, суїцид, питання насильства проти дітей, інші чутливі теми. Це приклад чудового поєднання як спільного регулювання індустрії, так і саморегулювання», — говорить Оксана Остапко.

Оксана Остапко

Модератор дискусії Максим Дворовий, керівник напряму «Цифрові права» «Лабораторії цифрової безпеки», звернув увагу на те, що саморегулювання на рівні окремих медіа або кластерів медіа в Україні більш розвинене, ніж саморегулювання як загальний рух гравців медіапростору до об’єднання довкола узгоджених стандартів.

«Сьогодні ми маємо декілька журналістських організацій, але проблема в тому, що значна частина журналістів вважає, буцімто ці інституції є рудиментами радянського часу. Так, якщо я не помиляюсь, назвав КЖЕ Денис Казанський років сім тому, коли Комісія ухвалила рішення щодо публікації в інтернет-виданні “Четвертая власть”, головним редактором якого він був. Чого на сьогодні не вистачає медіа, щоб об’єднатися довкола стандартів і запроваджувати механізми саморегулювання не лише на редакційному, а й на загальному рівні?», — запитав учасників конференції Максим Дворовий.

Максим Дворовий

Юлія Банкова відповіла, що ключовою перепоною для цього є нерозуміння журналістами та медіаменеджерами практичної цінності такого об’єднання.

«Багато хто думає: для чого нам ще одна якась велика профспілка, що вона нам дасть? Юриста? Так зараз у кожного медіа свої юристи, які надають правові консультації та за потреби представляють журналістів у судах. Журналістські стандарти? Майже в кожній редакції вони виписані й висять на сайті. І політики теж у кожного свої є. І ми не розуміємо, мені здається, якоїсь практичної цінності такого об’єднання», — поділилася міркуваннями головна редакторка Liga.net.

За її словами, українські журналісти добре об’єднуються, коли щось стається, і зазвичай демонструють високий рівень солідарності, б’ючи єдиним кулаком чи то по корупції, чи то по владі, коли хтось із медіа чи медійників потерпають від її дій. Але в повсякденній роботі такої потреби не бачать.

Банкова розповіла, що намагалася під час нещодавньої поїздки до Швеції дізнатися у місцевих журналістів, навіщо вони вступають до своєї цехової профспілки. Більшість із них відповідала, що такі традиції, і вони навіть не уявляють, що можна не доєднатися до органів самоврядування.

«І коли я починала запитувати про практичну користь, вони називали страхування, умови якого краще, ніж надає роботодавець, безоплатне навчання, юридичний захист, яким, я так зрозуміла, не дуже часто хтось користується, бо все і так дуже добре працює. Ну, власне, на цьому бенефіти закінчувалися», — поділилася своїми дослідженнями медійниця.

Будучи впевненою у тому, що українській медіаспільноті необхідне саморегулювання, вона водночас вважає, що її представникам необхідно чітко зрозуміти та сформулювати ту практичну цінність, заради якої вони будуть створювати свій орган самоврядування. Втім, зауважує Банкова, треба розуміти, що в тій же Швеції членство в їхній журналістській профспілці оплачується журналістом щомісячним внеском розміром 50–60 євро. Тому, створюючи об’єднання, українські журналісти мають бути готовими платити за це. Лиш тільки розуміти — за що.

На думку Дмитра Типасюка, створенню саморегулювання українським медіа заважає бекграунд вітчизняної журналістики. «Ми вийшли з системи, в якій медіа були на службі у влади. І багато журналістів досі підсвідомо вважає, що це єдина форма їхнього існування. Влада теж досі живе цим досвідом, намагаючись повсякчас поставити медіа на службу собі. І ми маємо суспільство, яке, пам’ятаючи ті часи, не довіряє нікому. Ми, медійники, дійсно, як і в цілому наше суспільство, коли виникає загроза, можемо зібратися і дати бій. А от об’єднуватися не для бою, а щоб взяти на себе відповідальність, ми ще не навчилися. Тут у нас з’являються проблеми, ідентичні до проблем українського суспільства», — говорить продюсер «Еспресо».

Як цю проблему долати? Найкраще криза довіри долається, коли люди активніше спілкуються, намагаються чесно відповідати на питання, що є для них спільними. Якраз одне з таких питань — навіщо медіа об’єднуватися? Основна мотивація для об’єднання медіаспільноти, вважає Микола Типусяк, — бажання жити в цивілізованому суспільстві, яке може організовуватися, яке має довіру до медіа, до влади, один до одного та яке може реагувати на виклики. «А для цього ми повинні взяти на себе відповідальність об’єктивно інформувати суспільство, зокрема й щодо його прав», — говорить медіаменеджер.

А ось заступниця директора Starlight Media Оксана Остапко бачить більш реалістичний шлях до саморегулювання українських медіа — через створення органів співрегулювання. Зараз, нагадала вона, відповідно до Закону «Про медіа», триває формування п’яти органів спільного регулювання в різних сферах: аудіовізуальні медіасервіси (телевізійне мовлення та медіасервіси на замовлення), аудіальні медіасервіси (радіо й аудіальні медіасервіси на замовлення), друковані медіа, онлайн-медіа та платформи спільного доступу. Вони повинні напрацювати кодекси (правила) щодо предмета спільного регулювання та забезпечити функціонування експертних комісій, які будуть надавати індивідуальні висновки щодо кожного окремого випадку, що стосуватиметься конкретних суб’єктів і конкретних ситуацій в межах спільного регулювання. І це може стати прологом до подібної роботи зі створення саморегулювання, говорить Остапко. Оскільки після того, як медіа навчаться кооперуватися в рамках органів співрегулювання та домовлятися там, вони зможуть діяти подібним чином і поза ними.

Співзасновниця «Рубрики» Анастасія Руденко також вважає, що для розвитку саморегулювання серед української медіаспільноти бракує розуміння, для чого воно потрібне. «Коаліції за замовчуванням — нестабільні конструкції. І як тільки питання, заради розв’язання яких вони створювалися, подолане, коаліції розвалюються. Що може стати тим клеєм, який буде тримати об’єднання на стабільній основі? Якими будуть ті “плюшки”, що спонукатимуть журналістів та медіа співпрацювати в органах саморегулювання постійно? Спочатку потрібно відповісти на ці питання», — каже Руденко.

Анастасія Руденко

Можливо, говорить вона, варто скористатися досвідом успішних журналістських об’єднань, яких доволі багато у світі. Наприклад, такого, як Центр із дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) — глобальної мережі, яка поєднує ньюзруми в різних країнах. Це спеціалізована мережа, куди достатньо високий поріг входу, але як перевагу її учасники отримують доступ до експертизи один одного, а також до закритих інструментів, завдяки яким розслідування можуть ставати глибшими.

Також цікавий досвід в організації Solutions Journalism Network — мережі, до якої входить «Рубрика». В них є глобальний агрегатор, який акумулює історії медіа з різних країн, і це дає можливість зробити видимою читачу, скажімо, з Шотландії чи з Індії історію з України. До того ж там є спеціальні конкурси, експерти тощо. Це все спонукає медіа відповідати певним стандартам, щоб потрапити до такої мережі чи організації.

«За такою ж логікою ми зараз намагаємося створити простір взаємодії, вибудовуючи медіамережу “Вікно Відновлення” (UA Recovery Window Media Network) — об’єднання українських медіа та аналітичних центрів для моніторингу відбудови. З тих “плюшок”, про які я говорила, в нас є контент-фонд, тобто ми можемо надавати фінансову підтримку безпосередньо редакціям або аналітичним центрам, які створюють контент. Також ми надаємо допомогу у дистрибуції — створюємо агрегатор, який дозволяє робити обмін аудиторіями, таким чином збільшуючи кількість тих, хто бачить, чує або читає журналістські матеріали. Ну, і крім того, ми дбаємо про посилення спроможностей організацій і редакцій, які входять до мережі. Йдеться про навчання, курси, кроссекторальність. На цьому “клеї” в нас і працює механізм об’єднання. Думаю, саме такі приклади взаємодії і показують напрямок руху до більш всеохопного саморегулювання в українських медіа», — розповіла Анастасія Руденко.

А головне, за її словами, — це розуміння того, що у співпраці досягти можна більше, ніж конкуруючи. В Україні дуже різноманітний і диференційований медійний простір. Але у будь-якому випадку треба досягати спільності та шукати те, що нас об’єднує не у сьогоденних «гарячих» потребах, а у довготерміновій перспективі, говорить медійниця.