Можу поїхати в перших лавах: Разумков про фронт для депутатів, кризу в Раді та завершення війни

Президент Володимир Зеленський будує в Україні диктатуру. В цьому впевнений екс-спікер Верховної Ради, народний депутат Дмитро Разумков. То що ж так дратує у діях глави держави його колишнього близького соратника?

На що може перетворитися Рада, яку неможливо змінити під час війни? Чи готові депутати показати приклад і мобілізуватися, та чи справді президент будує диктатуру в Україні? Відповіді на ці та інші запитання читайте в другій частині інтерв’ю політика "Телеграфу".

*Чи мала змогу влада підготуватися до зниження рівня міжнародної підтримки? Чому Рада досі тягне з ухваленням нових правил мобілізації, чи будуть все ж таки мобілізовані 18-річні? Відповіді на ці запитання читайте в першій частині інтерв’ю.

Депутатська мобілізація

— Ви подавали альтернативний мобілізаційний законопроєкт, де пропонували залишити вік мобілізації 27 років, з’являтися у ТЦК тільки у разі отримання повістки. Але ж із такими м'якими нормами країна не набере тієї кількості людей, яка потрібна. Це ж очевидно.

— А ми з такими відносно м'якими нормами повернули Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Херсонщину. Ці ж норми діяли. Ми навіть трошки їх робимо більш жорсткими.

— Але ж ситуація змінилася.

— Як змінилася?

— Вже нема тієї кількості добровольців, як на початку повномасштабного вторгнення.

— А що було зроблено, щоб цих добровольців стало не менше? Що зробила для цього влада? Вона забезпечила їх снарядами, які мала почати виробляти 2022 року? Ні. Забезпечила дронами? На фронті в підрозділах, в кращому разі, 15% це дрони, які забезпечила держава. Це в кращому разі, а середній показник 5-10%. Решта — або волонтерські дрони, або люди передають. А де ті 3-4 мільярди гривень, які були виділені [міністру цифрової трансформації Михайлу] Федорову.

От я порахував: беремо 7-дюймовий дрон, який коштує плюс-мінус 16 тисяч (розумію, що це не зовсім коректно, адже дрони є різні), але взяли ці 3-4 мільярди і розділили на вартість одного дрона і отримали 2 мільйони 134 тисячі дронів. Навіть якщо один дрон кидати на одного ворога, то ви зможете знищити більше мільйона "рускіх асвабадітєлєй". І де воно все? Ми зараз зареєстрували постанову про створення тимчасової слідчої комісії з питань використання цих коштів. А влада все робить для того, щоб це не проголосувати й не випустити в зал.

Де українські снаряди? Причому навіть не ті, які потрібні для іноземної техніки, а бодай до радянської зброї. У нас же багато радянської зброї.

— Мобілізація депутатів. Можливо, від цього питання дещо тхне популізмом, але це те, про що питають люди в соцмережах. Хоча не варто виключати, що цю тему розганяють і боти.

— Це не боти. Це здебільшого живі люди і вони вимагають справедливості. З точки зору політики, мені простіше було б сказати зараз: "Всіх на фронт!" Але це неможливо. Не можуть зараз всіх депутатів направити на фронт, бо якщо їх там приб'ють, то замінити не буде ким. І тоді буде паралізований єдиний, абсолютно легітимний на період війни орган прийняття державницьких рішень (хоча як він приймає ці рішення – окреме питання). Але справедливість має бути.

Що я запропонував у законі про мобілізацію (за що монобільшість не проголосувала): є депутати, які їздять на фронт, служать і намагаються допомагати. Але є і ті, хто навіть не знає, що таке фронт і де він починається. Я подав правку, щоб депутата, згідно з його військово-обліковою спеціальністю, за розпорядженням главкома відряджали в зону ведення бойових дій на один місяць і не більше, аніж 30 народних депутатів [за раз]. Я можу в перших лавах поїхати.

— Чому не більше 30 депутатів?

— Тому що відсутність 30 депутатів не вплине на прийняття рішень. Депутатів сьогодні 401: мінус 30 на місяць — і можна спокійно працювати. Це не паралізує роботу парламенту. Я розумію, що депутатів ніхто не поставить "на нуль". Але депутат буде бачити, що насправді там відбувається, а не з Києва дивитися.

— До речі, яка у вас військово-облікова спеціальність?

— Я закінчував міжнародні фінансові відносини, це фінанси. Але я впевнений, що кожному знайдуть, чим там зайнятися.

Криза парламентаризму

— Поговорімо про парламент. Очевидно, що з цим складом парламенту ми вже до кінця війни. На вашу думку, на що він перетвориться? Бо ж незрозуміло, коли закінчиться війна.

— Дивлячись на те, що відбувається, думаю, що краще поки не буде. По-перше, у нас існує нова коаліція: "Слуга народу" і дві групи колишнього ОПЗЖ, плюс ще "Довіра". Іноді до цієї коаліції може долучитися "За майбутнє" і "Батьківщина". Причому, просто для розуміння, якщо правильний законопроєкт, направлений на потреби армії, соціального захисту, інтересів українського бізнесу, — за це голосує весь зал. Мені, наприклад, байдуже. Якщо законопроєкт хороший, я буду голосувати за закон президента, за закон Арахамії, за свій, за будь-кого іншого в стінах Верховної Ради.

Сьогодні парламент не суб'єктний. Сьогодні нема парламенту і нема Кабміну. Об'єктивно. Сьогодні є Офіс президента, і в ньому два відділи: законотворчої роботи, який називається Верховна Рада, та імплементації прийнятих на Банковій рішень, який називається Кабінет міністрів. Все!

Я не заздрю депутатам монобільшості. До них ставляться не як до людей. Це правда, що багато з них хотіло б вже скласти мандат і піти, бо вони ні на що не впливають.

— Але ж з іншого боку зручно: заховалися за президентом і ніякої відповідальності.

— Для дуже невеликої частини людей. Всім іншим – ні.

— А що загрожує депутатам, якщо вони будуть голосувати не так, як вказують в Офісі?

— Там по-різному. Когось лякають, що спецслужби будуть по тобі працювати. У когось був бізнес, на який починають тиснути.

— З парламентом зрозуміло, а з чинним президентом ми також до кінця війни? Якщо не помиляюсь, досить лише змінити закон, щоб з’явилася теоретична можливість президентських виборів під час воєнного стану.

— Закон можна змінити, а от Конституцію — ні. В Конституції написано: президент обирається на п’ять років, але записана безперервність влади до інавгурації нового президента. Погоджуюсь. Але що таке "безперервність"? Це коли вибори відбулись, старий президент їх програв, і через 30 днів має відбутися інавгурація нового. Ці 30 днів він виконує повноваження, а далі — новий президент.

— Але оскільки вибори не відбулися, ви заявляли, що президент має передати повноваження спікеру?

— Опоненти кажуть, що нема такої норми в обов'язковому порядку передати повноваження президента голові Верховної Ради. Погоджуюсь, адже для цього є чотири підстави: імпічмент, крий Боже — помер, стан здоров'я або власна заява. Та з іншого боку, він може добровільно передати повноваження голові Верховної Ради. Він це не зробить, я це розумію. Але питання в іншому: об'єктивно має бути байдуже, що вважаю я, що вважає Зеленський. Є єдиний орган в Україні, який може дати відповідь — Конституційний суд. Якщо президент був би впевнений, що у нього все гаразд, він торік мав би піти в Конституційний суд і отримати відповідь. І тоді такої б дискусії не було.

Чому це важливо? Наша перелякана влада думає, що 21 травня (день інавгурації нового президента, якби вибори відбулися. — Ред.) буде Майдан, люди вийдуть і скажуть "цар несправжній". Це неправда. Цього не станеться. Але треба не тут боятися. Треба боятися того, що буде відбуватися за кордоном. Заяви президента про те, що там його всі підтримують це — аутотренінг.

— А чому ви вважаєте, що за кордоном поставлять під сумнів легітимність Зеленського?

— Росія сьогодні вкладає величезні ресурси в політиків, ЗМІ, лідерів громадської думки і буде це використовувати. Будемо відверті: ви бачите ситуацію по деяких структурах у Польщі, в Угорщині, в інших країнах. Є "п'яті колони", які підтримують Росію. І вони будуть роздмухувати, розхитувати цю тему. А якби було рішення Конституційного суду, всі ці розмови не мали б сенсу. Та оскільки його нема, то виникає запитання: чому президент цього не зробив? Або він не розуміє, що є проблема і він як гарант Конституції має на неї дати відповідь. Або він розуміє, що відповідь його не влаштує.

— Раніше ви казали, що президент будує щось на кшталт диктатури. Не відмовляєтесь від цих слів?

— Ні.

— В такому разі, вас не бентежить, що саме цей тезис зараз "хитають" і росіяни?

— А давайте подивимося, коли я почав про це казати і коли почали росіяни. Мене турбує, що ми тут будуємо державу, в якій не хочуть бачити свободу слова. Ви давно в Верховній Раді були?

— Давно.

— Чому?

— Не пускають в кулуари, як казав мені голова комітету зі свободи слова Ярослав Юрчишин, зміркувань безпеки. Нема сховища, яке на випадок повітряної тривоги здатне вмістити всіх депутатів і журналістів.

— Маячня щодо того, що нема місця в укритті. Брехня! Просто не хочуть, щоб ви бачили, що там відбувається.

— Саміт НАТО, який відбудеться влітку у Вашингтоні. Торішній саміт у Вільнюсі нічого нам не дав, прориву не було, що очікувати цього року? Чергової заяви про "відчинені двері"?

— "Завдяки" знову ж таки відсутності стратегії, ми з вами навряд чи маємо очікувати прориву у США. Скоріше за все буде якась заява про тотальну підтримку України. Якогось доленосного або поворотного моменту там очікувати точно не варто.

— Коли завершиться війна?

— Не знаю… Є дуже багато викликів, які сьогодні стоять. Є дуже багато невідомих, які з'являються. На жаль, ми втрачаємо той темп, який задала українська армія і український народ 24 лютого, коли ми вистояли, а всі в світі думали, що три дні й Україна впаде. Ми вистояли, відігнали ворога, знищували його з кожного вікна і не завдяки депутатам, Зеленському, Єрмаку, Шмигалю, а завдяки людям. І переможемо ми теж завдяки людям. Але скільки на це піде часу, у мене відповіді нема.