/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Ffb1c5e60f9fe29f93678e2f93cd4cd77.jpg)
Рецензія на серіал «Ходячі мерці: Ті, хто вижив» / The Walking Dead: The Ones Who Live
На телеканалі АМС завершився показ чергового проєкту з постапокаліптичного зомбі-всесвіту «Ходячі мерці» з підзаголовком «Ті, хто вижив». Його сюжет покликаний розповісти про подальшу долю героїв оригінального шоу — Ріка Ґраймса та Мішонн. Власне, на початкових етапах серіал отримав назву «Рік і Мішонн», але, ймовірно, після «Деріла Діксона» творці вирішили відмовитись від такої кричущої прямолінійності. У рецензії нижче розбираємось, що пропонує новинка — все ті ж нескінченні драми та конфлікти на тлі скупчень згнилих мертвяків, чи може якісь нарешті реально захопливі події.
Плюси:
довгоочікуване повноцінне повернення на екрани головного героя оригінального шоу Ріка Ґраймса; його возз'єднання з коханою — напружений, емоційний та значущий момент; починається серіал досить непогано, та й в останньому епізоді уважно слідкуєш за тим, що відбувається на екрані; зомбі загримовані як завжди чудово; достатня кількість ниточок, що ведуть до подій «Ходячих»
Мінуси:
в певний момент сюжет перетворюється на стандартні діалогові страждання персонажів, від яких вже нудить; велика кількість абсурдних ситуацій, нелогічностей, протиріч (особливо відверто супергеройська сцена з гранатою у фіналі виглядає сумнівно); драматургія базується на тому, що Рік губить себе, а потім знову мусить знайти, що більше скидається на тупцювання на місці, ніж розкриття характеру, на додаток це самоповтор, адже таке вже траплялося з ним раніше; суцільно монотонні сутички з ходячими не додають напруги
«Ходячі мерці: Ті, хто вижив» / The Walking Dead: The Ones Who Live
Жанр постапокаліптична драма, зомбі-горор
Творці Скотт М. Ґімпл, Данай Ґуріра, Ендрю Лінкольн
У ролях Ендрю Лінкольн, Данай Ґуріра, Поліанна Макінтош, Террі О’Квінн, Леслі-Енн Брандт
Прем’єра АМС
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Телевізійна франшиза «Ходячі мерці» живіша за всіх живих. Вона презентує вже сьомий проєкт в рамках свого довготривалого тупцювання по землях, що кишать полчищами живої мертвечини. Щобільше, за останній рік це третій поспіль спіноф, котрий розповідає про долю ключових персонажів флагманського шоу та приймає естафету у попередників «Мертве місто» та «Деріл Діксон».
Після доленосного вибуху на мості, який відбувся у п’ятому епізоді дев’ятого сезону «Ходячих», колишній заступник шерифа та лідер групи вцілілих Рік Ґраймс, а разом з ним і незмінний виконавець ролі Ендрю Лінкольн, покинули проєкт. Цей момент ознаменував завершення цілої епохи, адже протягом довгих восьми років саме Рік був тим персонажем, навколо якого будувалася суперечлива драматургія цього всесвіту.
Нині історія повертається до героя, з якого все почалося у далекому 2010-му, а також до його коханої з катаною напереваги Мішонн. Дебютний епізод повністю присвячений Ґраймсу та розкриває численні подробиці з його життя останніх років.
Потрапивши до так званої Громадянської республіки (Civic Republic Military) — потужної мілітаристської сили, бійці якої дуже нагадують солдатів корпорації Umbrella з іншої мертвяцької кінофраншизи, Рік намагався втекти чотири рази, але всі вони були невдалими. Під час однієї з цих спроб відчайдух в кращих традиціях пасток Джона Крамера не побоявся відтяти собі руку (що відсилає нас до оригінального коміксу Роберта Кіркмана та Тоні Мура), але і це не допомогло здобути таку бажану свободу. Зрештою, Ґраймсу нічого не залишилося, як з болем у серці прийняти нове безглузде існування.
Другий епізод зосереджує увагу на Мішонн та її складному шляху назустріч коханому, адже темношкіра войовниця ні на хвилину не сумнівається в тому, що Рік досі живий. На початкових етапах пригоди героїв виглядають більш-менш захопливо, а у тої частини зацікавленої аудиторії, котра проявляє нечувану терплячість та ще не зневірилася у трупній серії, ці події взагалі можуть викликати приємний трепіт всередині.
Ясно, що автори за старою звичкою намагалися якнайширше розкрити персонажів та їхню взаємодію; хотіли показати, як Громадянська республіка зламала Ріка Ґраймса («Я не впізнаю того Ріка, якого колись знала» — каже Мішонн), але поява коханої повертає йому внутрішній стрижень. Проблема в тому, що цей суцільно трагічний мелодраматизм, пережитий усіма десь із сотню разів, та ще й поданий за абсурдних обставин, неможливо сприймати за чисту монету.
Після третього епізоду розгортається драматургічна кашиця на тлі все тих же монотонних сутичок з ходячими, що сприймається наче повітряна тривога під час злету МіГа — небезпека присутня, але вже дістало.
В основі четвертої серії лежить сюжет про те, як бідолашна мати-одиначка з двома дітьми вмовляє повернутися давно зниклого чоловіка у сім’ю. Історія, варта найкращих ток-шоу телеканала СТБ, розбавляється зустрічами зі зграями гарчащих і завжди голодних почвар. Та вони не завада, адже персонаж Данай Ґуріри виступає на усі три мішоннівські зірки, насаджуючи нечисть на арматуру, як соковиті шашлики на шампур.
У п’ятому епізоді сюжет доходить до зовсім недолугих метань дійових осіб та безсоромного зливу місцевої Дарт Вейдерки. А от шостий, хоч і з помітною кількістю нелогічностей і сумнівних ходів, все ж додає необхідної динаміки. Тут автори нарешті доводять, що спроможні і оповідь цікаву побудувати, і саспенсу піддати, і оживити вже геть померлу інтригу.
Щоправда, остання себе проявляє слабенько. Увесь сезон Ріка, а разом з ним і глядачів підводили до розкриття масштабних задумів генерал-майора Джонатана Біла так, наче до неймовірного одкровення. А в результаті все звелося до банальних амбіцій створення нового світу на крові. Так, ми ж раніше такого ніколи не бачили, хоч би в тому ж Marvel, і от знову.
Тепер остаточно очевидно, що усі ці спінофи та побічні продукти, зокрема і поточний, розраховані виключно на хардкорних фанатів всесвіту ХМ. Адже в очах нейтрального глядача картина світу виглядатиме не так райдужно, і замаскувати відсутність творчої фантазії не вийде.
Це приємно, коли наступники продовжують історію персонажів, які за довгі роки багатьом стали ледь не рідними, а певні ниточки ведуть до подій оригінального шоу, і ти буквально відчуваєш цей зв’язок. Та якщо звідси прибрати значний бекграунд і глянути на сюжет та його реалізацію не замутненим, тверезим поглядом, від натяків на захоплення навряд чи щось залишиться.
У підсумку з шести епізодів на увагу заслуговують максимум три, але особистий висновок все одно залежатиме від того, як ви ставитесь до тутешніх персонажів та всесвіту «Ходячих» загалом.
Висновок:
«Ті, хто вижив» транслює меседж про те, що наш світ має врятувати кохання, а не смертоносні бомби з отруйними хімікатами. Однак ці заклики тьмяніють на тлі того, що «Ходячі» давно перестали бути захопливою пригодою, де цікаві персонажі щосили намагаються вижити, і при цьому залишатися людьми, в катастрофічних умовах постапокаліпсису.