За що люблять і ненавидять «Євробачення»: чому пісенний конкурс викликає стільки суперечок

Не всі знають, що таке «Євробачення», як улаштований цей конкурс і в чому його важливість. Ба більше, навіть деякі віддані фанати конкурсу теж не до кінця розуміють низку процесів усередині нього. Тож розбираємо всі ці деталі крізь призму того, про що вам не розкажуть фанати. Думки, висвітлені у цьому матеріалі є лише особистими.

Не варто орієнтуватися на букмекерські ставки

Коли на українських каналах говорять про «Євробачення», журналісти часто починають згадувати букмекерські ставки, ніби вони є показником того, хто має великі шанси, а хто — ні. Однак насправді показники ставок не є релевантними.

По-перше, букмекерські ставки — це здебільшого ставки власне фанатів конкурсу, а їхній музичний смак є доволі обмеженим і зацикленим на музиці всередині «євробульбашки». І хоч букмекери «вгадували» більшість переможців останніх років, збіги з реальним результатом є більшими після початку перших репетицій, а не за кілька місяців до шоу.

По-друге, ставками можна маніпулювати. Якщо продумано працювати з фанатською аудиторією та потрапити в шаблон їхнього смаку або ж просто їх купити, то можна легко отримати першу позицію. Подібний прецедент стався у 2021 році з представницею Мальти, що потім розслідували мальтійські політики. За результатами аудиту нічого поганого не знайшли, але повну версію звіту з аудиту не оприлюднювали, бо його автори заборонили це.

По-третє, з боку журналістів доволі безвідповідально посилатися на ці ставки, оскільки це створює нерівні умови для учасників конкурсу. Наприклад, якщо у новинах весь час говорити про головну пісню, яка на першому місці за букмекерськими ставками, згадка про це залишається в голові й виринатиме, коли звичайний глядач переглядає конкурс. Для нього ця пісня вже виділяється на фоні інших, що може призвести до хибного підтвердження (confirmative bias). Мовляв, ось про цю пісню всі говорили, а отже вона і є найкраща. Однак це забирає можливість чесної конкуренції в інших країн і пісень.

Фандом «Євробачення» є токсичним

Здається, що фанати конкурсу є позитивними, приймають усіх без упереджень і поширюють атмосферу взаємоповаги як між собою, так і до артистів. Щонайменше так це намагаються позиціювати як організатори конкурсу, так і власне фани. Однак за останні роки фандом став доволі токсичним.

Уже нерідкісними є випадки, коли фанати знущалися, наприклад, над переможцями деяких відборів, оскільки вони перемогли замість їхніх фаворитів. Доходило навіть до погроз смертельної розправи, як от у 2020 році щодо переможця фінського відбору, оскільки він у підсумку обігнав фан-фаворитку. Також на одній із вечірок перед конкурсом у 2023 публіка освистувала та вигукувала образи в бік представників Сан-Марино через те, що вони перемогли замість фан-фаворитки, ще до початку їхнього виступу.

Це стосується і того, як фанати оцінюють конкурсні пісні. Якщо пісня не подобається їм — її можуть ігнорувати й у підсумку вона навіть попри успіх за межами конкурсу може залишитися поза фіналом просто через те, що виконавець або не надто сильно взаємодіяв із фанатською пресою, або його пісня не підпадає під рамки уявного формату. Дуже дивно бачити це на контрасті з ситуацією з цьогорічною ізраїльською учасницею.

Ситуація з висвітленням участі Ізраїлю на цьогорічному конкурсі показує недоліки українських фандом-медіа

Участь Ізраїлю в конкурсі цьогоріч оповита скандалами. Країну представить співачка, яка більшу частину свого життя прожила в Росії. Це Еден Голан із піснею Hurricane («Вихор») із референсами в тексті до нападу терористичного угруповання ХАМАС на Ізраїль. Участь Ізраїлю в теперішніх умовах викликало багато обурення, особливо враховуючи те, що мовник, який представляє країну на конкурсі під час свого змішаного відбіркового шоу (у форматі талант-шоу, де обирають лише представника країни, а пісню для нього пишуть уже після) політизовував захід численними вставками з воєнною пропагандою. Крім того, першочергова версія конкурсної пісні мала назву October Rain («Жовтневий дощ») і була ще більш політизованою. Прецеденти дискваліфікації «політизованих» пісень на конкурсі вже є — зокрема, у 2009 році до участі не допустили грузинську пісню з назвою We Don’t Wanna Put In (конкурс тоді проходив у Росії), а у 2021-му — дві білоруські заявки за текст, що висміює протести проти Олександра Лукашенка.

Однак Європейська мовна спілка допустила пісню Hurricane попри те, що вона містить мінімальні відмінності у порівнянні з недопущеним варіантом.

При цьому ізраїльський мовник і менеджмент виконавиці проігнорували російську агресію проти України та висловлюють свою неповагу до України (тобто однієї з країн-учасниць) у цілому. Зокрема, Еден Голан довго жила в Росії, брала участь у шоу «Голос.Діти» на російському «Першому каналі» та у спільних концертах із зірковими російськими пропагандистами та була учасницею російського відбору на «Дитяче Євробачення-2015» як підопічна російського продюсера Ігоря Крутого. У відповідь на питання від кількох українських фанів про те, чому її батьки досі мають свій бізнес у Росії, хоча мають зв’язок з Україною, Голан блокує сторінку та ігнорує ці питання.

Однак їх ігнорує не лише вона, але й більшість українських фанатів «Євробачення». У найбільших україномовних фан-спільнотах про російський бекграунд Еден Голан мовчать, публікуючи про неї тільки або нейтральні, або позитивні дописи. Тобто адміністратори цих спільнот налаштовують аудиторію на позитивну реакцію на виконавицю. На спробу роз’яснити весь контекст, українські фанати апелюють до того, що, мовляв, якщо Україні можна політизовувати конкурс, то й Ізраїлю — теж. Як приклад цьому вони називають перемогу Джамали та Kalush Orchestra. Нібито їхні пісні були теж політичними. Однак якщо пісня Ізраїлю цьогоріч написана на основі подій, які ще тривають, пісня Джамали «1944» розповідає особисту історію виконавиці крізь призму подій ХХ століття, а пісня «Стефанія» про материнську любов узагалі була написана до повномасштабного вторгнення та теж оповідає особисту історію фронтмена колективу Олега Псюка. Тобто якщо у випадку українських заявок видно, що це — щирий порив, пісні не зроблені задля того, щоб говорити про актуальні події, то в ізраїльському випадку штучність і кон’юнктура очевидна. Дуже розчаровує, що на третій рік війни українські фанати конкурсу досі тікають від реальності та свідомо ігнорують те, що стосується нас.

Вечірки перед конкурсом (препатиз) є лише розвагою і не можуть бути критерієм для оцінки заявок

У період між завершенням усіх відборів у березні та самим конкурсом у травні відбувається низка так званих «препатиз», тобто вечірок, на які учасники приїжджають виступити зі своїми конкурсними піснями. Часто вони проходять у закритих клубах або на інших майданчиках у різних містах Європи. Найпопулярнішими серед них є вечірки в Амстердамі, Мадриді, Лондоні та Барселоні. Ще донедавна ці концерти сприймалися винятково як розвага, однак в останні роки фанати почали надавати цим заходам надто великої значущості.

Зокрема, багато хто почав робити навіть відеорейтинги виступів на цих вечірках та оцінює ці виступи на предмет живого виконання. Часто фанати ігнорують те, що звук у залах, де проводять ці заходи, погано налаштований через те, що їхня акустика не пристосована до проведення подібних концертів. Замість того, щоб залишати можливість покращення, фани викреслюють конкурсантів, які погано виступили, зі списку претендентів на перемогу та не звертають увагу на зміни в основному виступі. Такою була ситуація з торішніми представниками Нідерландів, які не надто вдало виступили на одній із вечірок. Через це вони зіткнулися з критикою як серед іноземних фанів, так і серед співвітчизників. У підсумку навіть значно покращений виступ на самому конкурсі не допоміг дуету пройти до фіналу, а цькування виконавців продовжилось і після конкурсу. Прихильники такого підходу апелюють до того, що гарний виконавець повинен добре виступати в будь-якій залі. Однак це — не шоу «Голос країни», а конкурс пісні, й живе виконання повинно лише допомогти «продати пісню».

Є цілі делегації, які ставлять за мету участь в усіх вечірках у рамках конкурсу та вважають їх частиною промотуру. Однак враховуючи, що до фіналу все одно проходять лише по десять пісень із кожного півфіналу, це не є гарантією успіху на конкурсі. Крім того, через такий інтенсивний графік в учасників може виникнути вигорання.

Австралія заслуговує на участь у «Євробаченні»

Багато людей, недотичних до конкурсу, запитує себе: а навіщо Австралії «Євробачення»? Це ж не Європа! Добре, коли таке питання трансформується у цікавість, як у публіки у 2015 та 2016 роках, коли ця країна вперше повноцінно взяла участь у конкурсі. Однак із того моменту це питання лунає ще і ще, а Австралія стала країною, яку дуже добре оцінює журі, але яка отримує надзвичайно мало балів за глядацьким голосуванням. Прикро, що європейці не можуть до кінця прийняти Австралію, попри те, що її музична культура є близькою до європейської, а власне шоу має шалені рейтинги в країні ще з 80-х років минулого сторіччя.

Зрозуміло, що можна списати на «змову» просто погані виступи. Але навіть якщо відкинути суб’єктивність, Австралія спробувала різні жанри та різні стилі, які апелюють як до журі, так і до глядачів. Навіть виступ австралійської учасниці у 2019 році отримав від глядачів 131 бал і сьоме місце за їх голосуванням у фіналі.

Заявки, які містили елементи культури корінних жителів Австралії, набирали ще менше. Іноді виникає відчуття, що австралійську як сучасну, так і традиційну культуру глядачі Євробачення сприймають упереджено, попри весь фасад «толерантності до всіх» і твердження про «розмаїття культур» як одну з головних цілей проведення конкурсу.

Іноді корисно взяти рік або кілька років паузи та не брати участі у «Євробаченні»

Щороку фанати сперечаються між собою щодо кількості країн-учасниць конкурсу. Зрозуміло, що їм хочеться бачити список якнайдовшим, а отже відмова будь-якої країни від участі (для деяких — навіть дискваліфікація Росії) сприймається ними як мала смерть. Мовляв, якщо у конкурсі бере участь менш ніж 37 країн, то навіщо тоді він потрібен?

Однак головне — не кількість, а якість. Іноді країнам краще взяти невелику паузу та трохи переосмислити своє місце на «Євробаченні». Показовим у цьому плані є приклад Болгарії, яка довго не проходила до фіналу та взяла перерву в 2014 році. У 2016-му країна повернулась із новим більш продуманим підходом до участі в конкурсі. Як наслідок Болгарія мала свої найуспішніші кілька років у рамках дійства та з того моменту проходила до фіналу, включно з другим місцем на «Євробаченні» у Києві. Щасливий період перервався у 2022 році, коли країна не пройшла до фіналу. А з 2023 болгарський мовник іноді подає мляві ознаки бажання повернутись, але посилається на фінансові проблеми. Воно й не дивно — для багатьох балканських країн підвищення обов’язкового фінансового внеску за участь і загальні витрати на конкурс, де навіть використання спецефектів є платним, стало справжнім випробуванням.

Україні потрібен здоровіший підхід до конкурсу

В України дуже успішна історія участі у «Євробаченні», а пісні, які представляли нас на конкурсі, стають хітами у нашій країні (цього вдається досягти далеко не в кожній країні-учасниці). Це — добре, коли до «Євробачення» в нас ставляться відповідально, однак це не повинно переходити межі та тиснути на артистів. Позиція — це лише бонус, головне — це можливість виступити перед сотнею мільйонів очей по всьому світу та представити музичну культуру своєї країни. Низьке місце в підсумку не означає, що це — поганий виконавець чи навіть погана пісня. Результат — це наслідок низки різних факторів, багато з яких можуть навіть не залежати від учасників або організаторів. Тому не варто цькувати артистів, які посіли 15 або 25 місце у фіналі. На конкурсі є країни, які роками мріють про вихід до фіналу або для яких те саме 15 місце — це шалений результат.

Крім цього, важливо, щоб іноземці бачили Україну різною. У часи, коли Росія хоче показати нас чимось примітивним і застарілим, життєво важливо не паразитувати на фольклорі та показувати, що українська культура може бути частиною глобального контексту та є багатогранною. Боляче, коли пересічні українці пишуть під піснями без фолк-елементів щороку щось на кшталт «це дуже гарно, але нам це не потрібно, бо це не займе високе місце». Це може відштовхнути багатьох талановитих нішевих музикантів від спроб брати участь у конкурсі. «Євробачення» повинно бути можливістю, а не випробуванням, наскільки це може бути можливим.

Система голосування «50 на 50» є найкращою

Торішня ситуація відчинила «скриньку Пандори» щодо того, чи теперішня система голосування є вдалою. Є думки, що було б краще зробити або повністю глядацьке голосування, або збільшити його частку мінімум до 60%.

Останні контроверсійні ситуації з голосуванням журі показують, що справа не в самому форматі чи пропорції, а саме складі журі. Зокрема, у ньому не вистачає різноманітної репрезентації жанрів та людей, які б розуміли те, як працює конкурс. Були випадки, коли члени журі неправильно голосували. Після скандалу зі змовою національних журі кількох країн у 2022 році організатори вирішили прибрати голосування журі повністю з півфіналів. Через це були побоювання, що на конкурсі буде менше якісної музики, оскільки її майже не було за ери винятково глядацького голосування на «Євробаченні» (кінець дев’яностих та нульові до 2009-го з невеличкою участю журі у півфіналах 2008 року). Завдяки присутності журі ми змогли почути на конкурсі такі стильні треки як City Lights у виконанні молодої Blanche у 2017 році та The Wrong Place і Release Me від легендарних Hooverphonic у 2021-му та 2020-му відповідно. 2024 рік на «Євробаченні» вийшов напрочуд сильним. І пропорцію ніхто вирішив не змінювати навіть попри заклики до цього від тієї ж Норвегії.

«Євробачення» завжди було політизованим і це — добре

Хоч офіційні правила конкурсу і говорять про те, що конкурс має залишатися цілком аполітичним, без політики на ньому не обходиться. І не йдеться про якісь теорії змови про політизованість результатів. Насамперед конкурс уже є політизованим, оскільки учасники представляють на ньому країни. А без елементу конкуренції країн на це спостерігати було б менш цікаво.

Крім того, Європа завжди вирізнялася тим, що мистецтво у ній було реакцією на соціально-політичні зміни та могло на них впливати. Так, можливо ми не почуємо на «Євробаченні» рекламу політичних партій чи підтримки оборонних альянсів, але митці рефлексують щодо того, як змінюється світ, саме у своїй творчості. Саме тому на конкурсі можна з року в рік знайти пісні й про ментальне і фізичне здоров’я, і про проблему міграції, про вічне питання війни та миру тощо. І це добре — мистецтво без обмежень, без цензури з боку держави та самоцензури з боку національної музичної індустрії допомагає розвитку країни, покращує її міжнародне становище та допомагає ламати негативні стереотипи про неї. Врешті-решт, навіть якщо не вірити в офіційну легенду про створення «Євробачення» задля «об’єднання повоєнної Європи» та сприймати його винятково як телевізійне шоу, навіть на ньому можна спостерігати певні геополітичні тенденції, які рідко можна побачити на офіційних зустрічах. А отже спостерігати за «Євробаченням» як явищем точно варто і тим, хто живе лише політикою.

Архівне фото: «Євробачення-2023»/Getty Images