Олена Тополя - про тренування з катаною, пізнання себе, виховання дітей та дует з чоловіком

13 квітня Олена Тополя дасть прем’єрний «Ніжний ламповий концерт» у Києві. Співачка виконуватиме як свої хіти українською мовою, так і нові композиції в акустичному звучанні.

В інтерв’ю Коротко про Олена Тополя розповіла про відмову від сценічного імені Alyosha, свою музику, як вона з дітьми адаптувалися у Києві після повернення з Америки, чому вирішила тренуватися з катаною, про спільну пісню з чоловіком Тарасом Тополею та сімейні цінності їхньої родини.

Хочу для себе освоїти володіння холодною зброєю

- Олено, згадувала нашу розмову, коли ви були ще в Америці, і яка у вас тоді відчувалася туга за домом. Коли ви повернулися, казали, що серце нарешті стало на місце. Швидко з дітьми адаптувалися до життя тут? Це в якомусь сенсі наче почати життя заново.

- Просто у нас з'явилися додаткові правила в житті - це правила безпеки, які дотримуються кожної секунди, на які ми завжди звертаємо увагу. Збереження свого життя - переважує все інше.

Я повернулася сама до себе, наче я прокинулася після сну, наче я й не виїжджала нікуди. Ми були в Америці більше ніж півтора року, і нині це видається мені секундочкою, хоча й не дуже приємною. Але вона вже пройшла. Мій мозок наче автоматично стирав і стер відчуття цього довгого часу, який я провела не вдома, щоб полегшити моє життя.

- Правда, як би важко не було, але вдома – це вдома, вдома ти щасливий, попри біль і всі жахіття.

- І це не просто щастя, це насправді дуже глибокі духовні речі. Людина має своє коріння, будь-яка душа, з'являючись в цей світ, має своє місце.

Моє коріння – тут. Тут спокій, тут всі твої справи, все те, що ти собі плануєш, про що мрієш - все це тут. В Америці я була без коріння. Вважайте, що мене просто відрізали і посадили в якусь баночку з водою. Так, я наче їла і пила, але у мене не було коріння. А коли я повернулася і мене знову посадили в мою рідну землю, я почала жити. Мені потрібна моя земля, моя країна, моя енергія, мої люди, моє щастя. От і все. Я повернулась за своїм, інакше не витримала б більше. Я би просто зійшла з розуму, мені здається.

- З самого ранку ви вже були у справах. Як сьогодні виглядає ваш день?

- Так, з самого ранку, бо у нас є два хлопчики і дівчинка, яких треба везти в школу, садочок, збирати, годувати… І від цього вже вибудовуються всі плани на день. Намагаюся встигнути зробити багато речей.

Щойно була в організації авторів, виясняла питання щодо авторських прав, бо у мене дуже багато заплутаних історій з моїми піснями. Раніше моїм продюсером був Вадим Лисиця і авторськими правами керував він. А після того, як ми розійшлися, з правами відбувалися певні маніпуляції. Тому зараз я у процесі розплутування цих великих і довгих ниток.

Зараз їду на тренування з катаною. Після повернення з Америки вирішила, що хочу для себе освоїти володіння холодною зброєю. Бо стріляти з пістолета я наче трішки вмію. Це дозволяє підтримувати себе в тонусі, в хорошій фізичній формі, щоб бути впевненою в собі і в фізичному плані, і в духовному, і в розумовому.

Після цього їду на репетицію з музикантами, готуємося до акустичного концерту у Києві 13 квітня. Буде багато пісень, моїми запрошеними гостями будуть Влад Дарвін, Фабіо де Вінсенте, з яким я нещодавно презентувала італійсько-українську пісню. Життя кипить.

Нам, звісно, допомагають наші бабусі й дідусі, тому що у хлопців, окрім школи, є й інші заняття - футбол, гітара, додатково вони займаються англійською. Все вирує. Але водночас ми суворо дотримуємося правил безпеки, як я вже казала. Ми разом - це головне.

- Ви пішли на ці тренування, щоб вміти захистити себе? А стріляти де вчилися?

- Я ходила в тир, бо дуже довго випрошувала у чоловіка, де потренуватися, де постріляти. Стріляти я вчилася давно, тому треба практикуватися, щоб не забувати, як відчувати вагу, як цілитися. Коли ти маєш певні знання, навички, якось спокійніше, особливо зараз. Важливо знати, що в будь-який момент ти можеш правильно відреагувати і проаналізувати правильні стратегії для своєї поведінки. Треба бути готовим до всього.

А на заняття з катаною я пішла, бо мені захотілося виплеснути емоції. Це була якась внутрішня тяга, яку пояснити неможливо. Мені захотілося – і я пішла цьому вчитися. У мене ще багато хотілок (сміється).

- Тренування з катаною, напевно, дозволяє гарно володіти своїм тілом?

- Це дисципліна, в першу чергу. Катана – це дуже гострий меч. Це номер один по небезпеці холодної зброї, і треба бути дуже обережним, м'яко кажучи. Це дисциплінує, розвиває реакцію, концентрацію, спостережливість. В цьому мистецтві дуже багато моментів, які вчать людину швидко реагувати, оцінювати, аналізувати і діяти.

- Ми з багатьма співрозмовниками обговорюємо питання щодо володіння зброєю, і у всіх така думка: хай це нам не знадобиться, але краще вміти, ніж не вміти.

- Я взагалі вважаю: якщо у тебе з'являються ідеї, бажання, які постійно кружляють у твоїй голові, потрібно на них звертати увагу. Якщо тобі всесвіт дає якісь знаки, треба завжди на них реагувати. Нас не вчили вивчати себе ні в дитинстві, ні в школі, ні в інститутах. Я вивчаю себе, займаюся собою. Я зараз кажу не про технічну досконалість в чомусь, в першу чергу для мене - це духовний ріст. Бо ти вивчаєш себе, свої реакції, свої можливості, те, що ти відчуваєш, як ти це відчуваєш, коли. Найголовніше - вивчати себе.

На жаль, в системі нашої освіти немає таких предметів, де б повчали якось мудрості, тому маємо робити це самі.

Дитині треба давати можливість пошуку

- А хлопцям цікаві подібні навички? Вони ще малі, але дітям, приміром, у пластових таборах цікаво.

- Роман дуже активно займається футболом, ходить на тренування практично шість днів на тиждень після школи. Йому дуже подобається, він хоче цим займатися. Хлопці додатково вчать англійську мову з репетитором, щоб не втратити ті знання, які вони набули в Америці.

Вони ходили на кудо, але зараз фізично не вистачає часу, щоб ходити ще й на бойові мистецтва.

Ми з ними багато говоримо про свої відчуття, про всесвіт, спілкування з собою, вивчення себе. Їдемо з ними на якесь одне заняття, а розмову в машині ведемо про інші речі. Намагаємося не тільки фізично розвиватися, а й духовно.

- У вас, схоже, в родині ще один музикант росте. Марко грає на гітарі?

- Так. Рома – футболіст, Марко – гітарист.

- А ви хотіли б для дітей долі музиканта? Часто артисти кажуть, що не хотіли б для дітей такої важкої професії.

- Це якась дурня. Хотіли б вони щось для своїх дітей чи не хотіли – це не їм вирішувати, давайте почнемо з цього. Батьки можуть допомогти або не допомогти, підтримати або не підтримати, але обирати людина має сама. Ситуації, коли батьки насильно намагаються кудись втулити дитину, реалізувати в ній те, що вони не реалізували в собі, - це теж повна дурня, навіть злочин.

У кожної людини своя доля, свій шлях, своя справа, яку вона має відчути і знайти сама. Треба просто дати дитині можливість пошуку - і все буде добре. Мені не важливо, чим вони будуть займатися, нехай хоч на голові стоять, аби дитя розвивалося і було щасливе. Все, що я можу дати, я дам. Якщо дитина обере грати в пін-понг - окей, я підтримаю, буду давати їй можливість розвиватися.

У нас в родині ніхто не грав і не грає у футбол. Рома раптом захотів грати у футбол. Чудово! Дитині подобається, вона розвивається. Буде робити успіхи – окей, а не буде, то він сам визначить для себе, чим він хоче далі займатися.

Мені теж ніхто не вірив, що музика – це моє. Мене взагалі відмовляли займатися музикою, бо я буду бідна, як всі музиканти, розумієте? Але я люблю це робити, у мене це вийшло, я отримую насолоду і від цього отримують насолоду ті, хто мою музику слухає. Чому я маю робити щось, що мені не подобається? Так, можливо, у мене був би дохід більше середнього, я могла б стабільно заробляти, але чи буду я здорова при цьому? Людина, яка займається професією, яку не любить, в першу чергу матиме купу хвороб, тому що організм, кожна його клітинка, відчуватиме дискомфорт. А якщо у житті дискомфортно, це обов'язково буде проявлятися і фізично. Далі це обов'язково потягне за собою цілий ланцюжок подій, які не сподобаються. Життя в дискомфорті ніколи не закінчиться, поки ти не почнеш ним насолоджуватися.

- Дивилася нещодавно інтерв'ю Тараса, і видно, як йому було важко говорити про фронт. Чи говорите ви вдома про пережите там?

- Ми про війну особливо не говоримо. Все вже сказано, і постійно про це говорити, повторювати нікому не потрібно. Це такі спогади, які б не хотілося ворушити і підіймати. Треба заповнювати усі розмови теплими спогадами – про прекрасні дні, проведені разом, якісь мандрівки, дні народження наших дітей, згадувати кращі теплі моменти. Навіщо згадувати те, що болить! Навпаки, треба намагатися лікуватися гарними спогадами, думками, мріями, намірами, надіями.

Наша дуетна пісня з чоловіком про те, що дощ не може йти вічно

- Ви зараз у процесі зміни сценічного імені. Якось цей процес збігся з вашим поверненням додому з Америки. Це там прийшло усвідомлення, що потрібні зміни, чи просто раніше не доходили руки?

- У мене і руки не доходили, і не було гострого розуміння, що це потрібно. А коли я повернулася, зрозуміла, що прийшов час, що дуже змінилася і я сама. Змінилося взагалі сприйняття себе. Тому вирішили зробити такий крок. На жаль, він вийшов не таким швидким, як я собі думала і планувала. Але все в процесі, дуже сподіваюсь, що вже зовсім скоро все буде зроблено.

Це дуже складний і довгий процес, адже у всіх світових базах ідентифікація проходить під іменем Alyosha, і просто переназвати це не можна. Це дуже величезний об'єм роботи - перезаливання всієї інформації, всіх фотографій, всіх текстів, всієї музики заново.

- Це дорого коштує чи це більше технічна робота?

- Одна б я ніколи з цим не справилася. У мене є команда людей, які допомагають, співпрацюють. У нас все побудовано на вигідних умовах для кожного.

- Чи впливає зміна сценічного імені на впізнаваність, промо? Зараз ви вже пишете на афішах Олена Тополя, але внизу все рівно вказуєте або Alyosha, або ex-Alyosha.

- Ще пів року тому, можливо, набагато б менше людей впізнали, що Олена Тополя – це Alyosha. Зараз вже більше. Тобто плавний перехід зміни імені тут дає користь. Люди живуть своїм життям, вони не цікавляться, кого як звати. Знають Alyosha – та і все.

Але я не відчула, що це сильно впливає. Зараз більше на всіх нас впливає війна – на наші можливості творити, дозволяти собі щось.

- Ви раніше писали пісні іншим артистам. Зараз пишете?

- Зараз не пишу. З початком повномасштабної війни нікому не продавала і не писала пісень. Тільки собі.

- Ваш вірний супутник у дуетах – це Влад Дарвін. Чи є людина, з ким би ще цікаво було записати дует?

- Я ніколи не вибирала і не шукала. Вони мене знаходять самі. На травень планується ще одна дуетна пісня з українським артистом, яка, сподіваюсь, буде до душі українцям.

- Про ваш дует з чоловіком всі говорять уже багато років. І нарешті у вас є пісня. Про що вона?

- Пісня про те, що дощ не може йти вічно. Це дуже метафоричний, філософський вислів, але, думаю, всі ми розуміємо, про що йдеться. Злива все одно колись закінчиться.

Є такі події, такі ситуації у житті, коли тобі здається, що все – це фінальний стан розпачу, повного розчарування і в людях, і в житті. Але дощ завжди закінчується, хмарки розходяться і виходить сонечко. Тому нам треба бути сильнішими, в будь-якому стані вірити в те, що випробування даються нам для того, щоб ми зростали в своїй вірі, духовності, цінностях, щоб ми трансформували свої серця, свої душі в сторону добра, в сторону світла.

В кожному із нас повно темряви. Повно! Як мінімум, ми самі в собі маємо її сприйняти, зрозуміти, що ми здатні на багато поганих речей. І коли відбувається самопізнання, хто ти є і на що здатен, коли ти сприймаєш себе повністю таким, яким ти є, відкриваєш для себе всі свої сторони – тільки тоді ти можеш зробити вибір, будувати навколо себе той світ, який хочеш бачити. Коли ти проходиш свої трансформації, відбуваються чудеса.

Люди можуть і мають всі можливості творити своє сьогодення і своє майбутнє. Але ми постійно чекаємо щось від когось, забуваємо, що твій світ - у твоїх очах. Спочатку треба розібратися, що всередині тебе, що ти транслюєш, хто ти, що ти несеш цьому світу, а потім вже оцінювати світ. Спочатку - важка внутрішня робота над собою. Думаю, це саме те, заради чого кожен із нас і приходить у цей світ.

- Пісня англійською мовою?

- Так, вона англійською мовою. Але є шматочок, де Тарас ще й українською співає. Ми чекаємо великої Перемоги, великого свята, тому що ця пісня достойна дуже потужної причини, щоб з'явитися на загал.

Люди не задумаються над тим, що прилетить відповідь на кожну їхню дію

- Ви вже переклали деякі зі своїх пісень українською. Чому вирішили перекладати свої хіти?

- Для мене це означає, що я проявляю свою позицію. Я усвідомила, що ті пісні, якими насолоджувалися українці, які вони любили, через роки випробувань, через роки усвідомлень і трансформацій нашої держави, нашої державності, цінностей України, української мови, української культури, української історії, мають звучати українською.

Пісні, в які я вкладала найвищі смисли, найважливіші для мене, мають звучати українською. І крапка. Для мене це дуже важливо.

- У коментарях під вашими дописами часто запитують про новий альбом. Зараз у вас концерт у Києві, потім у Луцьку, Львові. Можна сказати, що новий альбом уже готовий?

- Насправді кількість пісень, щоб випустити альбом, вже готова, пісні вже зведені, записані. Але в мене до альбому ще не дійшли руки, бо це певні витрати, які я хочу зараз вкласти в інші пісні, в інші напрямки, тому трохи зачекаю.

Але альбом точно має бути в цьому році, пісень уже достатньо. Мені залишилося зробити фотографії до кожної пісні, повписувати тексти, придумати назву, оформити це технічно, скажімо так.

Важливіше наразі - це виступи, концерти. Але на цих акустичних концертах, до речі, не будуть звучати всі пісні з цього альбому. Справа в тому, що багато пісень не підходить для акустичного звучання, бо вони неймовірно емоційні, дуже голосні, активні, вони просто не прозвучать в акустиці. То ж ми обирали пісні, які підходять саме під акустичне звучання. Близько 24 пісень буде на концерті, це досить велика кількість.

- Ви казали, що пісні чоловіка слухаєте разом з усіма – у день виходу релізу. Вдома про музику не говорите?

- По-різному буває. Якщо щось спливає в розмові, то говоримо. В наших розмовах все завжди невимушено відбувається.

- Враховуючи ваші насичені графіки, знаходите час для того, щоб побути просто удвох? Діти – це прекрасно, але час лише для двох має свою цінність.

- От такі речі ми плануємо, кличемо бабусю або няню побути з дітьми. Виїжджаємо в якісь романтичні місця, можемо і день, і два провести разом. Таке в нас присутнє.

Важливо не відкладати ці речі на потім, тому що завтрашній день для нас невідомий.

- Після одного з ваших інтерв’ю понеслися заголовки, що ви ледве не розлучаєтеся. Як ви реагуєте на такі заголовки, коли вихоплюють певні фрази з контексту і подають, наче це факт? Це не б’є по родині? Діти, напевно, теж вже можуть щось прочитати.

- Вони не читають, слава Богу, оцю всю дурню. Я вже висказала декілька «добрих» слів тим, хто це все робив, публікував, обговорював, ще й в якихось ефірах. На що мені кажуть: ми ж, так би мовити, чутки розказуємо, у нас програма так і називається. Мені такі виправдовування як мертвому кадило. Питала цих людей: «Навіщо ви запускаєте такі чутки, коли мною це не було сказано, Тарасом це не було сказано, звідки ви то взяли? Навіщо ви це робите? Яка ціль? Що хорошого ви таким чином створюєте? Вам самим приємно від того, що ви робите? Як ви почуваєтеся всередині: гарною, доброю, хорошою, чесною людиною?»

Поки так не запитаєш, люди не задумаються над тим, що обов'язково прилетить відповідь на кожну їхню дію. Особливо – коли це брехня, брехня навмисна.

Я мала сказати їм це - і я сказала. Я могла і в суд на них подати. Але ми просто посміялися з цього, мовляв, немає вже про що писати.

Хочеться чесності і правди у цьому світі

- Ви – одна з кандидаток в національне журі на «Євробачення-2024». Голосування вже завершено, хоча результати, за правилами, оприлюднять вже в день фіналу конкурсу. Чому вам це цікаво? Зазвичай журі отримують чималу порцію хейту: не так проголосували, не за того…

- Я нічого не знаю стосовно результатів, чесно вам кажу. Не знаю, чому мене обрали в кандидати, бо українська команда «Євробачення» знає, що я буду всім ставити плюсики і давати 12 балів (сміється). Подивимося, як воно буде.

Хейт – то й хейт. Я завжди за здорову критику. Іноді я теж можу вчиняти необдумано, але не зі злими умислами. Якщо усвідомлюю, що зробила якісь неправильні речі, це добре для мене - в першу чергу. Я дякую за цей досвід. Це мій досвід, який мене навчає, щоб я ставала мудрішою.

- Інколи коментатори бувають дуже жорстокі. Не знаю, як публічні люди це все витримують.

- Це залежить від того, як ви сприймаєте цей світ, людство, якихось окремих персонажів. У мене сприйняття світу своєрідне. Слово «егоїст» невід'ємне від кожної людини. Егоїстичні якісь речі ображають, якісь роблять боляче, викликають злість і розчарування. Але коли ти повертаєшся до свого духовного стану, розумієш, що це ті сходинки, які ти маєш переступити і пропрацювати в собі. Якщо тебе щось тригерить, значить, це в тобі є. Треба приймати в собі темряву, про яку я казала, пропрацьовувати в собі і не боятися.

- Повертатися до свого духовного стану – що це значить? Як ви досягаєте гармонії в собі?

- У кожної людини - шлях свій, кожна людина своїм способом поринає в духовні стани.

У мене з дитинства були питання: звідки я, хто я така, звідки цей світ, хто такі люди, що таке планета, що таке космос. От ти дивишся на планету, на якій живуть люди, тварини, існує природа, - і починається ступор. Ти не можеш осягнути, зрозуміти, що це таке, для чого, ким це створено. Ти шукаєш відповіді в книжках, фільмах, релігіях, науці, в квантовій фізиці зокрема. Але ти не отримаєш відповіді, поки не знайдеш її в своїй душі.

Знання є в кожному з нас, але треба докопатися, поринути в самого себе, відкритися самому собі. Це велика, довга і дуже болюча робота. Бо як тільки ти починаєш щось у собі відкривати, по мікрончику, поринаєш в такі стани, які тебе випалюють зсередини.

Але з кожним роком мені все простіше і простіше сприймати якісь тяжкі речі. Три роки назад, наприклад, через ситуації, які у моєму житті відбувалися нещодавно, мені тоді здавалося, що я просто не переживу… А зараз я це проживаю, пропрацьовую, приймаю і переформатовую для себе. Це наче робота з файлами, які завантажуються в комп’ютер. Я їх редагую, переформатовую, міняю їм колір, смисл, напрямок... Але спочатку маю прийняти цей файл в тому вигляді, в якому він прийшов, а вже потім можна його трансформувати. Якщо я його не приймаю, він буде висіти наді мною дамокловим мечем і буде мене добивати все моє життя.

- Ви зізнавалися, що завжди досягаєте того, чого хочете. Чого вам зараз хочеться? Можливо, якихось зовсім простих, звичайних речей?

- Мені хочеться правди. Це проста звичайна річ, але її складно добитися. Хочеться чесності в цьому світі. Хочеться не боятися сказати правду. Хочеться не боятися, що тобі буде боляче від якоїсь правди. Хочеться не боятися правди про себе. Хочеться чистоти.

Люди створили якусь чорну діру, постійно завуальовують інформацію, бояться бути чесними, казати правду, сприймати правду. А це ж так просто!

Такими нас створив Творець, і Творець дає нам наші бажання, посилає нам наших людей на нашому шляху, можливості. Зробив ти вибір, то будь чесним з самим собою. Скажи прямо: я хочу з того мільйона собі половину - а не обкрадай, не обманюй, не неси ці тягарі.

Брехати – це неймовірно важко. Не уявляю, як люди витримують, коли все життя не можуть комусь сказати правду. Тому мені хочеться, щоб люди нарешті зрозуміли, що від цього залежить і їхнє здоров'я, і здоров'я їхнього оточення, і їхнє щастя, і їхній наступний крок. Бо, може, доля вам підготувала велике щастя і велику любов, але ви не можете зробити крок далі, бо не пройшли свій попередній урок. Цей урок буде повторюватися, повторюватися і повторюватися. Життя - це не просто фізика. В першу чергу - це душа.