Антикризовий майданчик децентралізації: що може вирішити Конгрес місцевих і регіональних влад

Як зробити взаємодію місцевої та центральної влади в Україні максимально прозорою, ефективною й такою, що відповідатиме духу реформи децентралізації?

На якому майданчику намагатися шукати рішення, коли консультацій із громадами та регіонами не завжди достатньо через різний рівень проблем, інтересів та політичної ваги гравців?

Як зберегти здобутки децентралізації, визнані не лише всередині держави, а й на теренах ЄС, і надати реформі нового поштовху?

Щоб знайти відповіді на ці запитання, ще до початку повномасштабного вторгнення Росії при президентові України було створено Конгрес місцевих та регіональних влад, який нині стає ключовою платформою з відповідної взаємодії.

Еволюція Конгресу

Коли цей орган було тільки започатковано, на нього покладали лише одну роль — майданчика для діалогу, де всі можуть почути всіх. Але такий формат досить швидко вичерпався й потребував жорсткішої системи, здатної ідентифікувати проблеми та спонукати до швидких рішень.

Саме тому 2023 року було започатковано регіональний формат, у якому кілька разів на місяць відбувалися засідання, присвячені проблематиці конкретної деокупованої області або території, що потерпає від активних бойових дій. Це дало можливість отримувати реальний зворотний зв’язок від громад і оперативно давати доручення щодо усунення проблем. Також це дало змогу запустити один із проєктів реальної регіональної згуртованості — ініціативу президента «Пліч-о-пліч», в межах якої 15 умовно безпечних областей було долучено до відновлення населених пунктів звільненого правобережжя Херсонщини.

У такий спосіб було знайдено інструмент для якісного вирішення певних проблем, але це не давало змоги системніше оцінити ситуацію й почати формувати політики щодо місцевого самоврядування, які отримали відразу два нові, здавалося б, несумісні виклики: фізичне виживання територій під час війни та європейську інтеграцію, де провідне місце відведено саме регіонам.

Тому на початку вже 2024 року було ухвалено рішення щодо утворення шістьох постійних комісій при Конгресі, які було розподілено за такими актуальними напрямами:

• добре врядування;
• політика безпеки в громадах;
• політика героїв і підтримка ЗСУ;
• гуманітарна політика;
• інфраструктурна політика
• європейська інтеграція громад і регіонів.

Робота комісій. Поєднати неможливе

Комісіям доручили відразу два паралельні завдання: збирати інформацію про поточні ключові проблеми у представників місцевих рад і місцевих державних адміністрацій (систематизувати її та запропонувати шляхи вирішення) й напрацювати стратегічні пропозиції щодо продовження реформи децентралізації у відповідних напрямах і сферах життєдіяльності країни.

Для балансу думок було обрано голову й трьох координаторів кожної з комісій. Ці четверо мали представляти різні органи влади, але з обов’язковим розподілом: представник Верховної Ради, уряду, регіональної влади, місцевої влади. Це дало змогу розглядати кожну проблему під різним кутом, але водночас віднаходити збалансовані рішення.

Діапазон діяльності виявився досить широким. Адже паралельно необхідні й стратегічні продукти, й вирішення дуже різних питань: від проблеми автопарку в громадах, які віддали свої автобуси на фронт, але не можуть використовувати завезені безкоштовно від міжнародних побратимів, бо це забороняє чинне законодавство (наразі шукаємо правильну модель вирішення), — і до потреби скоротити терміни спецперевірок на посади в обласні та районні військові адміністрації, які наразі тривають від двох до чотирьох місяців через велику міграцію кадрів та низьку пропускну спроможність із боку НАЗК, що безпосередньо впливає на кадровий потенціал державної вертикалі. Але ключовим є те, що без прямого діалогу з громадами та регіонами чимало цих питань могли б і далі залишатися поза увагою або вирішуватися тільки там, де умовні голови громад готові власними ногами оббігти всі кабінети столичних чиновників.

Пріоритети державної політики

Від проблем дрібних хочеться перейти до речей системних і пріоритетів, які матиме децентралізація протягом найближчих і не дуже років. Цих пріоритетів чотири:

1. Актуальна, повсюдна, законодавчо забезпечена система адміністративно-територіального устрою, що відповідає стандартам ЄС.

Тут маємо говорити передусім про громади на всій території держави та повну відповідність статистичним стандартам Європейського Союзу. Навряд чи для багатьох стане новиною, що деякі українські райони, які 2020 року стали наслідком політичних компромісів, виявляться слабкою ланкою в процесах роботи з європейськими фондами. Крім того, українська Конституція нарешті має визнати громаду базовою ланкою місцевого самоврядування, а законодавство — врегулювати всі питання, що стосуються громад та їхніх територій.

1. Стала та збалансована система багаторівневого врядування.

Повноваження між центральною та місцевою владою мають бути розмежовані на рівні законодавства, а гроші — спускатися на громади відповідно до обсягу повноважень, а не щорічних змін до Бюджетного кодексу.

В усіх громадах мусить бути однакова модель управління, не має бути жодних столичних винятків із поєднанням посад.

Ну й, звісно, наслідком змін до Конституції має стати ліквідація субрегіонального рівня місцевого самоврядування (районних рад).

1. Сформульовані та законодавчо забезпечені політики щодо окремих типів територій.

Повномасштабна війна внесла суттєві корективи: не можуть однаково розвиватися умовна територія Львівської агломерації та прикордонні з РФ громади Чернігівщини, що тотально знелюднюються. Не може протягом перехідного періоду після війни бути однаковою система місцевого самоврядування на Закарпатті та на Херсонщині, не кажучи вже про території, окуповані протягом десяти років. Різна рамка для різних територій, але спершу — їх адекватний розподіл, що відповідатиме підходам ЄС і водночас безпековим викликам України.

1. Оптимальна мережа надання публічних послуг, що ґрунтується на адміністративно-територіальному устрої.

ЦНАПи, заклади охорони здоров’я, освітня, судова мережа — все має бути синхронізоване з устроєм і ґрунтуватися на однакових підходах, що знайшли практичне відображення під час формування нової мапи України 17 липня 2020 року. Наразі такому підходу відповідають лише адміністративні послуги, але дуже тішить початок відповідного процесу в сфері профільної середньої освіти, що наразі стартував.

Кожен із наведених пунктів, безумовно, залишиться тільки фантазіями експертів і практиків, якщо ми не підтримуватимемо Збройних сил і не згуртуємося навколо них. Але без планування та системності неможливо забезпечувати життєдіяльність країни й долати сучасні виклики. Вкрай важливо, що Конгрес місцевих та регіональних влад при президентові України стає тим ядром, що поєднує в собі як згуртованість, так і надії на практичні позитивні зміни та свіжий ковток повітря для головної реформи країни.