Сторінки медіа в соцмережах – регулювати чи залишити поза увагою

Оригінал публікації на сайті ІМІ за посиланням

Свої сторінки в соцмережах розвивають багато медіа, зокрема там розміщуються новинні повідомлення. З одного боку, ні законодавство, ні Кодекс етики українського журналіста не регулюють контенту медіа в соцмережах. А з іншого – аудиторія сприймає дописи в соцмережах як медійний журналістський контент, адже він поширюється зі сторінки редакції медіа та під його брендом.

З Кодексом етики наразі все просто: він про контент у соцмережах не згадує взагалі (кодекс ухвалено 2004 року, а в новій редакції – 2013-го). Закон України “Про медіа” згадує про соцмережі (там їх названо “платформи спільного доступу до інформації” – п. 39 ч. 1 ст. 1) і визначає навіть певні типи забороненого контенту в них. Але в цьому контексті Національна рада з питань телебачення і радіомовлення уповноважена законом вести діалог з адміністраціями соцмереж, закон не передбачає її безпосереднього впливу на власників сторінок у соцмережах. Та й професійні стандарти журналістики (якщо припустити, що вони колись застосовуватимуться до соцмереж медіа) закон теж не регулює, лише згадуючи про них як про критерій для розроблення редакційних статутів (ч. 2 ст. 35).

Окремі приклади тих видів проблем з контентом соцмереж, які можуть траплятися на сторінках редакцій медіа:

• ігнорування професійних стандартів журналістики загалом, зокрема таке може траплятися, коли сторінки в соцмережах для редакції веде людина, далека від журналістики;
• змішування повідомлень про факти з коментарями й оцінками;
• політична упередженість чи компліментарність у соцмережах щодо певних партій або діячів (до певної міри це ще нормально для медіа, яке, по-перше, відкрито декларує свою політичну ідеологію, а по-друге, якщо така заідеологізованість припустима для цього виду медіа, але обидва цих аспекти в Україні наразі на практиці не пропрацьовані);
• порушення приватності, авторського права, коли в соцмережі постять не контент власне з медіа, а сторонній;
• спотворення матеріалу з медіа (наприклад, неповнота) під час подання його в соцмережі, що, зокрема, може бути спричинене технічними особливостями та форматом подання інформації в певній соцмережі;
• невідповідність заголовків змісту інформації, яка під ними подається.

Аудиторія дедалі більше переходить у соцмережі, тому ігнорувати аспект подання редакціями інформації в них означатиме для медіа розчинитися в середовищі пабліків і сторінок із зазвичай анонімними власниками та адміністраторами й сумнівним контентом.

Оптимально було б виробити правила поширення медійного контенту в соціальних мережах шляхом саморегуляції. Незабаром подібний досвід у медійної спільноти має з’явитися, адже Закон “Про медіа” передбачає розроблення спільнотою (разом з Нацрадою) кодексів щодо деяких видів медійного контенту (ч. 2 ст. 92, ст. 95 ЗУ “Про медіа”).

Цілком можливо, що для різних соцмереж потрібними будуть різні набори правил чи принаймні застосовуватимуться різні розділи в правилах саморегулювання контенту медіа в соцмережах. Адже контент YouTube дуже відрізняється за формою від дописів у Тelegram, а формат роботи Facebook зовсім інший у порівнянні з TikTok.

Окремої уваги потребує аспект маркування сторінок медіа в соцмережах. Медіа було б корисно наголошувати на своєму статусі порівняно з анонімними сторінками, які постять інформаційне сміття (але тоді контент медіа в соцмережах має якісно відрізнятися). У деяких соцмереж існують позначки верифікованої сторінки, але є думка, що варто розробити й запровадити окрему позначку для сторінок медіа в соцмережах, яка б відрізняла їх від просто відомої особи чи бренду, що позначають свою сторінку соцмереж як верифіковану. Очевидно, що це довгий шлях, оскільки такі позначки потрібно буде розробити й домовитися з адміністраціями соціальних мереж про їхнє запровадження, а також досягти належної практики їхнього застосування, зокрема щоб їх не використовували псевдомедіа й різні пропагандисти.

Ілюстрація ІМІ