/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F9236062154ccd9adbb36108bf1c1e772.jpg)
Буде важче, ніж зараз: інтерв'ю з Черником про можливі нові війни та ядерку Росії
Військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Петро Черник вважає, що далі Україні може бути ще важче. В інтерв'ю 24 Каналу він також обговорив ядерний потенціал Росії та ймовірність війни США з Китаєм – читайте усе далі в матеріалі.
Далі – важче
Пане Петре, ви є прихильником такої концепції, що далі нам може бути ще важче, ніж є зараз. От що може бути ще гірше для України, ніж ця повномасштабна війна?
Я взагалі прихильник концепції, що, на превеликий жаль, каскад малих, середніх і великих війн, та, не приведи Боже, одна велика світова – це вже реальність. Тут, до речі, нічого нового. Буквально днями міністр оборони Великої Британії акцентував на питанні, що зараз ми не у післявоєнному, а в довоєнному стані.
Я буквально кількома словами розвину концепцію, чому я настільки в цьому впевнений.
Найстрашніше, що зробили наші вороги – повністю перекреслили Ялтинсько-Вашингтонську систему міжнародних відносин, яка склалася за результатами Другої світової війни.
Тут коротка заувага. Перша історична система справжніх міжнародних відносин, за винятком Римської імперії, бо є думки, що саме римляни першими доктринально оформили те, що сьогодні називається правилами міжнародних стосунків, але все ж таки більше вчених у цій галузі стверджують, що:
- перша система – 1648 рік, за результатами так званих релігійних війн;
- друга система – Віденська, 1815 – 1816 роки. Майже упродовж року вона писалася, була дуже велика кількість конференцій. Система створена за результатами наполеонівських війн;
- третя система – Версальська, за результатами Першої світової війни;
- і ось четверта система – також знищена за результатами війни.
Постає просте, логічне, зрозуміле запитання, а чи може п'ята міжнародна система, яка неминуче напишеться, постати в інший спосіб, окрім силового. На жаль, не може.
Взагалі явище, яке називається "політичне буття людини", побудоване на нескінченному насильстві. У Карла фон Клаузевіца є дуже гарний вислів на цей випадок: "Війна – ніщо інше, як продовження політики насильницькими методами". До речі, в Мао Цзедуна теж є влучний вислів про те, що політична влада народжується з дула рушниці. Отак воно все побудовано.
На планеті Земля накопичилось дуже багато вузлів, дуже багато нерозв'язаних проблем, що в інший спосіб, крім силового, вони розв'язані не будуть. Ще поставлю таку маленьку емоційну крапку словами великого грецького мислителя Платона, який сказав, що війна закінчується тільки для мертвих. На жаль.
Я не є апологетом війни. Дуже багато моїх опонентів кажуть, мовляв, Черник, оспівує війну. Ні. Жодним чином. Війна – це мерзенне, огидне явище, нічого огиднішого немає. Але ми не змогли його скасувати. Не змогли.
Цей інструмент насильства, розв'язання складних, суперечливих проблем між нами, на превеликий жаль, знову актуалізований. І цього "Джина" загнати назад у пляшку буде дуже нелегко, аж допоки два великі гіганти – це Китай і Сполучені Штати Америки – не сядуть за стіл переговорів, знову ж таки, через силові методи.
Є дві великі конфігурації. Глобальний Південь народився минулого року. В частині людства там 6 мільярдів населення. Він тиранічний, там майже немає демократії. І є Глобальна Північ – демократична, там 2 мільярди людей.
До того ж не забуваймо, що людство шалено приростає у чисельності. В одну хвилину, просто зараз, помирає 105 людей, а народжується 250. Земля перенаселюється. І оці процеси "броунівського кипіння" в сенсі силового протиборства тільки наростатимуть.
Тож не треба думати, що війни не буде. Війна буде в обов'язковому порядку.
Треба думати за ізраїльським принципом, щоб якомога меншою кров'ю цю війну виграти. Час поразок для українців в історичному сенсі має нарешті минутись. Зрештою, ми завжди кажемо, що ми козацького роду, а що таке бути козацького роду? А козацького роду – це платити податок кров'ю. Так воно все побудовано, на жаль.
"Все йде до війни між Китаєм і США"
Ви кажете, що все це може закінчитися, якщо Сполучені Штати й Китай сядуть за стіл переговорів. А чи може це закінчитися, якщо у США та Китаю виникне саме збройний конфлікт?
До цього все йде. Сподіваємося, що це не переросте у дуже великий і глобальний конфлікт. Сі Цзіньпін зараз має більшу владу, ніж Мао Цзедун. Він має значно більше повноважень.
Вперше в їхній історії чинний лідер Китаю заарештував свого попередника Ху Цзінь Тао в прямому ефірі. Ще у 2013 році під час виступу Сі Цзіньпін чітко сказав, що Китай до 2050 року буде лідером світу. Не намагатиметься, не прагнутиме, а саме "буде" – це дуже важливі тонкощі перекладу у психологічному сенсі.
Китайці у 2024 році прибрали зі своєї політичної концепції мирне розв'язання тайванської проблеми. До цього часу вони апелювали, що все буде мирно, за принципом Гонконгу, тобто дві економічні системи, одна комуністична, хоча вона також капіталістична, але у державницькому сенсі, й чиста англосаксонська, й одна держава.
Так Гонконг інтегрований у лоно Китаю. Вони вважали, що таким самим способом можна буде піти щодо Тайваню, але тепер прибрали це зі своєї риторики.
Вони абсолютно серйозно розглядають повноцінну воєнну інтервенцію. Це може статися.
Однак чи станеться – даруйте, я не пророк.
Чи можна було уникнути війни в Україні
Про неминучість війни з Росією ви говорили ще навіть до 2014 року. А чи можна було уникнути цієї війни?
Можна. Перший момент. Тут я розвію міф, що ми, мовляв, здали ядерну зброю, а якби цього не зробили, то все було б добре. Ми не могли її не здати. Чому? Тому що в нас в основному була стратегічна зброя ядерного призначення. Ракети Р-36М стояли в шахтах, так звана Житомирська ракетна армія, і були чітко направлені на США.
Балістична стратегічна ядерна ракета, яка виходить із тулуба шахти, не може полетіти в інший бік. Її заздалегідь так будують, бо тут враховується безліч змінних чинників, навіть магнітуду планети Земля і те, як планета крутиться. Вона туди була націлена.
А для чого нам тримати під прицілом США? Цю важку велику ракету розвернути у бік Росії було неможливо. Якщо тримати саму ракету ми ще могли, то найскладніше – це утримання ядерної боєголовки. Там надскладний механізм запуску. Його треба постійно обслуговувати. Це дуже складна інженерна технологія.
Все, що обслуговує ядерні боєголовки, було сконцентровано в Росії. Чому я з цього почав? Бо дуже багато спекуляцій, що, мовляв, треба було наш третій арсенал світу залишати. Він не залишався. Але натомість ми не зуміли отримати реальних гарантій. Це дуже прикро, але ми про це маємо говорити.
Я дуже не люблю росіян як явище, але свого ворога треба знати, бо, як казав Сунь-цзи: "Знай ворога – знай себе". Це фундаментальне правило його воєнної філософії.
Я дуже ретельно, вже понад 30 років, займаюся інтелектуальним експертуванням нашого одвічного ворога. У них є такий історик Василь Осипович Ключевський, який "чорним по білому" написав ще в кінці ХІХ століття, що Росія є загрозою Україні, а Україна – загроза Росії. Залишиться хтось один. У нього є геніальний вислів на цей випадок: "Історія нічого не вчить, але нещадно карає за незасвоєння уроків".
Ми не засвоїли фундаментальних уроків обороноздатності. Будьмо чесними, я сам це пережив молодим офіцером, коли бачив, як нищили наше військо, а найголовніше – наш менталітет.
Ми самі собі нав'язали ілюзію абсолютного пацифізму. Пацифістами можуть бути тільки дуже добре озброєні люди, які готові чинити опір.
Конгресмен-республіканець Майкл Маккол заявив, що начебто Джейк Салліван, який є радником президента США з національної безпеки, сказав, що Росія завдасть першого ядерного удару саме по Сполучених Штатах Америки, якщо вони надаватимуть Україні велику кількість допомоги. Це знову політичні ігри, чи така загроза існує?
Загроза існує. Де точка неповернення – я не знаю. Ми з вами в студіях, з нескінченною кількістю ваших колег розглядали проблематику "Судного дня". Коротко нагадаю її ще раз.
У 1950 роках Туреччину взяли в НАТО. Це відбулося дуже швидко, хоча там було багато проблем: політичних, економічних, соціальних, релігійних, культурних, а найбільша проблема – курдів, вона не розв'язана досі. Але все сталося дуже швидко, буквально за кілька місяців.
Чому так сталося? Американці дійшли до висновку, що там треба було поставити ядерні ракети, здається PGM-19 Юпітер і PGM-17 ТОР. Відповідно з боку Радянського Союзу була рефлексія. Вони ракети Р-12, на той час наймасовіші ракети СРСР, доставили на Кубу.
Все дійшло до високого рівня ескалації. Більшість істориків вважають, що тоді Нікіта Хрущов блефував. Він не був готовий застосовувати ядерну зброю, а Джон Кеннеді й тодішній міністр оборони Роберт Мак-Намара були абсолютно готові це зробити.
Людство було за дві хвилини до катастрофи. Зараз воно за півтори, годинник "Судного дня" перевели на 30 секунд вперед. Там дуже розумні люди.
Якщо мене помножити на 10, зібрати всю професуру з університету, то це все одно не будуть ті Нобелівські лауреати, які там сидять. Там є 16 людей. Причому у всіх них математичний тип мислення, а в математиці, як відомо, лірики немає. Там строгі алгоритми.
Я дуже уважно стежив за емоційною складовою тої пані, яка озвучувала про переведення годинника на 30 секунд вперед. На її обличчі читався страх.
В якому стані російська ядерна зброя
Путін та російська пропаганда постійно кричать про "червоні лінії", про свою ядерну зброю. В якому стані їхня ядерна зброя? Що може стати ось тим "ключем", коли вони вирішать, що застосують? Були ж матеріали, що вони начебто були готові застосувати ядерку по Україні, коли був наш успішний контрнаступ і їхня втеча з Харківщини та Херсонщини?
Тут треба розділити ядерний потенціал Росії на кілька частин. Ми говорили вже про шахтові установки Р-36М і УР-100Н. Це їхні головні ядерні сили, які стоять в шахтах.
Їх є 74 одиниці. Вони всі націлені на США. Там роздільні боєголовки різного кілотоннажу. Навіть є на 20 мегатонн. Це неймовірно багато. Думаю, що це вже нема про що говорити. Обслуговував це все насамперед наш "Південмаш". Бо саме вони розробляли ракети "Воєвода". Сумніваюся, що воно в адекватному стані.
Є рухомі установки РС-24 "Ярс" і "Тополь-М". Їх багато. Декларують росіяни, що в них до 500 таких пускових установок. Вони можуть мати на борту від 3 до 6 роздільних боєголовок вагою від 300 до 500 кілотонн.
Але це також все добре відстежується. Є логіка розуміння, як їх можуть запустити.
Є ракета Х-101. Всі чули, всі про неї знають. Є її "посестра" Х-102 у ядерному виконанні. "Іскандер" може мати ядерну боєголовку до 50 кілотонн.
Але найнебезпечнішим залишається ядерний підводний флот. В них є у межах до 28 робочих ракетоносців різного типу та різного класу. І найбільш далекобійний і небезпечний – це класу "Дельфін". Там до 16 ракет типу Р-29. Вони називають це "Сінєва". Оце серйозна зброя.
Хто ретельно вивчав те, що можна вивчити; що можна осягнути, таке поняття як ракетоядерне протиборство, то американці на цю хвилину спроможні збити 98% всього, що запустять росіяни. Але долетить 2%. Це дуже багато.
Скільки в тих двох відсотках буде? Три боєголовки? 4 – 5? Кілотоннаж також має значення. Яка долетить? На 300 кілотонн чи на 700 кілотонн? Чи одна на мегатонну? Це все дуже складно.
Але є ще така принциповіша і складніша річ. Тактична ядерна зброя. Ядерні снаряди. Підірвати його як ядерний, умовно захопивши в руки, практично неможливо, бо це дуже складна технологія. Про неї окрема розмова.
Але Пригожин був на ядерному складі "Воронеж-45". Він там був. Йому ніхто не чинив опору.
Російські добровольці можуть дійти туди?
Не знаю, треба у них питатися. Але не тут філософія страху. Ще раз. Все, що кажу і апелюю до наших глядачів… Це особиста точка зору. Вона може бути неправильною. Вона може бути хибною. Так я собі обчисляю цей процес.
Допускаємо, один ядерний снаряд потрапив до рук ІДІЛ. От припустимо таке. Чи це технічно можливо? Та чому ж ні? Ну, чому ж ні? Вони ж, начебто, теракт у "Крокусі" зробили. От допускаємо, що дійсно вони це зробили. Що зуміли обдурити одну з найпотужніших спецслужб взагалі на планеті Земля; зуміли туди принести багато вибухівки. Бо так швидко запалало, що не могли вони це за пів години закласти.
Це значить, що це був тривалий процес. От допустимо, дійсно це все зробив ІДІЛ. Якщо вони такий "якісний" теракт організували, то чому десь якийсь снаряд у них не опиниться в руках?
І уявляємо собі, що не в ядерному режимі, а просто в режимі радіоактивного забруднення він вибухає в Нью-Йорку, наприклад, на 5-ій авеню. Світова столиця фінансів. Ми уявляємо, яка паніка буде на фондах?
Полетить у відповідь?
Тут не питання – полетить чи ні. Питання у паніці, яка може бути організована на фінансових ринках.
Ще раз. Це апокаліптичний сценарій, який полковник Черник сам собі придумав. Це кіно можна по цьому зняти. Ми бачили безліч фільмів на цю тематику. Безліч. Там всілякого різного про ці ядерні боєголовки поназнімали.
Але є ще один нюанс. Величезний страх ядерного прецеденту. Бо якщо, умовно, вибухає ядерний снаряд десь у Донецьку, то всі розумітимуть, що це застосували росіяни. Але питання – а що з цим робити?
З воєнної точки зору взагалі нічого не буде важити. Але яку відповідь дати? Ми і так ведемо війну. Ну, вибухнув в Донецьку ще один на 2,5 кілотонни снаряд. Вибухнув, знищив частину людей. І що далі? Нам все одно воювати.
Але виникає питання, а як відповідати американцям? А якщо не відповідають, то Іран каже що "ось ми зараз розбомбимо Ізраїль. Зараз-зараз". А як побачать, що відповіді нема – вони це й зроблять.
Чи може Україна відновити ядерний потенціал
Ми можемо відновити свій ядерний потенціал?
Я скажу свою упереджену точку зору. Знаю, що вона дуже не подобається багатьом моїм "колегам по цеху". Я – проти.
Перше – треба збагатити плутоній. Тобто із металізованого 235-го плутонію довести його до 238-го. А потім там утворюється 239-ий. Це неймовірно складна процедура.
Коли працювала програма "Мангеттен", то американці по тих часах затратили на неї 2,5 мільярда доларів. Звісно, вони пішли на отримання плутонію не через атомний реактор.
Хоча перший атомний реактор вони, до речі, побудували вручну. Реально, вручну на стадіоні у графітові стержні позакладали металізований уран. І почали вивчати, як це все працює. А добули його дифузним способом. Це дуже складна тема. Там багато змінних.
Тобто треба насамперед добути цей плутоній. Він у нас був. Якби ми його зберегли… От, умовно, на цю хвилину у нас є збройовий плутоній. Це одна розмова.
А ставати на шлях його добування? Іти іранським шляхом? Ми точно не підемо. Ми не іранці, ми не перси. Зовсім інший менталітет; зовсім інша світоглядна позиція.
Як тільки, умовно, ми почнемо цим займатися, то ніхто не зможе це приховати, яким би воно таємним не було. Бо це треба робити на атомних електростанціях. Інформація височиться. І не маю ні найменшого сумніву, що наші союзники поставлять питання руба.
А тепер знову ж таки, а яку нам ядерну зброю треба? Тримати знову під прицілом Америку? Для чого? Чи було би цікаво мати кілька тактичних ядерних боєголовок? Цікаво.
Але ще раз скажу, просто мені важко зрозуміти механіку виконання цього рішення. Навіть, умовно, є політична воля; навіть, умовно, є виробнича потужність; навіть, умовно, є гроші. Як тільки це стане об'єктивною реальністю, то нам негайно усі, хто тільки зможе, будуть у цьому перешкоджати.
Виникає питання. А чи ми витримаємо самі? Якби ми її зуміли зберегти на тактичному рівні, що теж дискусійно. Бо, чи могли би ми ті ядерні снаряди тримати? То, можливо, так. Але в нас самої технології на цю хвилину нема.
Чи можемо створити? Можна. Бо є атомні електростанції. Там все чародійство та чаклунство зі створення збройового плутонія відбувається. В принципі, теоретично можна. Однак не бачу як коефіцієнту корисності прикладання саме такого способу дії.
Хіба за одним єдиним винятком. Як за ізраїльським досвідом – що це буде санкціоновано головним нашим союзником Сполученими Штатами. Якщо так, на цю хвилину звучить фантастично, але з чим Господь не жартує.
Чи реально захопити в Росії ядерну зброю
Ви згадали про бунт Пригожина і про те, як він дійшов до ядерного арсеналу. А от якщо, уявімо, що не Пригожин; ті самі російські добровольці вони проходять і роблять рейди на території Росії, заходять на якийсь ядерний арсенал. Що буде робити Путін?
Я не знаю. З точки зору правильності дії тирана, то рівняти все з землею із важкої авіації. Якщо буде доказовість того, що зброя може потрапити не в ті руки…
Це якраз одна із проблем, чому наші союзники такі обережні. Вони об'єктивно бояться розповзання тактичної ядерної зброї. Не стратегічної. Стратегічну практично неможливо комусь взяти в руки в такому режимі.
Умовно, дивізія американських "клекочучих орлів". Ми про це сьогодні розмовляли. Теоретично вони можуть всі їхні стратегічні точки взяти під контроль. Тривалість – до тижня часу.
В них є всі засоби. "Суперсталіон" – гелікоптер, який летить на 800 кілометрів. В них є досвід десантування з таких гелікоптерів. Найновіший десантний корабель класу "Восп" якраз і розроблявся саме під гелікоптери, які здійснюють глибинні десантні операції. Практикувалися вони в Афганістані. Тобто це може бути.
А от тактичні снаряди. Немає достовірної інформації, скільки їх по Росії розкидано. Відкриті джерела кажуть, що тактичних ядерних снарядів у межах від 6 – 7 тисяч. А де правда? Як їх реально порахувати? Де вони реально перебувають?
Знову ж таки. Якщо це можуть американці, то чому ж не можуть перси посадити висококваліфікований десант. Це за умови, що Росія упала. Її нема. І через Каспійське море на 800 – 1200 кілометрів організувати глибину диверсійну операцію з прикриттями з моря. Щоб потім морем відійти чи назад гелікоптерами. Тут безліч змінних.
Тому щиро. Я прошу вибачення у нашого глядача. Це конструкція моєї думки. Я можу бути неправий. І дуже хочу бути неправим.
Чого очікувати від Франції
Про теракт у "Крокусі" ми також говорили. Бачимо, як зараз Росія всіляко намагається виходити з міжнародної ізоляції. Направду, мабуть, їм це вдається. Була розмова із міністром оборони Франції. За два роки війни вони таки поговорили. Здавалося б, чого б це? Але начебто говорили про боротьбу з тероризмом. Хоча ми насправді не знаємо.
Як ви гадаєте, чи могла Франція попередити про те, що вона відправить своїх військових до України? Чи правильно нашим партнерам відновлювати ось ці діалоги з Росією?
З ворогом розмовляють завжди. Отака вона дійсність. Розмовляли навіть із нацистами. Правда, не з самим Гітлером, а з найближчим оточенням. Але ми пам'ятаємо і бунт Канаріса. Ми пам'ятаємо, що і Роммеля звинуватили у зраді. Ми пам'ятаємо останній сплеск боротьби з Гітлером. Це – полковник Клаус Шенк фон Штауффенберг. Так звана операція "Валькірія". Бомби були англійськими. Не зуміли вони тоді знищити Гітлера.
Тут я трошки поіронізую. Бо ми все говоримо про аналітичні конструкції. А ще може бути "феномен Бога". Бо те, що там відбулось з Гітлером – там, напевно, "феномен Сатани".
Але там ціла низка незбігу чинників. Бомби мало бути дві. Була одна. Поставили вони сумку. Портфель був запечатаний. Всі, хто був присутній на нараді, не мав права до нього доторкатися. Хтось спитав, чия це сумка. Ніхто не відповідав. Він взяв і переставив її за дерев'яну тумбу. Просто переставив.
80% удару енергії пішло не на Гітлера, а на тумбу. Нарада мала бути у бункері, але раптово подзвонив Муссоліні. Гітлер вийшов на повітря, а там була гарна погода. Каже: "А що будемо у бункері сидіти, давайте в казармі зробимо нараду". От феномен не Бога, а феномен випадку. Ми маємо розуміти, що випадок все може перевернути з ніг на голову.
Таке може бути. Історія, попри циклічність ланцюжків і наслідків, має ще прецедент випадку. Фрідріх Барбаросса, один із організаторів одного із хрестових походів, утопився. На нього ставка була, що він очолить все лицарство в одному з найуспішніших походів християн. Їхав через річку в обладунках; кінь спотикнувся; він упав і не зміг стати. Доки зброєносці підбігли, його підняли, а він уже утопився. А могло все перевернутися ще в той час.
Чому я до цього всього веду? Все ще може змінитися там, де ми цього не побачимо.
Про військових НАТО в Україні. Чи навіть просто про французький контингент. Наскільки це ймовірно? І чи могло бути попередження від міністра оборони Франції до міністра оборони Шойгу?
Чому ж не могло? Могло. Французи ставки піднімають. Знімаємо перед ними капелюха. Французи мають унікальний робочий інструмент. Ми також з вами про це розмовляли.
Французький іноземний легіон, який створений у 1831 році. З колосальним, велетенським бойовим досвідом. Особливо на африканському континенті. В Другої світовій війні була напівлегка бригада імені Тараса Шевченка – нашого великого пророка. Там було 20% українців. Чинний командувач за походженням українець – Кирило Ющенко.
Це не просто так. Якщо хтось думає, що просто його випадково на цю посаду поставили… То далеко не так. Це ще імпульси у бік Москви.
Французи ставки піднімають. А як далеко зайде – не знаю. Найголовніший висновок по теракту у "Крокусі", який точно розумію – на Московії починає кипіти. І починає кипіти по-справжньому. І це просто прекрасно.
Обов'язково десь вибухне. Де? В Чечні, в Татарстані, в Башкортостані чи ще десь. Мені важко вгадати, але це точно буде. Тому що критична маса уже нарощується.
Ми із вами казали, що Росію ділимо на два. Є "рускіє московити" і є "поневолені народи". Отут у поневолених народів відповідь. І ще вкотре скажу – ми, українці, зараз робимо блискучу роботу в частині антиімперського блоку народів.
"Вільний університет народів" при цьому блоку. Там йде серйозна підготовка саме цих людей. І, повірте, ця підготовка матиме коефіцієнт корисної дії. Упевнений.
Коли чекати кінця Росії
Ви говорите, що в них там вже починає трішки палати. А що має статися, щоб довіра до царя рухнула? Бо 25 років при владі…
Знаю, що має статися. Має статися прецедент попа Гапона. 1905 рік. Коли селяни, посполиті йшли до царя. Коли стало очевидно зрозумілим, що цар віддав наказ на розстріл на натовпу. Масований розстріл натовпу.
Тільки таке. Теракти, замасковані під слід українців, замасковані під ІДІЛ ніякого коефіцієнту корисного дії не дають.
Змоделюю ситуацію. Жорстоку і нещадну, але я її змоделюю. Коли загинув Борис Нємцов… Даруйте, я не пам'ятаю скільки там десятків тисяч росіян у Москві вийшли на площу.
Якби тоді, умовно, запрацювали б станкові великокаліберні кулемети. І там лягло б так 5 – 7 тисяч людей. І це було б зрозуміло, хто цей наказ віддав. От тільки тоді ця віра підривається. Інших механізмів немає.
В російській історії цей прецедент уже був. Він так і називається "Прецедент попа Гапона". Довелося мені це вивчати. Він не просто був шокований; в нього рухнуло все. В нього рухнула не тільки віра в царя. В нього рухнула віра в Бога.
Бо в їхньому менталітеті та світогляді "царь Росії – Бог".
А чи підриватиметься довіра, якщо війна перейде на територію Росії? Ми бачимо зараз атаки безпілотниками по російських нафтопереробних заводах, по інших заводах. Одна справа, коли війна триває в Україні – і це росіян не цікавить. А інша справа, коли ці безпілотники та ракети літають в тебе над головою.
Тільки тоді, коли це явище буде надсильно масштабоване. Коли буде палати все. От тільки тоді може початися. Допоки оцього коефіцієнта великого приросту вогню не буде, то і я не бачу ґрунту для цього.
Допоки в них ще є, що їсти… А їсти буде рівно доти, допоки мають вільно конвертовану валюту через продаж нафти, золота, газу.
Уже доведено за останні тижні, проаналізовано, що навіть навчилися закупляти вибухові матеріали у Сполучених Штатів Америки.
Страшенно люблю паралелі Другої світової війни, бо це найунікальніше явище. "Перл-Гарбор" ударили, а деякі американські фірми за укладеними ще до війни контрактами торгували із імператорською Японією.
Чому торгували? Бо контракти укладені; капіталізм ніхто не може скасувати. Не можуть від них відійти. І, до речі, на Балканах, коли кипіло там між сербами і хорватами, були моменти, що спокійно продавали один одному пальне.
Зверніть увагу! 24 Канал підготував також 2 частину інтерв'ю з Петром Черником. Не пропустіть продовження згодом на сайті!