Кандидати у члени Нацради — про незалежність медійного регулятора та свої пріоритети

Верховна Рада проводить конкурс з обрання члена медійного регулятора за парламентською квотою. Адже у травні спливають повноваження Максима Онопрієнка, призначеного членом Національної ради з питань телебачення та радіомовлення у 2019 році.

Членів Нацради обирають на п’ять років. Відповідно до закону «Про медіа», Національна рада складається з восьми осіб. Верховна Рада України та Президент України призначають по половині складу Національної ради. Відбір і призначення кандидатів на посаду члена регулятора відбувається на конкурсних засадах. Президент призначає свою четвірку указами, а парламентську четвірку депутати обирають більшістю голосів.

Парламентський комітет з питань гуманітарної та інформполітики 29 лютого 2024 року оголосив відбір кандидатур на посаду члена Нацради. На конкурс подалося троє кандидатів: чинний член Нацради Максим Онопрієнко, повноваження якого якраз і завершуються, директорка Департаменту інформаційної політики та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики Ганна Красноступ, її кандидатуру висунула Національна спілка журналістів і підтримала ще низка профільних асоціацій (ІнаУ, АППК), та начальниця КП «Муніципальна телевізійна мережа» з Запоріжжя Ірина Полієктова.

Максим Онопрієнко та Ірина Полієктова відповіли на однакові запитання «Детектора медіа» таким чином.

Максим Онопрієнко: «В умовах війни взаємодія з владою необхідна більше, аніж це може видаватися з боку

Максим Онопрієнко — член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. До призначення на цю посаду з 2014 по 2019 рік працював генеральним директором Запорізької незалежної телерадіокомпанії ТВ-5 у місті Запоріжжі. Кандидат від громадської організації «Центр демократії та верховенства права».

— Яким напрямком ви би хотіли займатись у разі обрання вас членом Нацради? І чи ви бачите для цього можливість?

— Власне, тими ж напрямками, які курую зараз, і тими проєктами, які створив під час першої каденції. Пріоритет — боротьба з дезінформацією, розпалюванням ворожнечі та російською пропагандою. Фактично це те, чим ми зараз займаємося з Контрольно-аналітичним управлінням Національної ради. Залежно від специфіки виявлених і зафіксованих моніторингами матеріалів, часто це переростає у спільні проєкти з Центром протидії дезінформації при РНБО. Також — протидія ворожому мовленню та насичення українським мовленням вільних частот на прикордонних територіях. Це наш пріоритет з управлінням частотного регулювання та представниками Національної ради в регіонах.

Окрім того, для мене важливий напрямок локальних медіа і розвиток платформи Media Change Ukraine. Завдяки цій базі обміну контенту, нам вдалося згуртувати регіональних мовників з усієї України, й пройшовши разом пандемію та початок повномасштабного російського вторгнення, ми зараз дуже добре розуміємо реалії їхньої роботи, потреби та складнощі. Там чимало викликів, але я бачу і перспективи.

І так, я бачу всі можливості, щоб розвивати кожен із цих напрямів, власне, тому я і тут.

— Які ваші три найперші кроки у разі обрання членом Нацради?

— Я б не хотів гратися у передвиборчі обіцянки, бо специфіка цього конкурсу суттєво відрізняється від виборчих перегонів. Казати, що от, якщо мене оберуть, то я одразу виконаю три ваші бажання — це не просто популізм, це ще й повне нерозуміння того, як працює регулятор.

У мене не тільки перші кроки — у мене вся стратегія розвитку проєктів розписана на пів року мінімум, бо я ними предметно займаюся у взаємодії з головою та іншими членами Національної ради, і мені важливо мати план. Якщо мене не оберуть, то ймовірно, я передам частину з цих напрацювань наступній людині, чиїх повноважень це стосуватиметься. Якщо ж оберуть, то буду продовжувати якісно виконувати свою роботу.

— Що у роботі регулятора, на вашу думку, потребує вдосконалення? І як ви зможете посилити Нацраду?

— Тут треба говорити не про регулятора як такого, а про фінансування реформи та, відповідно — її ефективність. Уже рік, як ми живемо за новим законом про медіа. Десять років ми його готували, це один з основних євроінтеграційних законів, він визнаний європейськими партнерами найуспішнішим, але повноцінно реформа не змогла запрацювати, тому що Законом про бюджет призупинено розділ про фінансування. І тут важливо: фінансування — це не тільки й не стільки про зарплату членів Нацради, як цим часто маніпулюють деякі медійники та депутати, це передусім — полегшення роботи медійної галузі.

Усі постійно питають, коли запуститься електронний кабінет, а він не запуститься без фінансування. Всі бідкаються, що потрібен електронний реєстр, а він не запрацює без фінансування. Так, ми намагаємося це питання розв’язати завдяки допомозі міжнародних партнерів, і ми просуваємося, але вже рік минув, а ці моменти в підвішеному стані.

Пояснюю, чому це необхідність, а не забаганка. Законом передбачено, що певні зміни суб’єкти у сфері медіа роблять у своєму електронному кабінеті. Просто заходять і повідомляють про зміни, регулятору приходить повідомлення і все. Але станом на зараз це папірці, імейли й тяганина — щось у спам потрапило, десь конверт загубився… Треба врахувати, що це все — колосальне навантаження на апарат Нацради. До прикладу, у нас кожного засідання — під дві сотні заяв на реєстрацію друкованих медіа, а обробляється це все вручну. Щойно буде розблоковано фінансування реформи, ми зможемо ці процеси диджиталізувати. Тоді медійники видихнуть, бо бюрократії поменшає.

Або, скажімо, моніторинг — а зараз це не лише лінійні медіа, а й онлайн. Потрібне технічне оновлення моніторингових центрів, особливо в регіонах. Потрібні нові моніторингові програми, які дозволяють автоматизувати та пришвидшити ці процеси. Все це потребує фінансування і дозволить Національній Раді перейти на якісно інший рівень роботи.

— Чи готові ви публічно оголошувати свою позицію під час голосування та засідань Нацради?

— По-перше, я це вже це роблю і робив завжди. Засідання Національної ради транслюються в прямому ефірі, представники суб’єктів у сфері медіа беруть у засіданнях участь, наші обговорення бувають дуже емоційні та дискусійні, часом аж занадто. А по-друге, після засідань завжди можна звернутися по коментар чи додаткове роз’яснення щодо певних рішень, ви самі добре це знаєте. Всі мої соцмережі відкриті, я оперативно відгукуюся на прохання про коментар абощо.

— Як, на вашу думку, члену Нацради бути незалежним від влади та що може убезпечити його від такого впливу?

— В умовах війни ця взаємодія необхідна більше, аніж це може видаватися з боку. Є багато стратегічних речей, які мають узгоджувати між собою всі державні органи. Ми консолідували свої зусилля на початку повномасштабного російського вторгнення, коли зверталися до міжнародних партнерів й інших регуляторів. Беручи участь у міжнародних заходах, ми комунікуємо з МЗС, щоб формувати спільний порядок денний і тези, які повинні виходити назовні, починаючи від першої особи держави та продовжуючи органами виконавчої влади. У внутрішній  роботі ми консолідуємо зусилля з РНБО, з СБУ, з Міноборони, з усіма страткомами. До повномасштабної війни такої практики не було, зараз вона необхідна.

— Як, на вашу думку, члену Нацради бути незалежним від впливів ззовні? Що може убезпечити Нацраду від такого впливу? Які можуть бути запобіжники — навіть ті, яких зараз немає, але які можна було б запропонувати законодавцям?

— Я б міг відповісти на це запитання, якби така залежність існувала. Тоді я розумів би, що треба зробити, щоб її уникнути. Важко говорити про те, чого нема. Я дійсно вважаю, що Національна Рада працює незалежно, виконує всі свої повноваження, виписані в Конституції й Законі про медіа.

— Чи, на вашу думку, потребує реформи сам регулятор? Микита Потураєв на круглому столі щодо змін до закону «Про медіа» висловив думку про необхідність реформи регулятора  після завершення війни, і, зокрема, про входження до складу Нацради членів за квотою громадськості. Чи підтримуєте ви цю думку? Обґрунтуйте свою позицію.

— Закон про медіа вже це зробив — передбачив і надав чимало можливостей саме громадському сектору. Подивіться на поточний конкурс на посаду члена Нацради, який відбувається зараз — усіх кандидатів висунули саме громадські організації або галузеві асоціації. Нардепи чи фракції більше не мають можливості цього робити — хіба це не є свідченням участі громадськості?

Доречно тут ще згадати про органи співрегулювання. Це також передбачено законом про медіа і на цей процес впливає винятково індустрія, без участі Нацради. Медійники обирають учасників цього органу, самі затверджують статут, реєструють його відповідним чином і стають повноцінним гравцем.

Україні потрібен інституційно спроможний ефективний незалежний регулятор — це пряма вимога Європейського Союзу, до цього ми й рухаємося.

Ірина Полієктова: «Важливим напрямком є розвиток і збереження регіонального мовлення»

Ірина Полієктова — начальниця КП «Муніципальна телевізійна мережа», Запоріжжя. Зазначається, що станом на 28 березня наявність необхідних п’яти років досвіду роботи цієї кандидатки в галузі медіа, електронних комунікацій потребує підтвердження додатковими документами. Кандидатуру подано громадською організацією «Територія організації авторських проєктів».

— Яким напрямком ви б хотіли займатись у разі обрання вас членом Нацради? І чи ви бачите для цього можливість?

— На мій погляд, важливою складовою розвитку нас як суспільства є здоровий медіаландшафт, де дотримуються журналістських стандартів, мають критичне мислення, оперують даними перевірених джерел, розуміють важливість збереження власного колориту інфопростору кожної області. Зокрема, важливим напрямком є розвиток і збереження регіонального мовлення для повноцінного медіапростору місцевих громад. Саме там є місцеві герої, роблять перші кроки талановиті спортсмени та вчені, народжується новий кадровий потенціал країни. Кожне регіональне медіа намагається бути почутим своїм глядачем, знайти свою нову візію через активну співпрацю з ГО та фаховими професійними обʼєднаннями. Для них також важливо реалізувати співпрацю з органами місцевого самоврядування для збереження незалежного місцевого медіа, саме тому важливим є поступове розв’язання питання перереєстрації комунальних медіа згідно з Законом України «Про медіа». Важливо чути один одного, ділитися досвідом і напрацювати концепцію збереження місцевих мовників. Саме вони будуть відігравати важливу роль у питанні інформаційної деокупації та розв’язанні багатьох соціальних питань громад.

— Які ваші три найперші кроки у разі обрання членом Нацради?

— Хочу приділити увагу й окреслити кілька напрямків, важливих, на мою думку, для реалізації в короткотривалій перспективі:

Допомога прифронтовим і деокупованим областям і містам у поширенні, створенні українського інформаційного простору, підготовці та збереженні кадрового потенціалу прифронтових територій, поширенні серед західних медіа українського контенту художнього та документального характеру про російську агресію та злочини. Це може бути допомога у розв’язанні технічних питань, необхідних дозволів, фінансування, співпраця з обласними військовими адміністраціями. Важливою є розробка дорожніх карт відновлення мовлення українських медіа за допомогою створення програми «відновлення» для медіа, які припинили роботу після окупації. Окремо — протидія у поширенні ворожої пропаганди, де реалізується співпраця з іноземними субʼєктами медіа та громадськими організаціями, створення та популяризація українського контенту, адаптованого для європейського глядача.

Формування відкритого та відповідального медіапростору, як ефірного, так і цифрового. Підвищення медіаграмотності та відповідальності у створенні медіаконтенту. Розробка необхідних професійних рекомендацій для медіа. Співпраця з освітніми закладами щодо обовʼязкового включення до освітнього процесу необхідної бази знань і фахівців із цього питання. Створення необхідного контенту друкованих та аудіовізуальних медіа з рекомендаціями свідомого споживання інформації. Толерувати дотримання норм гендерної рівності у медіа як усередині медіа, так і для споживача завдяки наявним механізмам моніторингу та співпраці з відповідними організаціями, які мають позицію щодо втілення загальноєвропейського досвіду. Створення умов для появи, розповсюдження дитячого та освітнього контенту українського виробництва, захист дітей від шкідливого контенту. Багато дітей зараз перебуває у закритих спільнотах. Можливість офлайн-комунікації майже відсутня. Більшість дітей віддає перевагу спілкуванню в соціальних мережах, користується таким контентом, який за віковим принципом, соціально-психологічним сприйняттям не відповідає дитячим потребам. Наразі суспільство потребує якісного освітньо-пізнавального, просвітницького, соціально-психологічного контенту, який би «перебив» низькопробний медіапродукт, яким насичений інтернет-простір. Наше завдання полягає у підтримці тих телестудій, телеканалів, телекомпаній, які створюють якісний телевізійний продукт для дітей. Вважаю, що наша місія (моя зокрема) — в аналізі наявного контенту, підтримці якісно нових ідей для дітей, створенні сучасного, освітнього медіасередовища відповідно до віку, вподобань дитини.

Україна та Європа без кордонів у медіа. Звичайно, важливим є захист місцевого ринку медіа від іноземних компаній з одночасною появою якісного європейського продукту на медійному просторі. Реалізація пошуку необхідних джерел та операторів, створення платформи чи робочої групи для обміну контенту, допомога в роботі та адаптації з дотриманням міжнародного авторського права. Цікавим міг би бути європейський досвід щодо створення механізмів аналізу ринку, моніторингу, систем об’єктивного рейтингу.

— Що у роботі регулятора, на вашу думку, потребує вдосконалення? І як ви зможете посилити Нацраду?

— На мій погляд, основна робота повинна відбуватися за таким алгоритмом: контроль, аналіз, розвиток.

За кожним цим напрямком завжди можна знайти що покращити, сучасний світ швидко змінюється, особливо завдяки диджиталізації комунікацій. Окремий виклик — це життя та робота в умовах війни, саме тут у кожного керівника прифронтового міста, як і в мене, є власний досвід у розв’язанні питань. Одну з можливостей і функцію регулятора, яку треба вдосконалити, може бути саме розвиток. Недооцінка важливості власних українських медіа різного ґатунку неможлива, всі ми зараз розуміємо, як діє ворожа пропаганда, тому кожен гравець на медіаполі відіграє свою роль. Розвиток базується на діалозі з усіма учасниками, який надає пропозиції, шляхи розв’язання та конкретну допомогу.

— Чи готові ви публічно оголошувати свою позицію під час голосування та засідань Нацради?

— Звісно, ми повинні враховувати всі сторони, які залучені до суспільних процесів, дотримуватися чинного законодавства України, вдосконалювати рівні умови та правила для всіх представників медіа. Тому, звісно, що так.

— Як, на вашу думку, члену Нацради бути незалежним від влади та що може убезпечити його від такого впливу?

— Для мене як для керівника комунального медіа на цей час питання впливу та незалежності у роботі журналіста є принциповим і важливим. Ми проходили різні етапи взаємодії з місцевою владою, від розуміння дистанції та журналістської етики до відвертого тиску через наявні механізми, які ніхто публічно не декларує. Принциповість, чесність і прозорість повинні бути захищені законодавством і толеруватися суспільством. Це надасть нам можливість побудувати медіапростір, якому довіряють.

— Як, на вашу думку, члену Нацради бути незалежним від впливів ззовні? Що може убезпечити Нацраду від такого впливу? Які можуть бути запобіжники — навіть ті, яких зараз немає, але які можна було б запропонувати законодавцям?

— Рівні права, нескладна процедура отримання ліцензії та участі у конкурсі надання частот для медіабізнесу — це база. Пошук шляхів спрощення процедури, прозорість і відкритість обговорення ухваленого рішення — це те, що хоче бачити й чути суспільство. Диджиталізація, як приклад, дає можливість зменшення впливу людського фактора та ризиків при затвердженні рішень.

Окремо треба пояснювати суспільству регуляторні процеси простою мовою, що це не має нічого спільного з цензурою. Захист українських офіційно зареєстрованих субʼєктів медіа повинен бути зрозумілим більшості, як і відповідальне вживання інформації з перевірених джерел.

— Чи, на вашу думку, потребує реформи сам регулятор? Микита Потураєв на круглому столі щодо змін до Закону «Про медіа» висловив думку про необхідність реформи регулятора після завершення війни, і, зокрема, про входження до складу Нацради членів за квотою громадськості. Чи підтримуєте ви цю думку? Обґрунтуйте свою позицію.

— Відкритість і суспільна підтримка формують довіру один до одного. В нас не такі погані закони, як здається. Наприклад, новий Закон «Про медіа», якому вже рік. Головне — його дотримуватися та виконувати за однаковими для всіх правилами, це вже надасть необхідний ефект. А далі — колективне обговорення та робота над помилками.

Вплив суспільства на демократичні процеси та зміни всі розуміють і намагаються це впроваджувати у правила та закони. Це питання таке, яке є поки що дискусійним, механізм обрання представників може бути недосконалим, мати зауваження до його обʼєктивності. Зараз воно частково розв’язане за допомогою «Подання», яке надають робочі ГО щодо кандидатів за квотою Верховної Ради — і ось тут саме вони можуть повпливати на своє представництво до повноважного органу.

Ганна Красноступ сказала, що вже висловлювала свою позицію щодо участі у конкурсі на членство Нацради у коментарі «Детектору медіа».

«Хочу брати безпосередню участь у прийнятті управлінських рішень, які впливають на розвиток сфери», — сказала Красноступ. Ключові пріоритети, за її словами, стосуються інформаційної безпеки та відновлення. «Своїми пріоритетами я бачу інформаційну безпеку, створення умов для медіаграмотності населення, гендерну рівність, соціальну інклюзію в медіа. Також серед пріоритетів — створення сприятливих умов для функціонування медіа в Україні. Сподіваюся на підтримку галузі та різних медіа», — додала Ганна Красноступ у коментарі «Детектору медіа».

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»