"Бо вже той день, коли": рецензія на фільм "Я і Фелікс"

Початок 90-х, Черкаси. У типовій роздовбаній хрущовці живе сім'я - вічно клопітка мама (Анастасія Карпенко), метушлива бабуся (Галина Веретельник-Степанова) і жвавий син Тимофій (Андрій Чередник). Тато (Андрій Ісаєнко) начебто є, але за фактом його і немає, бо через якісь напівкримінальні мутки вдома його вічно немає. І тут бабуся приводить у дім нового кавалера похмурого лисого немолодого чоловіка на ім'я Фелікс (Юрій Іздрик). Він - ветеран Афгану, з явним ПТСРом, а також потужним алкоголізмом, який місцями плавно переходить у білу гарячку. Але волею-неволею саме він стає батьківською фігурою для хлопчика - просто тому, що інших кандидатур не передбачається.

Якраз приблизно на початку 2020-х років українські кінематографісти щільно взялися за осмислення теми дев'яностих. Що й зрозуміло - дистанція формату "плюс-мінус 30 років" це дозволяє. І, якщо, скажімо, Олег Сенцов зняв сувору кримінальну драму "Носоріг" - з кров'ю, бандитським беззаконням тощо, то відома документалістка Ірина Цілик (її робота "Земля блакитна, ніби апельсин" прогриміла кілька років тому і навіть отримала приз за режисуру на престижному штатівському фестивалі "Санденс") підійшла до цієї теми інакше - і показала історію дорослішання в ті неприємні часи.

Взагалі ж "Я і Фелікс" - дуже великою мірою сімейний проєкт, адже є екранізацією роману "Хто ти такий" її чоловіка, літератора і бійця ЗСУ Артема Чеха, а роль маленького Тимофія зіграв їхній син Андрій (роль персонажа в підліткові роки виконав Владислав Балюк). Ну і головна родзинка касту - те, що надскладну роль Фелікса виконав не професійний артист, а легенда "сучукрліту" і зірка "станіславського" феномену Іздрик. І за цю роль він заслуговує тільки всіляких похвал. Його персонажу віриш беззастережно - від сцен, де він у припадку "білочки" уявляє себе диригентом оркестру, що грає равелівське "Болеро", до сцен, де він виходжує в чекістському шкіряному плащі, тільнику та зручних тренувальних штанях із гостроносними туфлями.

Взагалі ж професійна прискіпливість Цілик як документалістки у фільмі помітна практично скрізь. І в процесі перегляду у людей віком за 30 точно чимало олдскул зведе, адже на екрані то скрекоче швейна машинка "Чайка", то вагомо наліплені на стінах плакати зі Сталлоне з фільмів "Кобра" і "Роккі", то в холодильнику промайне упаковка маргарину "Рама", то на шафі причаїться фігурка бога-чарівника Рейдена з "Мортал Комбат".

І на окрему повагу автори заслуговують за те, що не стали робити фільм у чорнушному стилі "безвихідь-безвихідь". Злидні, безбатьківщина і насильство нікуди не поділися з кадру, але вони здебільшого уміло заретушовані спершу хлоп'ячим, а потім підлітковим поглядом на життя - уважними, але не надто схильними з огляду на вік рефлексіями.

Підсумовуючи - у Цілик вийшла гарна, міцна і ретельно вичинена, до найменшої деталі, картина, з солодко-гіркуватим присмаком дитинства і юності.

Вас можуть зацікавити такі тексти: