Рецензія на фільм «Я і Фелікс»

З 11 квітня в кінотеатрах стартував показ драматичного фільму «Я і Фелікс», який став дебютом у повнометражному ігровому кіно режисерки Ірини Цілик. Його сюжет заснований на автобіографічному романі Артема Чеха «Хто ти такий?». У рецензії нижче розповідаємо, чому сучасне українське кіно досить активно рефлексує на тему буремних 90-х та наскільки вдало це робить поточний фільм.

«Я і Фелікс»

Жанр драма, coming-of-age
Режисерка Ірина Цілик
У ролях Юрій Іздрик, Андрій Чередник, Владислав Балюк, Анастасія Карпенко, Галина Веретельник-Степанова, Андрій Ісаєнко, Олександра Семенко, Володимир Гладкий
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb

Одного дня бабуся юного Тимофія приводить додому нового бойфренда — трохи дивного діда на ім’я Фелікс. Як пізніше з’ясовується, той колись воював в Афганістані, а зараз намагається вгамувати біль скаліченої душі за допомогою пляшки. Мати хлопчика явно не схвалює присутність у хаті алкоголіка з ПТСР, а от Тимофій, з огляду на спорадичну присутність батька у його житті, здається, знаходить спільну мову з новим захопленням бабусі.

Наразі наш кінематограф дійшов до того етапу, коли однією з його найважливіших рушійних сил стало вже доросле покоління 90-х. Саме діти чи підлітки цієї напівголодної босоногої епохи сьогодні перетворилися на тих митців, що підживлюють наше сучасне кіно (та й усю культуру загалом).

Їхня саморефлексія, яка відтворюється у сюжетах, абсолютно точно отримає щирий відгук кожного, чия юність прийшлася на похмурі пострадянські роки. В яких, не дивлячись на розруху, що дісталася Україні у спадок від совітів, теж було своє щастя, бо наївний дитячий погляд на світ відмовлявся розуміти та бачити навколишню жалюгідність.

З останніх важливих українських прем’єр до епохи 90-х звертався Антоніо Лукіч (1992 року народження) у прекрасному «Люксембург, Люксембург», а ще Філіп Сотниченко (1989 р.н.) у пострадянському нуарі «Ля Палісіада». Тепер до них приєдналася й Ірина Цілик, котра, щоправда, трохи старша за колег, але теж зростала й формувалася як особистість саме у 90-ті.

Сюжет її дебютної ігрової повнометражки заснований на автобіографічному романі «Хто ти такий?» Артема Чеха — чоловіка талановитої режисерки, яка отримала нагороду «Санденса» за документалку «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020). Як зізнавалася сама Ірина, ще перед зніманнями було вирішено, що «фільм не буде триматися за літературну основу, скоріше відштовхуватиметься від світу героїв та сюжетних ліній. Зрештою фільм пішов трохи в іншому напрямку».

Суцільна бідність не дозволяє хлопцю сподіватися на омріяні кросівки. І як тепер виглядати круто в очах милої серцю дівчинки з заможної родини у цих старих зношених туфлях? Фелікс же, з іншого боку, давно скалічена самотня душа, яка топить біль у пляшці, але відчуває необхідність щось підказати малому, провести з ним час, зрештою, купити це кляте взуття (яке потім все одно відбере місцева гопота). Зустріч героїв не так щоби доленосна, але істотно впливає на обох. Обділений увагою батька Тимофій знаходить у Феліксі і друга, і тата, і, можливо, наставника.

На перший погляд, малоподієвий сюжет не сприяє глядацькій залученості, але під час перегляду увесь скептицизм, якщо такий мав місце, стрімко випаровується. І хоча в першу чергу це кіно про біль, простір для легкої усмішки теж передбачений.

Усе у кадрі сповіщає саме про неї: громіздкі меблі, телевізор «Електрон», сигарети «Космос», дивні шпалери, поверх яких на стіні в кімнаті парубка красуються журнальні постери зі Шварценеггером та Сталлоне. Святкове шампанське, звісно ж, «Советское», бо яке ще могло бути на столі? Ті самі новорічні іграшки на ялинці. Запальний євроденс у батькових «Жигулях». За вікном хлопці безтурботно ріжуться у квадрат прямо на асфальті, адже ні про які штучні мініполя не було і мови.

По суті, кожен з тих, кому зараз років 35-40, легко впізнає в житті Тимофія щось своє. Але стрічка Цілик — подорож у минуле не заради солодкої ностальгії чи романтизації минулого. Картина покликана зафіксувати те, з якими викликами усім нам колись довелося зіштовхнутися та як це вплинуло на нас сьогоднішніх. Достатньо загартованих тоді, щоб мати силу жити зараз.