"Два місяці будуть найважчими": експерт про сценарії війни, мобілізацію та що планує Путін

Генерал-лейтенант розповів, від чого залежить ситуація на фронті і навіщо нам потрібен Комітет з питань війни.

Війна в Україні, яку розв’язала проти нас Росія, триває. Чи варто чекати на глобальні зміни на фронті, якими будуть подальші сценарії війни, де саме ворог піде у наступ, що буде з демобілізацією та яких змін потребує мобілізація.

Про це сайту ТСН.ua розповів у інтерв’ю Ігор Романенко, військовий експерт, генерал-лейтенант у відставці та заступник начальника Генштабу (2006-2010 рр).

Найскладніші місяці ще попереду

– Якими можуть бути варіанти продовження війни для України, що буде відбуватися на фронті у найближчі місяці?

– Є цілий комплекс питань, від яких залежить подальший розвиток війни, а точніше, чи буде він позитивним або негативним для України. Війна базується на об’єктивних законах, які на неї впливають. Тому буде вона успішною чи не успішною – залежить від забезпечення дій обох сторін, які беруть у ній участь.

Зараз ворог невпинно наступає. І у цій ситуації ми чітко бачимо – хто і як з союзників нам допомагає. Бо від цієї допомоги залежать подальші дії ЗСУ. Як не крути, але без допомоги союзників нам не здолати ворога.

Можу сказати, що нас чекає дуже важкий період –  квітень та травень будуть вирішальними. Це саме той час, коли мають бути ухвалені важливі рішення. Але найголовніше, щоб обіцянки наших союзників з постачання озброєння та військової техніки ставали реальністю. Ми залежимо від них, адже власним ВПК закриваємо лише до 10% від потреби Сил оборони України. Тому усі інші відсотки для нас – порятунок.

Поки з цим є проблеми. Ми бачимо, як поводять себе американці – лише годують обіцянками. Звичайно, Європа намагається по можливості виправляти ситуацію, але це робиться дуже повільно та й у Європи немає такого потенціалу, щоб у повному обсязі перекрити можливості того, чим нам можуть допомогти США.

Чого хоче Путін і чим відповімо

– РФ користується цією ситуацією і тому посилює наступ на фронті?

– Путін усе це чудово знає і бачить. У нього злагоджено працює розвідка, тому про наші труднощі у Кремлі добре поінформовані. Російський диктатор по максимуму намагається використати для себе цю критичну ситуацію. Тому концентрується на фронті, щоб досягти хоч якихось переваг на східному та південному напрямках. А коли на фронті змін немає, ворог здійснює повітряні удари по мирних містах. Зараз його ціль – критична інфраструктура України.

Окрім того РФ готує резерви – відомо про вісім дивізій чисельністю у 120 тисяч. Путін набирає до армії строковиків. Тобто російський диктатор в умовах наступу на Україну залучає до армії строковиків, а ми, навпаки, чомусь відправляємо строковиків у запас, саме тоді, коли відступаємо і нам потрібно оборонятися.

Найбільша наша проблема – це те, що ми втрачаємо дорогоцінний час на балачки. За три роки війни з’явилося навіть своєрідне українське "ноу-хау" – мобілізація, яку ми вчасно не провели під час повномасштабної війни. Такого ще не було в історії.

Четвертий місяць лише обговорюємо законопроєкт про мобілізацію. Ми її чомусь весь час відкладаємо, ніби у нас ще багато часу. Навіть якщо парламент ухвалить законопроєкт про мобілізацію (ВР ухвалила законопроєкт 11 квітня), нам, на жаль, доведеться наздоганяти втрачений час.

А варто прислуховуватися до заяв наших головнокомандувачів, вони просто так слів на вітер не кидають. Нагадаю, генерал Залужний говорив про необхідність проведення мобілізації ще на початку минуло року – вже тоді у ній була гостра потреба, але його чомусь не почули.

Зараз новий головком Сирський, перед яким поставлене найголовніше завдання – зупинити просування ворога, був вимушений написати звернення про вилучення з мобілізаційного законопроєктупитання демобілізації, бо неможливо під час мобілізації одночасно проводити демобілізацію. Його начебто почули, і відклали це питання.

Чому відклали демобілізацію і для чого резерви

– Тобто поки питання демобілізації не будуть вирішувати?

– Усі питання пов’язані з демобілізаційними процесами мають бути заміщені певними полегшеннями для бійців. Наприклад, ефективною ротацією на фронті.

Для ведення активних бойових дій, ротаційні процеси безперечно мають відбуватися. І армія їх частково використовує. Але для того, щоб проводити повноцінну ротацію у нас мають бути резерви, а їх немає. У нас немає стратегічного резерву, намагаємося формувати лише оперативний. Тому, за таких умов, проводити демобілізацію – просто неприпустимо.

У такий час, коли Путін збирає сили і проводить призов на строкову службу, у нас все навпаки – з’являється указ про звільнення строковиків в запас у травні. Тепер їх рік не можна буде забирати до війська. Зрозуміло, що ці військові вже тривалий час знаходяться на службі, можливо, навіть втомилися. Але давайте будемо об’єктивними – зараз важко усім українцям. Та все ж несення строкової служби у тиловому місті дуже відрізняється від перебування на передовій. Найважче саме там!

Безумовно, вивільняти строковиків можна було б, якби їм була заміна, але ж заміни немає. Її немає, передусім на фронті, а також немає у військових частинах, які перебувають у місцях постійної дислокації. Тобто нам зараз неймовірно важко, нам критично не вистачає військовослужбовців, але ми пояснюючи це будь-чим, відправляємо строковиків у запас. Це нонсенс.

Навіщо потрібен Комітет війни у ВР

– Чому ж так відбувається? У чому причина?

– Ви подивіться на склад членів оборонного Комітету у Верховній Раді. Знайдіть поміж них хоч одного представника ЗСУ. Не сил оборони України, бо там є представники силових структур, СБУ. У складі Комітету був лише генерал Михайло Забродський, але він повернувся на військову службу і замість нього залишилася заступницею голови Комітету пані Безугла. Це що еквівалентна заміна? Тому і такі рішення...

Я вважаю, що у Верховній Раді вже давно потрібно було б сформувати Комітет з питань війни, бо якщо передивитися функції, які надані членам оборонного комітету, то вони дуже широкі, але для вирішення питань винятково Збройних сил України та ведення війни там просто немає фахівців.

На жаль, за понад тридцять років незалежності України питання безпеки поступово були відсунуті навіть не на другий, а десь на десятий або останній план, бо ми ні з ким воювати не збиралися. Хоча військові та розвідка постійно наголошували та демонстрували факти про те, що небезпека від росіян є і вона досить суттєва. На початку було навіть сформоване Північне оперативне командування, представники якого теж наголошували про небезпеку від Росії. Але з часом наші політичні лідери прийняли рішення розформувати командування. До яких наслідків це призвело, ми зараз бачимо.

Вже чотири місяцідепутати Верховної Ради піднімають питання демобілізації. Там чомусь не розуміють, що під час війни питання демобілізації не на часі. Так, про ротацію варто наголошувати, і вона має бути якісною, бо наприклад, через невдало проведену ротацію у Соледарі, ворог зміг захопити місто. Але щоб ротацію проводити повноцінно та ефективно, потрібно мати людей, які б заходили на цю ротацію. А для цього має чітко працювати мобілізація.

Тому я б радив депутатам ґрунтовніше займатися мобілізаційними питаннями, а не дискутувати на тему: чи варто залучати держслужбовців на фронт. Бо у тому стані, в якому зараз знаходиться наша держава усе зводиться до того, що держслужба та держслужбовці, які входять до складу Сил оборони Україні, всі повинні пройти через фронт. І тільки після цього їм мають надавати якісь відсотки під бронювання. Гадаю, що під час війни потрібні саме такі законодавчі зміни.

Чому "кульгає" мобілізація

– А як ви ставитесь до роботи представників ТЦК та СП? Весь час вони потрапляють у якісь скандали.

– Так, все частіше звучать заяви Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, він розповідає, що представники ТЦК та СП на вулицях ловлять цивільних людей та запихають до автобусів. І усе це на фоні чотирьох місяців обговорення законопроєкту про мобілізацію.

Але я гадаю, що проблема не в ТЦК та СП, як би себе не повидили представники цієї структури. Справа в тому, що питання залучення людей до армії – це саме державна функція, а не військова. А держава просто переклала цю функцію рангом нижче.

Схема виглядає десь так: уряд перевів цю функцію на Міноборони, а те, своєю чергою, на Генеральний штаб, а ті – на командування Сухопутних військ. Мовляв, це найбільш чисельний вид Збройних сил і от нехай вони там цим і займаються.

Зазначу, що понад 30 років це питання не вирішувалися, бо колишні президенти-верховні головнокомандувачі у це не вникали, мовляв, не було потреби. До чого це призвело? Олександр Сирський ще два місяці тому був командуючим Сухопутними військами. Тобто він, бойовий генерал, захищаючи Київ та Харків, маючи пекло під Бахмутом та Соледаром, одночасно мав ще й вирішувати питання з призовом. Ну хіба це нормально?

– А що зараз змінилося?

– Нічого, якщо дивитися з точки зору організації мобілізації. На місце Сирського прийшов генерал Павлюкі йому зараз не позаздриш. Інструменти та підходи до мобілізації залишилися старі, а вирішення питання мобілізації як і раніше на командуванні Сухопутних військ. Це в ситуації, коли на них лягає найбільший тягар, коли ворог наступає і нам потрібно оборонятися, військове командування Сухопутних військ має займатися мобілізацією.

Держава просто скинула ці функції і спостерігає, що буде далі. А хто змінить цю ситуацію? Оборонний комітет Верховної Ради, у якому немає навіть представника ЗСУ? Представники комітету лиш зрідка їздять на фронт. Але чомусь не чують військовослужбовців з передової, які кажуть про неможливість вивільнення строковиків, бо людей на фронті не вистачає, маємо важкі втрати.

– Хто ж тоді має займатися мобілізацією? Як змінити ситуацію?

– Питанням мобілізації має займатися щонайменше Міністерство оборони, а взагалі – саме уряд. Військові під час війни мають воювати, а не ходити по вулицях у пошуках цивільних людей.

До речі, всі ці історії з автобусами та відловлюванням людей на вулицях лише дискредитують ЗСУ. Українці цінують та щиро люблять воїнів, які захищають їх на фронті. Але дійшло до того, що людей у військовій формі вже бояться. Та все ж військові змушені ходити по містах та селах, когось там ловити, кого визначить Верховна Рада, яка й собі ради не додає з військових питань.

Сценарій війни: вони нас, або ми їх

– Все ж таки, чого нам очікувати на фронті? Якими можуть бути сценарії війни?

– Ці сценарії залежить від того, хто перший із двох сторін сформує необхідні сили, які допоможуть виконати поставлені завдання. Питання руба – або росіяни нас, або ми росіян. Причому завдання та можливості у нас різні. Нагадаю, що Росія з кінця минулого року проводить стратегічну наступальну операцію. Їх темп не високий, з великими втратами, але стратегічно вони наступають.

Розуміючи, що накопичені ресурси закінчуються, Путін проводить додаткову мобілізацію. У РФ активно модернізують-ремонтують військову техніку і постачають її на фронт.

Окрім того, росіяни продовжують отримувати БПЛА від Ірану, з Північної Кореї – ракети, артилерійські боєприпаси та багато іншого. Китай напряму зброю до Росії не постачає, але таємно увесь цей час забезпечує її складовими.

Що ж у нас? Ми лише чуємо про проблеми в американському Конгресі та нічого не отримуємо. Хоча американський президент має важелі, які дозволяють надавати допомогу і без Конгресу. Але він цього не робить. Зрозуміло, що нам від таких пояснень – ні холодно, ні жарко. Розповіді про проблеми в Конгресі більш підходять для виборців у США. Для українців, вони давно не в тему, бо ми знаємо, яку страшну ціну платимо за кожен день цієї війни.

Так, нам допомагає Європа. А також ми намагаємося отримати більше зброї від підприємств вітчизняного ВПК, але росіяни застосовуючи розвідку наносять по цих підприємствах ракетні удари. Роблять усе можливе, щоб ми не змогли налагодити випуск військової продукції у більших масштабах.

Саме тому окреслити сценарії подальшого розвитку війни досить важко. Усе буде залежати від того, з яким результатом ми вийдемо на кінець квітня та середину травня.

На відміну від Росії, ми виконуємо завдання зі стратегічної оборонної операції. В надзвичайно важких умовах, коли нам не вистачає військової техніки, боєприпасів та військовослужбовців.

Якщо у прискореному режимі ми зможемо зібрати усе необхідне, тоді виконаємо завдання з стратегічної оборони, а воно головне – зупинити просування ворога.

– Дехто з експертів знову заговорив про можливість українського контрнаступу. Ви бачите якісь можливості для цього?

– Я часто чую питання про наші контрнаступальні дії. Їх ставлять люди відірвані від реальності, бо ми зараз ворога зупинити не можемо! Навіщо вводити людей в оману? Завдання стратегічної оборонної операції – це зупинити просування ворога, знищити якомога більше техніки та живої сили противника. І тільки на третій позиції, якщо виконаємо дві попередніх, можна використати час стабілізації, щоб поповнити ресурси та резерви.

Зараз у нас недостатньо ресурсів, навіть для того, щоб зупинити ворога та оборонятися, тому немає навіть сенсу говорити про контрнаступ. Це може бути лише стратегічний план, до якого ще ой як далеко. Але для цього нам потрібно провести повноцінну мобілізацію, зробити це нарешті, хоча б на третій рік війни.

Чи витримає Часів яр та де наступатиме ворог

– А яка ситуація зараз навколо міста Часів яр? Чи не повторить він долю вже захоплених ворогом міст?

– Так, гадаю, що Часів Яр може повторити долю Авдіївки, якщо у нас не буде достатньо сил для його захисту. Звичайно, що ми будемо битися та захищати місто, але для цього потрібен відповідний потенціал – озброєння, боєприпаси, військова техніка та жива сила. Якщо все це буде – ми захистимо Часів яр, а якщо ні – повтор Авдіївки.

Мені довелося бувати у цьому місті у 2015-2016 роках, під час АТО. З групою від Міноборони працювали над прийняттям на озброєння безпілотних літальних апаратів та формуванням можливостей для ППО. Працювали у Часовому яру та на його околицях. Можу вам сказати, що це потужний оборонний пункт, який мав велике значення для оборони тоді і особливо зараз.

Росіяни не збираються зупинятися. Їхня найближча ціль – захопити повністю Донецьку та Луганську області. Вони вже на околицях Часового яру, тому, гадаю, і далі будуть намагатися йти вперед. А як вони захоплюють міста, ми вже бачили на прикладі  Бахмуту, Соледару, Авдіївки, Маріїнки. Використовують метод вогневого валу, тобто будуть атакувати всім наявним арсеналом з повітря, він у них є.

Відповідно такий потужний оборонний вузол, як Часів Яр може бути атакований. Росіяни півтора року сунули на Вугледар, намагалися захопити місто з півдня, незважаючи на величезні втрати. Тепер вони захопили Маріїнку, і будуть заходити на Вугледар з північно-східного напрямку в тил до угрупування, яке там знаходиться. На жаль, сили та ресурси у них є, а також досвід м’ясних штурмів.

Тому не варто говорити, що росіяни дурні, незграбні та нічого не тямлять у війні – це невірно. Ворога треба оцінювати об’єктивно, щоб не наробити помилок. Росіяни перевели економіку на військові рейки, налагодили виробництво зброї та техніки і недооцінювати їх – обманювати себе.

Путін готується до перемовин, до яких дуже прагне, тому і намагається захопити регіон до його адміністративних кордонів. Про це свідчать і вислови претендента на пост президента США Трампа, мовляв, забутьте про Крим та віддайте Путіну увесь Донбас, можливо, він вам поверне частково захоплені Харківську, Запорізьку та Херсонську області. Але це не так, бо Путін на цьому не зупиниться – це буде лише перерва для нового етапу війни.

Раніше сайт ТСН.ua розповідав про наступ Путіна на Харків: за яких умов це можливо і де взяти "Залізний купол" для захисту.