"Енніо Морріконе був задоволений". Дмитро Антонюк про ансамбль ЗСУ під час війни, сльози через Тіну Кароль і те, як його "вбила" Злата Огнєвіч

Дмитро Жанович Антонюк – людина, яку в Україні знають майже всі, хто цікавиться культурою і розуміє, наскільки важливо піднімати патріотичний дух під час війни. Чимало українських і світових артистів мали за честь виступати з ним на одній сцені, не одну зірку він випустив у доросле життя.

Заслужений діяч мистецтв, головний диригент і художній керівник ансамблю пісні і танцю Збройних сил Міністерства оборони України в ексклюзивному інтервʼю для OBOZ.UA розповів, як працює ансамбль в умовах війни, висловив свої думки про артистів, які виступають із благодійними концертами на підтримку ЗСУ, і поділився враженнями від роботи із зірковими вокалістами.

– Дмитре Жановичу, наскільки взагалі змінилася ваша робота і підхід до діяльності ансамблю під час повномасштабного вторгнення Росії?

– Ви знаєте, про це можна відзняти програму. Докорінно змінилося абсолютно все. З початком повномасштабного вторгнення ми були змушені перейти на найменші концертні платформи. Це були виступи в бомбосховищах, в укриттях, в метро, по дві, три, чотири особи. Транспорт не ходив, ми добиралися своїм ходом. Потім, коли вже його запустили, ми мали змогу їздити автобусом і виїжджати за межі Києва. Також на ті території, які було звільнено. Тобто Ірпінь, Буча і під Малин по Житомирській трасі.

Але все одно це був неповний склад ансамблю, це був колектив на один автобус – 30-35 осіб максимум. Трішки балету, трішки хору, солісти. Таким складом ми їздили.

Репертуар також змінився, бо немає можливості зараз виступати на великих сценах. Більшість концертів – це маленькі сцени, імпровізовані. Тому, звичайно, зміни є великі, але ми провели в період війни потужний тур із гуртом "СКАЙ" усіма обласними центрами України. Це драмтеатри, філармонії. Ми продовжуємо спільну творчість з Євгеном Хмарою, піаністом і композитором. Це великі концерти за участі оркестру і хору в Жовтневому палаці.

Таких концертів пройшло, мабуть, три або чотири. Це і величезні проєкти "Нотр-Дам-де-Парі" в палаці "Україна", це аншлагові концерти. З "Нотр-Дам" ми їздили і у Львівську національну оперу. Теж три аншлаги було. Нещодавно мали три вистави "Рок Симфонія Войсес" за участю великого оркестру і хору в палаці "Україна". Виїжджаємо туди, куди нас можуть пустити на сьогоднішній день. Звичайно, це не "нуль", не передова, але їздимо туди, де проходять реабілітацію наші воїни, захисники.

До речі, колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підписав проєкт, який називається "Від колиски до звитяг". Це морально-психологічне і патріотичне виховання молоді, школярів, студентів. У нас майже щодня проходять концерти по всіх школах Києва. Це такий урок мужності, урок історії. За 29 днів лютого ми дали 32 концерти. Наша робота ведеться по дипломатичній лінії – виступаємо в дипломатичних представництвах у Києві. Були в посольствах і Великої Британії, і Литви, й Італії. Робота йде постійно.

– Ви зачепили тему концертів. Зараз майже всі артисти проводять різні заходи як в Україні, так і за її межами. Як на мене, з одного боку, це чудово. Пишаюся, що люди настільки включені, допомагають. Але знаєте, є відчуття, що це стає лазівкою до можливості жити сповна. Як раніше. А особливо тоді, коли є помітка "благодійний збір для ЗСУ". Мовляв, я ж виконую свій обов'язок. Не від щирого серця, а тому, що так треба. Яка ваша думка з цього приводу? Чи є артисти, в щирості яких ви впевнені і знаєте, що вони справді допомагають?

– У тих, з ким працюю я, все досить відкрито. Припустімо, Олег Собчук із гуртом "СКАЙ". Я знаю, що у них якийсь відсоток із кожного квитка йде на потреби ЗСУ, і після кожного концерту це можна перевіряти в Facebook. Така практика є, вони звітують перед глядачем, який приходить на їхній концерт і донатить. Крім того, на кожному концерті вони проводять аукціон, і за кошти купується найнеобхідніше.

Наш ансамбль не організовує комерційних концертів. Якщо ми беремо участь, то укладаємо договори. І гроші, які заробляє ансамбль, йдуть на спецрахунок Міністерства оборони, навіть не на ансамбль ЗСУ. Потім вже міністерство вирішує, куди витрачати ці кошти. Я можу попросити, наприклад, з тих коштів купити якийсь музичний інструмент, костюм, тобто те, що терміново треба для роботи. Бо інструменти й костюми ми використовуємо щодня. Одяг переться, прасується, розлазиться, псується.

– А якщо говорити про роботу саме у вашому ансамблі. Наприклад, я хочу прийти до вас на роботу – заробітна плата все ж таки є, я правильно розумію?

– Звичайно. Але я не знаю, хто скільки заробляє, ніколи не лізу в ці справи. Це професіонали, вони є службовцями Збройних сил України, і в мене немає людей, які прийшли вчора, чи позавчора, чи тиждень назад, чи рік, сховавшись від війни, немає жодного. Наймолодший, скажімо так, артист, який прийшов останнім, – це, мабуть, коли ми оголошували конкурс на тенора в хор. Прийшов до нас соліст Київської оперети Сергій Чорний. Ми його взяли. Було 12 осіб на місце, він переміг у конкурсі і отримав цю посаду 7 років тому.

У принципі, середній стаж роботи – 15-20 років. Оголошується конкурс на сайтах Міністерства оборони та ансамблю Збройних сил України про заміщення вакантної посади артиста балету, чи артиста хору, чи артиста оркестру на певний інструмент чи на певний голос. Дається від двох тижнів до місяця, щоб людина подала документи. Проводиться спочатку конкурс атестатів, освіти, ми дивимося, якщо це просто музичне училище, а не консерваторія, то відкладається в один бік. Якщо музична академія – це вже вища освіта. І, звичайно, ми робимо таку селекцію по вишах, кого допускати до конкурсів. Інколи приходить стільки людей, що за день не можеш переслухати всіх.

– У жовтні 2016 року в одному з інтерв'ю ви розповідали, що Тіна Кароль прийшла до вас у 17-річному віці і працювала півтора року безкоштовно, поки не з'явилося пів ставки для того, щоб її взяли на зарплату. Ви тоді сказали, що Тіна – дуже сильна людина, яка вміє тримати удари. І досі, вже будучи відомою вокалісткою, Кароль продовжує брати уроки вокалу. Ви зараз підтримуєте спілкування з нею? Як взагалі Тіна розкрилася для вас під час повномасштабного вторгнення?

– Перед війною у нас був проєкт "Різдвяні зустрічі" в Палаці спорту. Ми працювали разом, супроводжували цей проєкт з оркестром і хором. Після вторгнення ми вже не працювали, але декілька разів спілкувалися. Я підтверджую, що вона сильна людина, бо знаю її ще з тих часів, коли вона, виходячи на сцену, не могла стримати сліз. Вона працювала з нами, співала на концерті в палаці "Україна", коли ще, мабуть, і 9 днів не минуло з моменту трагічної смерті її чоловіка Євгена Огіра. Вона співала емоційно тяжку баладу про матір, сльози текли по очах... Людей повна зала, вони були в оціпенінні. Усі знали і розуміли стан людини і ту силу та мужність, з якою треба було вийти і наживо заспівати. Вона це зробила.

Були часи, коли Тіна приходила нерозспіваною на загальну репетицію, де 100 осіб у залі, хор, оркестр, балет, вона могла взяти фальшові ноти. Я зупиняв всіх і казав: "Якщо ти ще раз прийдеш нерозспіваною, то вийдеш із репетиційної зали. Ти зрозуміла?" "Так, я зрозуміла", – відповідала вона. Було і таке. Тобто вона була готова до тяжкого, скажімо, життя справжнього артиста. Я її вважаю справжньою артисткою.

– Повертаючись ще трішки до минулого. Ви згадували про Злату Огнєвіч. Коли вона йшла до Верховної Ради, ви написали їй тоді в Facebook. Цитую: "Ти мене ранила, ти мене вбила". Я хотів би запитати, на ваш погляд, навіщо взагалі артистам йти в політику? Чи доречно їм бути в цьому амплуа? Наскільки вони можуть бути корисними? І навіщо, наприклад, це було Златі?

– Так, я підтверджую. Я їй тоді сказав: "Ти мене не ранила – ти мене вбила". Оце дослівно. Я казав їй: у тебе ж є приклади. І Руслана, і Вакарчук, який двічі заходив і не витримував. У нас, по-моєму, тільки одна Таїсія Повалій досиділа аж до самого кінця, поки не втекла, і зараз пишається тим, що вона громадянка Росії. Ну і бог з ними. Я не знаю, чому вона досі народна артистка України. Мені не зрозуміло. В кого не вистачає волі позбавити таких людей, як Ані Лорак, звань народних?

Я так розумію, що у Злати були якісь зобов'язання перед людьми, які фінансово допомогли їй забезпечити участь у Євробаченні. Мені здається, що тільки це. Її підсадили на гачок. Вона розуміла, що комусь винна, що треба зайти, що треба бути обличчям. Але я був дуже радий, що вона недовго там перебувала.

Пам'ятаю навіть, коли був у нашому військовому шпиталі в Києві – дзвінок. Вона каже: "Дмитре Жановичу, все, звідти втекла". Я відповів, що неймовірно тішуся. Наїлась, набачилась, начулася. Ти як артистка зі сцени, з маленької чи величезної, можеш сказати набагато більше.

– Дмитре, дякую вам! Мені би хотілося, щоб якомога більше гостей були настільки відкритими, як ви, щоб могли так само у деталях розповісти про свою роботу. Тому що про ансамбль ми багато чули. Але люди не знають всієї важливості, які є складнощі та ризики.

– Я дуже радий, що цей ансамбль не тільки про марші чи військові пісні, він не закінчується на Тіні Кароль або Златі Огнєвіч. Я згадую блискучий проєкт з Енніо Морріконе. Маестро, який усього один раз був в Україні. Ми зібрали для нього 100 осіб, оркестр, три дні репетиції на нашій базі. Він виступив у палаці "Україна" і був задоволений. Це був єдиний раз в історії, коли він виступав із нашим колективом.

Всі наші відомі оперні співаки, естрадні співаки першого ешелону співпрацюють і, думаю, будуть співпрацювати з нами, бо ансамбль Збройних сил України – це завжди швидкість, реактивність дій, висока професійність і щирість.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з найвідомішою поліцейською України Людмилою Мілевич, яка зараз служить у штурмовій бригаді "Лють".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!