Китай та санкції. Чому вчиться Пекін?

У березні представник КНР розкритикував санкції Євросоюзу проти китайських підприємств, закликавши всіх «повернутися на правильний шлях» і скасувати ці заходи. Кілька місяців тому, прийнявши різкий підхід до аналогічних американських санкцій проти китайських організацій, речник міністерства закордонних справ Пекіна назвав використання санкцій «незаконним».

Однак у цьому випадку засудження супроводжувалося діями. Пекін застосував еквівалентний інструмент економічного управління щодо американських оборонних компаній, посилаючись на свій свіжий закон про санкції проти іноземних держав (AFSL). Називаючи західні санкції неправильними або порушенням прав та інтересів КНР, а свої просто «контрзаходами», Пекін намагався підкреслити недоречність західних санкцій і виправдати власні.

Будучи довгостроковою мішенню санкцій, нещодавно Китай отримав економічні важелі, щоб мати можливість накладати їх на інші держави. Пекін має унікальне сприйняття санкцій. Незважаючи на гучну кампанію протягом десятиліть проти запровадження Заходом односторонніх заходів, з тих пір китайці здійснили повний розворот, розробивши власний офіційний режим санкцій.

З 2018 року Пекін ухвалив не менше дев’яти законодавчих положень про санкції, що дає йому серйозну вогневу міць для використання інструментів економічної війни, що відповідає його статусу нової наддержави. Але це ще не все.

Поки новий режим санкцій у Пекіні є важливою подією, яка піднімає нормативні питання щодо ведення впорядкованих справ у світі, в якому декілька держав можуть практикувати економічний примус, існує ширша глибина китайських санкцій. Насправді Китай практикував таке управління протягом усієї сучасної історії, хоча такі заходи частіше вживаються неофіційно.

Зважаючи на можливість економіки КНР впливати на потоки світової торгівлі, рішення Пекіна розробити всеосяжний режим санкцій заслуговує на більшу пильність. Як Китай представляє цей формалізований підхід, враховуючи його очевидний дискомфорт від санкцій?

Якщо розглядати санкції крізь широку призму дипломатії примусу, запропонованої Томасом Шеллінгом, стає зрозуміло: Пекін уже володіє розвиненим інструментарієм економічного державного управління, яким він історично користувався не надто публічно. Визначальною рисою китайського підходу до санкцій, як і раніше, є неформальність, коли економічні заходи, покликані завдати шкоди, але водночас є гнучкими і, що найважливіше, від яких можна достовірно відхреститись.

Китай використав неофіційні санкції проти Південної Кореї в 2016 році. Тоді він старався запобігти придбанню Сеулом системи протиракетної оборони THAAD. Вже під час наступної суперечки Китай закрив корейські роздрібні магазини та чинив перешкоди подорожам громадян Південної Кореї, але зміг заперечити будь-які збої. Зокрема, економічну шкоду, завдану Південній Кореї, Пекін списав на непередбачувану реакцію китайської громадськості.

Завдяки наявній правовій базі Китай швидко стає головним гравцем у глобальних перегонах санкцій. Нова система санкцій Пекіна не є продуктом єдиного правового інструменту. Це, швидше, набір положень, які утворюють всеосяжний режим санкцій і заходів у відповідь на чиїсь санкції. Найбільш значущим за обсягом інструментом є той самий AFSL, прийнятий у 2021 році.

Згідно з його умовами, Пекін може накладати проактивні санкції, а також санкції у відповідь. Положення не лише дозволяють дії у відповідь на іноземні заходи, але й легалізують примусові економічні заходи, які дають КНР переслідувати ширші інтереси. Окрім AFSL, є й інші важливі законодавчі положення, що включають список ненадійних організацій, закон про зовнішню торгівлю та закон про блокування.

Тепер Пекін має майже той самий набір санкційних інструментів, які є у Вашингтона. Проте Китай виявився напрочуд обережним у впровадженні жорстких заходів. Досі його основною мішенню для офіційних дій були іноземні організації, підозрювані в продажу зброї Тайваню. На базовому рівні Китай розробив режим санкцій з тих самих причин, що й інші країни; це відносно низький ризик, недорогий спосіб запобігти небажаним діям – і також може стримувати небажану поведінку.

Екзистенційні страхи КНР перед оточенням і відчуженням формують «основні» національні інтереси. А саме збереження влади Комуністичної партії Китаю (КПК), захист претензій на суверенітет, збереження територіальної цілісності та досягнення економічного розвитку. Розширення інтересів Китаю в Південно-Китайському морі може зробити застосування санкцій більш частим і агресивним. Особливо в умовах, коли США співпрацюють із партнерами для його стримування.

Тим не менш, Пекін ще не розробив інституційні структури для забезпечення виконання будь-яких майбутніх програм санкцій. Тож цей процес ще може загальмувати.

Жорсткий режим санкцій не тільки повідомляє про статус і престиж Китаю на світовій арені, але й допомагає заспокоїти внутрішні групи інтересів, сигналізуючи: Пекін не терпітиме надмірного впливу зовнішніх гравців. Однак формалізація режиму санкцій у Китаї після десятиліть антисанкційної риторики є явним розворотом. Китай підкреслив, що його дії є відповіддю з огляду на односторонні санкції, запроваджені США. За словами Пекіна, це втручання у його внутрішні справи, спроби порушити міжнародне право і навіть зіпсувати «імідж» Китаю. Отже, удар у відповідь вважається правильною відповіддю.

Одним із заходів, які Пекін застосував, щоб заспокоїти національних виборців і виправдати хвилювання, є відмежування своїх санкцій від санкцій Заходу та їх інші назви. Контрзаходи передбачають не лише пряму реакцію на санкції, запроваджені проти китайських юридичних осіб. Вони можуть бути ініційовані проти інших держав та юридичних осіб, політика та дії яких завдають шкоди інтересам Пекіна.

Таким чином, контрзаходи Китаю є ідентичними до будь-яких односторонніх санкцій, запроваджених західними державами, просто називаються інакше. Переосмислення Пекіном наративу щодо санкцій, схоже, пробивається серед китайської громадськості. У 1990-х офіційний дискурс наголошував на здатності Пекіна «витримати санкції». Тепер нова дискусія зосереджена на попередженні держав, які запровадили санкції: якщо вони не зможуть «змінити курс», відповідь Пекіна буде «подібною».

Проголошення законів про санкції в той час, коли США та Китай є втягнутими в торговельну війну, додало населенню довіри до КПК, що корисно з огляду на уповільнення економіки.

КНР чітко усвідомлює силу, якої набуває через режим власних санкцій. Та поки що нова наддержава діє вкрай обережно. В умовах американсько-китайської стратегічної конкуренції Пекін не може дозволити собі гальмувати власну економіку безрозсудним застосуванням санкційних механізмів. Особливо, коли США мають проблеми у таких сферах, як виробництво напівпровідників, мінерали та промисловість. Такі заходи можуть допомогти Китаю піднятися мирними засобами. Але, використовуючи санкції для забезпечення власних основних інтересів замість дорогих засобів (таких, як війна), Китай може підтримувати економічне процвітання, при цьому зберегти статус та престиж.

Насправді, незважаючи на розробку формальної законодавчої бази, можна очікувати, що Пекін здебільшого дотримуватиметься неофіційної тактики, вживаючи офіційних заходів лише з міркувань національної безпеки високого пріоритету. Неформальні санкції, підкріплені правдоподібним запереченням, можуть допомогти Китаю зберегти свій імідж нібито пацифістської держави серед своїх маленьких сусідів. Саме їх підтримку Пекін шукає в регіональних проектах на кшталт ініціативи «Один пояс, один шлях».

Для дослідників Китай є чудовим прикладом того, як зростаюча держава використовує власні санкції для поширення глобального впливу. Хоча китайські санкції можуть зватися будь-як, аби лишень відрізнятись від західних аналогів, вони під будь-якою назвою завдадуть шкоди однаково.

Від редакції. Невже хтось думав, що потакання Росії завершиться тут і зараз? Ні, безкарність породжує нових агресорів. Оскільки Пекін продовжує накачувати грошима та ресурсами власну армію, у виключно мирний шлях його розвитку повірити дуже важно.