Самая странная война: зачем сын Ярослава Мудрого ходил на Константинополь

Самая странная война, которую вела Русь, это поход сына Ярослава Мудрого на Константинополь 1043 года. До сих пор профессиональные историки в своей массе не смогли дать ему более или менее приемлемого объяснения. Вернее, не захотели. Ибо тогда вся официальная история Руси рухнет.

Далее текст на языке оригинала.

Відтак зійшлися на тому, що то була, мовляв, помста за вбивство на якомусь царгородському базарі якогось невідомого купця з Руси невідомими особами з невідомої причини. Хоча грецькі автори, сучасники тих подій, підкреслюють, що похід взагалі не мав жодної причини й стався через "злобу та ненависть до Ромейської держави".

І от через оту люту-люту ненависть Ярослав посилає величезне на ті часи військо на чолі зі своїм сином Володимиром на 400 лодіях. За середньої чисельності екіпажу у 50 вояків це 20 тисяч. Чи не завеликі масштаби задля помсти за якогось купця?

Похід той виявився дуже невдалим, але війна тривала ще цілих три роки й закінчилася взяттям тим таки Володимиром Херсонесу. Прикметно, що одним з наслідків тієї війни було вигнання Ярославом з Києва грецького митрополита Феопемпта та поствлення першого митрополита з русинів - знаменитого Іларіона. А іншим – одруження того ж Володимира на візантійській принцесі. А отже, причина війни зовсім не в якомусь торговці.

Тільки візантійські хроністи скоріше перепиляли б собі горлянки тупим ножем, ніж визнали справжню причину того походу, та й багатьох інших речей, пов`язаних з Руссю.

Був такий відомий у Європі, і практично невідомий у нас історик-медієвіст, спеціаліст з історії Руси професор Жан-П`єр Арріньон. Сьогодні якраз третя річниця від дня його смерті. Він (на моє особисте переконання) дав абсолютно правильне трактування причин того походу.

Князь Ярослав був сином не Рогнеди, а Анни Порфірогенети. Це в принципі підтверджується й результатами дослідження його кістяка – на момент смерті князю було ближче до 50 ніж – як твердять – 70 років.

1042 року на візантійському престолі опиняються дві бездітні сестри – Зоя та Феодора, доньки імператора Костянтина VІІІ. Але вони були жінками! А князь Ярослав був сином Анни, яка приходилася сестрою Костянтину VІІІ, тобто мав перед кузинами перевагу. Він був (увага!) як останній (після загибелі Бориса та Гліба) чоловіком з Македонської династії був законними спадкоємцями візантійського трону. І його сини, відповідно, теж.

І от Ярослав посилає військо на чолі зі своїм старшим сином, аби вимагати наслідування своїх династичних прав: оголошення себе, або когось із своїх синів (ймовірно Володимира) імператором Східної Римської імперії. Ця "тема" окрім всього іншого, була й справжньою причиною громадянської війні, що почалася на Руси 1015 року.

А зародилася ця фантастична, красива, драматична історія ще за часів Володимира Великого. Він знав, що робив, коли вимагав собі в дружини Анну. Недооцінив лише підступність візантійців, які сплели цілу змову проти нього.

Нам же показують Русь якимись дрімучими хащами, задвірками цивілізації, навіть і не повноцінною державою, яка б мала власну зовнішню політику, а так... Кублом розбійників, які бігали на Царгород продати мед та воск диких бджіл, шкурки диких білок та не менш диких рабів. Або припливали у лодіях вибити з греків данину.

Тільки повторюся: розробляти версію, викладену вище, професійним історикам не можна. Небезпечно це – впаде уся офіційна історія Руси, писана десятками поколінь професорів...