Кінець імперії Ердогана: чому владу в Туреччині забирають спадкоємці Ататюрка

Чи став Реджеп Ердоган "кульгавою качкою" після провалу на місцевих виборах?

В останній день березня в Туреччині відбулися треті за рік вибори – цього разу місцеві. Третьої поспіль електоральної перемоги у "османського лева" не вийшло. Чи означає це кінець епохи Ердогана та чи були місцеві вибори референдумом довіри до багаторічного турецького лідера?

Перемогу на президентських та парламентських виборах у травні минулого року здобули відповідно Реджеп Тайїп Ердоган та його Партія справедливості та розвитку (ПСР). Багато хто очікував що владна команда остаточно закріпить свій результат ще й на місцевому рівні, що мало дати їй символічний повний карт-бланш на наступні чотири роки, адже планові вибори у країні мають відбутися аж у 2028 році. Проте все обернулося зовсім по-іншому для чинної турецької влади.

ПСР бере участь у виборах з 2002 року і вперше з того часу її електоральні результати на місцевому рівні погіршилися. У 2019 році (на минулих муніципальних виборах) керівна партія втратила Стамбул та столицю Анкару, а цього року не просто не змогла відновити свої позиції, а й взагалі втратила владу в усіх найбільших містах країни та ще й позбулася впливу у кількох провінціях, які вважалися опорними для неї. Професор політології та міжнародних відносин Університету Озієгіна в Стамбулі Мурат Сомер зазначає значне використання адмінресурсу чинною владою, що не врятувало її від поразки.

Успіх нащадків Ататюрка — це "послання президенту"

Якщо підсумувати загальні результати політичних партій по усій країні, то опозиційна Республіканська народна партія Туреччини (РНП), заснована століття тому творцем сучасної Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком, отримала близько 38% голосів із 61 мільйона виборців (явка склала 78%, що на 9% менше, ніж на президентських та парламентських виборах у травні минулого року), які прийшли 31 березня на виборчі дільниці. Вона випередила на 3% ПСР та здобула перемогу окрім Стамбула ще й у столиці Анкарі, а також Ізмірі, Бурсі та Анталії – найбільших містах країни. Це найкращий результат з 1977 року.

Був мер – стане президент? Хто такий Екрем Імамоглу

Окрилений успіхом, переобраний мер Стамбула Екрем Імамоглу вже назвав результати цих виборів "посланням президенту". Цей 54-річний політик став справжнім електоральним жахом для 70-річного президента Туреччини. Річ у тім, що сам Ердоган увійшов до турецької політичної еліти як очільник Стамбула у далекому 1994 році. Зрозуміло, що поразка у цьому місці для нього особисте приниження, проте він умудрився зазнати її тричі за останні дві виборчі кампанії. Адже п’ять років тому суд (на думку багатьох оглядачів – підконтрольний Ердогану) скасував перемогу Імамоглу над представником ПСР та оголосив перевибори, які відбулися через три місяці і на них представник опозиції лише покращив свій результат.

З того часу Екрем Імамоглу став одним із лідерів турецької опозиції, по суті єдиним політиком, який зміг здолати Реджепа Ердогана за останніх двадцять років. Щоправда, лише заочно, адже у грудні 2022 року суд заборонив йому брати участь у президентських виборах, тому через пів року чинний турецький президент відносно легко здолав набагато слабшого представника опозиції. Чи зможе Імамоглу балотуватися у президенти в 2028 році як і те хто стане його візаві зі сторони влади – питання, на які відповіді поки шукати рано.

Курди не упустять свого

Варто зазначити ще один цікавий факт. У східному місті Ван (знаходиться майже на кордоні з Іраном) перемогу здобув Абдулла Зейдан, кандидат від прокурдської Партії народної рівності та демократії, проте регіональна виборча комісія анулювала цей результат. Такі дії спровокували сутички в місті, що змусило втрутитися центральну виборчу комісію, яка відновила результат виборів.

Таким чином, місто очолив політик, який раніше навіть заарештовувався за зв’язки із сепаратиським прокурдським рухом. Незрозуміло, чи зможе він протриматися на своїй посаді увесь термін, адже турецька влада протягом попередньої електоральної п’ятирічки усунула низку курдських мерів міст та призначила на їх місце лояльних розпорядників. Усе це було подано під соусом боротьби із тероризмом та сепаратизмом.

Консерватори проти модерністів, східне село проти "західного" міста

У Туреччині як і в багатьох інших країнах, населення великих міст тяжіє до модерну, того стилю життя, який вважається "західним". У Туреччині це особливо стосується тих міст, які знаходяться на узбережжі та на заході країни — туристичних центрів. В цілому усе логічно і тому це не було таємницею для президентських політтехнологів. Реджеп Ердоган брав участь у багатьох мітингах та підтримував своїх кандидатів усіма можливими способами. Є версія навіть, що пом’якшення риторики щодо Заходу та навіть підтримка прийняття Швеції в НАТО – це були кроки спрямовані на прихильність виборців Стамбула та інших великих міст. Проте, як бачимо, результату це не дало. Натомість сприяло іншій важливій тенденції цих виборів куди більш загрозливішій для чинної влади.

У консервативних регіонах Туреччини (це сільська місцевість в глибині материка в азійській частині країни) ПСР посунули радикальні праві партії – Партія добробуту та Партія націоналістичного руху. Союзники Ердогана по владній коаліції (в часи коли ПСР потребувала такої), які підтримали Ердогана на президентських виборах вдало використали прозахідний поворот чинної влади останніх місяців. В той час, коли керівництво ПСР намагалося загравати із прозахідним електоратом великих міст, націоналісти перехопили ініціативу у консервативної частини населення. В результаті послідовники Ердогана так і не заручилися прихильністю проєвропейських світських турків, натомість втратили свої симпатії свого "ядерного електорату" – консервативних релігійних громадян, які цьогоріч обрали більш радикальних кандидатів із чітко сформованою позицією. Так буває з тими хто біжить за двома зайцями. Втрата ядерного електорату – це одна із найбільших проблем будь-якої політичної сили у демократичному суспільстві. Воно несе стратегічну загрозу, адже нейтральні прихильники підходять та відходять, а основні послідовники партійних засад – те що дозволяє політсилі залишатися на плаву. І пропускати цей факт мимо уваги шлях до політичного небуття.

Поразка Ердогана: чому математика не завжди права

Політолог з Університету Сабанчі Берк Есен назвав результати місцевих виборів "найбільшою поразкою Ердогана". Математично воно так і є, проте пророкувати подальше падіння ПСР чи тим паче обов’язкове сходження до влади після кількадесятирічної перерви РНП ще зарано. Ситуація в політичній системі Туреччини є занадто складною, щоб усе так спрощувати. Все ж різниця між місцевим самоврядуванням та загальною державною владою занадто велика, зокрема у функціях, які вони виконують, щоб ототожнювати результати на цих виборах.

Важливо Берлінська стіна і план Ердогана: про що нові "мирні ініціативи", які пропонують Києву

На президентських виборах Реджеп Ердоган апелював до патріотичних та етичних почуттів виборців. Своїми сильними сторонами він висвітлював зростання авторитету та впливу Туреччини у світі та збереження і навіть певне посилення мусульманських цінностей всередині країни. Окремим пунктом він виділяв збереження територіальної цілісності країни, а саме боротьбу із курдським сепаратизмом, під гаслами якої, як згадувалося вище, посилював свою владу в окремих регіонах та в усій Туреччині загалом. Як і більшість політиків, чинний турецький лідер не уникав згущення тонів, прибільшуючи свої успіхи та применшуючи невдачі (або спихаючи їх на інших, соратників або ворогів).

Опозиція ж зверталася до людської раціональності, закидаючи чинному уряду рекордну інфляцію (яка продовжилася і у 2024 році та становила 67% у лютому), високий рівень безробіття серед молоді та інші економічні негаразди.

У травні минулого року на президентських та парламентських виборах більшість громадян країни вирішили, що пріоритетнішими є питання безпеки та соціального укладу, а не актуальні економічні тенденції. Проте вже на місцевих виборах турецькі громадяни висловили своє незадоволення економічною політикою уряду, віддавши голоси опозиції. Також суттєвим фактором могло бути бажання не допустити повної консолідації влади в руках чинного керівництва країни. Таким чином, частина виборців, що віддали свої голоси опозиційним кандидатам просто "збалансували" владу.

Якщо оцінювати ситуацію під цим кутом, то в такому випадку турецьке суспільство продемонструвало достатньо високий рівень соціально-політичної самоорганізації. І це хороший приклад, зокрема, для багатьох виборців в країнах, що вважаються еталоном демократії, в яких, проте виборці часто надають пріоритет короткотривалій економічній кон’юнктурі на противагу більш сталим питанням цінностей та безпеки. Наприклад, ставлячи у вищий пріоритет ціни на пальне, ніж проблеми миру та безпеки у Європі та світі. Турецьке ж суспільство гармонізувало ці протиріччя, обравши стабільність на загальнодержавному рівні, проте не допускаючи надмірної узурпації влади та висловивши незадоволення чинному економічному курсу.

Якими будуть наступні чотири роки Ердогана?

Так чи став Ердоган після цих виборів "кульгавою качкою"? Відповідь однозначна – ні. У травні минулого року чинний турецький уряд отримав мандат на правління до 2028 року. І функціонально остання виборча кампанія аж ніяк його не послабила. Немає жодних передумов вважати, що повноваження президента або парламенту будуть припинені достроково. Тож як на міжнародній арені, так і у питаннях внутрішньої політики політична влада Туреччини повністю дієздатна.

Щодо престижу Реджепа Ердогана, то тут питання доволі неоднозначне, адже чинний турецький лідер балансує між Заходом та Сходом, де зовсім різні ціннісні пріоритети та питання престижності політика. Можливо в очах Путіна, Сі Цзіньпіна або Аятоли Хаменеї турецький президент справді зганьбився, натомість чи багато західних лідерів можуть похвалитися кращими електоральними результатами, ніж турецький президент? Туреччина все ж входить до НАТО, тому вона таки є частиною західного світу, де повне домінування однієї партії на усіх рівнях виборчих процесів є рідкістю, якщо взагалі не нонсенсом.

А функціонально, як вже вказувалося вище, позиції керівника Туреччини не змінилися, тому він може спокійно продовжувати провадити свою політику наступні чотири роки, взявши до уваги результати виборів, проте не бачачи в них завади до прийняття певних рішень. Адже прогнозувати поразку або перемогу будь-якої політичної сили у світі, а тим паче у такій країні, як Туреччина, за чотири роки до виборів справа більш ніж невдячна.

Важливо Ще один миротворець. Чому Ердоган знову хоче стати перемовником між Росією та Україною