Контрольована війна: у що переросте ескалація між Ізраїлем та Іраном і як це вплине на Україну

У суботу, 13 квітня, ми практично в режимі онлайн могли спостерігати, як у небі на Близькому Сході, а також у космосі, горить понад мільярд доларів.

Іран провів свою заздалегідь анонсовану акцію відплати Ізраїлю за ліквідацію топгенералів Аль-Кудс, частини КВІР (Корпусу Вартових Ісламської Революції – елітного іранського військово-політичного підрозділу). Саме вони відповідали за іранську проксі-мережу на Близькому Сході. Генерала Мохаммеда Реза Захеді та його заступників було ліквідовано в будівлі, яку Іран назвав дипломатичною і яка безпосередньо межувала з будинком іранської амбасади в Дамаску. Ісламісти були засмучені та обурені атакою та пообіцяли рішучу відповідь, яку й здійснили.

Але що це був за удар відплати, як на нього відреагували в Ізраїлі та на Заході й чи варто чекати відповіді Тель-Авіву найближчим часом – розповідає 24 Канал.

Атака Ірану на Ізраїль 16 квітня: що це було і як її варто сприймати

Відповіддю стала атака 13 квітня. При цьому Тегеран повідомив про неї своїх союзників за 72 години, а це означає, що тоді ж про неї стало відомо Ізраїлю та його головному партнеру й союзнику – США. Це дало час приготуватися та мінімізувати втрати.

• Тегеран запустив понад 170 безпілотників, близько 120 балістичних ракет і близько 30 крилатих ракет.
• Абсолютна більшість з них були перехоплені, зокрема балістичні ракети ісламістів були збиті ще в стратосфері.
• Збивати дрони та ракети Ізраїлю активно допомагали військові США, Йорданії.

Також арабські держави регіону дозволи системам ППО Ізраїлю працювати над їхньою територією. Виявилось, що країні НАТО (тобто США) можна збивати ворожі ракети, це такий собі привіт Румунії та Польщі.

Руйнувань і постраждалих уникнути не вдалося, але масштаби є мінімальними, їх аж ніяк не порівняти з тим, до чого призводять регулярні російські бомбардування України.

При цьому Іран поспішив заявити, що "всі цілі спецоперації виконані" (і навіть чомусь показав як доказ відео пожеж у Чилі), тому продовжувати "ескалацію" особливого сенсу немає.

В Ізраїлі похвалили себе за відбиття потужної атаки та залишили за собою право на відповідь (частково ця відповідь вже відбулася – постраждали іранські проксі в Лівані та їхні об’єкти). При цьому світові ЗМІ поширили повідомлення, нібито США переконали Тель-Авів відмовитись від подальших дій, тобто мовою Джейка Саллівана – "не ескалювати".

Отже, ми побачили масштабований косплей на події 4-річної давнини, коли США за наказом Трампа і за допомогою MQ-9 Reaper знищили очільника Аль-Кудс Касема Сулеймані (чим дуже шокували Путіна).

Тоді Іран пообіцяв "страшну кару" США, але також попередив про неї заздалегідь і тому обстріл американських воєнних баз не завдав суттєвої шкоди Америці.

Натомість самі іранці так злякалися власної сміливості, що збили український цивільний літак, який чомусь прийняли за F-35. Так само, до речі, вчинив і Байден вже у 2024 році, коли обіцяний ним страшний удар у відповідь на регулярні атаки іранських проксі на американські воєнні бази в Йорданії та інших країнах Близького Сходу, виявився обстрілом позицій місцевих шиїтських поліцейських.

Чого очікувати далі від Ізраїлю: чи буде потужна відповідь по Ірану

Логіка підказує, що продовження "атаки на мільярд" не буде.

Іран пограв м'язами та переконав себе, що зберіг обличчя. США побачили, що їхня архітектура безпеки на Близькому Сході так-сяк, але працює. Йорданія, Єгипет, Саудівська Аравія та навіть Ірак довели, що їм зрозуміліші США та Ізраїль, аніж фанатики з Тегерану.

Довге пояснення наразі можна описати наступним чином.

• Ізраїль пережив 7 жовтня 2023 року одну з найстрашніших сторінок у своїй історії, коли внаслідок масованих ракетних обстрілів і атак палестинських бойовиків ХАМАС та їхніх союзників було вбито понад 1200 людей, а 250, включно з маленькими дітьми, були взяті в заручники.
• У відповідь Ізраїль розпочав воєнну операцію в Секторі Гази, маючи на меті знищення ХАМАС, "Ісламського джихаду" та інших терористичних організацій палестинців. Бойові дії в кам'яних джунглях призвели до значної кількості жертв, зокрема, серед цивільних.

У цьому винні обидві сторони конфлікту. Перші фактично прикривалися цивільними, другі – особливо не зважали на колатеральні втрати та, схоже, зумисно саботували гуманітарні місії в Секторі Гази.

Хоча прямих доказів того, що за терористичною атакою 7 жовтня стоїть Іран, немає, в самому Ізраїлі переконані, що це є правдою, адже Тегеран роками фінансував і озброював ХАМАС, а також займався вишколом та дипломатичним прикриттям терористів (значно більше за Катар, Росію чи Туреччину).

Коротке пояснення – Беньямін Нетаньягу. Непопулярний ізраїльський прем’єр загрався в політику та занадто повірив у свою роль у світовій історії.

Політична криза послабила Ізраїль та переконала палестинських терористів у тому, що настав сприятливий час для атаки. Що й було зроблено – ЦАХАЛ та численні ізраїльські розвідки напад проспали, що призвело до таких численних жертв.

Вторгнення палестинців та необхідність збройної відсічі терористам знову об'єднало ізраїльське суспільство. Цим скористався Нетаньягу, для якого тепер війна стала засобом підтримки постійної легітимності, адже тепер він не "корупціонер Бібі", а поважний воєнний лідер, майже як славні попередники – героїчні прем’єри та президенти Ізраїля минулого століття.

З огляду на це, для Нетаньягу вигідно, щоб війна не закінчувалася ніколи, адже це дозволяє йому утримувати владу та уникати судового переслідування. Тактика Бібі чудово працює і тепер вже його політичні суперники, такі як Бені Ганц, перетворюються на "яструбів" і закликають до "продовження" війни.

Нетаньягу це не може не тішити. Заради цього політик навіть розсварився зі своїм головним союзником США. Лаявся він не лише з Блінкеном і Салліваном, але й навіть президентом Байденом, а також отримав цілу серію різких заяв від світових лідерів. А тепер – і "Шахедів" та ракет від Ірану.

У цій історії показово те, що Іран наважився на пряму відповідь, чого раніше не робив. До цього за аятол всю брудну роботу виконували їхні проксі з "осі спротиву", навіть коли Ізраїль відкрито бомбив Іран та його військові об’єкти, зокрема ядерні.

Для Тегерана ця атака – геть інший рівень ескалації та значний ризик. Адже як би Іран не надував щоки, він нині слабкий, влада аятол у країні тримається на багнетах, сама країна у перманентній кризі, а військо нагадує російську армію напередодні вторгнення в Україну (тобто пафосних тік-токерів без бойового досвіду, до того ж дієва верхівка цього воїнства знищена).

Залишаються ракети – їх створили чимало, проте Ізраїль довів, що може з ними впоратися. Але питання, чи впорався б сам без допомоги союзників, залишається відкритим, адже 7 жовтня світ побачив, що ізраїльську ППО цілком реально перевантажити та прорвати.

Що загострення на Близькому Сході означає для України

Так, у Тегерана є інша вісь – "вісь зла", у складі Росії, КНДР та ймовірно – Китаю. У Москві відданість цьому химерному утворенню вже підтвердили, коли на вимогу посла Ізраїля відмовились засудити іранські обстріли.

Симона, нагадайте мені, коли Ізраїль засудив хоча б один удар київського режиму по російських регіонах? Не пам'ятаєте? І я. Але я пам'ятаю регулярні заяви на підтримку дій Зеленського з боку ізраїльських офіційних осіб,
– речниця МЗС Росії Марія Захарова у зверненні до посла Ізраїлю Симони Гальперін пояснює відмову засудити удар свої союзників з Ірана солідарністю Ізраїлю з Україною, при цьому традиційно для себе перекручує все з ніг на голову.

Реакція Росії була очікуваною, проте, суботній обстріл, схоже, не те, що хотіла Москва.

Росіяни планували відволікати увагу США та союзників на Близький Схід, а в цей час спробувати "дотиснути" Україну, натомість утворилася ситуація, коли вже самій Росії може знадобитись відволіктись на той самий Близький Схід і стати чимось більшим, аніж прикриттям іранських проксі в Сирії, можливо, тепер доведеться прикривати сам Іран. Для чого, звісно, не має ресурсів і сил. І це та ескалація, що грає на боці України.

Суботні події знову показали, що світ легко може опинитися на межі нової страшної війни й ця загроза, схоже, провела детокс республіканцям у США (разом із критикою від приблизно всіх лідерів демократичного світу, які просто благали Америку нарешті стати сильною).

Схоже, це подіяло й в США нарешті зрозуміли, що без їхньої допомоги слабкий президент Байден ризикує втратити решту полімерів і взялися щось робити. Для України це "щось" полягає у перспективі швидкого ухвалення багатостраждального пакету військової допомоги. Будемо сподіватись, що це станеться найближчим часом.