Міграційна політика ЄС може перетворитися на гонку на виживання навіть для українців

Багато хто вважає, що з українськими біженцями поводилися інакше — і найчастіше краще — ніж з іншими, хто шукав захисту (наприклад біженці з Сирії). Під час міграційної кризи 2015-2016 років, коли більшість європейських країн зіткнулися з величезним збільшенням кількості шукачів захисту, ЄС намагався знайти єдиний підхід. Деякі дослідження характеризують цей період як "гонку на виживання", коли європейські країни запроваджували більш обмежувальну політику щодо надання притулку, імміграції та інтеграції, ніби змагаючись за те, щоб стати найменш привабливим місцем призначення для тих, хто досягає їхніх кордонів.

Про це повідомляє Politico.

Але коли ці країни знову зіткнулися з рекордно високими потоками вимушеної міграції після повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року, вони відреагували на ситуацію набагато більш згуртовано. І найголовніше — вони активували Директиву ЄС про тимчасовий захист, яка надає тимчасовий, але негайний захист переміщеним особам з країн, що не є членами ЄС.

Однак важливо зазначити, що члени ЄС мають велику свободу дій у застосуванні цієї директиви, і що деякі європейські країни, такі як Данія, Норвегія та Велика Британія, не зобов'язані її виконувати. Медіа-організація Politico порівняла реакцію восьми європейських урядів на наплив шукачів захисту у 2015-2016 та 2022-2023 роках, задокументувавши зміни у політиці надання притулку, прийому та інтеграції. І в дослідженні виявили суттєві відмінності між окремими національними політиками, спрямованими на українських біженців.

Виявляється, Європа була одночасно і більш щедрою, і більш обмежувальною стосовно біженців з України. З одного боку, запровадження колективних тимчасових дозволів полегшило українцям шлях до захисту. У деяких країнах вони навіть отримали винятки з існуючої обмежувальної політики. Наприклад, на відміну від інших шукачів захисту, їм часто надавали негайний доступ до роботи, дозволяли (тимчасово) відвідувати Україну без втрати статусу захисту, а деякі країни встановлювали більш гнучкі правила щодо того, де вони можуть оселитися.

З іншого боку, "тимчасовий" аспект цих дозволів на захист призвів до того, що українські біженці отримали більш обмежений доступ до певних прав і послуг, таких як менша кількість інтеграційних заходів, менша фінансова допомога і відсутність шляху до постійного місця проживання. Наприклад, розглядаючи їхнє перебування через призму тимчасового характеру, деякі приймаючі країни не забезпечили українським біженцям права і доступ до мовної підготовки або до регулярних інтеграційних заходів, на які мають право інші біженці. І хоча більшість країн надали їм подібний доступ до послуг охорони здоров'я, Швеція, наприклад, обмежила ці права лише наданням невідкладної медичної допомоги.

Крім того, час, який українці витрачають на отримання дозволу на тимчасовий захист, не зараховується до мінімальних вимог для отримання посвідки на постійне проживання. Таким чином, хоча в деяких сферах спостерігається загальна тенденція до більш ліберальної політики щодо українських біженців, в інших сферах українці фактично зіткнулася з посиленням обмежень.