Медіарух вимагає усунути Наталю Гуменюк з керівництва комунікаційним напрямком ОК «Південь»

Головнокомандувачу Збройних сил України
генерал-полковнику Олександру Сирському

Міністру оборони України
Рустему Умєрову

Начальнику ГШ Збройних сил України
Генерал-майору Анатолію Баргилевичу

Росіяни не припиняють атакувати Херсонщину: знищують Херсон, перетворили на руїни місто Берислав, при цьому українські військові стійко відбивають їхні атаки. Але ні першого, ні другого не бачать ані українці, ані світ.

Вони бачать, як українські військові захищають Часів Яр, і як його руйнують росіяни. Як українські військові тримають Куп’янськ та села навколо, а росіяни намагаються їх знищити.

Чому ж журналістам «цікавіше» висвітлювати бої за ті міста, а не події на Херсонщині?

Бо на сході немає Наталі Гуменюк, а на півдні є.  Бо в підпорядкуванні ОСУВ «Хортиця»  на східному напрямку пресофіцери протягом двох років професійно виконують свою роботу, вони є місточком між військовослужбовцями та суспільством. Вони сприяють донесенню інформації з фронту у тих межах, які не шкодять безпеці операцій. І не перешкоджають висвітленню злочинів росіян.

Так само виконували цю роботу донедавна і пресофіцери ОСУВ «Таврія», поки «Таврія» внаслідок переформатування угруповань не відійшла до зони відповідальності пані Гуменюк.

Ми бачимо обличчя захисників Донеччини, Луганщини, Харківщини, Запоріжжя, але не бачимо облич захисників Херсонщини. На Херсонщині ми бачимо лише пані Гуменюк.

Воєнні злочини росії журналістам вдавалось фіксувати, здебільшого обходячи обмеження, встановлені в зоні підпорядкування пані Гуменюк, а не за її сприяння.

Найбільш кричущим випадком була заборона заїзду на Херсонщину в підтоплені міста і села в день підриву Каховської ГЕС — тоді світові ЗМІ заполонили посилання на свідчення російських «воєнкорів», адже від нас інформація була майже відсутня.

Пізніше пані Гуменюк забороняла фіксувати страждання українців у частині сіл, де через підрив ГЕС зникла вода, та знімати дно водосховища, яке висохло.

До цього журналістам доводилось мінними полями заїжджати в щойно звільнені села на Херсонщині і Миколаївщині, аби в момент найбільшої цікавості світу розповісти про воєнні злочини росіян. Офіційного дозволу заїхати в ці села легально дорогами через блокпости в адекватний термін домогтись було неможливо.

Рятувальним службам Херсонщини відмовляли в праві взяти з собою журналістів на ліквідацію наслідків російських злочинів у Бериславі.

Закриті й Антонівка, Дар’ївка та частина Херсона (Корабельний район та «Острів»), де люди також потерпають від російських обстрілів.

На відміну від інших напрямків, на Херсонщині немає доступу до шпиталів та стабпунктів, де лікують поранених захисників та цивільних.

Попри офіційне роз’яснення Головнокомандувача, які саме об’єкти і райони зосередження військ відносяться до «червоної зони», комунікації «Півдня» оголосили «червоними» всі громади, розташовані на річці Дніпро та Чорному морі, і за цими самопроголошеними «правилами» медіа мали працювати 1,5 року.

Оскільки пані Гуменюк вибудувала саме таку комунікаційну політику, то бригади пропонують воєнним кореспондентам працювати в «потьомкінських окопах» за десятки кілометрів від реальної лінії фронту. Звісно, така імітація неприпустима для більшості медіа, отже вони обирають інші напрямки фронту, де можна просто нормально виконати свою роботу.

Найбільш популярне слово в комунікаційного відділу сил оборони Півдня — «заборонено».

Людина, яка перешкоджала висвітленню злочинів росіян, яка не дає журналістам показувати відважних оборонців Херсонщини, яка не здатна пояснити командуванню свого напрямку, чому суспільство має бачити не лише її обличчя, а й обличчя воїнів та чому світ має оперативно бачити російські воєнні злочини, не може і далі очолювати комунікації.

Вона «відлякала» з напрямку журналістів, чим відвернула увагу суспільства. Це позначається і на рівні обороноздатності регіону, і на допомозі громадам регіону від міжнародної спільноти.

Ми вимагаємо:

1. Замінити Наталю Гуменюк на більш компетентну особу і не допускати її до будь-якого керування комунікаціями. Впевнені, що особа, яка керує комунікаціями ОСУВ під час війни, повинна вміти адекватно та професійно взаємодіяти з медіа, розуміти надзвичайну важливість висвітлення подій із фронту, необхідність документування та привернення уваги до злочинів росіян, і в жодному разі не ставити невиправдані обмеження, які перешкоджають роботі журналістів.
2. Забезпечити доступ журналістів до районів Херсонщини та сусідніх регіонів, де відбуваються ключові події, з урахуванням вимог Наказу 73 Головнокомандувача ЗСУ. Ці території невиправдано довго блокувались Наталією Гуменюк, що призвело до непоправних інформаційних наслідків для України.
3. Провести ревізію існуючих правил роботи пресцентрів ОК «Південь» та об’єднаного новоствореного ОУВ «Таврія» (раніше ОСУВ «Одеса» та ОСУВ «Таврія»), практики яких могли зазнати шкоди через нещодавнє призначення туди Наталі Гуменюк. Важливо переглянути існуючі правила та процедури роботи пресслужб військових формувань, щоб уникнути випадків надмірного і невиправданого контролю та обмежень, які перешкоджають висвітленню і документуванню надзвичайно важливих для України подій.
4. Будь ласка, докладіть зусиль, щоб журналістам не довелося писати ще одного листа щодо недопустимості очолювання будь-яких комунікаційних структур Сил оборони Ганною Маляр. Особи на ключових комунікаційних посадах повинні мати належні навички та репутацію для виконання своїх обов'язків згідно з вимогами часу, особливо у військовий період.

Заяву підтримали:

1. Об’єднання українських медіа «Медіарух»;
2. ГО «Детектор медіа»;
3. Оксана Романюк, Інститут масової інформації;
4. Анна Калюжна, журналістка Bihus.Info;
5. Олександр Моторний, журналіст ТСН, «1+1»;
6. Анастасія Федченко, журналістка;
7. Ольга Омельянчук, Reporters;
8. Стас Козлюк, репортер-фрилансер;
9. Антон Скиба, фотожурналіст;
10. Наталя Соколенко, журналістка;
11. Анастасія Станко, головна редакторка «Слідство.Інфо»;
12. Hromadske;
13. Онлайн-медіа «Свідомі»;  
14. Наталя Нагорна, ТСН, «1+1»;
15. Олег Корнієнко, телеканал ICTV;
16. Каміла Грабчук, журналістка;
17. Медіагрупа «Накипіло»;
18. Азад Сафаров, Sky News;
19. Сергій Нікітенко, «Мост»;
20. Євгеній Васильєв, фотожурналіст;
21. Павло Юров, локальний продюсер France 2, AFP
22. Костянтин Ліберов, документальний фотограф, медіа LIBKOS;
23. Влада Ліберова, документальна фотографка, медіа LIBKOS;
24. Олександра Малевич, шефредакторка «Суспільне Миколаїв»;
25. Вікторія Сибір, продюсерка The Sunday Times;
26. Анастасія Горпінченко, журналістка «Слідство. Інфо»;
27. Діана Зубар, шефредакторка «Суспільне Одеса»;
28. Ольга Котюжанська, фриланс-продюсерка для іноземних медіа;
29. Дмитро Ляшко, локальний продюсер;
30. Олена Максименко, журналістка-фрилансерка;
31. Євгенія Мальцан, журналістка United24 media;
32. Вікторія Лакезіна журналістка, фіксерка;
33. Ольга Кириленко, воєнна кореспондентка, «Українська правда»;
34. Тетяна Яременко, шефредакторка «Суспільне Херсон»;
35. Дар’я Літовченко, воєнна кореспондентка ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України»;
36. Руслан Федотов, продюсер іноземних медіа, фіксер Fuji TV, RSI;
37. Zee Upitis, documentary filmmaker, Latvia/UK;
38. Микита Ільченко, журналіст United24 Media;
39. Катерина Гаценко, локальна продюсерка, фіксерка іноземних медіа та журналістка-фрилансерка;
40. Юрій Стефаняк, фотожурналіст;
41. Олег Батурін, журналіст Центру журналістських розслідувань;
42. Маргарита Бурковська, польова продюсерка іноземних медіа;
43. Гольдман Ніколь, локальна продюсерка Voice of America, PBS Newshour;
44. В'ячеслав Ратинський, фотожурналіст;
45. Дмитро Кожуховський, продюсер United24 Media;
46. Дмитро Ларін, фотожурналіст;
47. Альбіна Карман, журналістка;
48. Аліна Євич, воєнна кореспондентка;
49. Кирило Сірченко, фіксер та репортер Ouest France;
50. Ганна Бальчінос, журналістка;
51. Команда DeepStateUA;
52. Іван Антипенко, журналіст;
53. Оксана Леута, локальна продюсерка France 2, Le Monde.

Заява відкрита  до підписання, підписи можна додати за посиланням.

Довідково: Медіарух ― спільнота, що об’єднала журналістів провідних українських медіа, журналістів-розслідувачів та експертів медійних громадських організацій. Медіарух було започатковано 5 лютого 2019 року. Першими підписантами меморандуму Медіаруху стали Перший канал Суспільного, «Українське радіо», «Громадське радіо», ІА «Укрінформ», ІА «Інтерфакс-Україна», «Ліга.net», «Дзеркало тижня. Україна», НВ, «Цензор.нет», 5 канал, «Український тиждень», Opinion, низка регіональних медіа, громадські організації Незалежна медійна рада, «Детектор медіа», Інститут масової інформації, «Інтерньюз Україна», Центр демократії та верховенства права, Фундація «Суспільність», Національна асоціація медіа, Донецький інститут інформації, Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Центр прав людини Zmina. Згодом приєдналися інші організації та окремі журналісти ― загалом понад 70 учасників. 16 листопада 2021 року представники провідних медіа закликали журналістів об'єднуватися у професійну спільноту «Медіарух» для протистояння політичному та комерційному тиску на свободу слова. Ініціаторами заяви виступили 29 журналістів та експертів, їхні імена доступні за посиланням.