Кримінал за миску рису... Продовження

За матеріалами судової справи, розглянутої Мостиським районним судом Львівської області, вирок суду від 26.01.2024 р., справа №448/1136-23. Події, про які згадується у вироку суду, мали місце в одному з військових лісгоспів на Львівщині, що належить Міністерству оборони України.

Розслідування було розпочато 9.12.2022 року, відомості про цей злочин внесено до ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань), де зазначено, що майстер лісу особа- «К» вимагає від покупця дров неправомірну вигоду (хабар).

Заради правди, у вироку зазначена така деталь, що саме покупець дров (особа- «Я») шукав можливості купити дрова і на початку грудня 2022 р. дізнався номер телефону майстра лісу (особи - «К»). Тобто, майстер лісу не вчиняв взагалі ніяких дій, не робив оголошень, що продає дрова, не спонукав покупця до здійснення злочину. До таких дій звинуваченого підштовхнула активна позиція покупця дров.

Коли справа надійшла до суду (07.07.2023 р.), формулювання в справі “вимагання хабара” зникло, а залишилось інше формулювання “одержання хабара”.

То чому ж так діяли слідчі та прокурори? Для чого було так зроблено?

Напрошується лише одна відповідь: щоб менше було проблем під час розгляду справи в суді. Аби торжествував «повний тріумф» - згідно з укладеною між прокурором та обвинуваченим (майстром лісу особою «К») за участю адвоката угодою про визнання винуватості, де в свою чергу майстер лісу вину, незрозуміло чому, беззаперечно визнав.

За таких обставин суд своїм вироком від 26.01.2024 р. затвердив вищевказану угоду про визнання винуватості та призначив майстру лісу узгоджене між сторонами покарання - штраф в розмірі 51 тис. грн. із забороною обіймати певні посади строком на 1 рік.

Всі учасники даної справи залишилися задоволеними, адже суд своїм рішенням визнав правомірними дії слідчих та прокурорів, попри те, що угода про визнання винуватості не відповідала вимогам кримінального та кримінально-процесуального законодавства України.

Чому такі «правила гри» прийняла сторона захисту, залишається лише здогадуватись.

Чому дана справа була порушена за ч.3 ст. 368 КК України, як вимагання хабара?

Як виявилося, що такий розвиток подій у справі давав право слідчим звернутись до апеляційного суду з клопотанням щодо проведення негласних слідчих та розшукових дій. (Дозвіл на проведення таких дій апеляційний суд дає лише за умови вчинення чи приготування до вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а “вимагання хабара” відноситься до тяжкого злочину).Тому слідчі отримали те, що хотіли, хоча як виглядає з матеріалів справи така кваліфікація злочину була сумнівною ще на початковому етапі.

Зрозуміло, що з цього приводу нікого з обвинувачувачів не мучить совість – ні слідчих, ні прокурорів, ні суддів, оскільки, нажаль, ніхто за це не несе жодної відповідальності.

Виникає запитання, що втратила чи здобула держава та суспільство від такого“слідства”, судівства та судового рішення? Адже, задекларований вирок суду не лише підриває віру у справедливість, але й створює лише видимість боротьби з корупцією.

Дуже прикро, що дехто, підлаштовуючи судову систему «під себе», як правило, не зачіпає самих суддів, а останні, розуміючи, що при задоволенні «інтересів» тих, хто тільки створює видимість боротьби з корупційними проявами, адже їм нічого не загрожує, продовжують грубо зневажати закони і знущатись над правами громадян України та ще й отримувати за діяння певні преференції (підвищення по службі, наприклад).

Звертаємо увагу, що вказана справа розслідувалась групою слідчих відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НПУу Львівській області у кількості 13 осіб за процесуального керівництва групи прокурорів Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону у кількості 6 осіб, а оперативний супровід цієї справи здійснювали співробітники ВКР УСБУ у Львівській області. При цьому справа розслідувалась, незважаючи та таку кількість слідчих та прокурорів з 09.12.2022 року до 30.06.2023 року, тобто більше аніж пів року. Крім того, у суді розглядалася справа теж більше аніж пів року ( з 07.07.2023 р. до 26.01.2024 р.), тоді, як відповідно до вимог закону, вона повинна була бути розглянутою протягом п’яти днів.

Звідси постає риторичне запитання щодо адекватності та ефективності роботи правоохоронної та судової систем, особливо з огляду на те, що держава витрачає шалені кошти, на розслідування та судовий розгляд таких злочинів, у формі зарплати численних правоохоронців, суддів і прокурорів.

З повагою, пану Ігору від пана Славка...