"Дуже моторошно": українській біатлоністці, що стала відкриттям сезону, боляче через зруйновану Чернігівщину, але змагається з холодною головою

Чемпіонка Юнацьких олімпійських ігор-2016 з біатлону Христина Дмитренко, яка стала відкриттям минулого сезона Кубка світу у збірній України, раніше не вважала себе естафетним бійцем і була здивована, коли головний тренер поставив її на четвертий етап. А під час підготовки вдома дівчині боляче дивитися на практично розбите РФ місце, де біатлоністка з Чернігова робила свої перші кроки.

В розмові з OBOZ.UA Христина розповіла про найскладніші старти сезону, що минув, думки перед виходом на успішну естафету в Рупольдингу і знищену росіянами чернігівську базу.

– Христино, як оцінюєте свій дебют за першу команду? Влітку вже готувалися до того, що будете в основі на сезон?

– Влітку ми тренувалися всі разом – команда А і команда Б. Це була основна команда і резервна. Але нам сказали, що перед зимнім сезоном будуть збори і там дівчатам доведеться відбиратися вже по результату. Не було такого, щоб сказали, мовляв, ти там будеш десь виступати.

Пройшов відбір, хоча я вже розуміла за результатами і своїм самопочуттям, що я повинна виступати десь на Кубку світу. І вже по сезону я показувала добрі результати, відпрацювавши на Кубку світу і, можна сказати, закріпилася в цій команді.

– Пам'ятаєте свій перший старт на Кубку світу?

– Це була естафета. Ще й четвертий етап. Тренер нам спочатку не казав, хто на якому етапі буде виступати. Стартові номера я вже побачила у sividata. Звичайно, я трішки здивувалася, але все ж таки намагалася налаштуватись на роботу.

Звісно, було хвилювання, тому що, коли ти бігаєш четвертий етап, то сидиш у вакс-кабіні, і в тебе є ще десь година до старту, поки не передадуть естафету. І там виникає дуже багато думок, але я з ними справлялася, добре себе налаштувала і відпрацювала свій етап – на стрільбі закрила все з п'яти патронів, і ми заїхали у вісімку.

– А які думки у вас були у вакс-кабіні? Перший кубок світу, триває естафета, про що думаєш у такі хвилини? Не впасти? Стріляти по своїх мішенях?

– Я просто хотіла добре відпрацювати на рубежі і не думала про те, що я там десь впаду. І також хотілося добре відпрацювати по трасі.

– Цей сезон здався трошки екстремальним, зокрема, і через погоду. Підчас гонок досить часто траплялись падіння. А для вас, який зі стартів був найскладнішим?

– Найскладнішим етапом фізично для мене був Кубок світу в Америці, тому що мені там дуже тяжко дихалось, і це тривало протягом усього етапу. Я навіть не стартувала гонку-переслідування, тому що розуміла, що це будуть просто якісь тортури.

А на чемпіонаті Європи була складна естафета, коли мене поставили на третій етап. Я впала на початку першого кола, вилетіла з траси, приземлилась на спину і дуже довго не могла піднятись. У мене почалась така паніка, адже я втратила дуже багато часу і це трошки психологічно вибило мене на всю гонку.

– Гвинтівка хоч не постраждала, адже після падінь на спину у багатьох виникають проблеми на стрільбі?

– Тому я і боялася. Це ж було тільки перше коло. Я їхала і думала: "Блін, а якщо зараз треба буде якусь поправку крутити". Але у підсумку я добре працювала без промахів. І була цьому рада.

– До речі, у вас вже починають сприймати як біатлоністку з залізними нервами. Особливо в естафетах. Бо поки всі промахуються, ви закриваєте мішені. Особливо запам'яталася командна гонка у Чехії, коли ви скористалися помилками суперниць і підняли Україну з сьомого на п'яте місце.

– Ну, я тоді теж мазала, але просто не зайшла на штрафні кола. А взагалі, я не завжди була таким естафетним бійцем. Я бігала естафети, але якось посередньо. Але в цьому сезоні Микола Зоц розгледів в мені такий потенціал четвертого етапу.

Якщо чесно, то у мене теж спочатку були сумніви з приводу останнього етапу, тому що я раніше так не бігала. Але все-таки це було виправдано і дало мені впевненість у собі.

– Вважається, що на останньому етапі велику роль грає це психологія, адже це – колосальна відповідальність і бажання не перекреслити все, що робили твої партнерки по команді. Ви завжди вміли зібратися і налаштуватися у найвідповідальніші моменти?

– Ну, я така більше характерна дівчина, і, може, через це мене і ставлять на останні етапи. І плюс, коли я прибігаю під час естафети на стрільбу, то не думаю за кожний постріл. Я приходжу з холодною головою, і це мені подобається. У мене немає якогось мандражу, і я можу відпрацювати так, як вмію.

– Для багатьох ви стали тією людиною, яка врятувала для України чемпіонат світу-2024. Особливо вразила індивідуальна гонка, де після четвертого вогневого рубежу ви потенційно боролися й за нагороду, але у підсумку фінішували на восьмому місці.

– Ну, індивідуальна, це була моя така третя гонка на 15 кілометрів, і саме під час тієї гонки я багато втратила по трасі. Але вважаю, що восьме місце для мене було навіть максимальним результатом на той момент.

– А взагалі, індивідуальні гонки – то є ваше чи ні? Адже відомо, що, наприклад, Дмитро Підручний їх не любить і не часто стартує.

– Ну, після того старту я їх вже навіть обожнюю (сміється). Я розумію, що індивідуалки – це переважно для тих спортсменів, які не дуже добре бігають, але можуть там нормально стріляти. Вони здатні боротися за топ-10, квіткову церемонію чи навіть за призи, якщо все добре складеться.

– Ви, звісно, давали коментарі з приводу успішної для нас естафети на п’ятому етапі в Рупольдингу, де Україна закрила топ-5. Але одна справа, коли приймаєш десь в середині, покращуєш позиції і стаєш героєм. А інша, коли партнерки відпрацювали чудово і треба намагатись втримати місце. Про що ви розмовляли з Анастасією Меркушиною, коли бачили, що Ірина Петренко їде у лідерах, а Юлія Джима закінчить свій другий етап у трійці?

– Ми з нею не розмовляли, адже я розумію, що кожен спортсмен готується по-різному. Буває, що ми з Настею кількома словами перекидаємося, але все одно вона налаштовується по-своєму, а я – по-своєму. Але коли я бачила, що дівчата їдуть так нормально, я реально стояла і думаю: "Що робити? Що робити?"

Потім думаю, що, добре, не буду сидіти в вакс-кабіні, хоча у мене завжди такий настрій, що перед гонкою я сиджу і роблю мінімум рухів, а розминатися починаю за 15 хвилин до старту. А тоді я взяла лижі і пішла розминатися заздалегідь з думками, що треба цей результат втримати. І все дуже добре вийшло, я кайфанула від цієї гонки.

– Наприкінці сезону, особливо після чемпіонату світу, пішли такі розмови, що вас занадто довго маринували в команді Б, що у вас є такий потенціал і, можливо, треба було значно раніше обкатувати на тому ж Кубку світу. А як ви вважаєте? Це насправді так?

– Я десь біля двох років знаходилась у ямі, в мене було перевантаження, перетренованість, і я дуже довго з цього вилазила. Це був такий поступовий етап, який треба було перетерпіти і працювати. І на той момент, коли, як кажуть, що хотіли би мене десь бачити, я би не потягнула. А в цьому сезоні я вже була голова.

– Ви з тих людей, хто гарно почав виступати з юнацького рівня. Як психологічно витримати цей перехід у дорослий спорт, адже не завжди талановита молодь виростає у видатних спортсменів. І це проблема не тільки України. Хоча норвежцям, мені здається, якось вдається знаходити той правильний шлях...

– Ви знаєте, норвежці не відправляють своїх спортсменів на юніорські етапи. Вони бігають тільки чемпіонати світу та Юнацькі ігри. А своїх юніорів, свою молодь вони бережуть.

– А от на вас тиснула та перемога на Юнацьких олімпійських іграх? Адже люди вже починають покладати певні сподівання.

– Я тоді пам'ятаю, що хотіла більшого від себе. І я розуміла, що це тільки такі маленькі нагороди. Тренер нам завжди казав, що це дитячий садок, а спорт починається тільки коли ти переходиш вже до дорослої команди. Я завжди знала, що якщо я буду виступати там, то це буде престижніше.

– Ви родом з Чернігівщини, яка, на жаль є прикордонною територією з Росією, сильно постраждала під час повномасштабного наступу у лютому-березні 2022 року і зараз обстрілюється окупантами з РФ. Коли знаходитесь вдома, то де готуєтесь і як там взагалі?

– Я живу вдома і тренуюсь вдома. Їзджу на велосипеді або бігаю кроси. А коли хочу покататися на ролерах, то біля бази є траса або можна вже на базі кататися, у нас там молодь тренується.

– А коли тривога, спускаєтесь в укриття? Бо спілкувалась з багатьма спортсменами і з Києва, і з прифронтових регіонів, і вони вже настільки звикли до умов війни, що не готові переривати свої тренування і йти до сховищ.

– Ну, в основному ні, але якщо побачимо щось дуже серйозне, то йдемо в укриття.

– Буваєте в тих місцях, які постраждали від обстрілів? Адже відео і фото напівзруйнованої чернігівської бази облетіли, мабуть, півсвіту.

– Це дуже моторошно, адже ти починала там змалку і знаєш, як все було. Дуже боляче на це дивитися...

– Мені здається, що біатлону дуже пощастило, адже світові лідери, зокрема Швеція і Норвегія, проти повернення росіян у будь-якому статусі, тому ми не бачимо на трасах безпрапорних учасників, як у низці інших видів.

– В біатлоні їх, насправді, багато хто не любить, і багато спортсменів будуть нас підтримувати. Тому розмов про повернення росіян наразі немає.

Раніше OBOZ.UA повідомляв, що тренер збірної України з біатлону розповів про прорив Дмитренко, роботу з Джимою і повернення віри.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!