Довга драма про мир і коротка комедія про війну

Протягом третього від початку масштабного російського вторгнення березня в ефірі «2+2» були дві серіальні прем’єри. Один проєкт — 16-серійний детектив «Холод» — запустили ще 2021 року. Другий — 4-серійний «Позивний Тамада», знімали вже торік, судячи з осінньої натури — протягом жовтня. І обидва, як на мене, досить суперечливі. Перший — за формою, другий — за змістом.

Проте, судячи з побаченого й прочитаного постфактум, всі причетні суперечливість відчувають, розуміють, роботу над помилками роблять — хоча нароблять і нових, і не лише вони. Адже зйомки ігрового кіно — хоч повний метр це, хоч телевізійне — в нинішніх умовах не так про творчість й креатив, як про встигнути зняти хоча б заплановане. А тут ще Трипільську ГЕС уразили ракетами, влітку прогнозують перебої зі світлом, а знімальний процес — це світло, світло і ще раз світло.

Повертаючись до вже готових продуктів, відзначу стабільну затребуваність довгих серіалів на кшталт «Холода» і, скажемо так, швидку реакцію кіноробів на потреби часу доби, як було з «Юриком». Хоча наступні стрічки — повний метр у форматіscreenlife «Лишайся онлайн» та серіали «Перші дні», «Перевізниця», «Друзі» й «Окуповані», маючи рівною мірою прийняття й критику, все ж демонструють повагу до глядача. Та й загалом балансують між смаком та кон’юнктурою.

Хоча в самому слові «кон’юнктура» нема нічого поганого. Як, до речі, і в слові «пропаганда». Це свідчення попиту на певний вид товарів і послуг. Тлумачиться слово як сукупність певних умов, збіг обставин, стан речей, здатний впливати на розв’язання якої-небудь справи. А «пропаганда» за первісним значенням — поширення контенту з метою просування певних смислів. Наприклад, роликів, які пропагують здоровий спосіб життя, вакцинацію, безпечний секс тощо.

Уважний глядач «Холода» почує в серіалі українську мову, що правильно і є вимогою часу. Але побачить візуал, як ось різного роду документи, з якими працюють слідці, публікації в медіа, логотипи й таке інше «переозвучити» чи «українізувати» не вдалося технічно. Йдеться про ту ж таки кон’юнктуру. До 24 лютого 2022-го чимало серіалів в Україні знімалися силами й ресурсами винятково українських громадян, російських акторів залучали не всі й мінімально — та мова лишалася російською за замовчуванням. Проте переозвучення українською — знову ж таки вимога часу доби до телепродукту в країні у війні. Тому — знову кон’юнктура, тепер уже зі знаком «плюс», як позитивне явище. Приклад роботи над помилками.

«Холод» — детективний серіал, у якому глядач не почує і не побачить відлуння війни в тій стадії, в якій вона почалася позаминулого лютого. Нічого дивного, бо, нагадаю, він розроблявся й запускався раніше. Коли стояла задача зробити міський детектив із мінімальною кількістю 16 епізодів. Причому зберігати вертикально-горизонтальний формат. Це коли є наскрізна історія, дуже бажано — особиста драма героя чи героїв, та невеличкі, нескладні детективні справи, над якими герої працюють. І які зовсім не перетинаються зі справою життя. Таким чином, у персонажів є життя поза роботою — а є щоденна праця. Своєрідний варіант виробничого кіно.

Тут авторам «Холода» треба було розв’язати важливу задачу. Біографія й властивості головного героя — перше питання, на яке вимагають відповіді під час пропозиції чергового проєкту. Гаразд, Максим Холод (Олександр Яцентюк знімався в серіалі, ще коли «Памфір», котрий уславив актора, не вийшов у прокат) чотири роки шукає зниклу безвісти доньку Поліну, й зустріч із новою колегою, Олександрою Косович (Евеліна Юкова) дає його приватному слідству новий поштовх. Аж до офіційного поновлення справи. Але цього ніколи не досить задля підкреслення брутальності, безкомпромісності й цинізму головного героя. Адже він у такий спосіб захищає себе та власний простір. Тут вибір в авторів невеликий, і його знайдено: Холод зловживає алкоголем у спорожнілій квартирі.

Хід повторений стільки разів, скільки часу існує нуар як жанр і стиль. І буде повторюватися ще багато разів, бо він попри збитість усе одно добре працює в «чоловічих» форматах. До речі, чимало вертикальних прикладів теж побудовано за законами нуару, хай у лайт-варіантах. Продажні копи, маніяки, жінки легкої поведінки, безкарні мажори, люди з травмованою психікою — ось із ким доводиться мати справу Холоду. Його врівноважує жіночий персонаж. Зазвичай другоплановий у подібних історіях. Проте не в цьому серіалі.

Властивість, якою зазвичай наділяють брутального слідчого, в «Холоді» впровадили в його помічницю. Косович — лінгвокриміналістка. Вона здатна вирахувати злочинця за особливостями почерку, вимови, стилем листування. Здається, в українському ігровому кіно/телевізійному просторі саме такого персонажа не траплялося.  І тут проявляються невеличкі проблеми. Не критичні, проте не взяті до уваги.

Перша: листи та власне процес листування на папері, а також ведення щоденників (один такий завела собі зникла Поліна й записує туди свої дівчачі секрети). Культура особистого, персонального листування відходить у минуле не лише в Україні, загалом переходячи на територію ретро. Зрозуміло, листи, записки, щоденники — те живе, що можна показувати, зокрема, фахівцю з почерків. Проте в наш час виглядає дещо незвично, немов з іншого життя.

Друга: неможливість прокласти лінію Косович як власне лінгвокриміналістки через усю вертикаль. У якихось епізодах це працює, в якихось — зникає, роблячи напарницю Холода звичайною собі жінкою, котра щиро хоче допомогти й таки допомагає. Але й тут нічого нового. Подібний баланс не вдалося зберегти й у нашумілому в 2000-х серіалі «Обдури мене» («Lie to Me») з Тімом Ротом у головній ролі. За сюжетом, його персонаж доктор Лайтман допомагає поліції розкривати злочини, застосовуючи психологію: інтерпретуючи міміку людини та мову її тіла. Перший сезон автори побудували на застосуванні героєм цих властивостей. У другому вже наполовину вичерпали інструментарій. Тож третій сезон уже був просто детективом, без родзинки, тож проєкт офіційно закрили. Попри це, «Холод» зроблений міцно й згадані зауваги загального враження від перегляду не псують.

Подібне важче сказати про «Позивний Тамада». Тут особисте заважає дивитися безпристрасно. От не люблю комедій! Тобто, люблю, і воєнні теж. Проте всі вони не нові: «Містер Піткін у тилу ворога», «Бабетта йде на війну», «Велика прогулянка», «Військово-польовий шпиталь». Правильно буде згадати «Наших котиків». Але загалом комедія — жанр для безвідповідальних. Не смішно? Бо в тебе нема почуття гумору! Дурнувате? Сам такий! На комедію і під комедію можна списати, що завгодно. Адже це найзатребуваніший продукт навіть під час війни. Але ж хіба зараз до комедій…

До слова, схожі сумніви мав автор ідеї Артем Кобзан: «Поставало багато запитань: а чи доречний зараз гумор? Чи сподобається історія військовим? Однак після того, як ми показали сценарій Володі Ращуку, відомому актору і військовому, який був у найгарячіших точках фронту, і йому він сподобався, стало зрозуміло — ця історія має бути екранізована».

Ось що каже й сам згаданий Володимир Рощук, виконавець однієї з головних ролей: «На мою думку, якщо зараз щось знімати, то хороші комедії, трагікомедії. Бо це і є наше життя. У найважчих ситуаціях на фронті ми жартували, знаходили будь-який спосіб висміяти ситуацію. Якби ми не сміялися, то, мабуть, давно втратили б глузд». Воно-то так. Ось тільки комедійні ситуації, в які автори поміщають героїв, часто на межі смаку, а місцями дуже наближенні до треш-контенту.

У цьому місці зауважу: в цілому як воєнна трагікомедія — так позиційована стрічка, — «Позивний Тамада» працює. А у світлі останніх подій в Україні навіть може мотивувати. Ресторанний тамада Артем Дідов (Антон Соловей) перед самим вторгненням утратив наречену, роботу й сенс життя. Тож спершу не повірив у реальність, почувши вибухи за вікном. А потім узяв собі повістку свого приятеля-ухилянта Гудзика й під його прізвищем пішов добровольцем. У частині отримує позивний Тамада — від професії. Пізніше, коли це спливло, Антона, те ще й із російським прізвищем, арештовують як шпигуна. Звичайно, у фіналі все вирішиться, Тамада здійснить подвиг і знайде своє кохання. Класика жанру.

Того самого жанру, який вимагає кумедних ситуацій. Ось тільки всі вони чомусь відбуваються як не до масштабного вторгнення, то на тимчасово окупованій території. Тамада з Кепом (Володимир Ращук) під виглядом двох п’яних масовиків-затійників пробираються через фронт, ще й без наказу, аби вивезти доньку командира. Там серед білого дня на вулицях нема людей. Окупанти не страшні та розумні, а, як має бути в комедіях, тупі та ще тупіші. Ну і рішення Тамади напоїти росіян у ресторані — просто омаж «Невловимим месникам». Словом, виявляється, що погано підготованим добровольцям завиграшки пробратися у ворожий тил, наваляти їм і повернутися назад пораненими, але живими й непереможними.

На моє глибоке переконання, воєнні комедії як сегмент мають право на існування. «Позивний Тамада» не найгірший зразок. Проте переносити дію комедії в окупацію… Про подібні скетчі вже писали не раз. Ворог не смішний. Ті, хто пережив і переживає окупацію, відчули це на собі. І висміювати росіян і Росію все ж таки краще після перемоги. Але поза тим патріотичні фільми й серіали потрібні у великій кількості тут і тепер. Так, слово «патріотизм», як слова «кон’юнктура» та «пропаганда», первісно має зовсім інакше, позитивне значення.

Колаж: серіал «Холод»/2+2