/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F48aac150629b29bb856f0eec110d4ef0.jpg)
Рецензія на фільм «Манкімен» / Monkey Man
18 квітня в кінотеатрах прем’єрувався бойовик «Манкімен», який став режисерським дебютом відомого актора Дева Пателя. Він же зіграв і головну роль у фільмі. У рецензії нижче розповідаємо, чому проєкт вартий уваги шанувальників жанру та як в ролі героя бойовика почувається місцева зірка.
Плюси:
Дев Патель намагається не тільки у якісний бойовик, але й додає соціальних коментарів, підкріплених драматичною лінією, і все разом це виглядає дуже непогано; виразна жорстокість і безкомпромісність екшн-сцен; непогана постановка боїв; у фільма безумовно є власний стиль і власне обличчя, не дивлячись на порівняння з видатними попередниками; хороша акторська партія від Дева Пателя
Мінуси:
смикана манера фільмування з динамічним монтажем і суцільними великими планами сподобається далеко не усім; загальна вторинність сюжету; декілька сумнівних з точки зору логіки епізодів; як і будь-який герой боєвика, тутешній спроможний витримати надто багато побоїв і серйозних травм
«Манкімен» / Monkey Man
Жанр бойовик, трилер
Режисер Дев Патель
У ролях Дев Патель, Шарлто Коплі, Собхіта Дхуліпала, Сікандар Кхер
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
В потонулому у корупції та свавіллі сильних цього світу індійському мегаполісі худорлявий хлопець у масці мавпи витанцьовує на брудному рингу підпільного бійцівського клубу, щоб отримати чергову поразку. Колись у дитинстві мати розповідала йому легенди про Ханумана, котрі запам’яталися парубку на все життя (звідси ж і образ мавпи), а потім корумпований начальник поліції жорстоко вбив жінку на очах наляканого сина. Сьогодні герой виношує план помсти, щоб за цю важку втрату відповів кожен негідник.
Британець індійського походження та номінант на «Оскар» Дев Патель навряд чи в когось раніше асоціювався з мужнім героєм бойовиків, бо ніколи особливо не зазіхав на територію цих ваших «Джонів Уіків» чи Джейсонів Стейтемів. Тож вкрай неочікуваним виглядає його вибір для свого режисерського дебюту. Але після перегляду точно можна сказати, що цей світ як мінімум втратив би цікавого екшн-героя, якби зірки склалися по-іншому.
«Манкімена» порівнюють з вищезгаданим «Уіком» усі, кому не ліньки (в одній з англомовних рецензій прозвучала характеристика «фестиваль Джона Уіка у Мумбаї»), не кажучи вже про пряму згадку в одному з діалогів, але порівняння ці не завжди доречні. Так, тут у нас неголений патлатий герой у суворому діловому костюмі також розкидує бугаїв в різні боки, у кадрі так і хлеще кровища і навіть милому песику знайшлося місце. Але суто з формалістського погляду кіно виконано на трохи інший манер.
Там, де творці хіта з Кіану Рівзом навмисно відмовлялися від монтажних склейок та воліли фільмувати видатну бойову хореографію камерою, що ефектно кружляє навколо персонажів, у «Манкімені» обирають смикане знімання, максимально великі плани та добряче нарублений монтаж.
За таким принципом побудований майже увесь фільм: на екрані постійно щось мерехтить, всі бігають, суєтяться, якщо вже цитувати класика. Зображення, бува, взагалі розмивається, а яскраве неонове світло заливає спітнілі скривавлені обличчя на весь екран, і складається враження, що можна побачити кожну краплинку окремо. Усе це справляє необхідний ефект; здається, ще трохи, і присмак крові відчуєш особисто, коли трощиться чергова лиходійська пика.
На додаток харизматична кіанурівзівська непохитність та врівноваженість тут повністю нівелюється відверто скаженим поглядом Дева Пателя, в очах якого зібрався увесь гнів цього несправедливого світу.
Не варто забувати, що «Джон Уік» більше спирався на власну сюрреалістичну і трохи коміксову міфологію (химерні ритуали та традиції кілерського всесвіту, помножені на правила лакшері-готелю «Континенталь»), заграючи з естетикою самурайського кіно чи навіть вестерну. Оповідь «Манкімена» ґрунтується на індуїстській міфології та не гребує критикувати кричущу соціальну нерівність і корупцію в Індії, а на якісь кодекси честі всім глибоко начхати. Через це, а також з огляду на драматичну лінію ніякої іронії за кривавим місивом тут вдень зі свічкою не знайдеш.
Не дивлячись на те, що сюжетно це абсолютно вторинне та старе як світ кіно про помсту, візуально — це захопливий і дуже динамічний екшн-атракціон з яскравим стилем та помітною неозброєним оком відданістю матеріалу з боку кіноробів.
Насправді усі їхні старання заслуговують на повагу та визнання з огляду на важкий продакшн фільму. Спочатку його ледь не було скасовано через пандемію коронавірусу, також творці стикнулися з фінансовими труднощами, а коли усюдисущий Netflix викупив права на показ, виявилося, що стрімінговий сервіс не готовий випустити новинку через політичні та соціальні коментарі у сюжеті.
Рятівною паличкою став Джордан Піл, завдяки якому картина не тільки вийшла на екрани, але й отримала повноцінний кінотеатральний реліз. А далі пішла купа схвальних відгуків від кінокритиків (88% позитивних рецензій на Rotten Tomatoes на момент написання тексту).
Загалом Дев Патель і справді великий молодець, як для дебюту виступив дуже пристойно. Він та команда сценаристів прекрасно розуміли, що немає жодного сенсу намагатися деконструювати жанр, видаючи чергову кальку на видатних попередників без власного обличчя. Наприклад, тут є епізод, де автори ніби натякають, що ось зараз буде сцена у дусі культового «Олдбоя», але цього не відбувається.
І нехай у стрічці не все ідеально, «Манкімен» виглядає достатньо самобутньо, а головне — цікаво, щоб кортіло говорити про збагачення жанру новим яскравим представником замість того, щоб згадувати про якісь нерівності. Гати їх щосили, Деве!
Висновок:
«Манкімен» все ж не дотягує до того, щоб стати потужною сенсацією, але він на дві голови вище за типову стейтемівщину або, наприклад, на усі п’ять за відвертий мотлох на кшталт пізніх «Нестримних».