"Поповнювати лави ЗСУ - обов'язок кожного. Музикантів, у тому числі", - співак Міша Крупін

Мішо, вітаю вас з поверненням після паузи та прем'єрою нового кліпу. Проте все ж хочется пригадати "п'яний" інцидент в Одесі після якого ви сказали, що ставите кар'єру на паузу. Чим було зумовлене таке рішення? Це ситуативне? Чи дійсно ви хотіли цього?

Після того випадку я місяць відпочивав. Ось це і була моя пауза. Все, цього часу мені було достатньо. Потім я сказав собі, що все добре. Мовляв, що це я — себе звільню з роботи, чи що? Як я можу себе звільнити? Я ж Міша Крупін!

Чи вживаєте ви алкоголь перед концертами? Чи можете сказати, що не знаєте, що таке алкоголізм?

Я ніколи не страждав на алкоголізм! Раніше міг випити, тому що завжди хвилювався перед концертами. Сьогодні ж перед виступом можу дозволити собі алкоголь, але це буває рідко. Після концерту в мене зазвичай багато адреналіну, тому намагаюся просто випити пляшечку пива і спокійно заснути. Тож алкоголем не зловживаю. Насправді я хвилююся перед виступами й зараз, але спиртне намагаюся зводити до мінімуму.

На сцені ви уже багато років, часто можна почути: "О, це ж Міша Крупін, він легенда!" Скільки років ви уже на сцені?

На сцені я з 16 років, тобто виступаю вже близько 30 років.

Ви - мультиінструменталіст, який був також репером. Як вам вдається усе поєднувати?

Я завжди був перш за все музикантом. Та й реп-тусовка, скажімо, теж не сприймала мене як репера, а передусім вважала мене музикантом. У ті часи репери були просто "читаками", не пов'язаними з музикою. А були вже й ті, хто змішував професійну музику і реп, як, приміром, Олег Михайлюта та ще деякі харківські музиканти. Багато людей говорили, що я співаю реґі або блюз, чи щось іще, тому назвати себе просто репером не можу. Також я відкрив для себе традиційний свій пісенний жанр. У мене немає меж, я пишу різні пісні. Деякий час я просто був автором — пісні у мене замовляли для інших виконавців.

Де ви отримували більший дохід — як автор чи як виконавець?

Тоді ще не існувало ні Spotify, ні чогось подібного, тому така співпраця була вигідним, нормальним бізнесом. Потім мені це стало нецікаво. Я раджу всім, хто пише класні пісні, не продавати їх.

Багато людей взагалі вважали, що ви не з України…

Насправді мої прихильники знають, що я з Харкова. Я жив певний час у росії, працював там, був таким собі музичним гастарбайтером.

Чи часто навідуєтеся до рідного Харкова? Який там зараз настрій? Як змінилося місто за два роки війни?

У Харкові я буваю часто. Але зараз, якщо я приїжджаю до рідного міста, то потім із нього ще кудись їду, до прикладу, на Куп’янський напрямок або до Донецької чи Луганської областей. Ну, це для мене наче точка, звідки я їду кудись, щоб допомагати військовим. Харків змінився… Звісно, не на краще, адже його сильно обстрілювали й продовжують це робити. Дуже багато прильотів як у центрі, так і по всьому місту.

Зараз ви мешкаєте в Києві?

Я живу на два міста: в Харкові й у Києві, постійно їжджу туди-сюди. Зараз у Харкові записую окремий матеріал, чисто харківський, із харківським саундом. Це буде окремий харківський альбом.

Ваша нова пісня "Пароль" увійде туди чи ні?

Та ні, це ж за жанром звичайна популярна пісня. Харківський альбом — це окрема, особлива історія. Це ви зрозумієте, коли він вийде.

Ця пісня була швидко написана?

Здебільшого пісні у мене швидко пишуться. Коли ти розумієш концепцію, знаєш, що хочеш зробити, все відбувається стрімко. Коли не розумієш — одну пісню можна писати місяці три.

Це була для вас пісня-експеримент?

Так, у ній справжній неокласичний Міша Крупін. Насправді на створення цієї пісні мене надихнула поїздка на Донеччину. Знаєте, це як до військових — перш ніж доїдеш, то там все за паролями, кожен відрізок шляху. Тебе постійно питають ці паролі.

Ви зазначали, що в кліпі знялися ваші друзі-військові. Розкажіть про це.

Так, в кліпі знімалися військові 67-ї окремої механізованої бригади. Це хлопці, які завдають великих проблем окупантам. Вони військові, але знялися у цивільних образах. Це люди, які завжди не проти мене підтримати, як і я їх. Вони мої братани! Ми мали співпрацювати, робити яскраву картинку, емоції — все це нам вдалося життєво і щиро завдяки нашому режисеру.

Яким був процес створення кліпу? Чи були якісь цікаві моменти під час фільмування?

Чорнова версія кліпу в нас була готовою вже за день, якось так впритул у нас все виходило. Але насправді все добре. Мені дуже-дуже подобається працювати з Віктором Скуратовським. Я вважаю, що він геніальний режисер! Планую і подальшу співпрацю з ним.

Чи отримували повістку? Підете на фронт? Чи повинні артисти воювати?

По-перше, я стою на обліку у військкоматі, бо сам пішов туди ще на початку повномасштабної війни. Повістку поки що не отримував, але якщо вона прийде — то готовий стати на захист своєї країни.

Чи мають артисти воювати? Як ставитеся до примусової мобілізації?

У нас немає примусової мобілізації, а воювати доведеться всім. Якщо всі не боронитимуть свою країну, то нічого не буде взагалі. Тому що ми воюємо, наша країна воює з величезною армією, і нашим хлопцям доводиться протистояти цій навалі. Поповнювати лави — це обов'язок кожного громадянина країни, музиканта в тому числі. Тому, хто здатен воювати — той іде, і це нормально. Не обов'язково саме воювати, але хто може мобілізуватися — той робить цей крок. У нас сприймають мобілізацію так, що тебе одразу закинуть кудись під Авдіївку, але ж насправді все не так. Можу сказати, що мобілізуватися доведеться всім. І навіть, мабуть, жінкам.

Ви були проти розлучення з дружиною. Чи не було у вас бажання повернути її та почати все спочатку? Чи спілкуєтеся ви?

Звісно, ми спілкуємось, і безперечно, я хотів би повернути час, коли все було по-іншому. Але повертатися до колишньої… Це наче знову працювати з Юрою Бардашем. Зараз моє серце вільне.

Ваш син живе в Ізраїлі. Раніше ви говорили, що він військовий і боронить країну, в якій живе.

Так. Він проходить строкову службу.

А чому він захищає Ізраїль?

Він громадянин Ізраїлю. Нещодавно у нього закінчилася строкова служба, і він пішов у резерв. Ізраїльським військовим не дозволяють їздити в Україну та в росію після 24 лютого 2022 року.

Кого з українських артистів ви поважаєте найбільше? Хто вас приємно здивував після повномасштабного вторгнення?

Я поважаю Сашу Ярмака, який став для мене відкриттям після початку повномасштабної війни. Ми мали разом їздити з "Культурним Десантом", де й познайомилися особисто. Як з'ясувалося, він чудова, напрочуд цікава людина, його пісні дуже глибокі. Також для мене авторитетний Саша Чемеров, як композитор та автор пісень. Дуже поважаю Христину Соловій, в неї є певний стрижень. Дуже крутий музикант — це і Злата Огнєвіч, бо вона багато чого розуміє у музиці.