"Не війна, а спецоперація". Відомі українці прокоментували шокуюче інтерв’ю Героя України Резніковича z-пропагандистам

Колишній головний режисер та ексгендиректор Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки Михайло Резнікович дав скандальне інтерв’ю білоруському пропагандистському телеканалу БелРос, яке згодом передрукувало видання в РФ "Российская газета". У бесіді відомий українець називає війну в Україні "воєнною операцією".

Зрадник цитує Толстого, Достоєвського та Сталіна. А також висловлює сподівання, що "Росія розвиватиметься дедалі сильніше та сильніше". OBOZ.UA звернувся за коментарями щодо скандальних висловлювань до відомих українців.

В інтерв'ю особливо наголошується, що Резнікович – Герой України і одночасно – заслужений діяч мистецтв Росії. Ведучий пафосно представляє тему розмови: "Про трагічну драму двох братніх народів – від першої особи". І Резнікович намагається не підвести: "Майдан – це заразливе божевілля, і треба чекати, коли воно розчиниться у київському повітрі", "У мене дві батьківщини – Україна та Росія".

З неприхованим задоволенням згадує, як Путін у Києві вручав йому звання заслуженого діяча мистецтв РФ ("Володимир Володимирович особисто приколов мені нагороду на піджак – навіть фотографія є"). Заявляє, що виїхав із Києва, тому що "останні два роки послідовно знищується велика російська культура". Але "витравлювання всього російського – це перегини, данина часу". А "людей залякали і вони мовчать, внутрішньо не приймаючи того, що відбувається", бо "якщо щось скажеш – відразу станеш ворогом".

І взагалі, за словами Резніковича, нинішнє неприйняття Росії в Україні підтримує лише "частина влади, яка сьогодні існує у країні". Каже, що йому пишуть листи з Києва, скаржаться на те, що "знищено театр Лесі Українки, який любили".

"Я можу сказати лише одне: мені прикро. Тому що з огляду на те, відбувається в Україні, це інтерв’ю – якась зовсім інша реальність, – каже теперішній гендиректор та художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки Кирило Кашліков. – Дуже боляче, що таке каже людина, яка народилася в Україні. В Харкові, який нині зруйнований на третину. Людина, яка жила у Львові, згодом – у Києві, не розуміє, що відбувається в державі. Ми переживаємо страшну трагедію, одну з найважчих сторінок в історії України".

"Частина нашого колективу перебуває на фронті, – продовжує Кирило Кашліков. – Всі працівники мужньо зустріли навалу і кожного дня роблять усе можливе, а іноді – трохи більше, щоб допомогти відстояти наш суверенітет. Мені часто кажуть, що в театрі багато чого змінилося, однак це відбулося тому, що не могло бути інакше. Ми будуємо новий репертуар, працюємо на трьох сценах – кожного дня зустрічаємо глядачів. З початку вторгнення наш театр відкрився першим у Києві. Зізнаюся, були внутрішні сумніви: "Чи це потрібно зараз?". Але сьогодні, гадаю, ні в кого немає таких думок. Бачите, які аншлаги практично у всіх театрах?

"Повертаючись до вашого запитання, ще раз хочу повторити: мені прикро, – додає Кашліков. – Руйнування, смерть, війна – це зараз наша страшна реальність. І коли ми чуємо, що наш колега бажає процвітання Росії… Як це можна пояснити? Багато учнів Резніковича зараз на фронті. Це просто якісь два всесвіти, які існують у паралельній реальності".

"З Резніковичем у мене був конфлікт майже 25 років тому, – каже відомий телепродюсер Олексій Гончаренко, який свого часу працював актором у Театрі Лесі Українки. – Він завжди хотів бачити у своїй команді "німих риб". З людьми, які мали свою позицію, намагався не працювати. У моєму випадку не йшлося про щось політичне. Просто він відчував, коли людину важко зомбувати, а таке йому було не потрібно. Сказав, коли прощалися: "Олексію, ви дуже багато розмовляєте". Це цитата. І ще: "У вас дуже багато різних думок, які нікому тут не цікаві". І зараз я до землі вклоняюся Михайлу Юрійовичу, що він мене тоді звільнив, бо таким чином дав можливість не сидіти і не чекати якоїсь рольки в його виставах, а будувати телевізійну кар'єру, здійснювати мрії та реалізовувати здібності".

"Дуже прикро, що за 30 років його правління все живе просто випалювалося, – продовжує Олексій Гончаренко. – Ада Роговцева, Євген Паперний, Ольга Сумська, Георгій Дрозд, Дмитро Лаленков, Настя Сердюк – що об’єднує цих акторів, які мусили піти з театру? Вони були особистостями, на яких ходила аудиторія, а Резнікович їх боявся страшенно. Всі чудово знали, що він був поставлений чоловіком Тетяни Назарової, Дмитром Табачником, який тоді був сірим кардиналом у команді Кучми. І щойно Роговцева пішла – примою була призначена Назарова, яка всі роки і залишалася одноосібною примадонною".

"І Тетяна Назарова не найгірша, до речі, актриса. Вона доволі талановита, але все ж таки не перша скрипка. А де зараз Табачник, ми добре бачимо. Спочатку втік до Росії, де отримав громадянство, а згодом став радником одного з гауляйтерів на окупованих територіях… За часів правління Резніковича життя в театрі зупинилося, не було ніякого руху. Не брали участі в театральній премії "Київська пектораль", тому що він не міг програти, а вистави не ставали подіями. Акторів майже не знімали в кіно, вам це будь-який кастинг-директор скаже. І не тому, що актори неталановиті, навпаки – там багато обдарованих. Але всі вони були заручниками Карабаса Барабаса".

"Як художній керівник він не зробив нічого такого, як, наприклад, Дмитро Богомазов – художній керівник театру Франка, в якого вже виросло ціле покоління нових зірок. А у Резніковича був театр інтриг. А на сцені ставив переважно радянську класику. Це був такий собі заповідник совка, розумієте? І всі чомусь демонстративно цього не помічали, хоча все розуміли. Була якась, знаєте, змова за замовчуванням".

"Чи стало для мене новиною, що Резнікович наговорив в інтерв’ю? – додає Гончаренко. – Я вже стільки років з ним не спілкувався, важко сказати, що там у голові, але те, що він людина без принципів, цінностей, здатна на все, щоб повернути владу, – це не сюрприз. Він хоче ще щось хапнути, розумієте? А для цього буде казати все, що від нього потребують. Він каже в інтерв’ю, що в нього дві батьківщини. Але насправді немає жодної. У нього там батьківщина, де є влада. При цьому йому нецікаві гроші. У нього дуже багатий син, російський мільйонер (як повідомляє вікіпедія, Олексій Резнікович до 2019 року був одним із топменеджерів російської "Альфа-груп". – Авт.), який йому якось навіть влаштовував гастролі в Лондоні".

"Тобто він не пенсіонер, якому нема за що жити, питання заробітку там не стоїть абсолютно. Він просто не може жити без влади. Карабас Барабас залишився без свого театру ляльок. Йому треба, щоб перед ним знову на цирлах бігали актори, вимолювали ролі. Я хочу поздоровити українське мистецтво, що цього зрадника більше немає серед нас. Також вважаю, що терміново потрібно робити петицію, щоб позбавити його звання Героя України, яке дав Янукович. Шкода, правда, що в Україні залишаються люди, які мають такі самі думки, як Резнікович. Правильно написала під моїм постом про це в Facebook Ольга Сумська: "Він поїхав, але його однодумці залишились".

"Театру імені Лесі Українки я віддала 20 років, – розповідає нам народна артистка України Ольга Сумська. – Коли в кулуарах розмовляла з колегами українською, мені робив зауваження завідувач трупи: "Прошу разговаривать в этом театре на подобающем языке". Позиція Резніковича теж всім була добре відома. Ми колись хотіли зробити революцію в театрі (актори підписали листа Міністерству культури із пропозицією призначити художнім керівником театру Аду Роговцеву замість Михайла Резніковича. – Авт.), та не вдалося… Нас тоді з Адою в російських ЗМІ назвали двома бендерівками, які "хотіли знищити російську культуру". Я не сумніваюся, що ці публікації були зініційовані Резніковичем".

"Проти нам зчинили війну і цькування, – згадує артистка. – І треба сказати, що колектив (частина акторів і зараз там працює) дуже активно і віддано захищав Резніковича. У цьому театрі при Резніковичу вручили звання народних артистів Росії декільком нашим відомим акторам. Я впевнена, що саме ці люди є його однодумцями і досі. Резнікович звільнив мене з театру 17 років тому. Я дуже шкодую, що сама не пішла раніше і витратила свої найкращі роки на цей жах".

"У мене одне запитання до тих, хто зараз так дивується тому, що сказав Резнікович: а де ви були ці всі роки? – каже театральний режисер, ексочільник Київського академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра Стас Жирков. – Кому було не зрозуміло, хто він такий? У людини в кабінеті транслювалися російські канали, він мав звання від РФ. А звідки українські? Хто йому їх давав? Ну давайте – ок, будемо вважати, що до початку війни всі були в "місячному затемненні". Але після 2013 року, коли він звільняв людей за майданівську позицію?"

"Як держава контролює наших керівників? Це ж національний театр, – продовжує Стас Жирков. – Чому він був російським стільки років? Чому лише повномасштабне вторгнення змусило заговорити українською? Це запитання не до театру, а до профільного міністерства. Резнікович – це дитина своєї епохи. Що з нього взяти? Просто чорт, грубо кажучи, який затесався через політичні та інші моменти на таку посаду. І думаю, що це інтерв’ю давалося лише для того, щоб отримати роботу в Білорусі. Звідти зараз повиїжджало уже багато митців, там дефіцит з кадрами. Я впевнений на багато відсотків, що Резнікович отримає якийсь театр у керівництво".

Нагадаємо, Михайло Резнікович – народний артист та Герой України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. На посаді гендиректора – художнього керівника театру перебував із 1994 року. Підтримував Віктора Януковича під час Помаранчевої революції. У 2006 році став депутатом Київради від Партії регіонів, а у серпні 2013 року Янукович надав режисеру звання Героя України. У квітні 2005 року Резніковича звільнили рішенням міністра культури Оксани Білозір. У грудні 2005 року поновили на посаді.

У 2021 році Резніковича вкотре переобрали директором театру. За право обійняти цю посаду з ним конкурував ще один кандидат – народний артист України Євген Паперний. У листопаді 2022 року Резнікович виїхав з України. На початку 2023 року Резніковича було звільнено з посади керівника Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Про це повідомило Міністерство культури та інформаційної політики, поінформувавши, що за час повномасштабного вторгнення режисер перебував на лікуванні у Великій Британії та "не міг продовжувати активну роботу". Однак сам він ще довго не погоджувався з таким рішенням. І досі на своїй сторінці у Facebook час від часу публікує дописи про, на його думку, несправедливе звільнення, згадуючи "незлим, тихим" колег, що не підтримали у боротьбі за посаду. Наразі директором театру призначено народного артиста України Кирила Кашлікова – до речі, учня Резніковича. Однак у Михайла Юрійовича і до нього купа претензій та гнівні дописи на сторінці у Facebook.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з акторкою Лесею Самаєвою – про життя в кредит, огиду до деяких російських колег і заповітну мрію, що здійснилася.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!