Друга холодна війна йде швидше

Ранній доступ: Patreon

Що поставлено на карту в боротьбі проти осі Пекін – Москва – Тегеран? Щоб зрозуміти це, просто прочитайте «Володаря кілець».

У великому епосі Дж. Р. Р. Толкіна лише поступово стає очевидним, що сили темряви об’єдналися. Саурон зі своїм лихим всевидячим оком постає лідером величезної осі зла: тут вам і назгули, і зіпсований чарівник Саруман, і недолюди-орки, і злий придворний Гріма, і гігантський отруйний павук — усі вони діють разом, а Мордор є лише їхнім штабом.

Толкін знав, про що писав. Ветеран Першої світової, він із жахом спостерігав за наближенням наступної пожежі. Попиваючи пінту за пінтою та попихкуючи люлькою в «Ширі» — тобто його власній, дещо ідеалізованій Англії — він міг лише здригатися, коли нацистська Німеччина, фашистська Італія та імперіалістична Японія об’єдналися, щоб створити вісь у 1936–1937 роках. Він міг лише бурмотіти собі під ніс: «Я ж казав», — коли Гітлер і Сталін об’єднали свої сили в 1939 році.

Ми також є свідками формування та консолідації ворожої осі. Мені яскраво нагадав Толкіна один твіт, опублікований консервативним мовником Марком Левіним. Варто процитувати: «Умиротворення — ескалація. Вороги активізувалися. Наших союзників оточують і атакують, або незабаром атакують. Консерватизм і MAGA (Make America Great Again. — Прим. перекл.) не стосуються ізоляціонізму чи пацифізму. Вони не про умиротворення чи національне самогубство. Нам, патріотично налаштованим американцям, належить втрутитися у цей пролом, і покінчити із цим треба зараз».

Левін писав це з Ізраїлю, він саме відвідував цю країну. Важливість втручання в тому, що воно так явно змушує консерваторів до зіткнення з ізоляціоністами всередині Республіканської партії, такими як член Конгресу Марджорі Тейлор Грін. Вона минулого тижня погрожувала усуненням спікера Палати представників Майка Джонсона, якщо той просуватиме законопроект щодо допомоги Україні.

«Ми будемо відстоювати свободу і стежити, щоб Путін не марширував Європою, — заявив Джонсон. — Ми повинні показати Путіну, Сі, Ірану, Північній Кореї та будь-кому ще, що захищатимемо свободу».

Для таких, як колишній колега Гріна та Левіна з Fox News Такер Карлсон, війна в Україні — це лише «сварка в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо». Так, як сумно відомий британський прем’єр Невілл Чемберлен сказав про Чехословаччину у вересні 1938-го. Здається, нинішні Чемберлени зовсім не соромляться служити «корисними ідіотами» російського президента, прямого спадкоємця Гітлера та Сталіна.

І не тільки Путіна. Бо, як зазначив минулого тижня речник Держдепартаменту Метью Міллер, за військовими потугами Росії стоять величезні економічні ресурси КНР. «Упродовж останніх місяців ми бачили, що з Китаю до Росії переміщувалися матеріали, які Росія використовувала для відновлення [своєї] промислової бази та виробництва зброї. А та з’являється на полі бою в Україні», — заявив Міллер журналістам.

У Пекіні цього місяця побувала міністр фінансів США Джанет Єллен. Вона попередила свого китайського колегу, що за подальшу підтримку воєнних дій Росії в Україні китайців чекають «значні наслідки».

Незважаючи на заяви, що вони хочуть діяти «як миротворці», китайські еліти свого часу благословили агресію росіян проти України. Що б ще могло означати взаємне зобов’язання щодо «безмежного» партнерства напередодні атаки? Саме підтримка Сі Цзіньпіна була вирішальною для виживання Путіна відтоді, як його сили вторгнення були відбиті від околиць Києва.

Так само ставтесь до війни Ірану проти Ізраїлю. Її в жодному разі не можна розглядати як ізольований конфлікт. Тегеран підтримує війну Росії проти України, постачаючи РФ тисячі безпілотників і ракет, подібних до тих, які були запущені по Ізраїлю. Росіяни, своєю чергою, допомагають іранцям. Можливо, навіть посилюють їхню протиповітряну оборону.

КНР є не лише одним із головних покупців іранської нафти. Китайська пропаганда була незмінно спрямована проти Ізраїлю, навіть після смертоносних нападів «ХАМАСу» в жовтні минулого року.

Появу нової осі передбачив Збігнєв Бжезінський, радник із національної безпеки президента США Джиммі Картера. І зробив він це ще 1997 року. У книжці «Велика шахівниця» Бжезінський писав: «Потенційно найнебезпечнішим сценарієм була б велика коаліція Китаю, Росії та, можливо, Ірану. Коаліція "проти гегемона", об’єднана не ідеологією, а образами. За масштабом і розмахом це нагадало б виклик, який колись кинув китайсько-радянський блок. Хоча цього разу Китай, імовірно, буде лідером, а Росія — лише послідовником».

Бжезінський був пророком. Однак, з огляду на останні три роки, важко не дійти висновку: його наступники в адміністрації Байдена зробили дуже багато речей (навіть неусвідомлено), щоб дати змогу цій коаліції реалізуватися. Починаючи з того, що вони кинули афганців на милість «Талібану» 2021 року, потім не змогли стримати Росію від вторгнення в Україну 2022-го. І, нарешті, не стримали Іран від ударів по Ізраїлю 2023 року. Так, Байден активізувався, щоб допомогти Україні та Ізраїлю, але лише коли вони зазнали нападу. Якби він показав силу до того, можна було б уникнути обох надзвичайних ситуацій.

Левін і Джонсон усвідомили те саме, що давно казав колишній держсекретар США Майк Помпео. Певні сварки між певними країнами мають стосуватися нас. Ці сутички — складники єдиної війни, яку веде нова вісь проти тих цінностей, що ми шануємо: демократії, верховенства права, індивідуальної свободи. Я прогнозую, що контраргументи нинішніх ізоляціоністів не втратять актуальності.

На щастя, зараз ми більше перебуваємо у Другій холодній війні, а не в Третій світовій. Однак Друга холодна війна протікає швидше, ніж холодна війна першого зразка.

Якщо російське вторгнення в Україну було еквівалентом Корейської війни 1950–1953 років, ми (поки що) проскочили другу Карибську кризу — наприклад, над Тайванем — і вже вступили в період розрядки, який минулого разу тривав два десятиліття. Після торішнього президентського саміту в Каліфорнії китайці, схоже, щиро прагнули уникнути розборок. Вони хотіли брати участь у серйозному (хоча й холодному) діалозі з американськими колегами. Це дуже нагадує 1969–1972 роки.

Проте жовтень минулого року все змінив. Несподіваний напад «ХАМАСу» на Ізраїль повернув нас аж до 1973 року. Варто нагадати: розрядка ненадовго пережила успішне підтвердження панування США на Близькому Сході після війни Судного дня. Здається, у Другій холодній війні ми отримуємо 1950-ті, 1960-ті та 1970-ті, змішані у дивовижний коктейль.

Тоді, як і зараз, холодна війна мала ідеологічний вимір. Принаймні, деякі республіканці знову говорять про захист свободи. Для Путіна та Сі це лише код, за яким вони бачать підтримувані ЦРУ «кольорові революції». Тоді, як і зараз, холодна війна — це технологічна гонка озброєнь. Хоча сьогодні межами інновацій є штучний інтелект і квантові обчислення, а також ядерна зброя та «зоряні війни» (протиракетна оборона).

Тоді, як і зараз, холодна війна була інфляційною й внутрішньополітичною. Тоді, як і зараз, реально важливо, чи об’єднаються Китай і Росія: їхня нинішня єдність є головним болем для США та союзників. В обох випадках немає лише двох груп гравців. Їх три, бо значна кількість держав воліють не обирати сторону та лишатись нейтральними щодо обох блоків.

Отже, які найбільші відмінності між холодною війною першого та другого зразка?

Перша. Китай — набагато більший економічний суперник, ніж коли-небудь був СРСР.

Друга. Захід економічно сплутаний із Китаєм через величезну мережу ланцюгів постачання, яких ніколи не мав із СРСР.

Третя. Захід значно слабший за виробничими потужностями. Оскільки Китай наповнює світ дешевими «зеленими» речами, у Заходу немає іншого виходу, як відродити протекціонізм. Тобто повернути годинник економічної стратегії у 1970-ті роки. Джон Подеста чітко заявив про це минулого тижня на саміті Bloomberg BNEF. Минулого місяця міністр фінансів США Джанет Єллен поскаржилася, що китайський «надлишок потужностей у "нових" галузях на кшталт сонячної енергетики, електромобілів чи літій-іонних батарей шкодить американським компаніям і працівникам, а також бізнесу в усьому світі».

Четверта. Фіскальна політика США перебуває на нежиттєздатному шляху. Мати 7% дефіциту в період повної зайнятості — м’яко кажучи, не те, що рекомендують підручники з макроекономіки. Що ще важливіше, як зазначає Бюджетне управління Конгресу, невпинне збільшення федерального боргу в руках держави відносно ВВП (із 99% цього року до прогнозованих 166% до 2054 року) неминуче стримає наступні адміністрації. Все просто, частка доходів, яка невблаганно зростає, має йти на обслуговування боргу.

Нагадаю свій єдиний внесок у історіографії — те, що я називаю законом Фергюсона. Будь-яка велика держава, яка витрачає більше на виплату відсотків за державним боргом, ніж на оборону, не залишиться великою надовго. Це стосувалося Габсбурзької Іспанії. Це стосувалося Франції. Це стосувалося Османської та Британської імперій. І так само цей закон збираються перевірити США.

Скоро чистий відсоток видатків становитиме 3,1% ВВП, а витрати на оборону — лише 3%. Розрив між обслуговуванням боргу й обороною швидко зростатиме наступними роками. До 2041-го процентні виплати (4,6% ВВП) удвічі перевищать оборонний бюджет (2,3%). Для порівняння: між 1962 і 1989 роками виплати становили 1,8% ВВП на борг, 6,4% — на оборону.

Як нещодавно стверджували експерти, оборонний бюджет від адміністрації Байдена на 2025 рік уже «недостатній». Міноборони має витрачати більше, якщо ми хочемо стримати наших супротивників.

П’ята. Наші альянси можуть виявитися слабшими, ніж під час Першої холодної війни. У Європі німці ще більш неоднозначно ставляться до лідерства США в Атлантичному альянсі, ніж за часів Ostpolitik (нової східної політики. — Прим. перекл.). В Азії американці можуть подумати, що перетворили Індію на союзника. Проте я дуже сумніваюся, що прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді підняв би слухавку, якби Вашингтон просив допомогу в тайванській кризі.

З усіх цих причин ми не маємо бути надто впевнені в результатах Другої холодної війни. Про це нас постійно попереджав Елдрідж Колбі. Якщо Китай заблокує Тайвань, чи навіть вторгнеться на острів цього року — криза виявить, що США погано підготовлені. Пекін може не відповідати оцінкам американської розвідки і не чекати 2027 року, щоб зробити свій крок.

І все ж є ще одна схожість ситуації з Першою холодною війною. Зараз, як і тоді, у Вашингтоні є двопартійний консенсус щодо загрози від комуністичної супердержави. Політичне питання, на яке треба відповісти зараз — хто найкраще здатний протистояти цій загрозі.

У певному сенсі Джо Байден і Камала Харріс уособлюють підхід Демократичної партії пост-В’єтнаму, який перейшов від Джиммі Картера через Білла Клінтона і до Барака Обами. Цей підхід майже завжди віддає перевагу «деескалації» над стримуванням (навіть в Україні він був втілений). Іще він має тенденцію до скорочення оборонного бюджету.

Дональд Трамп коливався між войовничістю та ізоляціонізмом, явно віддаючи перевагу торговельним війнам перед «вогнем і люттю» справжніх воєн. Однак він добре справляється зі стримуванням — хоча б тому, що наші вороги вважають його непередбачуваним. І при Трампі витрати на оборону зросли.

Запустивши рій дронів і ракет на Ізраїль, іранці мимоволі порадили республіканцям слідувати за Помпео шляхом агресії, який є чим завгодно, але не ізоляціоністським. Прочитайте нове есе Майка Ґаллагера та колишнього радника Трампа Метта Поттінгера, щоб зрозуміти це.

Примітка редакції. Так-так, це про той текст, який ми нещодавно для вас перекладали. Гарно вгадали, правда?

Китай, як стверджують вони, підтримує експансіоністські диктатури в Росії, Ірані, Північній Кореї та Венесуелі. Щоб його зупинити, «потрібне посилення зіткнень у американсько-китайських відносинах» і «активне нарощення обороноспроможності США». Вони приймають мій давній аргумент про те, що ми перебуваємо в Другій холодній війні. Але відкидають розрядку як імовірну лише для того, щоб «зміцнити [серед китайців] переконання, що їм можна безкарно дестабілізувати світ». Коротше кажучи, Поттінгер і Ґаллагер хочуть швидко перемотати цю нову холодну війну до 1980-х.

Чи дослухається Трамп до «яструбів»? Якщо він вирішить дотримуватися ізоляціонізму — підозрюю, це може зашкодити його шансам на переобрання. Однак, незважаючи на політику Байдена щодо технологічного стримування Китаю, яка була жорсткішою й ефективнішою, ніж політика Трампа, зараз саме нинішній президент США виглядає слабким. Він не тільки погано стримував ворогів Америки. Він навіть не може змусити Ізраїль, близького союзника США, виконати своє прохання.

Тому цілком можливо, що остаточне історичне значення нападу Ірану на Ізраїль полягатиме в його впливі не на Близький Схід, а на республіканські настрої в США.

Хоббіти Толкіна теж по-своєму є ізоляціоністами. Однак, хоч вони віддають перевагу тихому життю, Фродо та Сем усвідомлюють: їм треба пробитися до Мордору і ризикувати своїм життям, щоб знищити перстень Саурона. Це підходить для роздумів ізоляціоністів у 2024 році.