Кудлата мавпа проти індійської влади: за що хвалять і критикують фільм «Манкімен»

Британський актор Дев Патель, якого ми знаємо як виконавця головних ролей у «Міліонер з нетрів», «Зелений лицар», «Девід Коперфілд», вирішив зняти свій власний фільм – спробу повернути повагу до жанру бойовика та заодно привернути увагу до індійської культури та традицій.

І хоча режисерський дебют Дева Пателя лише лінивий не назвав «Джоном Уіком з Мумбаї», і подібність у деяких сценах дійсно разюча, насправді «Манкімен» - далеко не такий прямолінійний, як здається на перший погляд.

Сюжет простий. Головний герой – хлопець без імені, заробляє, працюючи підставним на боях без правил в нетрях Мумбаї. І хай він програє один бій за іншим, він тренується, набираючись досвіду заради своєї мети: відомстити тим, хто вбив його матір і спалив рідне село, щоб загарбати тамтешні землі. На ринзі він виступає у масці мавпи – як спогад про бога-мавпу Ханумана, про якого любила розповідати йому мама.

Хлопцеві вдається влаштуватись офіціантом у нічному клубі, де відпочивають найвпливовіші люди країни, зокрема й ті, хто винен у знищенні села. І прагнення помсти за своїх рідних перетворюється у фільмі на помсту за всіх знедолених і ображених земляків.

Ті, хто вже подивились картину, критикують її за рваний і часто незрозумілий монтаж, невідпрацьовані бойові сцени (порівняно з тим же «Джоном Уіком»), епілептичне миготіння камери, але все це можна пояснити, по-перше, недосвідченістю Дева Пателя-режисера, а по-друге – дивись наступний пункт.

Фільм важкої долі і приклад наполегливості

Цю исторію Дев Патель задумав ще 12 років тому. Сценарій писав років 8, шукаючи натхнення в корейських трилерах про помсту і в оригінальних бойовиках (так, у франшизі про Джона Уіка також – у фільмі його згадують прямим текстом). Нарешті у 2020-му почались зйомки, але через пандемію все пішло не так. Першими від роботи відмовились оператор та художник-постановник. Через ковідні обмеження не запрошували сторонніх – масовку грали свої (від бухгалтерів до гримерів). Грошей на обладнання не вистачало – знімали і на мобільний, і на GoPro. Розбитий під час зйомок реквізит – потім склеювали і т. п.

Потім режисер, він же виконавець головної ролі, зламав руку, але змушений був і далі виконувати бойові сцени.

Навіть дивно, що за таких умов фільм взагалі вдалось закінчити. І він ще й виглядає досить масштабно!

І вишенька на торті. Коли фільм було вже знято, Netflix, який викупив на нього права, відмовився показувати, мовляв, там негативно показані індійські (вигадані!) політики, що може негативно вплинути на індійський глядацький ринок. Але зрештою завдяки підтримці режисера Джордана Піла («Пастка», «Ми») фільм потрапив у прокат.

Дізнатись більше про життя та традиції Індії

Зрозуміти картину буде набагато легше, якщо знаєш, що відбувається в Індії. Це не болівудські пісні й танці – тут Патель намагався передати жорстоку політичну ситуацію. Ось розкішний нічний клуб, де можновладці витрачають купу грошей, а через дорогу – нетрі, де місцева біднота спить на картонках прямо посеред вулиці, а діти заради заробітку змалечку стають на шлях криміналу.

З одного боку - регулярні утиски бідноти, іновірців (мусульман та християн) та так званих каст недоторканих – йдеться не лише про позбавлення прав чи майна, а й про те, що вбивства таких можуть залишатись непокараними, влада закриває на те очі. Одна з таких каст недоторканих – хіжра, представники якої вважають себе «третьою статтю», виступить на боці головного героя і допомагатиме йому в боротьбі за справедливість.

З іншого боку - Патель показує корумпованих поліцейських, що підтримують злочинних політиків, а також духовних «гуру», що використовують свій вплив, промиваючи мізки мільйонам, аби змусити голосувати на виборах за потрібних людей.

Власне, через схожість продажного політика-націоналіста, що балотується на виборах, з прем’єром Індії Нарендрою Моді, лідером Індійської народної партії, Netflix і побоявся показувати «Манкімена» на стримінгу.

Також фільм потребує бодай початкових знань про давньоіндійські міфи. Зокрема про вищезгаданого Ханумана, бога-мавпу, який колись з’їв Сонце, сплутавши його з манго. Через це інші боги прокляли його, змусивши забути про магічні сили. І Хануман довго не пам’ятав, хто він такий, аж доки хтось із могутніх воїнів не нагадав йому про те, шо він має надзвичайні здібності. Подібно до героя міфів, головний герой фільму теж не знав, хто він є насправді, поки не відчув у собі сили помстись корупціонерам, які наживаються на ксенофобії та расизмі.

Фінальна сцена недарма розігрується на фоні картини, де Хануман вступає в бій з розлюченими демонами.

Повернення бойовиків 80-90-х

Не Джон Уік, а відеосалони 80-х – перше, що спадає на думку тим, чиє дитинство припало на ту епоху. Справедливий і знедолений герой, який знаходить в собі сили й мужність повстати проти можновладців. Швидкий темп розповіді, який нагадує про період розквіту гонконгських бойовиків 1980-1990-х, немає, знаєте, цього громіздкого супергероїзму, що заполонив наші екрани.

Головний герой викликає співчуття саме тим, що він проста людина, без якихось магічних суперздібностей. А його бажання не просто відомстити злодіям, а заодно й допомогти бідним – заслуговує на повагу.

Так, тут, звісно, буде багато пафосу (а як інакше в такому жанрі?), але він майстерно розбавляється дотепними жартами і смішними ситуаціями. Драматургія картини чітка і зрозуміла - є чорне, а є біле, не треба оце розбиратись в нюансах. Батальні сцени, звісно, сильно не дотягують до дорогих голлівудських, але теж дуже яскраві (і сам Дев Патель, який займається бойовими мистецтвами, – просто в ідеальній формі), а за кривавістю багато сцен нагадують франшизу про «Праведника», яку так люблять глядачі.

А високий темп та національний колорит роблять картину водночас і пізнавальною, і не нудною – нема коли, знаєте, занудьгувати, на екрані весь час щось відбувається, і через той самий рваний монтаж боїшся пропустити щось важливе. І дуже цікава добірка саундтреків.

Вочевидь, так вважає багато хто, адже фільм має непогані рейтинги - 7,2 з 10 на IMDb і якісь неймовірні 88% «свіжості» на Rotten Tomatoes.

Підсумовуючи, можна сказати, що перша спроба Дева Пателя як режисера цілком прийнятна, і потенціал у нього є. Просто не йдіть на фільм із завищеними очікуваннями.