У Києві презентували пам’ятку для розслідування справ щодо сексуального насильства під час війни

У медіацентрі Укрінформу відбулася презентація пам’ятки для працівників правоохоронних органів та суддів для ефективного розслідування та судового розгляду справ щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК).

Суддя Верховного суду в Касаційному кримінальному суді Світлана Яковлєва відзначила, що ця пам’ятка матиме справді велике значення і стане в нагоді суддям.

«Унаслідок збройної агресії проти України перед вітчизняною системою правосуддя постав ряд викликів, у тому числі розгляд нової категорії кримінальних правопорушень – це воєнні злочини. Злочини, пов’язані з сексуальним насильством під час війни, хоч за статистикою їх нині констатовано небагато (за даними Офісу генпрокурора - 274), але вони все-таки становлять частину воєнних злочинів. І саме правильна кваліфікація дій винних осіб у вчиненні саме такої категорії кримінальних правопорушень, важливість правильного досудового розслідування і притягнення до відповідальності винних осіб має значення», - розповіла Світлана Яковлєва.

Вона наголосила, що оскільки і розслідування, і збір доказів у таких справах мають особливе значення, то суддям, як і всім правоохоронним органам, що дотичні до розслідування таких фактів, слід дотримуватися не тільки вимог національного законодавства, а й міжнародних стандартів у цій сфері.

«Сама ця пам’ятка щодо кваліфікації справ СНПК передусім допоможе суддям, аби вони мали можливість справедливо розглянути ці справи, як із застосуванням українського законодавства, так і міжнародних норм. Це нова категорія для суддів, і нині цьому навчаємося», - розповіла суддя.

Вона вказала на те, що проблеми з розглядом таких справ можуть бути пов’язані з тим, що вони неправильно кваліфікуються. «ЗаконодавствоУкраїни містить вичерпний перелік норм, які відсилають нас до міжнародних документів. І інколи, коли проводиш навчання з суддями, з’ясовується, що не всі розуміють, як можна застосовувати міжнародне законодавство, маючи певні норми національного законодавства. Тому пам’ятка стане у нагоді», - упевнена Яковлева.

«У цій пам’ятці акумульовані й весь досвід Верховного суду, оскільки ми розуміємо, що правильна взаємодія правоохоронних органів у роботі з постраждалими – це теж запорука розслідування і притягнення до відповідальності винних осіб. Головне, що при такій роботі важливо не нашкодити постраждалій особі, а отримати від неї інформацію і зафіксувати її належним чином, для того, щоб вона стала доказом і призвела до покарання винних осіб», - підсумувала суддя.

Одна з авторок пам’ятки, завідувачка кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анжела Стрижевська додала, що завдання цієї пам’ятки полягало не в тому, щоб навчити суддів писати судові рішення. «Я бачила основним завданням привернути увагу до проблем, які є в національному законодавстві і певну колізійність з нормами міжнародного права. Мені хотілося б, аби наш законодавець не рефлексував над викликами, які є сьогодні, а щоб він усвідомлено формував законодавство, маючи на увазі перспективи і наслідки його застосування», - зазначила вона.

Стрижевська звернула увагу на такий аспект: «Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, і ми це бачимо у міжнародних судових рішеннях по Руанді, є способом геноциду. Стаття 442 Кримінального кодексу України, аж ніяк не кореспондується з визначенням геноциду, який міститься у Римському статуті. І я не бачу законодавчих ініціатив з цього приводу. Хоча про геноцид ми говоримо дуже багато».

Повертаючись до проблеми непокараного зла, науковця нагадала, що українці розуміють, що геноцид проти нас почався не під час нинішньої війни, а значно раніше. «Це і 1937, і 1938 рік. Це непокаране зло, а воно має тенденцію квітнути і отримувати нові форми. У творців цього зла формується думка, що вони і далі можуть це робити», - розповіла Стрижевська.

Вона нагадала, що визнати події перед другою світовою війною геноцидом проблематично через формальний момент – у тогочасному законодавстві не було відповідальності за геноцид. «І спроба Київського апеляційного суду уже в нинішніх умовах винести відповідне судове рішення про визнання і звинувачення у геноциді за статтею 442-ю Сталіна, Берії, Кагановича і всіх інших, це лише спроба. Серйозних наслідків навіть всередині країни вона не мала», - розповіла науковиця.

Вона закликала законодавців не лише говорити про геноцид, а й працювати над тим, щоб ці злочини можна було належним чином зафіксувати.

Ця пам’ятка, як відзначила Яковлєва, не замінить Кримінально-процесуальний кодекс, вона не є нормативним актом, але вона стане тим посібником, який допоможе зорієнтуватися суддям у доволі складній категорії справ стосовно сексуального насилля пов’язаного з конфліктом.

Пам’ятка підготовлена науковим та експертним товариством за підтримки Офісу віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної та Фонду ООН в галузі народонаселення UNFPA.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні від початку повномасштабної війни зареєстровано 274 справи за статтею «сексуальне насильство».