Заморожені російські активи. Вилучити не можна залишити

Суперечки про долю заморожених активів рф точаться вже понад два роки, відколи 27 лютого 2022 Євросоюз заблокував операції, пов'язані з управлінням резервами російського Центробанку. На кону майже 300 млрд доларів, більшість із яких (майже 200 млрд євро) перебувають під опікою Euroclear у Бельгії. Тільки на відсотках цей міжнародний депозитарій заробив $4,4 млрд у 2023 році, доля яких також досі не вирішена.

Основна проблема для України полягає в тому, що ці кошти лежать «мертвим вантажем». Росія до них дотягнутися не може через санкції. Європейці ж бояться їх конфіскувати через довгий список причин, який постійно поповнюють. Спочатку це були побоювання, що євро впаде через те, що інші країни не захочуть зберігати свої гроші в Європі. Цей страх в інтересах росії активно підігрівав Китай і країни Перської затоки.

Після того, як стало зрозуміло, що цього не станеться, у хід пішли «порушення міжнародних норм», боязнь ескалації, побоювання кібератак у відповідь. Не варто скидати з рахунків і лобізм європейських компаній, наприклад Райффайзенбанку, які не тільки не хочуть згортати високомаржинальний бізнес у рф, а й виправдано побоюються конфіскації баришів, зароблених на крові українців, у відповідь.

Думки західних союзників наразі розділилися: США і Велика Британія підштовхують Європу до повної конфіскації коштів держави-терориста, Франція і Німеччина, як головні чергові в Європі, чинять опір щосили, лякаючи себе та інших вигаданими наслідками. Бельгія, як основний власник заморожених російських активів, поки що відмовчується, беручи активну участь у вирішенні їхньої долі та частково фінансуючи за рахунок отриманих відсотків українських біженців.

Компромісним варіантом зараз вважається: фінансувати потреби України саме за рахунок прибутку, отриманого від розміщення цих грошей. Але, навіть за найефективнішого використання заморожених російських резервів, можна заробити всього лише до $10 млрд на рік, що жодним чином проблему не вирішує. Другий вузький момент цих обговорень – вони розглядають підсанкційні активи як якісь репарації Україні на відновлення. Всі забувають про те, що до закінчення війни і розгрому росії – це неможливо. Чи не краще ці ресурси спрямувати на досягнення важливішої на цей момент мети? Щоб перемогти «імперію зла 2.0».

А для перемоги насамперед необхідно відновити оборонний потенціал України та ЄС. І здатність спільного виробництва зброї та боєприпасів. Європа для нас зараз – це глибокий тил, який може забезпечити безперебійні поставки озброєнь для спільної перемоги. Так, Європа вже перебуває у стані війни з росією і лідери європейських держав потроху вже починають це усвідомлювати. І п'ять чи десять мільярдів доларів або євро досягненню спільної мети ніяк не допоможуть.

Перед Євросоюзом зараз стоїть серйозний виклик збільшення оборонних витрат хоча б до 2% від ВВП, якщо не більше. Існує всього два варіанти, як це зробити швидко й ефективно: урізати соціальні витрати або позичити ресурси, яких бракує. Обидва ведуть до того, що правлячі європейські лідери найближчі вибори програють. Практично неможливо продати ситому європейському виборцю, який за останні 30 років після зникнення загрози з боку радянської росії, звик до комфортного життя, ідею «затягнути паски».

Ось тут на допомогу і прийдуть $300 млрд «кривавих російських грошей», які можна спрямувати на зростання оборонного потенціалу Євросоюзу та України. При цьому їх навіть конфісковувати не треба, якщо вже наші європейські партнери так бояться цього слова. Для реалізації проєкту «Конфіскація без конфіскації» Єврокомісії достатньо ухвалити рішення, що заморожені активи рф на час дії санкцій можуть зберігатися тільки в строго визначених фінансових інструментах. Наприклад, у довгострокових облігаціях ЄС. Європейські банки-депозитарії будуть змушені виконати це рішення.

Після цього Єврокомісія емітує довгострокові 30-річні облігації, наприклад, під LIBOR+0,5%, в які депозитарії розміщують заморожені активи рф. Залучені кошти, в рамках узгодженої стратегії на реформування європейського ВПК, на грантовій основі розподіляються між країнами, які згодні брати участь у цій програмі. Гроші отримують і Франція, і Німеччина, і Польща, і Україна – на збільшення виробництва озброєнь необхідних для перемоги над спільним ворогом. А остаточно долю цих коштів союзники вирішать вже після розгрому фашистської росії.

За такого алгоритму, у виграші залишаються всі. Лідери країн ЄС відновлюють оборонну промисловість своїх країн без електоральних ризиків. Ба більше – збільшують кількість робочих місць у своїх економіках. Україна отримує необхідні кошти на ведення війни і зміцнення ВПК, закладаючи основу для перемоги у війні за Незалежність. За такою ж самою схемою «неконфіскації» санкційних російських активів можуть піти й інші наші союзники – США, Велика Британія, Австралія та Японія.

Крапку у фразі «вилучити не можна залишити» щодо санкційних активів рф, сподіваюся, поставить червневий саміт «Великої сімки» в Італії.

А на відновлення України ми знайдемо кошти після перемоги. Як джерела фінансування цього процесу можна буде використовувати репарації з боку росії, що програла, або її осколків, коли імперія остаточно розсиплеться. Виплата компенсації за шкоду у вигляді відсотка від продажу сировинних доходів є звичайною практикою і застосовувалася за результатами всіх воєн. Причому вона передбачала виплати протягом тривалого періоду, що займав десятки років. Репарації на користь України в такому разі становитимуть понад $1 трлн протягом 10 років. Це набагато більш значна сума, ніж $300 млрд заморожених російських активів, які критично необхідні вже зараз.