"Евакуюємо місто через 2 години": від футболістів "Динамо" шарахались після аварії на ЧАЕС, а влада СРСР дозволила матч при 80 000 глядачів

У ніч на 26 квітня в Україні сталася страшна катастрофа – на Чорнобильській АЕС вибухнув четвертий реактор, а радіація почала ширитися не лише на найближчими населеними пунктами. Зміну фону незабаром зафіксували навіть у Швеції, але влада СРСР намагалася приховати аварію і 27 квітня навіть дозволила провести у Києві футбольний матч між київським "Динамо" та московським "Спартаком" у присутності понад 80 000 глядачів.

У результаті за кордоном від київських футболістів потім шарахалися, сім'ї почали вивозити якнайдалі від столиці УРСР, а легендарна американська паралімпійська чемпіонка, народжена в Україні, залишилася без обох ніг, швидше за все, внаслідок опромінення своїх батьків.

"Довелося кинути м'яч у вогонь"

Легенда світового футболу та президент УАФ Андрій Шевченко народився у селі Дворківщина на Київщині. Коли вибухнув Чорнобиль, йому було 9 років, проте спогади про ту трагедію зберігалися ще довгий час: "Радянський режим зберігав усе в таємниці. Але мій батько знав, бо він був військовим. Він приніс додому прилад, який вимірював радіацію".

"Я грав у футбол на дитячому майданчику, штовхнув м'яч, і він залетів на дах однієї будівлі. Я забрався туди, де було шість чи сім м'ячів. Я приніс додому три м'ячі, а решту забрали мої друзі. Коли я повернувся, тато взяв м'яч і перевірив його на радіацію. Нам довелося кинути м'яч у вогонь", – згадував володар "Золотого м'яча".

Маленький форвард уже розпочинав свою кар'єру в академії київського "Динамо", проте коли вибухнув четвертий реактор на ЧАЕС, дітей почали вивозити із області.

"Школи закрилися негайно. Приїхали автобуси з усього СРСР, завантажили дітей від 6 до 15 років і відвезли. Я опинився один спершу на Азовському, а потім на Чорному морі, за 1500 кілометрів від будинку. Але досі я не відчуваю болю. Я відчував себе як у кіно, прожив цей досвід як подорож. Адже я був дитиною", – розповідав Шевченко.

"Пожежу загасили, дві людини загинули"

А ось для динамівців, які вже відбулися на той момент, трагедія зовсім не була схожа на пригоду. Особливо, коли радянська влада не лише намагалася приховати трагедію та її страшні наслідки, а й дозволила людям і надалі проводити багато часу на вулиці. Так, уже 27 квітня київський гранд приймав у столиці України московський "Спартак".

Матч проходив всього за 111 кілометрів від Прип'яті, де стрімко поширювалася радіація, на трибунах стадіону зібралося 82 000 глядачів, які нічого не підозрювали про можливу небезпеку. "Динамо" здолало "червоно-білих" з рахунком 2:1 і лише в автобусі після поєдинку гравці почули від тренерів про подію на ЧАЕС.

"Лобановський розповідав Пузачу: "На Чорнобильській станції вибухнув реактор. Нічого страшного. Пожежу загасили, дві людини загинули". Ніхто подумати не міг, наскільки там все серйозно", – згадував пізніше захисник "Динамо" Володимир Безсонов.

Легендарний форвард "Динамо" Олег Блохін також підтверджував, що у Києві чутки про Чорнобиль з'явилися наступного дня після аварії. Футболіст спочатку не вірив і залишив сім'ю у Києві. Однак потім поговорив із генералом КДБ, з яким жив в одному будинку: "Він сказав, що в Чорнобилі справа серйозна. Відразу після цього я відправив своїх до Миргорода, до родичів дружини".

Але вся страшна правда відкрилася київським футболістам лише через кілька днів після вибуху, коли вони прилетіли до французького "Ліону" для участі у фіналі Кубка Кубків проти мадридського "Атлетико", запланованого на 2 травня.

За словами захисника "Динамо" Андрія Баля, не встигли вони зійти з літака, як опинилися тут в оточенні іноземних ЗМІ: "Нас почали розпитувати не про те, як ми збираємося грати з "Атлетико", а про вибух на атомній електростанції. А ми майже нічого не знали про те, що сталося".

Коли радянська влада зберігала злочинне мовчання, у Франції по всіх каналах крутили сюжети та репортажі про трагедію Чорнобиля та її вплив на весь континент. "Від нас кидалися, як від прокажених: "Та ви опромінені!", – згадував Безсонов.

І лише тоді "динамівці" масово почали відсилати свої сім'ї подалі від столиці УРСР. Наприклад, Бессонов і Баль відправили рідних у Кобулеті до відомого нападника тбіліського "Динамо" Ревазу Челебадзе: "Все забирали рідних якнайдалі від Києва, боячись радіації. Челебадзе сам зателефонував: "Нехай твої приїжджають до Кобулеті. У мене будинок на березі моря, місця всім вистачить". Ми товаришували з Ревазом. А Балю він взагалі кум".

Однак, незважаючи на певний шок, кияни зуміли переграти у фіналі Кубка Кубків "Атлетико" з рахунком 3:0. "Нас тоді у Франції мало не з дозиметрами в аеропорту зустрічали. А у нас усіх у Києві залишилися сім'ї, діти. Уявіть наш стан. Лобановський на встановленні перед грою попросив: "Хлопці, у нас така трагедія, тому ми просто зобов'язані виграти, щоб у такий час дати людям привід для радості", – зізнавався капітан "Динамо" Анатолій Дем'яненко.

А після повернення до Києва спортсменам порадили пити червоне вино, щоб позбавлятися отриманої радіації.

"Ви що там, зовсім збожеволіли?"

Невеликий, але дуже перспективний футбольний клуб "Будівельник" з містечка Прип'ять, розташований за кілька кілометрів від АЕС, 26 квітня мав грати у півфіналі Кубка Київської області проти "Машинобудівника" з Бородянки. У команду "атомного міста" вкладалися гроші, 1 травня 1986-го у місті мав відкритися новий 11-тисячний стадіон, проте історія "будівельників" обірвалася наступного дня після аварії.

У суботу вранці, 26 квітня, гравці з Прип'яті якраз готувалися до майбутнього кубкового матчу, коли на футбольному полі приземлився вертоліт, з якого вийшли люди у захисних костюмах та з детекторами випромінювання. Також до стадіону під'їхали "Волги", а техніка в руках тих, хто прилетів, почала видавати попереджувальні звуки.

"Я вискочив тоді на поле і кричу: "Ви що там, зовсім збожеволіли? У нас гра через дві години, а ви тут влаштували незрозуміло що!" А вони мені кажуть: "Синку, через 2 години ми місто евакуюємо, а ти у футбол зібралося грати", – розповідав начальник "Будівельника" Володимир Расторгуєв.

Але навіть коли стало відомо про аварію, ніхто не розповідав, чим вона закінчиться для людей. Усі продовжували жити своїм звичайним життям, гуляти на вулиці з дітьми, отримуючи великі дози радіації. Автобуси для евакуації стояли під містом з ранку 26 квітня, проте ніхто не давав команду зверху, щоб якомога довше приховувати подію на електростанції.

Капітан "Будівельника" Валентин Литвин провів ніч із родиною в Ямполі і не бачив вибуху та пожежі на ЧАЕС, а його дружина була в лікарні в Прип'яті через ускладнення після народження другої дитини і все зрозуміла, коли почали прибувати постраждалі, і лікарі збивалися з ніг. Дружину не можна було виписати, тому довелося влаштувати втечу через вікно першого поверху.

Як розповідав Литвин Discover Chernobyl, вони виїхали з Прип'яті на мотоциклі, проїжджаючи довгі черги порожніх автобусів: "Ці автобуси…вони чекали на команду зверху, щоб увійти до міста та розпочати евакуацію людей. Рівень радіаційного фону був уже дуже високий. Автобуси стояли там до полудня. наступного дня, 27 квітня.

Звичайно, на новому стадіоні "будівельники" жодного разу так і не зіграли. Команда знялася з чемпіонату 1986 року і команда розпалася. У січні 1987-го клуб вирішили відродити, але багато гравців із початкового складу брали участь у ліквідації аварії та продовжували грати у футбол. Декілька гравців із Прип'яті створили новий клуб під назвою "Будівельник" Славутич.

Литвин працював на станції до 1997 року та брав участь у закритті 4-го енергоблоку. 2001-го повернувся знову, щоб поставити на ноги дочку. Потім у нього виявили рак легенів, але вчасно встигли зробити операцію.

"Ліва нога була на шість дюймів коротша за праву"

Паралімпійська чемпіонка та багаторазовий призер літніх та зимових Параігр з біатлону, лижних перегонів та паравелосипеда американка Оксана Мастерс народилася 1989 року в Україні та зізнавалася у своїй автобіографії, що її великі проблеми зі здоров'ям могли бути безпосередньо пов'язані з аварією на ЧАЕС.

"Ніхто не може точно сказати, чи є те, що сталося зі мною, результатом природної мутації або наслідком аварії на Чорнобильській електростанції, після якої моя мати зазнала радіації або вживала в їжу заражені продукти. Але при народженні у мене були дуже серйозні дефекти кінцівок і внутрішніх органів", – писала дівчина.

"Я з'явилася на світ із шістьма пальцями на кожній нозі, п'ятьма перетинчастими пальцями на кожній руці і без великих пальців. Моя ліва нога була на шість дюймів коротша за праву, і в обох ногах були відсутні несучі кістки. Моє ліве коліно було вивернуто у формі літери S", – зізнавалася Оксана.

Батьки відразу відмовилися від дитини-інваліда, яка потребувала постійного лікування. За словами медиків, якби дівчинка залишилася в Україні, вона не дожила б і до десяти років: "У дитинстві я часто забиралася під ковдру і спостерігала, чи моє тіло не світиться в темряві. Я все чекала, що після впливу радіації у мене виявляться якісь суперздатності".

Але після трьох дитбудинків та пережитих знущань Оксані дуже пощастило і її всиновила американка Гай Мастерс. У США дівчинці ампутували обидві ноги та зробили кілька пластичних операцій на обох руках. Однак це не завадило їй досягти величезного успіху у паралімпійському спорті.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Нхе ведіться на фейки!