«Ми об’єднуємося лише у хвилину небезпек». Виклики саморегулювання

Закон «Про медіа» започаткував створення органів співрегулювання, які мають об’єднати саморегулювання медіа та державне регулювання. Однак ця новація не замінює саморегуляції медійної спільноти, яка паралельно має встановлювати правила та стандарти професії. Такі організації в Україні є: наприклад, Комісія з журналістської етики, Незалежна медійна рада, спільнота Медіарух тощо. Організації, які створювали їх, були каталізаторами журналістських рухів для захисту професії. А це і журналістська «революція» 2004 року, рух «Стоп цензурі!», ініціатива журналістів «За чесні вибори», протистояння політичному та комерційному тиску на свободу слова.

Однак попри дієвість цих ініціатив під час конкретних загроз, саморегулювальним органам не вдалося створити правил, прийнятих усією спільнотою та індустрією. І це якраз і спонукало впровадити новацію закону «Про медіа» — співрегулювання.

Про виклики, які стоять перед журналістською спільнотою щодо саморегулювання, говорили на панельній дискусії в межах Міжнародної конференції з медіаграмотності та саморегулювання медіа.

«Держава очікує, що медійна спільнота регулюватиметься самостійно»

«Європейські стандарти вимагають підтримувати та розвивати як саморегулювання, так і співрегулювання», — сказав член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Олександр Бурмагін.

Олександр Бурмагін

А за словами Тараса Шевченка, заступника Міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції, цього ж від журналістів очікує і держава: «Є скандинавські моделі, де етичний кодекс передбачений законом, а саму комісію для саморегулювання очолює суддя. Але це не той підхід, який потрібен Україні. Ми з боку міністерства очікуємо, що медійна спільнота буде саморегулюватися самостійно, що роль держави у цьому процесі має бути мінімальною».

Він закликав журналістів об’єднуватись і реагувати на нові виклики. Якими, наприклад, зараз є телеграм, який не підпадає під жодну регуляцію (ні Нацради, ні само- та співрегулювання).

Як сказав Олександр Бурмагін, при розвиненому саморегулюванні держава буде мати менше роботи: «Бо інакше все падає на Нацраду». Адже створення та виконання етичних норм і правил спільноти може здійснюватися без втручання регулятора.

А для голови Комісії з журналістської етики Андрія Куликова саморегулювання у демократичному суспільстві — це сміливість: «Це прийняття на себе додаткових обов’язків і врахування обставин, які вимагають іноді те, що сприймається як свобода слова, поставити на паузу».

Саморегулювання — це ціла екосистема у медіа

За словами Тетяни Лебедєвої, членкині Комісії з журналістської етики, «неофіти», які вважають, що саморегуляції нема, часто пропонують створити нову організацію, яка зможе всіх об’єднати й відповісти на всі виклики. Однак, на її думку, це не так. Адже саморегулювання — це ціла система, яка спрямована на те, що журналісти самі беруть на себе відповідальність: «Це омбудсмани в редакціях, наявність статутів, правил, політик».

Тетяна Лебедєва

Вона нагадала, що КЖЕ виникла з ініціативи журналістів «За чесні вибори»  з метою підвищення якості журналістських матеріалів. Очолював її тривалий час головред «Дзеркала тижня» Володимир Мостовий. В подальшому у розвитку діяльності  комісії брали участь і Спілка журналістів, і профспілка та роботодавці, які представляють медіа.

Робота за стандартами, за словами виконавчої директорки Інституту розвитку регіональної преси Людмили Панкратової, захищає журналістів з юридичної точки зору.

Людмила Панкратова

Павло Моісеєв, секретар Незалежної медійної ради, нагадав про створення НМР у 2015 році: «Нам не вистачало експертизи, яка б поєднувала правовий погляд і ті питання, які виникали в медійному середовищі». Засновники — п’ять організацій: Інститут медіа та права (зараз ЦЕДЕМ), ГО «Детектор медіа», Інститут масової інформації, «Інтерньюз Україна», Фундація «Суспільність», «Ми працюємо для поінформованості суспільства. Така діяльність пов’язана з відповідальністю. Саморегулювання — це не підсилення медіа чи додатковий орган. Саморегулювання — це система. Коли є система, вона є стабільністю. На організації завжди можна впливати. А якщо ми говоримо про систему, тоді такий вплив буде мінімальний», — пояснив Павло Моісеєв.

Павло Моісеєв

Приклад роботи такої системи саморегулювання у медіа навела Світлана Остапа, голова Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України. Бо Суспільний мовник має свою внутрішню систему саморегуляції, яка працює. Вона убезпечує мовника від впливів ззовні, а також підвищує довіру до його продукту. «Довіра до новин СМ зросла до 86%», — каже вона.

«Раніше на каналах були редакційні ради, але вони були фікцією, бо без них не видавали ліцензії. На комерційних мовниках не розуміли, що таке редакційні ради. Єдина дієва редакційна рада була на 5 каналі. На Суспільному редакційну раду створили у перший рік. Вона складається з 15 членів. По п’ять членів призначають Наглядова рада, творчий колектив і регіональні філії», — розказала Світлана Остапа.

Світлана Остапа

Окрім редакційних рад, на Суспільному є моніторинговий підрозділ, який відстежує баланс політичних сил, повноту надання інформації, верифікованість тощо. Така робота забезпечує представлення усіх парламентських політсил (за винятком проросійської ОПЗЖ).

Своя система саморегулювання є і в агенції журналістських розслідувань «Слідство. Інфо».

Операційний менеджер Олександр Волошин розказав, що агенція, окрім планірок, проводить наради з аналізу зворотного зв’язку: «Ми обговорюємо те, що зробили так, а що не так». На редакційних нарадах обговорюють роботу зі стандартами, суперечливі моменти, взаємодію з аудиторією та протидію цькуванню (наприклад, видалення коментарів).

Також Олександр викладає студентам і навчає їх, зокрема, на рішеннях КЖе та НМР.

Олександр Волошин

«Якщо ти сам не регулюєшся, тоді тебе будуть регулювати»

На думку Олександра Бурмагіна, реформа співрегулювання, над якою зараз працює також і Нацрада, — це крок до саморегулювання. Адже з саморегулюванням в Україні є проблеми. А це своєю чергою містить небезпеку посилення державного регулювання.

«Коли журналісти та медіа самі не напрацьовують стандартів, тоді туди прийде держава», — каже Олександр Бурмагін. Він сказав, що за останні роки, поки українська медіаспільнота обговорює проблему з дезінформацією, у ЄС уже створили кодекс із протидії дезінформації, підписали його та використовують у своїй роботі.

«А що у нас є щодо дезінформації? Нічого! У плані саморегулювання ми дуже не допрацьовуємо. І як наслідок, СБУ та РНБО розробляє законопроєкт щодо протидії дезінформації. І добре, якщо це буде законопроєкт. Адже може бути рішення РНБО чи наказ Сирського (Олександр Сирський, головнокомандувач ЗСУ — «ДМ»). У кожну редакцію можуть посадити людину вичитувати матеріали. І тоді журналісти скажуть, що ми недопрацювали. Я як член регулятора дуже не хотів би, щоб Нацрада мала повноваження у сфері протидії дезінформації. Але нам потрібен впливовий механізм від руху з боку журналістів», — сказав він.

Також Олександр Бурмагін згадав дослідження «Детектора медіа» «Індекс медіаграмотності», де йдеться, що лише 7% респондентів вважають, що медіа працюють в інтересах своєї аудиторії.

«Якщо ти сам не регулюєшся, тоді тебе будуть регулювати», — резюмував Олександр Бурмагін. Також він згадав, що через те, що індустрія не встановила правил для реклами ігрового бізнесу, її заборонили повністю.

Аргументи Олександра Бурмагіна зачепили інших учасників обговорення. Засновниця та виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик у відповідь сказала, що якщо критикувати систему, то нічого не зміниться: «Ми усвідомлюємо виклики, але ми маємо шукати рішення. А вони не є легкими. Наприклад, ми проведемо з’їзд журналістів, хіба ми знайдемо порозуміння? Це складна тема, яка потребує серйозних дискусій та обговорень. Відповідальні не лише журналісти».

Людмила Панкратова також висловила сумнів у тому, що саморегулювання самостійно здатне подолати дезінформацію. А Павло Моісеєв звернув увагу, що це зовнішній вплив, від якого Україна має захищатися. А питання безпеки також у компетенції держави.

«Найбільш дієвий механізм роботи з фейками — це наявність якісної, професійної, об’єктивної інформації. Саме цим має займатись орган саморегуляції. Він має навчити журналістів наповнювати інформаційний простір якісною інформацією», — додала Тетяна Лебедєва.

Світлана Остапа згадала великі акції протесту, ініційовані журналістами: проти закону про наклеп, рух «Стоп цензурі!», Медіарух: «Коли є зовнішній ворог, який хоче втрутитися у професію, журналісти швидко об’єднуються».

У відповідь Олександр Бурмагін сказав: «Об’єднатись, а потім розбігтися? Де єдина прескарта? Де визначення журналіста? Я про дезінформацію говорив не просто так. Всі країни світу та Європи борються з дезінформацією на рівні саморегулювання. Лише у двох країнах інакше. Це складна юридична тема. Ви хочете, щоб у клікбейт і заголовки втручалась Нацрада? Я не впевнений, що це вдала ідея».

Світлана Остапа уточнила, що кодекс протидії дезінформації, ухалений в Євросоюзі, готували не тільки громадські організації, а й великі цифрові платформи (фейсбук і твіттер) та інші. А це вже дещо інший рівень, набагато ширший за саморегуляцію журналістів. "Тому не треба всю боротьбу з дезінформацією перекладати на плечі журналістів", - сказала вона.

У підсумку Павло Моісеєв додав, що українські журналісти об’єднуються лише у хвилини небезпек. Однак він сподівається, що зараз створюється новий ландшафт медіа: «Органи саморегулювання не є окремими, вони мають бути в системі. Основа цієї системи — окремі галузеві об’єднання, які можуть бути основою для саморегулювання. Важкі зміни, які є зараз, можуть бути передумовою до зміни ландшафту та ставлення журналістів до своєї діяльності, коли головним буде не власник. Бажано, щоб держава не самоусувалася. Держава має давати позитивну мотивацію».

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»