Про "Крашанку", чоловіка в ЗСУ та перехід на українську: щира розмова з акторкою Дар'єю Легейдою

Це її перша поява на великих екранах, тож було дуже щемливо та бентежно. "Крашанка" не лише є дебютом для Дар'ї, а й чудовим подарунком всім українцям напередодні великодніх свят.

Поки чоловік Дмитро Сова захищає Україну на фронті, Даша долучається до створення української культурної спадщини, допомагає військовим в тилу. У розмові для проєкту "Інтерв'ю24"акторка розповіла про роботу над "Крашанкою", розвиток кінематографа, перехід на українську, хейт і багато іншого.

Це моє перше кіно, – про головну роль у "Крашанці" та перший повнометражний фільм

Ви приїхали до Львова з дуже приємної нагоди – прем'єри фільму "Крашанка". Які у вас очікування від прем'єри і загалом від прокату?

Це моє перше кіно, в якому я зіграла, яке побачу на великому екрані. Для мене це дуже бентежно. Команда, яка створювала цей фільм, одна з найкращих, які я коли-небудь зустрічала. Це надзвичайно круті люди, кіно з ними має бути прекрасним. Цікаво, як сприйматиму себе, адже це мій перший повнометражний фільм.

"Крашанка": дивіться онлайн трейлер фільму

Що особисто для вас означає цей фільм, який меседж має донести глядачам?

Ми живемо у дуже темні часи, наповнені зневірою, безнадією, відчаєм, ненавистю, образами. Це те, що щодня наповнює серця всіх людей, які проживають в Україні. І зараз маємо робити все, що залежить від кожного з нас, щоб допомогти рідним і близьким, своїй країні. Донатити, волонтерити, служити в ЗСУ, розвивати українську культуру. Знімаючи фільм "Крашанка", ми, культурні діячі, робили свою справу. Робити так, як вміємо. Робили від щирого серця. Створювали це кіно з любов'ю та теплом, які дуже хотілося передати глядачам. Щоб у найпохмуріший день вони могли прийти в кінотеатр і запалити в собі вогник перемоги, який, без сумніву, є в кожного з нас. Нам лише треба його підтримувати.

Нехай наше кіно буде підтримкою того вогню в людях, які будуть приходити, а люди будуть підтримкою нашого вогню. Хочеться якогось такого обміну енергією, тому що ми всі зараз дуже потрібні одне одному. Хочеться, щоб це кіно пробудило в людях любов, взаємоповагу, допомогу та підтримку.

Дар'я Легейда і Станіслав Боклан у фільмі "Крашанка" / Фото з інстаграму акторки

У стрічці ви зіграли одну з головних героїнь. Розкажіть, будь ласка, детальніше про свого персонажа.

Для мене найцінніше в Ані саме те, що вона проста, щира, звичайна українська жінка, яка бореться за свою любов, за право бути щасливою.

Важливим є й те, що це один з небагатьох ігрових фільмів, які створили під час повномасштабного вторгнення. Творці стрічки зазначають, що державні кошти не залучали, покладаючись на власні вкладення та допомогу інвесторів. Через обмеженість бюджету працювали у максимально стислі терміни. Зйомки проходили у Києві та області впродовж усього 10 днів. Як вам працювалося у такому турборежимі, чи вдалося реалізувати все, що було заплановано?

Досвід зйомок у серіалах дозволяє мені швидко орієнтуватися на знімальному майданчику, реагувати на будь-які пропозиції режисера, працювати з командою. Не можу сказати, що для мене це було важко. Так, в нас було мало часу, але ми нічим не жертвували.

У нас був такий режисер, що поки не зробили те, що йому потрібно, з кадру не могли вийти. Поки світло не падало на обличчя так, як треба оператору, зйомка не закінчувалася. Всі це знали і хотіли зробити якнайкраще. Оце мені подобалося.

Усі були включені в цей процес з любов'ю. Хоч ми й зняли цей фільм за 10 днів, було враження, що все життя разом прожили. На мою думку, той ресурс, який в нас був, ми використали сповна.

Дар'я Легейда у фільмі "Крашанка" / Фото з інстаграму фільму

Зараз ми дуже бідні на конструктив, – про українське кіно у час війни

На вашу думку, чому Україні зараз потрібні не лише історичні та документальні стрічки?

Хочу зазначити, що дуже важливо, "Крашанку" створювали не за державні кошти. Це треба знати всім нашим глядачам. Не можу брати на себе відповідальності, говорити, що щось треба робити, щось не треба. Є люди, яким не потрібно цієї легкості, вони не хочуть її бачити. Звісно, я не буду казати їм, щоб йшли дивитися комедію. А є люди, яким це надзвичайно потрібно. Маємо розуміти, що в Україні живуть різні люди, з різними вподобаннями та потребами.

Та й не можу сказати, що "Крашанка" – це комедія в її класичному розумінні. Це більше трагікомедія. Вона, я сподіваюсь, дуже щиро і чесно відображає нашу реальність. Такою, яка вона є. Дивлячись цей фільм, будемо і сміятися, і плакати.

Дуже хочеться, щоб люди розвивали критичне мислення. Щоб перед тим, як щось казати, пішли й особисто впевнились у цьому, сформулювали свою думку. І потім критикували або не критикували. Критика є позитивною, коли обґрунтована та конструктивна. Бо без конструктивної критики немає жодного росту. На жаль, зараз ми дуже бідні на цей конструктив.

На щастя, кінематограф по трохи повертається до життя, так би мовити. Раніше говорили про те, що коли росіяни приїздили до нас на зйомки, то у них були набагато кращі умови. Зараз росіян на щастя немає і, сподіваємось, що більше ніколи не буде. Чи змінилось ставлення до українських акторів у порівнянні з довоєнним часом?

Я дуже радію з того, що нарешті вся увага українського кінематографа повернута до українських акторів. І навіть уявити собі не можу, щоб сюди колись повернулись москалі.

Щодо ставлення до нас, думаю, що в цьому питання нам знадобиться ще дуже багато часу для розвитку. Щоб поважали і цінували своїх людей. Сподіваюсь, що ми на правильному шляху і дійдемо до високого рівня, де кожна одиниця кінематографа буде почуватися в безпеці, захищеною і потрібною.

На вашу думку, чого не вистачає нашому кінематографу?

Нашому кінематографу не вистачає самовизначення. Не вистачає, щоб всі структури, пов'язані з кінематографом, працювали на його розвиток, якість, створювали потужну культурну спадщину.

Хотілося б, щоб у Держкіно було більше кваліфікованих, професійних, самовідданих діячів, щоб вони займали важливі посади та працювали на створення і розвиток української культурної спадщини.

Так само треба більше цінувати працю кожного, хто залучений до створення українського кіно.

Навіть під час війни російські серіали є в українських топах, так само російська музика. І це в той час, коли, по-перше, щодня гинуть наші люди, по-друге, є багато справді якісного українського контенту. Яким надалі має бути українське кіно, щоб назавжди витіснити російське?

Насамперед, напевне, якісним. Якщо немає якісного українського контенту, його заміняє перш за все москальський. Насправді дуже страшно, що російська музика та серіали досі в топі в Україні. Я цього не розумію.

Особисто я відмовилася від всього російського два роки тому. Абсолютно не відчуваю потреби в їхньому контенті. Добре, що зараз почали створювати якісний український контент. І дуже помиляються ті, хто кажуть, що українського контенту немає. Це просто лінь.

Дар'я Легейда / Фото з інстаграму акторки

Звісно, щоб перейти з російського на українське потрібен час. Треба почистити свої соцмережі, змінити мову в телефоні та інших гаджетах, пошукові запити робити українською. І тоді все почне змінюватися, соцмережі пропонуватимуть більше українського контенту. Так поступово можна позбавитися від всього російського.

Любіть українську мову, – про перехід з російської та російськомовних українців

А як ви позбувалися російського у своєму житті?

Я родом з Одеси, 28 років була російськомовною. Після початку повномасштабної війни зробила для себе вибір – перейти на українську. Це був мій особистий вибір, ніхто мене до цього не примушував і ніколи не примусив би. Всі люди, які ходили й казали переходити на українську, не справляли на мене жодного враження. Розумію, що я б ніколи не перейшла, якби мене примушували. Це було моє усвідомлення рішення.

Перейти на українську в побуті – мій особистий вибір. Так само як зараз обираю сфокусуватися на тому, що роблю. Чи роблю я достатньо для того, щоб моя країна перемогла? Чи достатньо я допомагаю військовим? Чи достатньо волонтерю? Чи достатньо граю в театрі для того, щоб розвивати культуру? Чи у достатньо якісному кіно знімаюся? Чи коректно і толерантно пропагую українську мову? Я б воліла бути прикладом для людей. Щоб мене бачили і казали: "Вау, клас! Я теж так хочу!". Думаю, що це є дуже важливим. Думаю, що це єдине, що я можу чесно і щиросердно робити.

Дар'я Легейда / Фото з інстаграму акторки

Я не можу вбивати тих людей, які говорять москальською мовою. І не буду цього робити. Я не буду їх ненавидіти. Навіть не буду засуджувати. Працюю над цим. Бо це дуже важливо. Ці люди з'їдають мене зсередини і потім не маю ресурсу, щоб робити якісь важливі речі.

На мою думку, треба фокусуватися на тому, що робиш ти. По-перше, ми живемо в демократичній країні і не можна заборонити комусь говорити в побуті тою мовою, якою хочуть. Але на державному рівні мають бути закони, які пропагуватимуть використання української мови всюди. Головне, щоб вони працювали і щоб їх дотримувалися всі.

Любіть українську мову. Російська мова – це мова росіян. Це треба розуміти. Треба вивчати історію, щоб знати, як вона вкоренилася в Україні. Можливо, тоді більшість людей просто не захочуть нею розмовляти.

Ми маємо доносити світові правду, – про важливість документальних фільмів

Нещодавно команда "20 днів у Маріуполі" привезла Оскар в Україну. Чи дивились вже ви цю стрічку?

Я бачила цей фільм задовго до того, як він подавався на Оскар. Тоді був спецпоказ у Києві, чоловік на кілька днів приїхав зі служби і ми разом пішли. Не можу сказати, що побачила щось таке, чого не бачила раніше. Найстрашніше було усвідомлювати, що таких днів було не 20, а 80.

На мою думку, це кіно насамперед мають бачити за кордоном. Тому що більшість свідомих українців це розуміють, бачили в новинах, на фото, чули від друзів, знайомих.

Коли дивишся цей фільм, свідомість ніби блокується. Пам'ятаю, дивилася на це і думала: "Невже це правда?". Не можу до кінця повірити в цю кляту війну, яка триває. Ми маємо доносити світові правду, що Росія є країною тероризму. І так триває століттями, для них людське життя не має жодної цінності.

Такі фільми дуже нам потрібні, щоб розповідати правду. Бо все-таки правда має перемогти. Бо за правдою майбутнє. Дуже хочеться в це вірити.

Ще не був у відпустці, – про чоловіка в ЗСУ та законопроєкт про мобілізацію

Ви згадали про чоловіка. Де зараз служить Дмитро? Як часто вам вдається бачитися?

Мій чоловік і тато служать у 7 бригаді тактичної авіації імені Петра Франка. Звісно, що на різних посадах. Бачитись нам вдається надзвичайно рідко. Дмитро ще не був у відпустці, відколи пішов у ЗСУ. Ми дуже на неї чекаємо, щоб нарешті провести час разом.

Дмитро Сова та Дар'я Легейда на прем'єрі "Крашанки" / Фото з інстаграму акторки

Зараз у суспільстві активно обговорюють законопроєкт про мобілізацію, який прийняли нещодавно. Зокрема питання демобілізації. Ви, як дружина військового, розраховували на можливість демобілізації та повернення чоловіка додому?

Не знаю, що говорити на цю тему. У мене немає слів. Як можна приймати законопроєкти, які не передбачають демобілізації, відпочинку для тих хлопців і дівчат, які воюють вже 2 роки, а хтось цілих 9? Не розумію, як нам досягти тої справедливості, щоб не було такого, що хтось відпочиває за кордоном, а хтось воює.

Перемога залежить від кожного, – про блогерів і хейт

Ви є прикладом того, як можна допомагати наближати перемогу в тилу. У соцмережах постійно розповсюджуєте збори, закликаєте донатити, але останнім часом все важче закриваються збори, однак, гуляючи мирними містами, можемо бачити, як люди відвідують ресторани, величезні черги у торгові центри на відкриття магазинів. А блогери, так звані лідери думок, з яких беруть приклад їхні підписники, показують не приклади донатів, допомоги армії, а розкішні подарунки, поїздки та покупки. Раніше ви дуже емоційно висловлювалися щодо них. Чи змінилася ваша думка якось зараз?

Важливо закликати людей бути в контексті війни, включеними в цю війну, бо перемога залежить від кожного з нас. Тому не розумію жодну людину, яка, маючи вплив на аудиторію, не користується цим.

Надя Дорофєєва і Міша Лебіга презентували спільний трек і під час прямої трансляції зібрали понад 5 мільйонів гривень донатів. Як на мене, це приклад того, як можна мотивувати людей, зацікавлювати і водночас популяризувати себе. А також порушувати соціально важливі теми, адже в треку йдеться про хейт у мережі. А як ви ставитесь до таких ініціатив?

Дуже добре ставлюся до таких ініціатив. Це якраз про те, як можна екологічно залучати людей до допомоги армії, волонтерам, популяризувати, зацікавлювати людей бути в контексті війни. Це дуже класно.

Дар'я Легейда / Фото з інстаграму акторки

З хейтом стикається кожна публічна людина. Зокрема, у соцмережах зараз хейту стає все більше, дуже часто негативні висловлювання погано впливають на емоційний стан людей. Як на хейтерські коментарі реагуєте ви? І що можете порадити людям, яких ранять негативні висловлювання в мережі?

Раніше я надзвичайно болюче реагувала на хейт. Наразі я працюю над усвідомленням того, що є речі, на які можу вплинути, вони мають залишатися в полі моєї відповідальності, переживань тощо. А є речі, на які я не маю впливу. Це безпосередньо внутрішні світи, виховання інших людей, які можуть собі дозволити висловлюватись негативно. Зазвичай хейт – це не конструктив, а віддзеркалення самої людини, її проблем, комплексів. Він не стосується того, кому адресований. Я намагаюся бути осторонь від цього, не брати близько до серця.

Соцмережі зараз, це не лише платформа комунікації, а й популяризації. Зокрема, українського кіно. Які 3 українські фільми має подивитися кожен українець? І чому саме їх?

Наразі у нас є дуже багато якісного українського кіно. І дуже класно, що фільми дуже різні й масштабні для будь-якого глядача. Можемо подивитися і комедію, і трагедію, і документалки. Український глядач має вибір.

Щодо того, що раджу я, то це "Між нами", "Уроки толерантності", "Носороги", "Люксембург, Люксембург", "Мої думки тихі", "Коли падають дерева", "Ми, наші улюбленці і війна", "20 днів у Маріуполі", "Ля Палісіада", "Крашанка".