Олена Блаватська – знаменитий медіум із Дніпра: які прогнози справдилися

Засновниця Теософського товариства, авторка "Таємної доктрини" та інших езотеричних праць, опублікованих у 15-ти томах зібрання її творів, релігійний філософ, медіум, літераторка, публіцистка, окультистка, спіритуалістка і просто найзагадковіша і наймістичніша жінка XIX століття Олена Блаватська мала набагато більше зв'язків з Україною, ніж це може здатися на перший погляд. Її рід сягає корінням в історію нашої країни на кілька століть – аж до епохи Київської Русі.

Спадкоємиця Михайла Чернігівського та Юрія Долгорукого

Олена Блаватська народилася в місті Катеринославі (нині – Дніпро) 12 серпня за новим стилем (31 липня за старим) 1831 року в будинку, що належить батькам її матері Олени Ган, у дівочості Фадєєвої. На думку одного з іноземців, які на той час відвідали Катеринослав, місто справляло на приїжджого дивне враження: широкі та довгі вулиці, на яких було мало людей і ще менше будинків, які розташовані на великій відстані один від одного. Єдиною окрасою Катеринослава мандрівник вважав Дніпро та мальовничі пагорби, що його обрамляли.

Рід Блаватської по материнській лінії був не тільки древнім, а й поважним – він сягав епохи Київської Русі, точніше великого князя Михайла Чернігівського (у сім'ї бережно зберігався хрест, що належав йому), який знайшов свою смерть у Золотій Орді – його замучили за відмову вклонитися язичницьким ідолам. Серед предків Блаватської також були київський князь Юрій Долгорукий та представниця знатного французького роду Генрієтта де Бандре дю Плессі. Бабуся Олени Петрівни не лише володіла п'ятьма мовами, чудово малювала, співала та грала на фортепіано, як слід було будь-якій дівчині з пристойної родини, а й цікавилася природничими науками – ботанікою, зоологією, геологією, археологією та нумізматикою. Вона зібрала чудову колекцію монет і листувалася з відомими європейськими вченими того часу. Мати, Олена Ган, була популярною жіночою письменницею, що друкувалася під псевдонімом Зінаїда Р-ва (Резнікова). Батько – капітан кінної артилерії Петро Олексійович фон Ган – належав до родовитого прізвища фон Роттенштейн-Ган, що походив від німецьких лицарів. Незважаючи на блискучу освіту та добродушний характер, він цікавився переважно полюванням, стрибками та званими обідами. Петро Олексійович був на 12 років старший за дружину, тому спільної мови батьки Блаватської не знайшли, в результаті романи Зінаїди Р-вої оповідали переважно про важку долю жінок, які не знайшли щастя в сімейному житті. Будинок, у якому з'явилася на світ Олена Петрівна, відомий як "будинок Фадєєвих", зберігся до наших днів – він розташований на вулиці, яка названа на честь Ярослава Мудрого.

Кочове життя сім'ї військових

Свою дочку Петро Олексійович Блаватський побачив лише за пів року – коли вона народилася, він перебував на службі в Польщі. Життя сім'ї військовослужбовця завжди було кочовим, тому в дитинстві Олені вдалося пожити в кількох українських містах – Романькові (нині входить до складу Кам'янського), Оскопі, Умані, Полтаві, Опішні та Одесі, в яку сім'я приїжджала кілька разів, поки не купила собі маєток неподалік, а в самому місті оселилися їхні родичі. Часто бувала вона і в родовому маєтку Ганів – Шандрівці, розташованій поблизу Катеринослава, де жила її бабуся по батьковій лінії та брат батька, офіцер Олексій, який під час революції емігрував до США.

Смерть матері та переїзд до Саратова

Мати Блаватської часто хворіла, але коли лікарі говорили, що їй потрібно берегти себе і перестати писати, відмовлялася – вона мріяла дати дочкам (у Олени була ще сестра Віра) гарну освіту, а інших засобів, крім тих, що давала літературна творчість, у неї не було. Блаватська, вже будучи дорослою, згадувала, що в дитинстві найчастіше бачила матір, яка працювала за письмовим столом, який був відокремлений від решти кімнати ширмою.

Блаватська завжди багато читала, і тому гувернантки, яких наймали для Лелі, як звали в сім'ї Олену Петрівну, і Віри, не могли їй розповісти нічого нового. Щодо житейської мудрості, то її вона осягала завдяки солдатам, які часто були її "няньками": саме в них, за словами сестри, вона навчилася називати речі своїми іменами – іноді вислови, які вони при цьому використовували, були, як кажуть, не комільфо. Блаватська завжди бунтувала проти дисципліни, навіть якщо це стосувалося всього лише розкладу домашніх уроків, не визнавала жодних авторитетів і любила подорожувати – далися взнаки часті переїзди сім'ї з місця на місце: загалом характер у неї був радше чоловічим, ніж жіночим.

Навесні 1842 року не стало матері Блаватської: Олена Андріївна, якій було всього 28 років, померла від швидкоплинних сухот. Вона була похована на Старому одеському цвинтарі, на місці якого сьогодні розташований парк – її могила, як і могили сестри Блаватської Віри та її сина Валеріана, а також інших родичів, загублено. Лелю, якій на той момент було лише 11 років, забрали до Саратова бабуся та дідусь по материнській лінії.

Езотерична література, потойбічний світ і таємничий індус

Завдяки їм дівчатка здобули блискучу домашню освіту, в тому числі й вивчила кілька мов, познайомилася з видатними людьми того часу, які часто бували в будинку, наприклад, істориком Миколою Костомаровим та письменницею Машею Жуковою. Але найщасливіші свої часи дівчинка проводила у величезній, зібраній дідом бібліотеці, де її цікавили переважно книги езотеричного та містичного змісту. Блаватська завжди вважала себе особливою – вона була впевнена, що їй відкривається те, що для інших є таємницею, і вона може "спілкуватися" з потойбічним світом і тими, хто живе в ньому. Своєї сестрі Леля говорила, що бачить і чує те, що не бачать і не чують інші. Тоді ж у її оповіданнях почав фігурувати таємничий індус, якого Блаватська називала Охоронцем – являвся їй у найнесподіваніших ситуаціях і часто рятував від небезпеки – оточення вважало це не більше ніж фантазією юної дівчини.

Наречена, що втекла

У 18 років Блаватська вийшла заміж за 40-річного віцегубернатора Еріванської провінції Никифора Блаватського. Чоловіка дівчина не любила, тому втекла від нього через три місяці спільного життя, але від нього Олена отримала своє звучне прізвище та свободу від опіки родичів.

Ще через півтора року Блаватська опинилася в Лондоні, де відбулася доленосна для неї зустріч з Морією – молодим раджпутом, що був схожим на Зберігача з її видінь, який дуже багато чого її навчив. Саме ці знання згодом стали основою вчення Блаватської. Але вона не хотіла зупинятися на тому, що вже знала, тому одного разу сіла на теплохід, що відпливає до Канади, а звідти через Південну Америку, Мексику та Цейлон – у Тибет. Гроші на життя та переїзди Олена отримувала від батька, який регулярно їх переказував. Щоправда, потрапити до Тибету вона змогла лише з третьої спроби – перші дві успіхом не увінчалися. Здолавши складну дорогу, Блаватська, як губка, почала вбирати езотеричні знання.

Подорожі, кохання, шлюб

Залишивши Тибет, озброєна новими знаннями Блаватська, насамперед вирушила до Петербурга, де досить швидко перетворила на "свою віру" - у популярний на той час спіритизм – добру половину вищого світу. Але досить швидко їй це набридло, і вона знову вирушила у подорож: спочатку на Кавказ, де провела три роки, потім до Туреччини, Греції та Єгипту. У Константинополі Олена зустріла головне кохання свого життя – угорського оперного співака Агарді Мітровича. Фінальними точками її вояжу мали стати Париж та Одеса, але після них Блаватська знову перепливла Атлантичний океан і опинилася у Нью-Йорку. У 1875 році Блаватська отримала громадянство США, навіщо їй довелося укласти фіктивний шлюб з Майклом Бетанеллі, який переїхав до цієї країни раніше і встиг там натуралізуватися.

Мікст науки, філософії та релігії

Саме в цей час Олена Петрівна почала посилено працювати над теософією – своєрідним міксом науки, філософії та релігії, що було сміливо для другої половини XIX століття. Але на хвилі зростаючого інтересу до езотерики її наука була до речі: Олена Блаватська, адвокат Вільям Куан Джадж і юрист Генрі Стіл Оскотт стали організаторами теософського руху, його метою було вивчення законів, за якими розвивається і якими управляється Всесвіт. Перша книга Блаватської називалася "Розкрита Ізіда" – її тираж розкупили буквально за два дні. За нею була наступна – "З печер і нетрів Індостану": вченням Блаватської на той час захоплювалися всі – і окультисти, і інтелігенція. 1879 року Олена Петрівна стала головним редактором журналу "Теософіст", а через рік вирушила до Тибету, щоб прийняти буддизм.

Здійснені прогнози

Блаватська відома своїми пророкуваннями, багато з яких вже справдилися. Зокрема, вона говорила, що вчені доведуть: нарівні з матеріальним існує і нематеріальний світ, що пояснить безліч аномальних явищ, що вважаються загадковими. Згодом, на її думку, люди взагалі відмовляться від концепції, згідно з якою до процесів навколишнього світу потрібно підходити тільки з погляду фізики – Олена Петрівна була впевнена, що це стане справжнім проривом у науці.

"Шахрайка" та "шпигунка"

Місцем заснування теософського суспільства стало індійське місто Адьяр, у якому Блаватська зі своїми однодумцями мешкала кілька років. Його філії з'являлися біля Індії одна одною – популярність у теорії Олена Петрівни була неймовірною. Але в 1884 вона змушена була виїхати з Індії - місцевий клімат викликав у неї проблеми зі здоров'ям. Блаватська оселилася в Німеччині, де працювала над головною працею свого життя – "Таємною доктриною", основна тема якого – реінкарнація та безсмертя душі після смерті фізичного тіла людини.

У цей час доля ніби відвернулася від Блаватської: в Індії її звинуватили в шахрайстві, а багато теософських філій закрили, а в Лондоні, де вона намагалася втекти, взагалі оголосили шпигункою. Незважаючи на це, Олена Петрівна продовжувала працювати над теософськими працями, розділи з яких публікувала у журналі "Люцифер", читала лекції студентам та всім, хто цікавився її теорією, а таких було чимало. 1889 року в Лондоні вийшла трилогія Блаватської: "Книга золотих правил", "Голос безмовності" та "Ключ до теософії". При цьому жила Олена Петрівна завжди дуже скромно і постійно потребувала грошей, але при цьому володіла цінними прикрасами – серед них були два дорогі кільця-талісмана та перстень, прикрашений трикутниками та написами на санскриті.

Смерть та пам'ять

Олени Блаватської не стало 26 квітня (8 травня) 1891 - вона померла в Лондоні від грипу. Тіло кремували, порох, будучи розділеним на три частини, зберігається в теософських центрах Адьяра, Лондона та Нью-Йорка. У Дніпрі іменем Блаватської назвала вулиця, а в будинку, в якому вона народилася, створено Музейний центр – його експозиція присвячена самій Блаватській та її родині. У 20-х роках ХХ століття знаменитий художник і мандрівник Микола Реріх написав портрет Олени Петрови, назвавши його "Вісник".