Гераскевич: Сергія Бубки взагалі не має бути в українському спорті

До 2022 року вираз “спорт поза політикою” став в Україні сумним мемом.

Попри окупацію Криму та частину Донецької та Луганської області, спортсмени раз по раз потрапляли в скандали: то не могли відповісти на питання “Чий Крим?”, то обіймались з росіянами на подіумах, то знімалися у російських пропагандистських фільмах, в яких розповідали про “один народ”.

За поодинокими винятками, на кшталт Сергія Стаховського або Романа Зозулі, більшість спортивних людей публічно оминали теми стосунків з Росією та радо підтримували рафіновані розмови про “мир у всьому світі”.

Ситуація кардинально змінилась після повномасштабного вторгнення РФ. Прозріли не всі, але переважна більшість атлетів активно підтримує українську армію та жорстко виступає проти допущення росіян і білорусів до змагань.

Одним із яскравих представників цієї обійми є перший в Україні скелетоніст Владислав Гераскевич, який запам’ятався українцям ще до 24 лютого 2022, коли за десять днів до вторгнення наважився порушити правила Міжнародного олімпійського комітету (МОК) та виступив на Олімпіаді з мовчазним протестом проти війни.

З перших днів повномасштабного вторгнення він активно виступає із засудженням РФ у західних медіа та заснував благодійний фонд на підтримку українців. Більше того, Владислав є одним із організаторів коаліції щодо протидії участі представників Росії та Білорусі на міжнародних змаганнях, до якої увійшли представники національних олімпійських комітетів різних країн, спортивні юристи, спортсмени, тренери та активісти.

Через свою яскраву громадянську позицію Гераскевич потрапив до списку лідерів України УП-100.

В інтерв’ю “Українській правді” розповів про те, як вирішив зайнятися таким екзотичним видом спорту як скелетон, як це поєднується з навчанням фізики та математики, як ставиться до виразу “спорт поза політикою” та відверто окреслив, що саме в українському спорті в нього викликає подив, і які претензії має до очільника НОК Вадима Гутцайта та легендарного легкоатлета Сергія Бубки.

ВІДЕО

“Коли тато твій тренер, є свої плюси, є свої мінуси”

— Вітаю, Владиславе. У нашій країні до сих пір скелетон є чимось досить екзотичним. Тому на початку нашої розмови хотілося б запитати, як він з’явився у твоєму житті і що змушує людину бороти свої страхи, щоб їхати на швидкості за 100 кілометрів на санчатах вперед головою?

— Скелетон екзотичний у всьому світі, не тільки в нас, треків по світу не так багато. У 2014-15 роках легендарні брати Мартінс і Томас Дукурси запросили нас до Латвії спробувати свої сили на естакаді. Спочатку в мене абсолютно нічого не виходило, абсолютно нічого не подобалося (сміється).

Але ми з батьком вирішили, що треба ще раз спробувати. Через кілька місяців ми знову приїхали в Латвію. Це були, напевне, найжахливіші півтора-два тижні, було мега холодно, мінус 15, сильний вітер. Але ми і через це пройшли – тато вчився як тренер, я вчився як спортсмен, відбивав собі всі руки, синці, літав, літав, але мені з часом дуже сподобалося відчуття адреналіну, яке дає цей спорт.

Проходження треку я б порівняв з гоночною серією Формула-1. Траєкторія, оці міліметражі, в які ти маєш потрапляти. І це все мене дуже цікавило.

Плюс я із самого дитинства вивчаю фізику, математику у школі, університеті. У скелетоні ці знання можуть застосовуватися у обладнанні, у розумінні траєкторії, бо якщо розумієш якісь фізичні закони, то можеш бути швидшим.

— В одному з інтерв’ю ти згадував, що скелетон насправді дуже інтелектуальний вид спорт, хоча багато хто, напевно, цього не побачить.

— У скелетоні є дуже цікавий аспект, тому що на трасі є зв'язки віражів і ти не можеш пройти третій віраж добре, якщо ти на першому помилився. Якщо ти пройшов погано на початку, то в підсумку втрачаєш дуже багато часу. Тому треки ми вивчаємо.

На сьогоднішній день я об’їздив всі треки у світі, крім треку, який знаходиться на території терористичної держави Росія. І щоразу, коли ми приїжджаємо на якусь трасу, ми аналізуємо зміни, які на ній сталися. Тому що навіть зайвих 2 сантиметри льоду на вході у віраж можуть повпливати на траєкторію проходження.

На початку, коли ми тільки приїжджаємо, є відео від першої особи, Ютуб або хтось із спортсменів ділиться цими відео. Ми вивчаємо, в який бік віражі, потім проходимо в спеціальних шипах пішки і вивчаємо трасу. Лягаємо, дивимося, для себе робимо якісь нотатки. Потім робимо тренувальні заїзди і дивимося, чи це сходиться з нашим баченням, що треба змінити.

Багато фільмуємо закордонних спортсменів, хто там більш досвідчений, наприклад. Намагаємося відтворити, дивимося, також аналізуємо дуже багато інформації, це дуже важлива частина скелетонного світу, дивишся ділянки, хто де самий швидший, дивишся, як вони їх проходять, і намагаєшся повторити, намагаєшся зібрати свою траєкторію. Іноді буває, що знаходиш щось своє, набагато швидше, ніж в інших, користуєшся цим, потім вже інші за тобою дивляться.

— У тебе своєрідне поєднання фізмату і спорту. У дитинстві ставав вибір між спортом і фізикою з математикою?

— І так, і ні. Ставав він, напевно, в університетські роки і після закінчення бакалаврату. Коли я починав скелетон, я навчався у фізико-математичному ліцеї імені Шевченка. Мені пощастило з учителями, які йшли назустріч, витрачали свій дорогоцінний час і окремо зі мною займалися онлайн.

У мене була змога приїхати зі змагань і здати контрольні пізніше. І дуже дякую за те, що вони не ставили мені просто так нічого, я реально відпрацьовував, навіть фізкультуру.

Це дало змогу потім вступити і успішно навчатися на фізичному факультеті університету, закінчити спеціальність фізика металів. І вже тут ми бачимо якийсь зв'язок між своїм видом спорту.

Потім мене запрошували в Цюріхський технічний університет для стажування, тому що колись вони виготовляли санчата і ковзани для скелетону. Були люди, які написали рекомендаційні листи, що вони мене знають, що я буду займатися. Але тоді був вибір між підготовкою до Олімпійських ігор та наукою. І тоді вибір впав уже на спорт.

Але наука залишається поруч зі мною і я залишаюся в цій системі. Я став магістром з фізики і зараз поки що на паузі навчання, але не на паузі моя наукова діяльність.

— Тобто після спорту наукову діяльність ти розглядаєш як сферу розвитку?

— Ми розвиваємося і вже зараз її у спорті використовуємо. Хоч навчання закінчилося, але практично ми використовуємо в скелетоні багато ідей, багато деталей, багато якихось наукових знань. Тато у мене не закінчував технічні спеціальності, але фізику він розуміє дуже добре, тому ми з ним дуже багато над цим працюємо і свої ідеї вже втілюємо в скелетоні. Сподіваюся, що вже в наступних сезонах ми побачимо, що це працює.

— Як зсередини відчувається зв’язка тато-тренер, син-спортсмен? Не складно бути постійно разом?

— В ситуації, коли тато і тато-тренер, є свої плюси, є свої мінуси, як і всюди. Але, звичайно, плюсів набагато більше. Перший плюс – це те, що людина віддається на всі 100%.

Другий плюс для мого розвитку – що він піклується про моє здоров’я, він намагається триматися в рамках, поки це не шкодить моєму здоров’ю, моєму майбутньому.

Мінуси – це, звичайно, сам процес "тренер-спортсмен", і він дуже складний. Є такі моменти в підготовці, змаганнях, тому що спорт це не тільки про великі перемоги, це також і про невдачі, які трапляються. І якщо в тебе тато не тренер, якщо в тебе тренер якась людина інша, ти завжди можеш трошки абстрагуватися і прийти в сім'ю, в родину і якось відволіктися. Тут такої змоги немає.

Тобто тато-тренер – це завжди вся сім'я, вся родина, яка постійно в процесі. Але, як ми бачимо, в українському спорті ця зв’язка працює дуже вдало і такий тандем приносить гарні результати.

— Коли розмовляю з фахівцями, вони мені одразу говорять: “скелетон – це дорого”. Наскільки це дорого, який орієнтовний порядок цифр?

— Гарне запитання. Насправді я навіть не можу дати точну відповідь, тому що все залежить від багатьох чинників. Якщо ми беремо скелетон сам, власне санчата, вони десь стартують від 4-5 тисяч євро. Але це навчальні, старі скелетони. Якщо ми говоримо про скелетон, який буде якісніший, швидший, ціна росте. Є випадки, коли для проєктування одного скелетону, який буде виборювати олімпійські медалі, використовується аеродинамічна труба. А це тисячі євро за пів години оренди. Тому цінник може стартувати від 5 тисяч євро, і сягати навіть до 100 тисяч.

Ковзани також маємо змінювати під різну погоду, під різну вологість, під різний трек. Тобто зчеплення, наскільки ковзани можуть бути гострі, не гострі, і багато ще нюансів навколо. Тому ковзани мають бути різні на всі ці випадки. І як правило це хоча б 6-7 пар має бути стабільно в тебе на сезон. А пара ковзанів від тисячі євро.

Комбінезони, шоломи... Ціни теж дуже різні. За рахунок екзотичних матеріалів завдяки  комбінезонам були здобуті деякі медалі на Олімпіадах. Цінники варіюються, стартуючи від 3-4 тисячі євро комбінезон. Шиповки десь 200-300 євро. Шоломи теж особливі, бо мають бути легші і менші, ніж мотошоломи, тому що в нас тиск, і якщо він буде дуже важкий, ти просто не втримаєш голову і весь трек будеш їхати шоломом по льоду. Тому цінники дуже високі, плюс цінники за тримання на треку дуже високі, ціна спуску на треку дуже висока (середня вартість спуску - 30 євро).

Тому так, можу впевнено сказати, що це дорогий вид спорту. Але ми справляємося і знаходимо зараз кошти, намагаємося більше знаходити коштів за кордоном, з нашими партнерами, залучати позабюджетне фінансування і таким чином якось розвиваємося.

Але також це виливається в іншу проблему – це вид спорту, який ніколи не буде масовим, так само як ніколи не буде супер масова Формула-1. Тому що це дуже дорого і змоги мати команду 100-200 людей не буде ніколи. У нас є свій ліміт, який ми можемо заповнити.

— Який бюджет федерації?

— Бюджет федерації на цей рік затвердили 8 млн гривень. Але цього не вистачає, тому й працюємо з партнерами.

“Росія дуже часто використовує Олімпіаду для початку якогось жахіття”

— Давай перейдемо від чистого спорту до більш загального. Хочу поговорити про плакат на Олімпіаді, який ти показав за кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії. Я знаю, що правилами в принципі це не дозволено, і олімпійський комітет не дуже гладить по голівці за подібні, як вони називають, політичні прояви. Що тебе спонукало тоді на такий крок?

— Насправді, новини. Ми слідкували дуже багато за закордонними медіа, які вже говорили, що війна от-от почнеться, якщо не наступного тижня, то через місяць. І плюс, напевно, розуміння, що Росія вже так робила і дуже часто використовує Олімпійські ігри саме для початку якогось жахіття.

Для мене на той момент, напевно, було трошки дивно, що в нас не реагували на це. І в нас ніхто не вірив до кінця, що в 21 столітті може розпочатися повномасштабна війна. Так, у нас було АТО, але у великий масштаб якось не вірили.

Це було командне рішення, наше з татом, якщо ситуація не буде покращуватися, тоді ми будемо виходити з плакатом. І на момент Олімпіади була інформація вже про подвоєння військ на кордонах, і тому ми зробили те, що ми зробили. І я точно ніколи не жалкуватиму про це рішення. Правилами МОК заборонено, але там є багато нюансів, і насправді якщо ми будемо слухати все, що хоче МОК, тоді ми будемо бачити терористів на змаганнях.

— Вираз, який до певного часу достатньо часто любили повторювати – “спорт поза політикою”. Ми його чули навіть з 2014-го до 2022-го, коли війна уже була. Ясно, що зараз мало спортсменів собі дозволяють таке говорити. Але звідки воно взялося взагалі?

— Напевно, для мене теж це дуже таке цікаве питання, тому що я ніколи не вважав, що спорт поза політикою. Деяким, напевно, було зручно так. Якщо ми говоримо до 2014, якщо ми говоримо 80-ті, 90-ті, це Радянський Союз, одна команда була. Наш минулий міністр Гутцайт золото вигравав на Олімпіаді з полковником Позняковим, який зараз очолює російський олімпійський комітет. Це був один інфопростір, це були найближчі друзі.

Потім напевно воно, коли Україна стала незалежною, все одно був мовний бар’єр. Тому що в 90-ті роки дуже маленький відсоток людей спілкувався іноземною мовою. Це здебільшого була російська мова. Тому коли ти виїжджав на міжнародні змагання, то спілкувався з тими, хто спілкується російською мовою, а це російська команди, пострадянські країни. І напевно воно так традиційно пішло.

І навіть після початку 14-го, коли вже коли був окупований Крим, ми все одно були в одному інфопросторі, багато шоу російських дивилися, у нас на телебаченні їх транслювали, в ютубі. Це все була наче одна бульбашка.

В якийсь момент ми самі себе обманювали, що спортсмени не винні, що спорт, це ж про мир, про об’єднання, ми не воюємо, ми виступаємо на гарних змаганнях, ми показуємо, що можна дружити без війни. І в цьому суть спорту. І ми себе, напевно, і я теж себе, обманював, я теж визнаю, що я був неправий. Ми вірили, ми намагалися своїм прикладом показати. І хтось користувався, що спорт поза політикою. Для когось це було дуже зручно. Тому що в когось бізнес є в Росії, для когось спорт поза політикою це була дуже зручна фраза, якою можна було завжди сказати – спорт поза політикою, ми от спілкуємося, тому що спорт поза політикою. Але, звичайно, він ніколи не був поза політикою.

Очевидно, що Олімпійські ігри в Сочі використовувалися для нападу на Україну і для захоплення Криму. Міжнародні медіа писали, які гарні ігри в Сочі, як там все класно. А буквально через тиждень окупація Криму. І це зіграло роль, на мою думку, дуже важливу роль для Росії в той момент, щоб не було реакції на окупацію Криму.

І, власне, так, спорт використовується і звичайно він не поза політикою. МОК також цим користується. Якщо ми говоримо про лицемірство МОК, воно надзвичайно велике. Якщо спорт поза політикою, то я точно можу стверджувати, що політизує його найбільше Томас Бах, очільник МОК. Тому що якщо він поза політикою, то що Томас Бах робить на саміті G20? Це не політичний івент? Це абсолютно політичний івент.

Якщо він поза політикою, чому на відкритті Олімпійських ігор ми завжди бачимо на екранах президента країни поруч з Томасом Бахом?

Якщо він поза політикою, ми маємо тоді не звати усіх політиків, ми не маємо виступати разом з прапорами наших країн. Він же поза політикою. Але ми представляємо країну. і коли ти виграєш, грає гімн твоєї країни. Це вже політика. Тому, звичайно, це абсолютно дурнуватий стейтмент, що спорт поза політикою. Він ніколи не був і ніколи не буде. Якщо хтось так продовжує вважати, значить, все ж таки у нас є дуже великі проблеми з освітою спортсменів.

— Коли готувався до інтерв'ю, побачив спортсменів, яких ти перелічував як світил в українському спорті. І до багатьох з них з 2014 по 2022 роки було багато питань. Наприклад, до Верняєва, Абраменка, Усика, і, звісно ж, Ломаченка. Ти теж розділяв усі ці розмови про "мир, дружба, жвачка", чи в тебе все ж було трошки інакше?

— Ні, я завжди говорив і завжди буду говорити, що Крим – це Україна. В мене ніяких немає подвійних відповідей на це питання. Я їх перелічував, тому що вони реально сильні спортсмени, вони дуже унікальні. Соцмережі Ломаченка, який зараз захищає російських попів і російську церкву, я зараз не можу просто навіть відкрити, тому що там абсолютна нісенітниця постійно пишеться.

— Ти за кордоном їх можеш бачити…

— Я не відкриваю, тому що в мене немає ніякого бажання. І насправді як боксер він геніальний. Геніальна техніка боксування. Він – унікальний спортсмен, але як спортсмен. Зараз, знову ж таки, не можу дивитися. Верняєв і деякі спортсмени також потрапили в такий період, вони повірили, вони помилилися. Хтось виправляється, хтось не виправляється. Але більшість, я точно можу впевнено сказати, що виправляється.

Були спортсмени, які потрапляли в погані ситуації, як Магучіх на Олімпіаді, дуже великий був скандал. Але ми зараз бачимо, що все абсолютно змінилося. Помилки трапляються, але треба давати шанс. У мене позиція не була така радикальна, тобто я ніколи не підтримував Росію в чомусь, я ніколи не був близьким другом і в мене не було близьких друзів з Росії.

— Російська мова в тебе ж у побуті була?

— Російська мова була в побуті, але це теж пострадянський наслідок. Тому що в мене мама навчалася, жила в Баку до 16 років. Ніякої української мови в Баку немає, тоді була російська мова. І навіть зараз у Києві дуже багато російської мови. Ти йдеш на якусь сферу послуг, ти можеш чути російську мову від лікарів, від людей, хто навколо, навіть якихось державних установах дуже багато російської мови залишається, на жаль.

Чи подобається це мені? Ні, не подобається. Знаходячись за кордоном, я російську мову майже не чую. Вдома я спілкуюся з усіма людьми, які навколо мене, в моїй бульбашці, українською мовою. Відверто кажучи, українська набагато гарніша мова і жити прямо краще, коли ти спілкуєшся українською мовою. Тому, так, переходьте на українську.

“Бойкот може бути ефективним, якщо є велика коаліція”

— Ти торкнувся вже теми колишнього спортивного спадку. Звісно, тут ми не можемо оминути розмови про Гутцайта. Якщо без популізму, які саме до нього конкретні претензії?

– Якщо відкинемо роки з 2014-го, тому що там багато чорного, бізнес у Росії з Позняковим, власне, з яким він вигравав олімпійське золото, кримінальні справи і тому подібне, то, візьмемо час, коли він був очільником Міністерства молоді та спорту, очільником НОК України. Чому не було нормальної комунікації зі ЗМІ? Чому в нас настільки погані стосунки з Національними олімпійськими комітетами Африки, Азії? Чому не побудувався цей місток розмови? Чому країни, які нас підтримують на рівні військовому, на рівні гуманітарної допомоги, це Велика Британія, Америка, великі країни, чому вони на рівні НОК нас не підтримують? Де відбувся злам?

Це і є, власне, робота пана Гутцайта і це наслідок цієї роботи. Чому в нас був прийнятий наказ славнозвісний наказ про бойкот міжнародних змагань?

— До речі, бойкот. На момент ухвалення рішення здавалося, що це наче постріл собі в ногу, ні?

— Так. Загалом позиція бойкоту не є поганою, я її не відкидаю навіть на сьогоднішній день. Якщо ми бачимо такі кричущі випадки допуску людей, які підтримують війну, ми не маємо бути з ними в одному інфопросторі, не маємо їх легітимізувати своїм виступом. Але в той момент бойкот взагалі був незрозумілою позицією.

Тобто, ок, якщо це якийсь дуже розумний план, чому він через 3 місяці був скасований? Нащо наші спортсмени пропускали змагання ці 3 місяці, а потім уже знову ми виступаємо з російськими спортсменами на одних аренах? Де послідовність?

Сам наказ був написаний абсолютно дурнувато. Там пункти були, якщо наші спортсмени десь будуть виступати або десь візьмуть участь у змаганнях, то є якісь можливості від СБУ до наших спортсменів. Але санкцій немає від СБУ до російських спортсменів. Все ж таки давайте виберемо, проти кого ми працюємо – проти українських спортсменів чи проти російських спортсменів?

Якщо б у нас були санкції від СБУ до росіян, то набагато легше було б їх відсторонити на міжнародному рівні. Але в нас це не робиться.

Потім, коли він був відмінений, пояснення теж було насправді незрозуміле. Чому ви приймали? Це, як я бачу, це дуже слабка позиція. Тому що наказ прийняли, наказ відмінили. Ніякої стійкості. Як ми можемо з такою позицією за собою потягнути інші НОК, інші країни?

Для мене очевидно, якщо ми одні бойкотуємо, в цьому немає ніякого сенсу. Це справді постріл в ногу. Тому що ми просто віддаємо медійний простір. Ми не можемо віддавати ворогу цю платформу і самим сидіти вдома. Це не принесе нам ніякої користі для України. Ми маємо розуміти, який нам з цього зиск. Тому що спорт олімпійський зараз фінансується з грошей платника податків, з грошей українців, кожного українця, який працює і платить податки. Будь ласка, який сенс для цього українцю, що він з цього отримає? Якщо ми просто готувалися, витратили мільйони і просто не поїдемо, будемо дивитися, як росіяни налагоджують свої стосунки із закордонною спільнотою. Це не має сенсу.

Бойкот може бути ефективним, якщо є велика коаліція і багато країн готові на нього піти. А де наша коаліція? Чому, коли був заявлений бойкот, бойкотувала тільки Україна?

— Нещодавно ви були в НОК з татом і брали нагороду, по суті, від Гутцайта. Немає тут якихось протиріч?

— Нагороду здобув наш юний спортсмен, і він її заслужив своїм сріблом на юнацьких Олімпійських іграх. Ми з паном Гутцайтом не спілкуємося, я заблокований у всіх його соцмережах і мені це що є, що немає. Якесь спілкування зараз, якась його думка мене не сильно цікавить. Я не вважаю, що в нього є експертиза говорити про ті речі, про які він говорить.

Тому насправді, ну, дали нагороду, я з паном Гутцайтом не спілкувався і не хочу. Зараз НОК України, це окрема історія, ці комісії, які абсолютно нічого не роблять, абсолютно неефективні.

— Поговорімо про іншу неоднозначну фігуру в олімпійському спорті, про Сергія Бубку. Коли спілкуєшся зі спортивними чиновниками, то складається враження, що всі намагаються не бачити “слона в кімнаті”. Так, він легендарний спортсмен, рекордсмен. Але всі неприємні речі довкола нього, зв'язки з Росією і все інше, настільки очевидне, що мені доволі дивно, чому спортивні чиновники цього не помічають?

— Повертаємося до фрази “спорт поза політикою”, яка й досі є популярною в деяких колах. Так, він легендарний спортсмен, він легенда свого часу і один із найвідоміших легкоатлетів за всю історію легкої атлетики. І так, у нього з'явився імунітет. Напевно, зіграло роль також, що він уже дуже довго на цій посаді, вже таке угруповання сформувалося навколо Бубки, яке і продовжує осідати в НОК України, в Мінмолодьспорт. Ті чиновники, які з ним ще виступали на змаганнях, які з тих часів, я думаю, що їхню думку буде майже нереально змінити на цьому етапі.

Багато хто бачив розслідування Bihus.Info, але по реакції на них я для себе точно зрозумів, що імунітет Бубки просто якийсь захмарний. Для мене теж незрозуміло, як на такі очевидні речі можна закривати очі? Для України загалом це максимально нереальні іміджеві втрати. Коли виходить таке розслідування, яке набуло міжнародного резонансу, і жодної реакції від України, це дивно. Ми – воююча країна, в нього є компанія, яка торгує з країною, з якою ми воюємо, у нього бізнес там іде. Він мовчить, не відповідає. Виходить розслідування, 3 місяці просто нічого, нуль в просторі, ніяких судових позовів, нічого просто. І ми ніяк не реагуємо.

А коли я пропоную дати рекомендації, щоб його відсторонили, тому що такій людині не місце в НОК України, для нас це іміджеві втрати, я не розумію, що люди не хочуть це чути. Можливо, якийсь інший, персональний інтерес для людей.

Я не розумію, чому Бубка залишається в НОК на сьогоднішній день, у виконкомі НОК, чому пан Бідний їде до нього у Францію, фотографується з ним? Бубка залишається на посаді, залишається в інфопросторі, радниця Офісу президента пані Говорова їде з ним на кожному кроці фотографується. Це нереальні іміджеві втрати для України. Якщо хтось вважає, що це тільки в нас у бульбашці знають про його бізнес і більше ніде не знають, це неправда.

На мою думку, пана Бубки взагалі не має бути в українському спорті. Він класний спортсмен, він класний рекордсмен, він багато чого досяг, але на сьогоднішній день це людина, в якої бізнес на окупованій території. Для мене це крапка.

— Ок, давай спробуємо від НОКу перейти до міністерства. З новим очільником Мінмолодьспорту Матвієм Бідним, якого ти вже згадав, є якісь позитивні зрушення?

— Все не так однозначно, але є позитивні моменти, і в першу чергу це рух у напрямку відкритої звітності. І це мене дуже радує. Моя думка, що ключ в хорошій співпраці з громадою, суспільством, зі спортсменами, це відкритість, це прозорість. Тому що в нас дуже популярна думка, що там от Мінспорту керує спортом, і от ми на них працюємо і ми виконуємо завдання. Насправді ж це трошки по-іншому.

Спортсмени — це найважливіше, що є в спорті. Без спортсменів не буде спорту. Без якоїсь комісії  в міністерстві спорт буде залишатися і він не буде менш цікавим. Мінспорту – це менеджер, який допомагає зробити спортсменам і тренерам більш ефективно свою роботу. Допомогти їм, одягти, забезпечити їх науково-дослідницькою лабораторією, забезпечити їх найкращим збором і т.п. Це менеджер, який обслуговує спортсменів. І поки в нас не буде у всього спорту розуміння, що Мінспорту працює на спорт, а не спорт працює на Мінспорту, тоді в нас будуть покращення.

Для цього треба прозорість, для цього треба нормальна звітність. Не має бути все настільки складно, що ніхто нічого не розуміє. Не має бути цієї багатомільйонної документації на всіх рівнях, не має бути перекладання папірців з одного столу на інший і потім повернення і знову перекладання, перекладання, перекладання.

Деякі зрушення є, але все ж таки дуже великий спадок радянський і за дуже багато років нічого сильно не змінювалося і зміни потрібні. Зміни вже потрібні дуже давно, і що швидше вони будуть робитися, то краще. Є гарні кадрові рішення, які я дуже підтримую. І люди, які дуже добре розуміються у своїй справі, особливо в напрямку міжнародної політики.

Важливо, щоб зменшувався вплив російської терористичної федерації і Білорусі у спорті. Тому що вони використовують його для своїх потреб. І ми вже бачимо багато прикладів конкретних, де спортсмени високого рівня використовують свої здобутки, щоб пропагувати війну, щоб збирати кошти на армію, щоб фотографуватися для пропаганди. Ми маємо не давати їм здобувати зараз ці здобутки, щоб використовувати нашу спортивну міжнародну арену для своїх фрік-шоу. Тому це дуже важливий напрямок для міністерства також.

— До міністерства зараз багато питань по бронюванню, зокрема виплило багато футбольних клубів, які отримали бронювання. Наскільки дискусія про спортсменів і фронт має право на існування?

— Точно має право на існування. У нас повномасштабне вторгнення, спортсмени це такі ж українці, як і всі інші. Тому я не вважаю, що там мають бути якісь кричущі винятки. Але, з іншого боку, ми маємо бути представлені на міжнародній арені. Це історія про ту золоту середину, яку ми маємо знайти.

Хто має отримувати, хто не має отримувати, чи будуть ефективніші ті спортсмени за кордоном, коли вони будуть говорити про Україну і залучати допомогу. Тому що в нас є приклади, Сергій Стаховський, який воює, є спортсмени, які сьогодні залучають допомогу в Україну, які заробляють великі кошти, донатять дуже великі суми, які є амбасадорами України на сьогоднішній день.

Чи буде вигідніше, якщо ми, наприклад, поставимо Усика, який багато допомагає фронту, і він буде на передовій у окопі сидіти? Я не думаю, що це буде ефективніше. У нас є образно ще такий ряд спортсменів, які дуже багато займаються волонтерською діяльністю, залучають величезну кількість допомоги і чи буде це вигідніше для України? Ми все-таки маємо робити якістю, бо можемо перемогти тільки якістю І ми маємо використовувати всі ресурси, які ми можемо, щоб залучати допомогу, щоб говорити про Україну за кордоном.

Це вічна дискусія, в якій ми маємо знайти оту золоту середину, і ми ніколи її не знайдемо. Але знову ж таки, це все ще залежить від ситуації на фронті, що відбувається, який рівень мобілізації, на якому ми етапі. Це інформація, якою я не володію, якою, напевно, і ви не володієте. Тому тут це має вирішуватися на іншому рівні і це, напевно, буде більше компетенція Міністерства оборони, з яким ці списки узгоджуються.

І якщо якісь футбольні клуби були заброньовані, значить, це було вирішено Міністерством оборони і тоді питання вже до них. Але знову ж таки, це інша сторона цієї золотої середини, що цим не мають користуватися і не мають бути в списках люди, які взагалі десь просто в офісах сидять, працюють. Вони не мають отримувати бронювання. Тому що ми тоді якось вибірково підходимо і будуть починатися розмови більше про корупцію і нерівність в державі. Цього теж не має бути.

“Наша ціль на наступний сезон – подіум”

— Завершити все-таки хочеться на чомусь більш оптимістичному. Ти провів дуже хороший сезон і був у кроці від медалей. Які мрії на майбутнє?

— У спортивному плані для мене найбільша перемога буде не про медаль, а про той спадок, який ми залишимо після. Напевно, мій найбільший спортивний страх, що коли я закінчу кар’єру, нікого не залишиться. Ми витратимо ці дорогоцінні роки життя, дорогоцінні ресурси, і державні кошти, і свій час – це ресурс, який не можна повернути, ми витратимо і це закінчиться тільки нашою історією, нашою родиною, яка от пробилася десь на міжнародному рівні в скелетоні. Ми хочемо, щоб ця історія мала продовження, щоб команда росла, щоб команда була сильна. Це, напевно, буде така найбільша мрія і найбільша перемога для мене і для тата. Ми перші топчемо ту стежину і хочеться, щоб це не було дарма, хочеться, щоб країна була сильною в цьому виді спорту і щоб вона була представлена дуже талановитими спортсменами і мала гарні досягнення.

Особисто, найбільша ціль, звичайно, це Олімпійські ігри, це найбільший івент у нашому виді спорту, і будемо намагатися боротися за медалі там. Якщо брати такі короткострокові, наступний сезон, передолімпійський, звичайно, це подіум. Зараз ми бачимо потенціал. В цьому сезоні дещо не вийшло, травма завадила, але ми близько. І в наступному сезоні це наша ціль, подіум і загальний залік Кубку світу, будемо боротися за призові місця, це наша ціль, і ми будемо до цього прямувати.

— А не спортивна мрія?

— Зараз можна мріяти тільки про одне – про мир в Україні. Хочеться, щоб кривава війна закінчилася, щоб українців ставало більше, а не менше. Тому що зараз насправді часи дуже складні і вони на всіх рівнях складні. Хочеться миру, хочеться повернення до якоїсь нормальності в житті і, напевно, відбудови України і розуміння, що це все недарма, що ми можемо ставати кращими, сильнішими і так, хочеться розвитку українства у світі.

Євген Будерацький, Українська правда

Фото: Українська правда, НОК України