Україна та республіканці

Ранній доступ: Patreon

Республіканська партія США може здаватись злом для України, якщо читати новини поверхнево та не заглиблюватись у передумови нинішніх подій. Проте, оскільки саме республіканці мають найбільші шанси на перемогу, ми вважаємо за потрібне дещо підбадьорити українців. Навіщо нашим громадянам шукати зраду там, де її немає, якщо цей час можна витратити на більш продуктивний пошук зради десь поряд?

Звісно, було боляче спостерігати за тим, як буксувало питання допомоги Україні в Сполучених Штатах. Це коштувало нам багатьох життів і того часу, який можна було витратити на послаблення російської армії прямо зараз. Утім, ми не можемо критикувати виключно республіканців, бо політична боротьба охопила дві американські партії із двох доступних. Було б негарно звинувачувати лише одну сторону в шантажі, коли насправді ним займаються обидві. Однак тепер, коли питання допомоги знято з порядку денного, а підпис Байдена проставлено під проголосованими законопроєктами, пора йти далі.

Передусім намалюйте собі портрет пересічного виборця Республіканської партії. Це, всупереч українській експертній думці, зовсім не стовідсотково реднек із Луїзіани, який носить прапор конфедератів та мріє збудувати на кордоні з Мексикою стіну заввишки до стратосфери. Будьмо чесними: щоразу ми, коли апелюємо до колективного Заходу і звинувачуємо його в нерозумінні наших місцевих проблем чи просто нашого колориту, автоматично позбавляємо себе права думати поверхнево про цей самий Захід.

Тож спробуймо заглибитись. У березні цього року серед республіканських виборців провели соціологічне опитування від Gallup, головною метою якого було визначити зовнішньополітичних ворогів Сполучених Штатів. Перше місце посів Китай (41% замість 50% у 2023 році), друге — у Росії (26% після 32%), на третій позиції закріпився Іран (9% після 2%), четвертою йде КНДР (4%, хоча було 7%).

До речі, хочете виділити відсоток реднеків-кретинів, яких так зручно змалювати в ролі пересічних республіканців? Згідно із соціологічними даними, таких точно набереться 2% від аудиторії — саме стільки цього року почали вважати головними ворогами США Україну та Ізраїль. Можна розширити цю категорію, оскільки 8% республіканців дозволяють собі позитивні оцінки на адресу Росії, а 9% симпатизують КНДР.

Справжній удар і трагедія. Що ж, після настільки траурних новин у нас залишаються жалюгідних 98% (у гіршому випадку — 89%) республіканців, із якими нам можна (та доведеться) мати справу. Почнімо тоді думати про них. І спершу пояснімо падіння рівня китайсько-російської загрози, якщо це невелике просідання за відсотками можна звати настільки пафосно.

Як ви могли помітити, частину уваги на себе відтягнув Іран. Важко зрозуміти лише одне — як це йому вдалось? Можете не ритись у архівах новин Близького Сходу, це жодним чином не пов’язано з Ізраїлем. Справа в тім, що іранці відкрито підтримують єменських хуситів, які обстрілюють цивільні судна в Червоному морі. Тобто республіканські виборці зараз розподіляють негативне ставлення рівномірно, виокремлюючи вісь Пекін – Москва – Тегеран із-поміж інших держав. Дуже актуальний приклад для наших громадян, які подекуди досі не бажають бачити те, як їх коханий Китай підтримує Росію дедалі більшими ресурсами та зусиллями.

Ми не стали згадувати серед держав-ворогів Сполучених Штатів самі США. У рейтингу це 5%. Цю опцію включено Gallup до опитувань із 2001 року, вона дає змогу зібрати в одній категорії громадян із максимальним невдоволенням діями своєї держави. Тут, сподіваємось, ви не станете малювати громадянську війну в Сполучених Штатах, посилаючись на нас, бо ми все максимально спокійно пояснили наперед і переклали відповідальність за майбутні висновки на вас (жартуємо). Важливо розуміти наступне: невдоволення республіканців політикою власної держави сягнуло рекордних 5%, бо до цього із 2001 року максимальним показником було 2%.

Причин для такого ставлення може бути багато. На P&M уже виходив матеріал Ярослава Божка, де згадано позицію близького до республіканців Курта Волкера, який вважає нормальним підходом бити по російських нафтопереробних заводах. Навіть пан Волкер, хоч і делікатно, але дозволяв собі фрази на кшталт: «Я не розумію позицію своєї держави». Що ж, громадяни вільної країни можуть спокійно казати такі речі. Підстав може бути ще більше, НПЗ ми обрали як приклад через близькість переживань і для української аудиторії також. Загалом для США це нормально. На відміну від тенденцій, які нарощують нерозуміння державної політики настільки рвучко.

Зрозумійте правильно: коли ви намагаєтесь побачити в комусь найбільше зло, в сучасному вирі новин точно знайдеться пара тез на вашу користь. Інша річ, що дивитись треба на показники в комплексі, і лише тоді писати певні висновки.

Якщо коротко, зради немає та не може бути. Не заламуйте руки через умовну нинішню фракцію «трампістів», оскільки трампіст Майк Джонсон через підтримку України отримував погрози від трампістки Марджорі Тейлор Грін. Вибори все ближче, Україну «зливають» лише маргінали на кшталт останньої, а соціологічні дані показують велику базу для нашого прогресу в майбутньому.

Сподіваємось, ми трохи мотивували вас, оскільки кількість поверхневих дописів про найпотужнішу консервативну партію світу в нашому сегменті мережі чомусь зашкалює. Лише нагадаємо: коли Росія на нас напала, першими Україні кинулись допомагати Велика Британія (консерватори при владі) та Польща (на той момент — так само). Зважаючи на позиції республіканців, а не окремих їхніх представників, можете займатись іншими проблемами.