Олександр Кацуба — про енергетику, воєнну економіку і ЗСУ як найкращу інвестицію

Ми поговорили про енергетику, економіку і майбутнє України з відомим підприємцем, власником компанії АЛЬФА ГАЗ, експертом з енергетики Олександром Кацубою. Також не оминули теми, близькі підприємцю, — розвиток видобутку газу і нафти в Україні.

Українська енергетика витримає російський шторм, хоча буде дуже важко

Головне питання, яке зараз нас усіх турбує: як ми переживемо наступну зиму? В контексті останніх, на жаль, успішних атак на українську енергетику це питання стає особливо гострим.

Тут все залежить від трьох очевидних факторів. Перше — коли нарешті США затвердять свій пакет допомоги для України (Конгрес США затвердив допомогу Україні 23 квітня. — Ред). Бо нам критично потрібні додаткові системи ППО, щоб уникнути нових великих пошкоджень. Другий фактор — це погода. Думаю, з цим все очевидно без пояснень. Третій — скільки ми та партнери зробимо для того, щоб підготуватися до зими 2024—2025 і до наступних сезонів.

Що ви вважаєте першочерговою задачею на зараз?

Багато можна назвати першочерговим. Питання в тому, що найбільше залежить від України. А це — інвестиції у децентралізацію виробництва тепла й електрики. Це можуть робити й місцеві, й центральні органи влади. Теплові насоси, газові генератори, великі генератори, які підстрахують критичну інфраструктуру на випадок системних відключень. Багато чого було зроблено під час і після першої зими після вторгнення, але треба більше. Ми тепер чудово знаємо, що багато безпеки не буває. Я, власне, переконаний, що влада будь-якого рівня має вкладатися зараз у два напрямки — Збройні сили та надійність критичної інфраструктури.

Чим нам можуть допомогти у цьому наші партнери?

Грошима, обладнанням і підстраховкою по імпорту електроенергії, якщо у нас буде дефіцит. Власне, зараз ми вже маємо 1700 МВт потужностей передачі електрики з ЄС і до ЄС, це в 3,5 раза більше, ніж було ще пів року тому. Зимою, коли у нас був профіцит генерації, ми експортували електроенергію. Зараз ми можемо її імпортувати за потреби.

Чи можемо ми довгостроково забезпечити енергетичну безпеку, якщо загроза від Росії збережеться?

Це питання реалістичної енергетичної стратегії, яку нам треба розробляти та реалізовувати вже зараз.

Енергетична стратегія зараз на часі? Чи має сенс зараз щось довгостроково планувати?

Стратегія завжди в першу чергу не про конкретні плани, а про спосіб мислення. Я думаю, що завжди найкраще, що можна зробити в часи таких викликів — думати стратегічно. В тому числі багато чого можна робити вже зараз — в рамках європейського "зеленого курсу". Це дозволить вже зараз почати скорочувати споживання тепла й електрики. Відповідно, можливості росіян на нас впливати знизяться. З можливих кроків — програми утеплення, переведення громадського транспорту на електрику та біопаливо, виділення дотацій на вирощування енергетичного лісу, перероблення та екологічне спалення сміття. Багато чого можна зробити. Звісно, вже зараз критично розширювати можливості для збільшення власного видобутку нафти, газу, вугілля. Будувати потужності зеленої енергетики.

Що треба робити, щоб ми видобували більше нафти та газу?

Наразі рецепти дуже прості: більше ППО, більше інвестицій. А тут крім фізичної безпеки нам потрібні гарантії для інвесторів від держави. Ринку насправді потрібен баланс між інтересом держави зібрати більше податків і інтересом бізнесу інвестувати у видобуток. А для цього потрібні стабільні правила гри на 5—10 років, хоча б у сфері податків і регулювання.

Ви вірите у системні зміни щодо державної політики зараз?

Під час війни проводити системні реформи, це треба визнати, неможливо. Тому прямо зараз ми маємо зосередитись на тому, щоб не ускладнювати бізнесу життя. Те саме стосується роботи суддів. До того ж є питання які потребують волі від Кабміну, а не складних системних реформ — саме уряд може гарантувати новим виробництвам прозору і доступну схему підключенням до комунікацій. Зараз, коли ти хочеш відкрити виробництво, часто маєш рік чекати на підключення електрики. З цим можна закінчити доволі швидко.

Якщо підбивати підсумки цього блоку, українська енергетика витримає ще рік таких атак?

Витримає. Але, звісно, нам буде важко, і кожен громадянин, бізнесмен, чиновник на своєму місці мають проявити відповідальність. Споживати обачно, мати — за можливості — генератор чи зарядну станцію, розуміти, що ця біда наша спільна.

Українська економіка потребує реалістичної стратегії розвитку, російська загроза збережеться навіть після завершення "гарячої" війни

Ви кажете, що держава може зробити кілька тактичних кроків для полегшення життя бізнесу і пожвавлення економіки. Але вже роки півтора тільки й мови про переведення економіки на воєнні рейки. Енергетика вже на них. А що з іншим?

Тут треба визначитись з поняттями. На темі "економіки воєнного часу" багато спекулюють, наводячи у приклад то практики Першої світової війни, то практики Другої світової. Зараз не Друга світова війна. І тим більше не Перша. Нам не треба робити те, що робили країни, що воювали 80 чи 100 років тому. Проте ми можемо завантажити бізнес виробництвом необхідних для армії товарів, переглянути пріоритети бюджетної політики, зменшити залежність від наших партнерів.

Як вам ідея підняття податків на військові потреби? Наприклад, воєнного збору?

Ми всі розуміємо, що війна — це дуже дорога справа. Ми розуміємо, що Україна власним коштом оплачує грошове забезпечення військових, постачання форми й амуніції, пальне, їжу, багато чого ще. Тому держава може і має в разі необхідності підвищувати податки. Але це не має бути рух в один бік. По-перше, держава в такому випадку має дерегулювати адміністрування і сплату податків. По-друге, левову частку замовлення має отримувати український бізнес, щоб забезпечувати робочі місця і повертати ці ж гроші в економіку у вигляді зарплат і в бюджет у вигляді тих саме податків.

Старий добрий протекціонізм?

Ні, в нашій ситуації це здоровий глузд. Ми маємо розуміти, що ми не можемо на 100% покладатися на наших партнерів. Ніякого "економічного дива" під час війни не станеться — це неможливо. Тобто, доведеться використовувати той ресурс, що вже є в України. Чим краще ми це зробимо, тим швидше зупинимо спроби Росії нас знищити. В той саме час, нам не треба впадати у крайнощі. І думати, що можна зробити кав'ярню чи продуктовий магазин військовим виробництвом. Як і не треба зловживати спокусою вдаватися до радянських практик, наприклад, до регулювання цін — це не працює в сучасному світі.

Такий підхід потребує нового рівня довіри між державою та бізнесом.

Це правда. Нам потрібен діалог, заснований на довірі та закритті старих образ між державою, політиками й бізнес-спільнотою. Насправді це тема іншої великої розмови. Та якщо коротко, то нова форма суспільної угоди між бізнесом, державою і суспільством могла б виглядати приблизно отак: бізнес сумлінно платить податки та допомагає ЗСУ перемогти, поліція, ДБР, прокуратура не блокують роботу бізнесу і несуть відповідальність, якщо здійснюють необґрунтований тиск, держава проводить нарешті судову реформу і спрощує регуляційне законодавство. Це може дозволити почати бачити один в одному партнерів, а не ворогів. Ворог зараз на сході.

Ви казали про пріоритет витрат центральної та місцевої влади? Це про казус "витрат на бруківку"?

Та чого тільки бруківку. Я вже казав вище, що єдине, на що зараз (крім поточних витрат) має сенс витрачати гроші, — це критична інфраструктура й армія. Клумби, дерева, нові дороги та розв'язки, якісь ще екстравагантні проєкти на кшталт фарбування бордюрів мають залишитись у минулому. До кінця війни.

Але ж дорогі потрібні?

Якщо мова йде про дороги, які критичні для логістики ЗСУ, експорту-імпорту, — в це має сенс вкладатися. Все інше треба оптимізувати.

Окреме питання зараз — це люди. Багато роботодавців каже про брак робочої сили. Чи з цим можливо щось зробити?

Давайте відверто, до кінця війни біженці масово не повернуться. Значна частка не захоче повертатися і після. І не тому, що країна погана, а тому, що залишати вже збудовану стабільність важко, особливо коли повертаєшся у післявоєнну країну. Але потрібно працювати над тим, щоб повертати кваліфікованих працівників з-за кордону чи вербувати іноземних спеціалістів для ключових галузей економіки — воєнного виробництва, енергетики, технологічної промисловості. Для цього нам треба вже переглянути наше дуже застаріле міграційне законодавство — ми маємо залучити всіх охочих працювати на Україну.

Це може бути політично непопулярний крок.

Так я і не політик, щоб міряти кроки за популярністю. Я бізнесмен.

У нас зараз у суспільстві психологічний цикл емоційного виснаження. Оптимізм не у тренді. Ви вірите, що в української економіки, на фоні усіх цих викликів, може бути якесь відносно світле майбутнє?

Так, у нас є всі можливості для економічного успіху. Але для цього нам треба, в першу чергу, адекватно оцінювати власні можливості та власні проблеми. У нас зараз дві глобально слабкі сторони. Перша — сусідство з Росією, яка як мінімум до зміни режиму там буде загрозою. Друга — демографія, про що ми говорили. Обидва ці ризики мають бути враховані у формуванні нашої економічної стратегії.

А які наші сильні сторони? Вони є взагалі?

Перша — це люди. Бо в Україні все ще дуже багато кваліфікованих працівників і яскравих підприємців. Друга — це наші ресурси, від землі до корисних копалин. Третя — наша інтеграція у західний світ і у Європейський Союз. Бо це створює великі можливості для експортноорієнтованих галузей, особливо в добу світової нестабільності.

Світова нестабільність створює ще й можливості?

Так. Торговельні маршрути через Суецький канал і Індійський океан з Азії в Європу стають небезпечними. Наприклад, через хуситів. Україна цілком може стати промисловою базою, куди переїде частина виробництва західних компаній з Азії. Так, для цього нам доведеться зробити багато реформ і розробити систему гарантій інвесторам, але це наш обов'язок.

Чи останні протести у Польщі та блокада кордонів не роблять український експорт вразливим?

Ці протести тільки довели, що змагання за ринки триває постійно. Тому як країна ми маємо вже зараз працювати над розвитком наших конкурентних переваг. Наш рух у Європу — це настання доби конкуренції — конкуренції за робочу силу, ресурси, енергетику, інвестиції. Конкуренція, яку ми маємо виграти. Якщо польські фермери хочуть конкуренції з українською економікою і так її бояться, то давайте ми збудуємо такі умови для ведення бізнесу, що не українці будуть їхати працювати та інвестувати до Польщі, а почнеться протилежний процес — повернення українців з Польщі до України та приїзд поляків на роботу до України. Це — наша стратегічна ціль.

Дуже амбітно.

Так, але це гарний орієнтир. Для України. І для всіх українців.

Я ніколи не повернуся працювати в державний сектор. Але будувати бізнес в Україні — буду

Ви самі продовжуєте розвивати бізнес. Вже під час війни повернулися на газовий ринок. Ви настільки оптиміст? Наскільки великі інвестиції знадобилися?

Я прагматик. Повернення на ринок газу — це повернення туди, де я інтенсивно пропрацював 4 роки — з 2010 до 2014. Цей ринок я знаю, маю спеціалізовану освіту, тому це було логічне рішення. Щодо інвестицій — конкретних сум не назву, але наразі енергетичні активи дешевші, ніж у мирні часи. Тим більше, що ми — не гігант ринку. Наш видобуток, умовно, навколо 1.0 мільйона кубометрів на місяць. У нас є компанії які видобувають в кілька разів більше на день.

Плануєте подальше розширення?

Ми маємо такі амбіції, але це буде залежати й від економічної, й від військово-політичної ситуації.

Так, давайте від сумного повернемось до бізнесу і ваших активів. У вас є фінансовий бізнес, є ще кілька активів. Майже всі вони сформовані в останні 10 не самих простих років. У що Кацуба готовий інвестувати зараз? Що порадили б читачам?

Якщо людина має можливість диверсифікувати — треба це робити. Якщо казати про фінансовий сектор, то ми відкрили філіал нашої кредитної компанії у Польщі, вже після повномасштабного вторгнення. АЛЬФА ГАЗ почала працювати вже після повномасштабного. Якщо наш читач підприємець, то виробництво у сфері забезпечення армії, розширення свого бізнесу за кордон.

А якщо казати про ліквідні інвестиції?

Державні облігації. Якщо українським ОВДП довіряють західні банки, не бачу причин не довіряти. І дохідність там приваблива. На початок року у гривні майже 17%, у доларах — десь 4-5%. Якщо ви параноїк — вкладайте в золото. Але насправді найкраща інвестиція зараз — це донатити на ЗСУ.

Ви з перших днів повномасштабної включилися у допомогу ЗСУ. Чим займаєтесь зараз по цьому напрямку?

Я намагаюся бути системною людиною. Один з моїх бізнесів — це два автомобільних видання. "АвтоБазар" і "АвтоЦентр". Ми збиралися відкривати сервіс лізингу авто. Тому і по допомозі армії ми зосереджені на авто. За 2 роки ми вже передали понад 100 машин. В тому числі вантажних і інженерних. У армії дуже різні та дуже динамічні потреби. Але потреба у колесах буде завжди. Інвестиція у кожну "тачку" для ЗСУ — це найкраща інвестиція у те, щоб у нас всіх було майбутнє.