Пам’яті головного сержанта Ярослава Кондратюка

Ярослав Кондратюк служив у мотопіхотному батальйоні «Ведмеді» 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. За час служби пройшов шлях від солдата до головного сержанта роти. Він загинув поблизу Запоріжжя 21 травня 2022 року.

Ярослав народився у Великих Дедеркалах на Тернопільщині 1 листопада 1993 року. Пішов служити у ЗСУ жовтні 2012 року, коли йому було лише 19 років. Спершу на строкову службу, згодом був зарахований до 30-ї ОМБр.

«Це була його мрія ще з дитинства – стати військовим. Він сам пішов у військкомат, взяв повістку й пішов в армію. Коли ми приїхали на присягу, не могли впізнати сина. Він подорослішав, став самостійним, зібраним, відповідальним. Дуже радів, що став воїном і багато розповідав про життя в казармі, про нових друзів, командирів. Він взяв позивний «Тернопіль», адже дуже любив своє місто. Саме в армії пройшла вся його юність. Він майже десять років свого життя віддав військовій службі, - розповідає мама військового Ольга Кондратюк.

Ярослав служив у 30-й ОМБр з квітня 2013 року до листопада 2021 року. За словами рідних, він завжди пишався своєю бригадою. Казав, що там служать найкращі воїни. Його побратими були для нього, як рідні.

«Війна для нас почалася 8 березня 2014 року, коли підрозділи сина після анексії Криму росією першими перекинули на Красноперекопський перешийок, щоб стримувати російську навалу. Після цього їх відправили як штурмову роту на Луганщину – вони виводили з оточення інші бригади, - пригадує Ольга Кондратюк. - Ярослав завжди розповідав багато смішних історій про свою службу. Пишався своїми командирами, сержантами. Наголошував, що йому пощастило з ними, що вони підготували воїнів морально і фізично до реальних бойових буднів. Перший ротний Володимир Гринюк для Ярослава був прикладом мужності і справжнього командира».

У грудні 2020 року Ярослав Кондратюк розпочав службу у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Під час повномасштабної війни юнак разом із побратимами з перших днів боронив Україну від російських окупантів. Його підрозділ брав участь у запеклих боях на передовій. За словами Ольги Кондратюк, Ярослав за час служби пройшов шлях від солдата до головного сержанта роти.

«Його побратими, які приїздили до нас після загибелі сина, розповідали, що для нього служба була його життям. Він жив цією справою. Така була його позиція. Він пройшов Дебальцеве, Степанівку, Світлодар, Красногорівку. У свої 28 років він прожив дуже багато. І завжди пишався тим, що служить в армії і стоїть на захисті своєї країни. Він не мав військової освіти, але дуже багато вчився, читав тактичну літературу. Був надзвичайно допитливий і мав чудову пам’ять. Ротний, який був у Ярослава останнім, казав, що син стільки його навчив. Він прийшов на службу після військового училища і Ярослав ділився з ним своїм досвідом, знаннями, які здобув самостійно. На фронті зустрів своє кохання – парамедикиню Женю. Ми з нею познайомилися вже на похороні сина», - розповідає мама військового.

Хлопець з дитинства дуже любив читати. І на фронті не забував про це захоплення. У батьків є фото, де він у бліндажі читає книгу.

«Він любив фантастику, пригоди. Одна з улюблених книг «Пригоди бравого солдата Швейка» - вона завжди була з ним. Коли він читав, то так щиро сміявся, що чутно було на всю хату. Він насолоджувався цією історією. А ще Ярослав дуже любив собак. На фронті врятував цуценятком собаку Дрейка, він три роки жив з ним на позиціях у зоні АТО. Пізніше привіз додому і він досі живе з нами. Ще один його улюбленець - аргентинський дог Оскар, який теж був з ним на службі», - пригадує Ольга Кондратюк.

Батьки розповідають, що Ярослав дуже любив готувати. І на фронті знаходив для цього час. Особливо старався зробити щось смачненьке на свій день народження для побратимів.

«А ще син був дуже відповідальним і завжди дотримувався обіцянок. Коли Славчика проводжали в армію, я його дуже просила, щоб він не курив. Адже воїнам потрібні сили. Після першої ротації у 2014 році він хвалився, що йому заздрили всі, хто палив. Сигарет не було, тож інколи на позиціях курили навіть суху траву, листя. А син до самої загибелі не курив, як і обіцяв мені», - додає пані Ольга.

Класна керівничка Ярослава Людмила Присяжнюк розповіла, що Ярослав вирізнявся з-поміж однокласників гумором, добротою, начитаністю.

«Славік не дозволяв нікому сумувати, чудово володів словом і дуже любив тварин. Я вдячна його батькам Ользі і Сергію за те, що виховали сина-патріота. Це дуже важка втрата», - зазначила Людмила Присяжнюк.

За офіційною інформацією, Ярослав загинув під час артилерійського обстрілу, але побратими повідомили, що він отримав важке поранення у бою. Йому наклали два турнікети, але, на жаль, була сильна кровотеча і врятувати його не вдалося.

Родина Ярослава та його друзі досі важко переживають його загибель.

«Сумна трагічна звістка прийшла і до нашої родини... Ворожа куля не оминула і нашого Ярослава Кондратюка... Він, як і багато наших хлопців, віддав своє життя за вільну Україну... за мир у світі!.. Його бій закінчився на високій ноті, з Україною в серці. Він покинув цей світ, ще не маючи своїх дітей, але віддав життя за наших малюків і їх майбутнє! За наше МАЙБУТНЄ! Славчику, дорогий наш, ти завжди будеш жити у наших серцях, бо Герої не вмирають. Низько вклоняємося нашому патріоту – Сину України і Його батькам. Він – гордість нашого роду!..» – написала родичка Оксана Гойсан, коли дізналася жахливу звістку.

За час служби Ярослав здобув десятки нагород. Зокрема,  медаль «Захиснику Вітчизни», нагрудний знак Міністерства оборони України «За зразкову службу»,  нагрудний знак «Учасник АТО», пам'ятний нагрудний знак 30-ї окремої механізованої Новоград-Волинської бригади, медаль «За жертовність і любов до України», нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня. Загиблому захиснику посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернополя».

Ярослава Кондратюка поховали на Алеї Героїв Микулинецького цвинтаря у Тернополі. У воїна залишилися брат і наречена.

Вічна слава і шана Герою!

Фото з родинного архіву надані Ольгою Кондратюк