Путін не один керує Росією: скільки йому залишилося і хто править "з тіні"

Утім, доктор історичних наук і письменник Юрій Фельштинський в розмові з 24 Каналом висловив сумніви, що російський диктатор дотягне до цього часу. Більше про це, хто править Росією "з тіні" та чого страшенно боїться Путін – читайте далі в матеріалі.

Скільки залишилося Путіну

7 травня відбудеться інавгурація Владіміра Путіна. Це буде п'ятий термін російського президента. На вашу думку, що зараз найбільше впадає в очі? Як змінився Путін за ці чотири терміни та понад 20 років при владі?

Коли імператор перебуває при владі 25 років, то, певно, на себе дивиться дедалі серйознішим і впевненішим поглядом.

Потрібно розуміти, що поки тільки Йосип Сталін правив у Радянському Союзі довше, ніж Путін. Сталін керував державою з 1923 по 1953 рік – рівно 30 років. Тож у Путіна є можливість стати, якщо з ним нічого не станеться найближчими роками, правителем Росії, який найдовше при владі.

Думаю, що це те, чого він давно прагнув, тому що, якщо пам'ятаєте, якийсь час тому російська держава була на законодавчому рівні підлаштована під те, щоб дозволити Путіну бути президентом до 2036 року. Як я писав, тоді Путін створив дуже зручну, комфортну та стабільну для себе систему. І він може залишатися президентом до 2036 року за одним єдиним винятком – якщо він не розпочне велику війну.

У 2022 році він розпочав велику війну. Не думаю, звичайно ж, що він дотягне до 2036 року, будемо відвертими. Але при цьому війна перебудувалася в дещо інший формат з погляду Росії. Тобто Росія зараз ввела себе в режим перманентної війни. І так, як вона її веде, – може вести її вічно. Чи буде решта світу дивитись на це спокійно і терпляче, допускаючи ведення цієї війни вічно? Це окрема розмова.

Хто насправді керує Росією

Як за цей час змінилася роль спецслужб? І чи змінилася вона взагалі? Адже тоді були теракти, щоби залучити росіян до війни в Чечні, а зараз росіян також агітують йти на війну, щоправда, вже проти України.

Путін став президентом у 2000 році, і треба розуміти, що він став ним як представник ФСБ, як представник держбезпеки. І поставив його керувати інститут ФСБ. Утім, коли людина керує 20 років, то поступово перестає на себе дивитися як на ставленика. Навіть якщо цим ставлеником є така потужна та споріднена йому структура як ФСБ. Він усе життя у ній працював.

Поступово посилюється паралельна, скажімо так, система управління, яка може поступово стати головною, – апарат президента. Сьогодні у Росії є дві системи управління, дві структури. Одна керує – це апарат президента, на чолі якого стоїть Путін – колишній керівник ФСБ. І потім є відомство ФСБ, яким керує колегія, про яку ми знаємо, що вона існує, і навіть Путін іноді виступає перед нею, про що нам повідомляється. Не про кожен виступ Путіна повідомляють, але про якісь – так.

І є, відповідно, ще один орган – рада безпеки, який загалом завжди був досить символічним. Тобто він не брав участі в управлінні державою. Є ще кабінет міністрів.

До речі, напевно, усі міністри нервово чекають нових призначень; чекають на розуміння того, чи залишаться вони на своїх постах, чи будуть зняті. Цілком можливо, як часто буває, коли президент починає новий термін, що якісь міністри залишають свої посади. Не думаю, що Сєргєю Шойгу загрожує відставка, про що багато хто зараз говорить і обговорює.

Дуже важливою є посада прем'єр-міністра. За російською конституцією у випадку, якщо щось відбувається з президентом, наприклад, він помирає або йде у відставку, виконувачем обов'язків президента стає прем'єр-міністр. Це саме те, як Путін прийшов до влади. Його спочатку зробили прем'єр-міністром, а потім Борис Єльцин пішов у відставку, й, відповідно, прем'єр-міністр Путін став виконувачем обов'язків президента, а потім був проведений через вибори. Тож посада прем'єр-міністра з цього погляду є дуже важливою.

А взагалі кабінет міністрів за традицією в Росії, як і в Радянському Союзі було, до політичних рішень стосунку не має. Це суто технічний орган, який раніше допомагав політбюро та генеральному секретареві, а зараз допомагає адміністрації президента і Путіну технічно керувати державою.

Про конфлікт між Путіним і ФСБ

У своїй книзі "Від червоного терору до мафіозної держави" ви описали дуже цікавий момент – про те, як Путін прийшов до влади. Начебто на стіл Єльцину поклали список, де було троє кандидатів і один із них був Путін. Минуло вже багато років, як ви вважаєте, хто кому зараз підкоряється – ФСБ Путіну чи Путін ФСБ?

Це складне питання, тому що, наголошую, у 2000 році Путіна "поставили на стіл", але з часом він зростав у своїх очах. Напевно, найправильніше і наймудріше, що може зробити ФСБ зі свого боку як відомство і Путін зі свого боку як президент – не входити у конфлікт. Принаймні у відкритий конфлікт один з одним.

Хоча думаю, що події червня 2024 року – так званий "шлях Пригожина" – якраз і є нагодою конфронтації між ФСБ та адміністрацією президента. Точніше, мабуть, конфронтація між Ніколаєм Патрушевим та адміністрацією президента. Патрушев за традицією є одним із кураторів ФСБ, хоча він колишній директор ФСБ і зараз формально Алєксандр Бортников очолює держбезпеку. Проте Патрушев, безумовно, залишається там цілком важливим та впливовим керівником.

Так званий конфлікт між Пригожиним та Шойгу, наголошую, був не конфліктом між Пригожиним та Шойгу. Це реально був конфлікт між ФСБ як відомством та апаратом президентства, точніше Путіним як людиною, яка очолює апарат президента. Тому що Путін спробував, і, можливо, навіть реалізував ідею відібрати у ФСБ вагнерівців. Зараз складно вже це зрозуміти. ПВК "Вагнера" – це була паралельна структура, яку створила ФСБ і яка належала ФСБ. Путін побачив у цьому загрозу.

Якщо пам'ятаєте, якийсь час тому Путін створив росгвардію, поставив на чолі Віктора Золотова – вірну йому людиною, колишнього керівника його особистої охорони. Росгвардія створювалася, як особиста гвардія президента. Це були війська покликані охороняти президента, на додаток до федеральної служби охорони, яка вже існувала. Це дуже серйозна структура, яка охороняє перших осіб держави, зокрема Путіна.

Путін підстраховувався усі ці роки. Щоб відчувати себе у ще більшій безпеці він створював весь час якісь додаткові для себе заходи захисту. Росгвардія була, мабуть, створена саме для цього. Але ФСБ зі свого боку створила також серйозну додаткову паралельну структуру, а саме ПВК і так званих вагнерівців, на чолі яких на адміністративному рівні стояв Пригожин, який був агентом ФСБ. Це так трішки наївно звучить, але якщо мати на увазі Пригожина, то це був надзвичайно серйозний агент ФСБ.

Путін відчув, що ПВК збільшує свою силу та вплив. Коли вони із закордонних операцій були перекинуті в Україну і вже стали відігравати досить серйозну роль у військових операціях, Путін побачив у всьому цьому загрозу і дав вказівку перевести ПВК у підпорядкування міноборони – відомство відданого йому Шойгу, якому він цілком довіряє, бо це його ставленик.

Шойгу навряд відправлять у відставку, бо Путін йому довіряє / Getty Images

Отже, конфлікт стався через те, що ФСБ категорично відмовилася віддавати свої військові підрозділи під міністерство оборони. Нам цей конфлікт подали як конфлікт начебто між міністром оборони Шойгу та якимсь незрозумілим Євгєнієм Пригожиним. Насправді це був відомчий конфлікт.

Чим він закінчився – ми до кінця не розуміємо. Тобто ми бачимо, що в ФСБ усі залишилися на своїх постах, і Путін залишився на своїй посаді, і Патрушев залишився на своїй посаді. Постраждали, як кажуть, Пригожин з Уткіним, але це розмінна монета. Їхні життя ніколи не були цінними ні для Путіна, ні для Патрушева, тому їх принесли на поталу (покарали – 24 Канал).

Водночас ПВК якось начебто й існує. Хтось перейшов до кадирівців, хтось у Білорусь пішов, хтось в армію, а хтось залишився як є. Тож, думаю, Путін у результаті переміг у цій сутичці. Але не остаточно і не до кінця, бо ніхто не був покараний. Окрім Пригожина, який нікого не хвилював.

Чи змінила щось для Путіна "перемога" на виборах

Associated Press писала в березні, що після виборів Путін почувається впевненіше, ніж будь-коли, на тлі віри Кремля у військову перевагу Росії на війні проти України та почуття слабкості Заходу, що зростають. Чи згодні ви з такою думкою?

Він, звичайно, почувається впевнено, якщо мати на увазі внутрішню ситуацію в Росії. Тому що у 2014 році, після анексії Криму, на блюдечку принесли опитування громадської думки, що 86% російських громадян підтримують анексію Криму. Але ми ніколи не дізнаємось, який відсоток російських громадян дійсно підтримував це. Можливо, це навіть не дуже важливо.

Важливо, що люди, які організовували вибори Путіна і мали подумати про те, який відсоток йому написати, не могли поставити йому оцінку нижче 86%. Бо тоді б усі сказали, мовляв, дивіться, коли Крим узяли без бою, то 86% населення було "за", а зараз, коли війна в Україні триває, наприклад, лише 80%. Отже, 6% – проти, 6% Путін втратив.

Тож було таке "мудре" рішення поставити Путіну цифру вище за 86%, але не сильно, щоб якось виглядало відносно "правдоподібним". Але правдоподібно це взагалі не виглядає, будемо відвертими, з наступних причин:

• по-перше, дуже цікавим є чеченський показник. Там за Путіна начебто проголосувало 97% тих, хто голосував. Тобто після двох чеченських воєн та ще й після Рамзана Кадирова абсолютно зрозуміло, що не могло там бути цих 97%, ніяк;
• такий же відсоток дали по російській армії, щоб показати, що армія підтримує Путіна.

Не існує такого відсотка як 97%, його не може бути. Це – намальовані цифри. Намальовані завдяки наступним обставинам:

• виборчий комп'ютер контролюється згідно із законом ФСБ у Росії;
• є закон про дистанційне голосування, тобто закон, що дозволяє голосувати дистанційно.

Це загалом хороший закон у нормальній країні, адже навіщо витрачати час та йти на виборчу дільницю. Однак не у Росії, особливо, коли вибори продовжують на три дні замість одного. У Росії це дозволяє ввести в комп'ютер голоси людей, які не прийшли на виборчі дільниці.

Тому скільки насправді людей проголосувало за Владіміра Путіна ніхто ніколи не дізнається. Я не думаю, що це важливо для російського президента, тому що інструментів для заміни його немає.

Путіну намалювали понад 87% на так званих виборах / Getty Images

Будь-який західний політик залежить від виборців, а Путін від них не залежить. Жодного зв'язку між російським керівництвом та виборцем немає. Демократії там теж немає, преса контролюється, тому Путін почувається впевнено.

Чи почувається він упевненіше, ніж у лютому 2022 роки? Я не думаю. Перебіг війни виявився невдалим й зовсім не таким, яким уявляв його Путін. Жодних серйозних позитивних зрушень у війні для Росії не спостерігаємо. На жаль, й Україна не може здійснити якийсь прорив. Росія, звісно, може перебувати у стані перманентної війни, у який її загнав Путін, весь його наступний президентський термін. Проте за умови, якщо це дозволять обставини й світова спільнота, зокрема Сполучені Штати та Європа.

Зараз Росія ніби вкладається в цю війну людьми й грошима, але сенсу й прориву немає. Утім, оскільки у Росії немає жодних внутрішніх сил, які можуть протиставити себе Путіну, то виходить, що він, витоптавши весь політичний майданчик, править державою в односторонньому порядку.

ФСБ як відомство не може нічого дати країні, окрім Путіна. Припустимо, що вони знімуть Путіна і поставлять когось іншого, але якщо цей інший все одно має намір продовжувати війну, то нічого й не зміниться. Перебіг військових дій точно не зміниться від зміни президента. Водночас сил, які хотіли б зупинити війну та повернутися на позиції 1991 року, думаю, що у Росії немає.

Яку помилку зробила російська опозиція

Мені здається, що серед людей, які мають стосунок до управління державою на будь-якому рівні, навряд чи є опозиція. Ми не бачимо перебіжчиків із дипломатичного корпусу за кордоном, гучних відставок тощо. Зрештою, багато людей могли піти у відставку за станом здоров'я, навіть не роблячи декларативних заяв.

Ми бачимо лише те, що усі люди, які мають відношення до держави, Путіна підтримують. Це говорить про те, що нам не потрібно очікувати появи опозиції та розраховувати на те, що Росія через внутрішні ресурси зможе повернутися до свідомості й захоче зупинити війну. Я думаю, що цього не станеться.

Що ви думаєте про ту опозицію, яка зараз за кордоном? Наприклад, Фонд боротьби з корупцією, інші опозиціонери, ті, хто були колегами Бориса Нємцова, Олексія Навального.

Російська опозиція роздроблена та суперечлива. На жаль, так було завжди. У різних людей насправді різний погляд на ситуацію. І це нормально для західного плюралізму. Загалом важко собі уявити, що люди, які емігрували, раптом почнуть маршувати під ту ж мелодію і дружно кричати якісь гасла.

Вони всі мають свою думку. Тому, скільки лідерів опозиції, стільки й поглядів. Найбільша проблема російської опозиції – розуміння того, що тепер робити через цю війну. Тут є найрізноманітніші позиції.

У мене є один дещо кумедний визначник російської опозиції. Я вважаю, що керувати Росією має людина, яка у футбольному матчі між Україною та Росією вболіває за Україну. Коли в російській опозиції з'являться такі люди, тоді почне відбудовуватись реальна російська опозиція. Поки що це здебільшого не так.

Зараз у російській опозиції майже всі проти Путіна й війни в Україні, але далі з'являються розбіжності. Розмови про добру та хорошу Росію майбутнього правомірні, але, на мій погляд, з двома поправками:

• про це можна буде думати лише після того, як Росія зазнає поразки у війні;
• з досвіду Другої світової війни, з досвіду німецької історії після 1945 року, аби з'явилася можливість для Росії майбутнього має пройти приблизно 75 років, а якщо війна триватиме ще довше чи ескалює, то може й сторіччя. Зараз говорити про хорошу Росію майбутнього ще дуже рано.

Я завжди був категорично проти загального гасла про те, що головна проблема Росії те, що нею керують злодії та корупціонери. Я вважав, що це гасло Навального вводить всіх в оману, тому що це не головна проблема. На жаль, це гасло в буквальному значенні роззброїло всю Європу та Сполучені Штати.

Якщо Росією управляють злодії, то це не є стратегічною загрозою для Європи та США, бо зі злодіями завжди можна домовитись. А от із держбезпекою та Путіним не можна. Головна особливість російського президента, що він представляє держбезпеку як корпорацію, яка править Росією та збирається домінувати у всьому світі.

У мене відчуття, що дві серії документального фільму так званого Фонду боротьби з корупцією – це платформа для об'єднання та вливання ФБК в російську компартію, а також спроба спільно із Геннадієм Зюгановим боротися за голоси виборців на наступних виборах. Коли і якщо вони відбудуться. Адже єдиний позитивний герой цього двосерійного фільму – Зюганов. Решта піднесена глядачеві із серйозним мінусом.

Тож мені здається, що це недоречна з погляду часу виборча агітка для компартії. Напевно, вона має сенс лише в тому випадку, якщо ФБК планує перетягнути на себе голоси виборців, які підтримують комуністичну партію в Росії.

На відміну від решти політичних партій, які Путін знищив, комуністична партія за традицією ще жива й навіть отримує відсотки на виборах. До речі, лідер компартії Зюганов теж підтримав війну в Україні. Тому це єдиний сенс у створенні цього фільму.

Про те, що приватизацію нечесно проводили, багато крали та Єльцин пиячив, всі й так знають. Однак питання у тому, що були інші завдання – якнайшвидше послабити радянську державу й забрати все, чим ця держава володіла, щоб ця імперія зла ніколи не змогла піднятися. Усе одно, як ми бачимо, вона піднялася, бо не змогли вирішити це завдання остаточно.

Щодо грабіжництва, зокрема, у держави. Після 24 лютого, та й раніше, ми зрозуміли, що більше вкрадено – тим краще. Бо все, що може робити ця держава – кидати гроші на війну. Тож що більше цих коштів було витрачено на особисті потреби олігархів, то й на краще, бо інакше за гроші будували б не яхти та приватні літаки, а бойові кораблі та бомбардувальники. А головне, що створювалася ринкова економіка.

Можна, звісно, стверджувати, що олігархи все вкрали, але питання – що і в кого? Вони нічого ні в кого не крали. Та й нікого вони не зраджували, а те, що вони зрадили СРСР – то й слава Богу. Якщо вони ще й Росію зрадили – взагалі дуже добре. Тому все у цьому фільмі неправильне.

Єдиним зрадником у цьому фільмі була держбезпека СРСР, про яку жодного слова не сказали. ФСБ Марія Пєвчих (режисерка – 24 Канал) згадує три рази, коли називає посаду міністра державної безпеки Міхаїла Борсукова, тобто (у фільмі – 24 Канал) ФСБ – просто відсутній гравець в історії Росії 1989 – 2000 років. Насправді ж це був основний гравець.

Коржакова показували у фільмі, але як товариша Єльцина за чаркою. А Олександр Коржаков був керівником держбезпеки у той час, і вже тоді він ставив завдання захоплення влади. Він у 1996 році не зміг його реалізувати, а вже у 2000 році це зробили через Путіна.

До 1999 року ФСБ вже настільки контролювала ситуацію, що Єльцину поклали на стіл "колоду з трьох карт": Євгенія Примакова, колишнього директора Служби внутрішньої розвідки Росії, Сєргєя Степашина, колишнього директора ФСК (тоді так називалося ФСБ), і Владіміра Путіна – колишнього директора ФСБ. Він міг вибрати з цієї колоди кого завгодно, але влада все одно залишилася б у ФСБ. На наше нещастя, він обрав Путіна. Просто важче вигадати когось, хто був би гіршим, ніж він.

Путін – не головна проблема Росії

Я наведу цитату Андрія Піонтковського про Путіна: "Досить про Путіна. Зрештою це досить випадкова фігура. Не було б Путіна, знайшовся б Пупкін. Важливий путінізм, тобто той набір засобів, який використовує влада для свого відтворення. Путінізм – це вища і кінцева стадія бандитського капіталізму в Росії". Ви згодні з такою думкою?

Я не зовсім згоден з цим. Я дуже люблю і поважаю Андрія Андрійовича Піонтковського, у нас прекрасні стосунки, але у мене трошки інший погляд. Я вважаю, що при владі в Росії стоїть держбезпека як відомство. Ці люди поставили у 2000 році Путіна. Вибір з їхнього боку виявився правильним, бо ось Путін вже як чверть століття забезпечує для ФСБ керівництво країною. Це перший випадок в історії, коли держбезпека стоїть біля керма.

Путін утримує владу 25 років, крім тих 4 років, коли він свого приятеля Медведєва поставив замість себе на посаду, тому що йому потрібно було переписати за цей час конституцію. Це він успішно й зробив. Тож Путін керує 25 років державою, а як відомство цією державою керує ФСБ.

Звісно, це бандитська держава. Але, знову ж, коли більшовики прийшли до влади, абсолютно всім здавалося, що вони не зможуть утриматися при цій владі й пів року. Тому що вони буквально були бандитами, кримінальниками. Але це була не головна їхня проблема. Головна проблема виявилася не в тому, що бандити прийшли та захопили владу в Російській імперії, а в тому, що це більшовики захопили владу в Російській імперії.

Так і зараз. Капіталізм, на тлі якого до влади прийшла ФСБ, може й був корумпованим та бандитським. Можна погодитися, що Путін – крадій та корупціонер. Але це не головне, через що у всього світу є з ним проблеми. Важливо те, що всі ці люди прийшли до влади під егідою держбезпеки, а зараз ФСБ керує цією державою. А те, що серед співробітників ФСБ є злодії, бандити, корупціонери, це зрозуміло. Там хто завгодно є, як у будь-якій величезній структурі.

Ми до кінця навіть не розуміємо, скільки сотень тисяч людей у ній працює. Але це дуже потужна структура. Їй уже більше ніж сто років, вона пережила розвал Радянського Союзу, і її завдання, як у будь-якого таємного відомства, залишатися в тіні. Щоб ми їх не бачили, щоб ми навіть зараз не розуміли, що за всім стоїть ФСБ. Тому ми так легко кидаємося на якісь яскраві події, вчіплюємося за них і вважаємо, що ось воно, що "не те" в Росії.

А "не те" там лише одне – держбезпека при владі. Якби не ця структура, може, все б було нормально в Росії. Але вже 1991 року, у перший день демократичної революції, все було втрачено. Тобто шансу в Росії стати демократією не було. І цьому теж є докази. У перший день демократичної революції на знаменитому танку, з якого виступав Єльцин, поруч із ним вже стояв Олександр Коржаков, Віктор Золотов – майбутній начальник охорони Путіна. За Собчаком уже стоїть Путін як помічник Собчака і так далі.

Тобто на цій шахівниці вже усі були так розставлені, що в "демократичного короля" шансів не отримати мат не було. Та і Єльцин був далеким, відверто кажучи, від "демократичного короля". Тож це теж, звісно, зіграло свою роль. Але, можливо, якби він не був далеким, його б ніхто близько не підпустив до влади.

Тож ми схильні недооцінювати роль ФСБ у радянській та у російській історії. Це неправильно. Це головна причина, через яку з сучасною Росією сталися всі ті біди, які сталися.

Чого страшно боїться диктатор

Чи є речі, яких боїться зараз Путін? Програти війну, опинитися в Гаазі? Можливо, втратити владу шляхом перевороту?

Це все взаємопов'язані речі. У Гаазі він може опинитися тільки якщо програє війну. Переворот малоймовірно відбудеться. Радше може статися палацовий переворот, тобто усунення Путіна. Так, теоретично це може відбутися, але знаєте, чомусь в історії цього ніколи не відбувається. І Гітлера не вдалося усунути, і Сталіна, поки він перші 30 років правив, не вдалося усунути. Потім, звісно, його усунули, але він на той момент вже 30 років злодіяння чинив.

Тому, звичайно, що довше Путін править, то більше шансів, що його усунуть як Сталіна. Чи боїться він цього? Так, звісно, він боїться. І тому там у нього є федеральна служба охорони, тому він створює росгвардію, намагався зібрати ПВК.

З одного боку люди довкола нього є здебільшого військовими – вони підкоряються жорсткій дисципліні та наказам. З іншого боку, досвід сучасної Росії показує, що там не можна захопити владу через переворот. Це намагався зробити у серпні 1991 року Владімір Крючков – голова КДБ – йому не вдалось. Це спробував зробити Олександр Коржаков 1996 року через "м'яку відставку Єльцина" та спробу скасування виборів – йому не вдалося. А ось у відносно законний спосіб через маніпуляцію конституцією, відставкою Єльцина та призначенням Путіна 1991 року – вийшло. Думаю, ФСБ засвоїла цей досвід.

Путін боїться, що режим впаде / Скриншот з відео

Не може, умовно, Патрушев з'явитися на екранах телевізорів та сказати, що за рішенням колегії ФСБ Владімір Путін відсторонений з посади через безумну поведінку, і тепер він (Патрушев – 24 Канал) керуватиме державою. У Росії просто немає таких інструментів. Власне, немає навіть інструмента усунення президента від влади. Він може хіба що померти або, як Єльцин, піти у відставку, а тоді, за конституцією, його змінює прем'єр-міністр.

У теорії є начебто поняття "імпічменту", яке дуже часто ми чули, коли дума хотіла через імпічмент зняти Єльцина. Але насправді голосування тоді не відбулося, і ми не знаємо, що б насправді сталося. Тобто чи погодився б Єльцин з рішенням думи, чи він сказав би, а хто ви взагалі такі і чому я маю погоджуватися з вашим рішенням?

Тож через переворот не можна зняти Путіна. І, найімовірніше, цього ніхто не буде робити. Тому що зброя перебуває в руках тільки у ФСБ, у росгвардії та в армії. Армією керує Шойгу, а сама армія в Росії завжди була безініціативною. Росгвардія – це Золотов, тобто теж путінська людина.

Залишається ФСБ, але вона вже стільки у своєму житті робила спроб, починаючи з 1918 року, захопити владу в Радянському Союзі, а потім у Росії, а змогла це зробити тільки 2000 року. Тому я не думаю, що ФСБ ризикуватиме поваленням Путіна заради якоїсь іншої людини. Тому що Путін забезпечує їм панування в країні як відомству.

Повторю, я не думаю, що нам варто чекати повалення Путіна з боку якихось сил. А ніяких громадянських сил у Росії не існує. Без зброї Путіна повалити неможливо. Тож найкращий шанс повалити Путіна – через перемогу України в цій війні, чого можна було б досягти легко і давно, якби у Заходу була правильна стратегія.

Але їхня стратегія зараз, на жаль, абсолютно неправильна. Вона полягає в тому, що Росія в цій війні не повинна програти, а Україна в цій війні не повинна виграти. Тоді як стратегія має бути прямо протилежною. Україна в цій війні повинна виграти, і тоді вже зруйнується режим Путіна – йде Путін і все стає на свої місця.

Залишилося тільки, щоб Захід прийшов до цієї думки й став би, відповідно, допомагати Україні, даючи їй пакети допомоги. Але не на умовах, що Україна не використовуватиме цю зброю для ударів по території Росії, а навпаки – на умовах, що Україна зобов'язана використовувати цю зброю для ударів по Росії, зокрема по Москві. Ось тоді цю війну буде виграно, і тоді впаде режим Путіна. І це єдине, чого Путін боїться.