Роботи на війні: чому майбутні війни можуть стати ще жорстокішими

Наслідки появи такої нестримної зброї на полі бою можуть виявитися набагато більш руйнівними, ніж ми можемо собі уявити. Насправді людство навряд чи усвідомлює стримуючий і пом'якшувальний вплив страху, втоми і стресу на жорстокість бойових дій.

Фокус переклав статтю Антоніо Салінаса про те, як роботи можуть зробити війни ще страшнішими.

Поширення автономної зброї вплине на ведення війни в майбутньому. Але ми не знаємо, як саме. Хоча нові технології виходять з інструкціями з експлуатації, вони не супроводжуються стратегією, доктриною або тактикою. Протягом усієї військової історії війна була пов'язана з людьми, які вбивали під покровом первісного почуття небезпеки і страху. Люди поводяться інакше, коли вважають, що в них є шанс померти. Сукупність психологічних стресів, що виникають під час бойових дій, може сприяти виникненню непорозумінь, які заважають утіленню в життя найхитромудріших "блакитних стрілочок" на бойових планах. З огляду на це, важливо з’ясувати, як поява у людини автономної зброї вплине на майбутній вигляд бою.

Військові технології перебувають на порозі революції, яка назавжди змінить вигляд війни. Автономна зброя, несприйнятлива до психологічних чинників бойових дій, вже не за горами і незабаром відкриє нову еру летальних озброєнь. Вона вплине на наступальні та оборонні операції і надасть нові стратегічні можливості. Розгортання автономної зброї здатне зробити війну ефективнішою, але водночас іще жорстокішою і страшнішою.

Як позбутися страху, втоми, стресу і нерішучості?

Страх, втома, стрес і нерішучість довгий час заважали інженерам розробляти військові плани. Але в епоху автономних воєн машини будуть несприйнятливими для цих почуттів. Багато хто з нас бачив або, можливо, навіть сам малював красиві сині стрілки на карті бойових дій, які неухильно рухаються до мети. Однак між плануванням в оперативному центрі та контактом із противником існує разюча відмінність. Бойові плани можуть швидко зійти нанівець з багатьох причин, але все зводиться до того, що люди — недосконалі втілювачі для планів.

Завдяки інвестиціям у жорстку підготовку сучасні військові розробили способи адаптації солдатів до бойового стресу і шоку. Проте жодні тренування не можуть повторити реальні небезпеки війни. Автономним машинам не знадобляться тренування, щоб виробити мужність під вогнем. Їхню мужність буде запрограмовано в їхньому коді.

Втома і стрес, які завжди впливали на людські армії, незнані автономній зброї. Ефективність людського підрозділу може знижуватися, що довше він перебуває в бою і що більше потребує відпочинку. Навіть у дистанційних війнах пілоти безпілотників схильні до стресів, пов'язаних із нескінченним спостереженням за ціллю, а також із убивством, що може впливати на них у різні способи, включно з посттравматичним стресовим розладом. Автономним "бойовим роботам" не потрібен час на відпочинок далеко від вихору боїв. Їхня витривалість не буде обмежена тілом, що потребує відпочинку або терапії. Натомість їхня продуктивність визначається лише наявністю пального та зношеністю обладнання.

Ті з нас, хто особисто стикався з бойовими діями, знають, що під час бою люди можуть застигнути або завагатися. Завмирання, або те, що в медицині називається гострою стресовою реакцією, може вивести солдатів з ладу на різні часові проміжки — від кількох секунд і хвилин до всього бою. Автономна зброя, несприйнятлива до стресу, не страждатиме від таких психологічних реакцій, що гальмують її роботу. Найімовірніше, наші майбутні автономні товариші не стануть вагатися і завмирати. Замість цього автономні воїни продовжать вбивати ворожих комбатантів з тією ж легкістю, з якою камера стеження фотографує автомобіль, що перевищує швидкість.

Стратегія, напад і оборона в автономних війнах

Автономні армії здатні назавжди вплинути на ведення наступальних і оборонних операцій, а також на стратегічну варіативність. Ширше використання автономної летальної зброї, безсумнівно, відкриє скриньку Пандори, пропонуючи командирам і політикам інструмент, наслідки якого ми можемо тільки намагатися передбачити, зокрема і щодо його смертоносності. У доповіді Гарвардського центру Белтера за 2017 рік ідеться про те, що летальна автономна зброя може виявитися "такою ж руйнівною, як і ядерна". Платформи, несприйнятливі до доводів розуму, умовлянь, жалості або страху, усунуть психологічні та фізичні обмеження, які тривалий час заважали втіленню в життя найгеніальніших планів.

Під час атаки люди можуть завмерти, психологічно зламатися або втекти під час наступальних операцій — задовго до відмови своїх фізичних можливостей. Своєю чергою, автономні підрозділи, що ведуть наступ, не зупиняться, навіть зазнавши величезних втрат. Вони наступатимуть доти, доки їхня програма не накаже припинити. Смертоносна автономна зброя буде послідовно домагатися того, чого хочуть планувальники: забезпечувати перемогу "синіх стрілочок". Їх не турбуватиме ні свист куль, ні втрати побратимів. Автономній зброї не доведеться припиняти свої атаки, щоб організувати медичну евакуацію. Вони зможуть проплисти, проїхати або пролетіти повз палаючі корпуси своїх побратимів — і продовжувати нести смерть у промислових масштабах.

Ті самі чинники слід враховувати і під час проведення оборонних операцій. Людські підрозділи в історії здавалися або відступали задовго до того, як виснажувалася їхня загальна здатність до опору. Людське серце відмовляє раніше, ніж бойова ефективність підрозділу. Міць автономних платформ в обороні може виявитися навіть більш смертоносною, ніж кулемети й артилерія під час Першої світової війни. В оборонних операціях бій "до останньої людини" вже давно став аномалією, як, наприклад, в історії Фермопіл або Аламо. Однак із появою автономних платформ боротьба до останньої машини стане не винятком, а нормою.

Ще один момент, на який слід зважати в цій новій ері воєн: усунення страху та ризику стосується не лише учасників бойових дій, а й політиків, які розглядають стратегічні варіанти. Можливо, політики будуть менш обережними у використанні військового інструменту влади, коли життя їхніх людей не піддаються ризику. Поширення автономної зброї може також надати державам більшої стійкості, підтримуючи волю народу до боротьби відсутністю людських жертв, особливо під час невеликих воєн. Протестів з вимогою повернути "наші машини" додому, швидше за все, не буде.

Чи врятує нас регулювання?

Міжнародних правил для автономних систем не існує. В армії США солдати проходять ретельну підготовку з юридичного боку збройних конфліктів і знають, що вони не зобов'язані виконувати незаконні накази. Однак автономна зброя не буде не підкорятися наказам або піддаватися гуманістичним почуттям. Машини вбиватимуть усе, що або кого вони запрограмовані знищувати, і це робить їх привабливим інструментом для потенційних прихильників воєнних злочинів, авторитарних режимів і підбурювачів геноциду. Авторитарним режимам не доведеться турбуватися про те, що їхні війська не наважаться вбивати натовпи демонстрантів. Замість цього автономні сили придушуватимуть повстання з холодною ефективністю. Підбурювачам геноциду теж не доведеться покладатися на радикально налаштовані війська або спецпідрозділи для вчинення масових злодіянь.

З огляду на ризики для міжнародного та гуманітарного права, національні держави повинні серйозно обговорити питання про регулювання та контроль за поширенням автономної зброї на міжнародному рівні. Одна з ключових проблем регулювання автономної зброї полягає в тому, що технології розвиваються швидше, ніж ми можемо їх контролювати. Наразі автономна зброя не регулюється договорами в галузі міжнародного гуманітарного права. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш уже багато років виступає за заборону летальних автономних систем озброєнь і закликає розробити юридично зобов'язуючий документ щодо їхньої заборони. Поки що політика США не забороняє розробку або застосування автономної зброї. Однак Сполучені Штати беруть участь у роботі міжнародної дискусійної групи, відомої як "Група урядових експертів", яка розглядає пропозиції щодо регулювання автономної зброї. Конвенція про конкретні види конвенційної зброї може мати деякі корисні прецеденти, наприклад, її положення, спрямовані на обмеження невибіркової шкоди від сухопутних мін. Але за відсутності будь-яких міжнародних угод щодо контролю або регулювання технології автономної зброї не існує жодних гарантій, які могли б запобігти поширенню цієї технології як серед національних держав, так і серед недержавних суб'єктів.

Висновок

Обмеживши або повністю усунувши елементи страху, втоми, стресу і нерішучості, багато хто з наших атак і оборонних систем досягатимуть своїх кривавих цілей з холодною ефективністю і швидкістю, небаченою раніше на полі бою. Одна з багатьох речей на війні, яких нам слід остерігатися, — це коли вбивати стає занадто легко.

Після випробувань атомної бомби виявилося, що вона не спалить атмосферу Землі. У підсумку ці побоювання виявилися безпідставними або, щонайменше, помилковими. Чи уготована подібна доля небезпекам, на які я тут вказую? Можливо. Але тільки якщо ми розберемося з головним питанням і знайдемо реальні відповіді у вигляді політики, регулювання і технологічного контролю. Це головне питання звучить так: чи готові ми до нової революції у військовій справі, яка може відкрити нову еру, зробивши війну ще ефективнішою, гротескнішою і жахливішою?

Про автора

Антоніо Салінас — офіцер діючої армії та аспірант історичного факультету Джорджтаунського університету. Після закінчення навчання він викладатиме в Національному розвідувальному університеті. Салінас 25 років прослужив у морській піхоті та армії США, де командував солдатами в Афганістані та Іраку. Автор книг Siren's Song: The Allure of War і Boot Camp: The Making of a United States Marine.

Висловлені погляди належать автору і не відображають офіційну позицію або політику Міністерства армії, Міністерства оборони або уряду США.