Кастинг-директорка Орина Петрова: «Я у кожному проєкті ставлю собі задачу — відкривати нові обличчя й імена»

Орина Петрова народилася 1 жовтня 1987 року у Харкові. У дитинстві професійно займалася хореографією. Навчалася на театральному відділенні дитячої школи мистецтв №2. У 2009 році з відзнакою закінчила театральний факультет Харківського державного університету мистецтв імені Котляревського за спеціальністю акторка театру ляльок (акторка театру анімації). У грудні 2009 року почала працювати у відділі кастингу форматних проєктів телеканалу СТБ та паралельно зніматись у серіалах. У 2014 році стала керівницею відділу кастингу одного з творчих об'єднань телеканалу СТБ. Влітку 2015 року очолила відділ кастингу телеканалу «Інтер». З 2016 року співпрацює як кастинг-директорка й акторка з різними кінокомпаніями та продакшн-студіями.

Була кастинг-директоркою фільмів «Буча», «Новорічна зміна», серіалів «Зозулі», «Я — Надія», «Позивний “Тамада”»,  «Шлях», «Дитина з гарантією», «Зведена», «Непрекрасна леді», «Стань моєю тінню», «Якщо ти мене пробачиш», «Солона карамель», «Ні кроку назад!», «Ні кроку назад-2. На лінії фронту», «Кохання з заплющеними очима», «Преподи», «Птаха в клітці», короткометражних фільмів «Перезапис», «Харків мʼюзік фест відбувся» та «Вмираючий лебідь».

— Орино, скажіть, будь ласка, звідки у вас таке гарне і незвичне ім’я?

— Я народилася ще за часів Радянського Союзу, а Аріною запропонувала назвати мене моя бабуся, бо я з’явилася на світ саме в день Аріни. Тому у мене іменини і день народження  в один день — 1 жовтня. Але Аріна — це російська версія імені, а  українською мовою воно звучить як Орина, Орися, і так мені подобається набагато більше.

— Як ви стали кастинг-директоркою? Наскільки я знаю, спеціально цієї професії у нас начебто не навчають?

— Я за освітою акторка театру ляльок. Закінчила Харківську «театралку», а потім переїхала до столиці з метою підкорити її саме як акторка. Але випадково — хоча, напевно, нічого випадкового в нашому житті не трапляється — я потрапила в кастинг-відділ телеканалу СТБ. Я взагалі вірю в долю й у те, що все відбувається саме так, як має бути (посміхається). І так із 2009 року я почала працювати як кастинг-менеджерка форматних проєктів, таких як «Україна має талант», «Танцюють всі!» та «X-фактор». І, як виявилося, бути за кадром — це навіть ще цікавіше, ніж бути в самому кадрі, бо ти бачиш, як відбувається весь процес підготовки проекту. Саме з цього моменту, з кастингу телевізійних проєктів, почався мій шлях у кастингу взагалі. А вже у 2015 році мене запросили на телеканал «Інтер» очолити відділ кастингу, який у них як раз створювався. Саме тоді «відбувся» мій перший серіал, на якому я змогла поєднати свої навички з пошуку талановитих людей зі своєю акторською освітою. Це було дуже цікаво — шукати саме акторів, а не якихось неординарних особистостей і проводити з ними попередні інтерв’ю, як це було під час моєї роботи на СТБ. Тут мені потрібно було прочитати сценарій і вже під цей сценарій підбирати акторів, які підходили б під ролі і зовнішністю, і акторською майстерністю. Саме з цього все і почалося. Звісно, не все виходило одразу, були помилки, але я здобувала потрібний досвід, і зараз досить упевнено відчуваю себе в цій професії. Тож, якщо мене зараз запитати, ким я себе більше відчуваю — кастинг-директоркою чи акторкою, — то я однозначно скажу, що я — кастинг-директорка. Бо я дійсно отримую від цієї роботи величезне задоволення.

— Коли ви підбираєте акторів для якогось нового проєкту, то в першу чергу, мабуть пропонуєте ці ролі своїм друзям?

— У жодному разі. Наприклад, у мене є близька подруга,  з якою ми дружимо вже, мабуть, років дев’ять — і вона вперше знялася в моєму проєкті тільки торік. Я пропоную тих акторів, які на мою думку найбільше підходять на позицію, і якщо я розумію, що хтось із моїх хороших знайомих чи близьких друзів-акторів (яких у мене одиниці) може ідеально потрапити в персонажа, то чому ні? Зараз я працюю на проєкті для телеканалу «2+2» — і там у нас більш як 120 персонажів. Серед акторів, яким було запропоновано відповідні ролі у цьому серіалі, десь 60–70% — це люди, з якими я ніколи раніше не працювала. З кожним новим проєктом ставлю собі обов'язкову задачу — відкривати особисто для себе нові обличчя і нові імена, відкривати для себе нових акторів із різних міст, із різних регіонів України. І це, як на мене, дуже круто — дати можливість реалізувати свій шанс чудовим акторам не тільки зі столиці.

— З чого взагалі починається процес підбору акторів для якогось проєкту? У вас є якісь попередні перемовини з режисерами, продюсерами та сценаристами, як мають виглядати актори?

— Зазвичай я спочатку ознайомлююся з матеріалами проєкту, знайомлюся та спілкуюся з режисером, щоб обговорити його бачення та побажання. Кожен режисер зазвичай працює відмінно від інших, зі своїм особливим підходом. Саме тому мені подобається з кожним наступним проєктом знайомитися з новим режисером і переймати від нього якісь нові знання, якісь нові підходи до роботи з акторами. Це для мене важливо і цінно з професійної точки зору. Після прочитання сценарію в голові завжди виникають образи або вже добре знайомих акторів, або акторів, які потрапляли в поле мого зору: когось я могла бачити на сцені, когось — у якомусь іншому проєкті. Або це можуть бути люди, які надсилали свої дані в мою акторську базу. Я їх формую у файл-презентацію, який називається «дрімкаст». Це моє бачення основного акторського складу. Показую його режисерові. І тоді ми разом приходимо до якогось спільного рішення з урахуванням його пропозицій, щоб претенденти на роль влаштовували всіх. Хоча б на попередніх етапах. А далі я надсилаю акторам матеріали й пропоную зробити самопроби. І тих, чиї самопроби максимально підходять, максимально потрапляють в образ персонажів, ми запрошуємо вже на «живі» ансамблеві проби й намагаємося зібрати акторський склад майбутнього проєкту, як єдиний пазл. Я вважаю, що головна задача кастинг-директора — це влучно зібрати цей «пазл», щоб усі актори ідеально підходили один до одного. І саме це може стати однією з запорук успіху всього проєкту.

— От ви кажете, що намагаєтеся постійно шукати нові обличчя, відкривати для екрана нових акторів. Тобто можна сказати, що ви фактично даєте «путівку в життя» молодим акторам, даєте новий поштовх у їхній кар’єрі. І вони, певно, вам за це дуже вдячні.

— Я не можу сказати, що от так прямо даю путівку в нове життя акторам. Це просто моя робота, яку я люблю і яку я намагаюся робити якнайкраще. Але інколи дійсно трапляються ситуації, коли актора ніде не знімали, бо про нього просто не знали в індустрії або чомусь не звертали на нього уваги. А ми якимось випадковим чином знайомимося з цією людиною — і вона потім ідеально підходить під якогось персонажа, на якого я шукаю виконавця. Далі актора затверджують у проект, і завдяки цьому про нього дізнаються не тільки глядачі, а й продюсери і режисери. Інколи ми просто даємо людині змогу самій повірити в себе, показати та проявити свої таланти перед людьми, які приймають певні рішення в нашій індустрії — і після цього в неї може розпочатися новий цікавий творчий етап.

— Чи пропонували вам колись актори хабара за можливість потрапити на знімальний майданчик?

— Так, бувало. Інколи мені люди пишуть: «Запрошуйте, будь ласка, мене на проби — я готовий від гонорару віддавати вам якийсь відсоток, тільки візьміть мене». Як на мене, погано, що актори це взагалі роблять, не розуміючи, що створюючи пропозиції — створюють попит. Хоча це означає, що вони просто не знають, як інакше достукатись до когось в індустрії. А індустрії завжди будуть цікаві лише актори, які багато вкладають у себе знань і навичок та вміло їх застосовують. В принципі не розумію, як у творчому середовищі хабар може допомогти досягти якогось результату. Ще коли я вчилася у театральному інституті та спілкувалася зі своїми друзями дитинства, які вчилися в інших навчальних закладах, то я чула від них про хабарі, які беруть їхні викладачі. Було цікаво, як у нашому інституті можна дати хабаря та кому? Хіба що глядачам, щоб вони гучніше аплодували саме тобі — й усі б подумали: «який хороший актор» (сміється). Тож хоча хабарі інколи мені пропонують, я їх не беру. Я працюю винятково за гонорар від продакшну. Був ще випадок, коли мені спробували віддячити вже після зйомок. До мене підійшов актор, каже що хоче зі мною поговорити, і тулить мені в руки конверт. Я йому прямо заявила: «Прибери, щоб я цього навіть не бачила. Якщо хочеш мені віддячити, то подаруй шоколадку. Шоколадка — це максимум, що я можу від тебе прийняти». Він був спантеличений і навіть, яке мені здається, трохи образився на мене. Каже: «Це не хабар! Це просто моя вдячність від чистого серця». А я відповідаю: «Слухай, я отримую зарплатню, я роблю свою роботу та не бачу потреби у такій вдячності з твого боку». Припустимо, когось затвердять за хабар на роль, але що далі? Далі все одно буде робота в кадрі, там усе залежить від здібностей людини, навичок, певного таланту. А якщо всього цього немає, то ніякий хабар не допоможе.

— Багато акторів зараз захищають Україну зі зброєю у руках. Але інколи  деякі з них знаходять можливість знятися у якихось проєктах. Як ви контактуєте і запрошуєте на зйомки виконавців, які проходять службу в ЗСУ?

— Тут у першу чергу має значення, де перебуває актор: чи бере участь безпосередньо в бойових діях, чи перебуває на службі далеко від лінії фронту та чи взагалі є у нього можливість відлучатися з частини. Я знаю кількох акторів, у яких є домовленість із їхнім командуванням, що якщо є така можливість і для них буде цікава роль, то їх можуть відпускати на деякий час зі служби. Але це скоріше виняток, ніж правила. Своєю чергою ми надаємо командуванню частини від продакшну офіційний запит про те, що ми на конкретні дати запрошуємо на зйомки цього актора та просимо надати йому відгул для участі у проєкті. Бувають випадки, що можна навіть обійтись і без такого документу, коли людина перебуває або на ротації, або у плановій відпустці, або проходить службу у Києві чи Київській області та теж має змогу долучитися до знімального процесу. Тобто певний механізм співпраці з ними є, і у мене в останніх проєктах досить часто знімалися актори, які є чинними військовими. Для них це дуже важливо, тому що дає можливість хоч на деякий час повернутися до цивільного  життя, до своєї професії та якось психологічно «розвантажитись». І тому я завжди намагаюся запропонувати їм роль і надати змогу, якщо можна так сказати, відпочити від війни та знову займатися своєю улюбленою справою.

— Узагалі складно поєднати графік зйомок та відпустки акторів, які перебувають зараз в армії?

— Складно. Але ми пристосовуємося. Наприклад, у попередньому проєкті «Позивний “Тамада”» у нас знімався Володимир Ращук, який воює у складі батальйону «Свобода». І у той період, коли у нас планувалися зйомки та я готувала дрімкаст, я дізналася, що у них як раз відбувався добір військових до його батальйону. Тобто вони не перебували безпосередньо на фронті, й поки відбувалися навчання цих новобранців, Володя теоретично мав змогу зніматись. А у нас якраз був проєкт про військових, тому ми одразу запропонували Володі взяти участь у кастингу. Нам взагалі дуже пощастило, що Володя був частиною команди, бо окрім акторської роботи, він ще був на майданчику як консультант та експерт. Він підказував іншим акторам, як треба правильно тримати зброю, як користуватися амуніцією, як поводитись у якихось ситуаціях, щоб виглядати максимально органічно і правдиво в кадрі.

— Ви згадували про масштабний проєкт, у якому берете участь саме зараз. А можете  розказати, що це за проєкт і чим він цікавий для вас і може бути цікавим для глядачів?

— Це буде 16-серійний іронічний детектив «Батя». Його головний герой, колишній оперативник, такий собі крутий і принциповий дядько, який після контузії на фронті був демобілізований за станом здоров’я. Він має багатий досвід роботи в поліції, він може відчувати, коли людина бреше, він може за якимись дрібничками розказати, що сталося на місці злочину, все підмічає і все аналізує. У нього є донька, яка працює судмедексперткою та пропонує батькові стати консультантом у відділку поліції. Той дає згоду, але пізніше дізнається, що йому треба працювати разом із молодим слідчим, чоловіком доньки, про якого він узагалі нічого не знав. І оскільки той йому не подобається, між ними починаються якісь особисті конфлікти. А донька фактично «розривається» між двома чоловіками, яких вона любить: батьком і чоловіком.

— Тобто у серіалі буде три головних герої. Як ви підбирали на них акторів?

— Батю у нас грає актор Олександр Мельник і, якщо чесно, то на цю роль його запропонував наш режисер Дмитро Андріянов. Бо я коли читала синопсис, то уявляла собі в голові, що цей персонаж має виглядати трохи по-іншому — і візуально, і внутрішньо. І відповідно думала про інших акторів. Але, як виявилося, з Олександром Мельником, це було стовідсоткове потрапляння в образ. Він просто фантастичний актор. Він коли з’являється на майданчику, то одразу створює навколо себе якусь особливу атмосферу, наповнену позитивною енергією. Вся наша група його просто обожнює. Я не знаю, звідки він бере стільки енергії, але він дійсно – людина-свято.

Катя Олос, яка грає доньку головного героя, вже знімалася у головній ролі у нашому попередньому проєкті «Зозулі». Я її для себе відкрила випадково торік, після одного з майстер-класів, який вона у мене проходила. Тут вона грає судмедекспертку, тобто людину максимально холоднокровну, з мінімумом якихось яскраво виражених емоцій, профі у своїй галузі. І Катя повинна це так зіграти, щоб я як глядачка повірила, що вона може зробити  професійний огляд тіла та дати висновок щодо причин і обставин смерті. Мені здається, що Катюша також ідеально вписалася в цей образ. Вона взагалі дуже відповідально ставиться до роботи, і перед початком зйомок спеціально консультувалася у справжньої судмедекспертки, щоб отримати якісь практичні поради й максимально правдоподібно виглядати в кадрі й за рухами, манерою поводження тощо.

Її чоловіка грає Єгор Козлов — дуже талановитий молодий актор. Я раніше ніколи з ним не працювала, хоча він неодноразово брав участь у моїх кастингах на попередні проєкти. Але якось так ставалося, що жодного разу його в мої проєкти не затверджували. Але памʼятаєте, що я вірю в долю? (сміється) Знаю, що після початку повномасштабного вторгнення він навіть пробував себе в інших професіях, наприклад, працював офіціантом. А зараз він, як на мене, досить органічно вписався в цю роль. У нього також дуже цікавий персонаж — це молодий чоловік, який поїхав за кордон вчитися, щоб підвищити свою кваліфікацію слідчого. Він прогресивний і розумний, він стежить за собою, за тим, як виглядає, він завжди зі смаком і по-модному одягнений. Єгор і Катюша як пара в кадрі виглядають просто ідеально. Вони доповнюють один одного. Він більш жвавий і енергійний, а вона більш свідома, більш зосереджена, більш холодна. А між ними — Олександр Мельник, який значно нижче обох за зростом, але за енергійністю і емоційністю — наче вогонь. Знаєте, напевно, найголовніше, що має відбутися між акторами під час «живого» кастингу, під час «живих» ансамблевих проб, — це якась особлива «хімія». Так у них ця «хімія» проявилася відразу. І зараз всі вони щасливо співпрацюють на знімальному майданчику.