Молитва за Сполучені Штати. Як Онуфрій знайшов несподіваних заступників

Питання заборони Московської церкви в Україні (УПЦ МП), яке нібито зрушило з місця восени минулого року, застигло у Верховній Раді, як муха в бурштині. Проєкт змін до деяких законів щодо діяльності в Україні релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресором, був з боями проголосований в першому читанні ще в жовтні. А вже згодом, на початку року, спікер Руслан Стефанчук розповідав, що не бачить підстав не ставити це резонансне питання на затвердження в цілому. Проте вже травень, а допрацьований законопроєкт №8371 застряг у профільному комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики. Причому його члени рапортують, що вже зробили все від себе залежне, але подальше проходження проєкту заблокувалося на рівні апарату комітету. Він ніяк не може оприлюднити порівняльну таблицю між першим та другим читанням з відповідними правками.

Опозиція регулярно нагадує владі про цей «висяк». Але якщо просування заборони УПЦ МП у першому читанні супроводжувалося ефектними ритуалами, на кшталт збору підписів, то зараз такого ажіотажу і близько нема. «Нема сенсу цього робити, – зізнається один з ініціаторів збору підписів минулого року. – Тоді Давид та Андрій (Давид Арахамія та Андрій Мотовиловець – куратори монобільшості) просто проґавили момент, коли процес вже було не зупинити. З’явилася критична маса підписів, і всі, хто вичікував, були вимушені доєднуватися. А зараз такі «вольності», передусім, у «Слузі народу», придушать заздалегідь». 

«Білий шум» за океаном

У монобільшості існують два умовних крила, які чітко виступають «за» та «проти» заборони Московської церкви, і «болото», для якого це питання не є принциповим. Останнє орієнтується на суспільні настрої, які певною мірою й вплинули на голосування восени, та хитається між «радикальними» крилами.

Апологети УПЦ МП є куди агресивнішими, ніж її противники. Історіями про те, як вони буквально прогнозують колегам «божі кари», вже нікого в парламенті не здивуєш. На керівництво монобільшості у них інші методи впливу – прозорі натяки, що у разі проходження проєкту №8371 ця група піде на принцип і створить проблеми з насправді важливими для Банкової голосуваннями.

До того ж, не слід забувати про рештки забороненої проросійської фракції ОПЗЖ, розкидані по групах «Відновлення України» та «Платформа за життя та мир». Якщо у багатьох питаннях вони радо підставляють владі плече, то питання церкви є для них одним з небагатьох, компроміси за яким вони навіть не розглядають. Що також ставить під загрозу нинішню плідну співпрацю, яка влаштовує владу.

Усі ці фактори призвели до того, що урядовий законопроєкт, який був зареєстрований в Раді ще в січні минулого року, досі не прийнятий. Але тепер до вищезазначених перепон додалася ще одна – неоднозначна реакція наших американських партнерів. Хоча багатьом українцям здається очевидним, що структура, яка діє під брендом УПЦ, –  філіал РПЦ імені Кирила і Путіна в Україні, за океаном для деяких політиків «не все так однозначно».

Показово, що щодо справжньої суті Російської православної церкви прозріла навіть зазвичай дуже чемна та обережна Європа. ПАРЄ у своїй нещодавній резолюції на смерть Олексія Навального зробила висновок, що РПЦ, називаючи війну проти України і «сатанинського» Заходу «священною війною всіх росіян», спотворює християнську православну традицію і є співучасником злочинів режиму Путіна.

Проте російське лобі в США попрацювало дуже плідно, тому там нині й лунають голоси на захист свободи совісті та віросповідання. Найгучніше церковну тему в Україні розкручують ультраправі трампісти. Так колишній кандидат в президенти від республіканців Вівек Рамасвамі, який зійшов з гонки на користь Дональда Трампа, під час дебатів наголошував, що Україна «фінансує обмеження християн» за гроші американських платників податків. Звинуватив український уряд у забороні «цілої християнської конфесії» й одіозний інтерв’юер Володимира Путіна Такер Карлсон. Серед правок в багатостраждальний пакет допомоги Україні республіканка Марджорі Тейлор Грін вносила серед іншого вимогу звіту, який доведе, що українські християнські церкви здатні працювати без втручання уряду.  

До гучного захисту ображеної УПЦ МП доєдналося юридичне лобі. Так, відомий своєю давньою прихильністю до Московського патріархату ексдепутат Вадим Новинський винайняв юридичну компанію Amsterdam & Partners LLP для лобіювання інтересів УПЦ МП в Штатах. Адвокат Роберт Амстердам, який вражає своєю активністю, зібрав звіт обсягом понад 250 сторінок з нібито доказами нападів на церкву та її священників. Амстердам закликає припинити «стравлювати братів», «силою ділити майно» УПЦ МП та доводить, що церква, яку він захищає, жодним чином не пов’язана з Москвою та ідеологією «руського миру». Не вражають прихильників цієї логіки навіть ті факти, що такого видного діяча УПЦ МП, як митрополит Тульчинський і Брацлавський УПЦ МП Іонафан, Росія дуже хоче обміняти як військовополоненого. Закликами справа не обмежується – адвокат прямо погрожує депутатам Ради, які підтримають законопроєкт, санкціями. Погрози сиплються також і на адресу ЗМІ, зокрема «Главкома».

Хто саме буде запроваджувати санкції до українських нардепів, незрозуміло. Але низка американських сенаторів, які не надто знаються у «глибинах наших глибин», були спантеличені цим «білим шумом» від лобі УПЦ МП і пов’язували виділення допомоги з церковним питанням. Комісія США з міжнародної релігійної свободи навіть надсилала запит щодо можливих порушень релігійної свободи до Державної служби зі свободи совісті і національної політики. Останню планується наділити правом надавати висновок щодо підконтрольності тієї чи іншої церкви центрам впливу в державі-агресорі. Держслужбі довелося пояснювати, що законопроєкт № 8371 не має на меті обмеження свободи совісті, а покликаний розірвати зв’язки українців з «частиною військово-політичного комплексу» держави-агресора. Загальними зусиллями питання УПЦ МП вдалося вивести на маргінес надчутливого процесу затвердження пакета допомоги. Але захисники Московської церкви на цьому зупинятися не збираються.

Зараз – саме час?

Своєрідним холодним душем для Києва став нещодавній звіт Держдепу США, присвячений ситуації з правами людини в Україні 2023 року. У ньому заявлено, що українська влада не завжди поважає свободу слова та ЗМІ, потурає переслідуванню журналістів та намагається контролювати інформаційний простір за допомогою телемарафону. Про пригнічення Московської церкви у звіті не йдеться, проте, враховуючи потужну піаркампанію УПЦ МП, яка розгорнута в Штатах на гроші російських олігархів, такі сигнали цілком можуть з’явитися. Голова профільного комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв визнає, що проти законопроєкту №8371 грають як внутрішні процеси у Верховній Раді, так і настрої за океаном.

«У США до цього досить скептично ставляться республіканці, особливо крайнє трампістське крило, – каже Потураєв. – Вони досі вважають, що ми боремося з церквою та її паствою, а не з кремлівською агентурою. Є і в нас такі у фракції – головний аргумент цих депутатів полягає в тому, що якщо є претензії до конкретних зрадників та навідників серед священників, то треба заводити проти них справи та розбиратися з ними, а не з церквою. Так я наступного разу принесу на фракцію ту відверто антиукраїнську літературу, яку знайдено в Лаврі. Її зберігання не підпадає під кримінал, але там все очевидно. А нашим американським колегам, які вважають, що «не все так однозначно», покажу фотографії закатованих релігійних діячів різних конфесій. Може, тоді їхня думка зміниться. Принаймні, будемо працювати над цим». 

Відсилки членів монобільшості до американців, як нову причину чергового гальмування церковного законопроєкту, справляють враження не на всіх. Нардеп від «Голосу», голова комітету зі свободи слова Ярослав Юрчишин стверджує, що такі побоювання дійсно мали місце до моменту вирішення питання з американською допомогою, яке залежало від голосів консервативних республіканців. «Ряд республіканців-протестантів були дезорієнтовані, але коли наші протестанти приїхали та з ними поспілкувалися, це мало свій ефект. Зараз для американців ця тема вже не така критична, – впевнений Юрчишин. – Навпаки, набагато краще прийняти цей закон якомога швидше зараз, поки нема якоїсь нової критичної історії з макрофінансом чи ще чимось, коли росіяни знову витягнуть цю карту і почнуть використовувати ультратрампістів, аби її розкручувати. І чим далі відкладати, тим складніше буде приймати, бо кількість дискусійних тем тільки збільшуватиметься».

Нардеп від «Європейської солідарності» Микола Княжицький, який подавав альтернативний урядовому більш жорсткий законопроєкт, заявляє, що справа саме в інтригах монобільшості, а не в США. Він зауважує, що є приклади країн Балтії, де діють набагато жорсткіші подібні закони і жодних проблем з Вашингтоном це не викликає.

«Перед другим читанням відхилені дві мої принципові правки про те, що в цьому законі має бути прописаний Томос, і що саме ПЦУ має визначати, яку церкву вважати православною. Але всі інші правки були враховані, – перераховує Княжицький. –  Зокрема, церкві треба буде доводити відсутність зв'язків з РПЦ, а якщо цього зроблено не буде, все її майно конфіскується. УПЦ МП не матиме права використовувати комунальну землю та державне майно. Також врахована «правка Малюка» (голова СБУ просив, аби діяльність релігійної організації припинялася через суд у разі засудження її уповноважених осіб за низкою «воєнних статей» – «Главком»), правка з законопроєкту Ірини Констанкевич про спрощення переходів… Тому, в принципі, законопроєкт вийшов ефективним і саме тому його так бояться».

На зауваження, що «слуги» ризикують втратити в інших голосуваннях підтримку колишніх членів ОПЗЖ, і при цьому не здобути підтримку «ЄС», Княжицький знизує плечима: «ОПЗЖ насправді нікуди не дінеться – вони ж «полонені», голосують, аби їх просто до в’язниці не посадили. Так що це все відмовки і просто небажання значної частини монобільшості підтримувати законопроєкт. Вони є парафіянам цієї, так би мовити, церкви і хочуть її зберегти. Ми видали проєкт з комітету ще три тижні тому, він вже готовий, але застряг в апараті. Випустять звідти – буде мільйон інших причин його не виносити: комп'ютер зависне, кнопочка не спрацює, хтось захворіє, у когось буде відрядження… Америка тут взагалі ні до чого. Про гоніння УПЦ МП говорила тільки Марджорі Тейлор Грін (американська ультраправа конгресменша-трампістка – «Главком»), яка так само стверджувала, що Україні не треба давати допомогу. Ну, так давайте до неї тепер будемо прислухатися».

«Данилова (екссекретаря РНБО), який просував заборону УПЦ МП, вже нема, новому секретарю Радбезу не до цього, Малюку – також, Потураєв від Офісу президента відсунутий подалі, – пояснює співрозмовник «Главкома» у монобільшості. – Арахамія пояснює президенту, що на це нема голосів, Єрмак просто від цієї ідеї не в захваті. І взагалі запуск ще одного такого суспільного розколу Банкова не факт що витягне. Плюс є тверда впевненість, що голосування за цей законопроєкт дасть балів Порошенку і «ЄС». Тобто всі стріли щодо «переслідування християнства» полетять в Володимира Олександровича, а всі здобутки дістануться Петру Олексійовичу. Тож навіщо поспішати?»

Павло Вуєць, «Главком»