Пам’яті старшого стрільця ЗСУ Кирила Тілєєва

Восени 2022 року, коли тривав контрнаступ на Харківщині, група із п’яти бійців 81-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ, якою командував Кирило Тілєєв, отримала наказ захопити підконтрольний ворогу об’єкт у селі Новоселівка Донецької області. Російські військові влаштували українським бійцям засідку та відкрили вогонь із кулемета. За таких обставин Кирило загинув. Із усієї групи вижити тоді вдалося лише чернівчанину Максиму Станкевичу.

Під час відкриття меморіальної дошки на фасаді ліцею в Чернівцях, де навчався Кирило, Максим поділився спогадами про земляка:

- Кирило був хорошим другом, любив пожартувати. Ми із ним багато чого пройшли – від обстрілів у окопах, де довго чекали дозволу на контрнаступ, до його початку. Ми разом звільняли Богородичне, Святогірськ, дійшли до Соснового. А вже далі Новоселівки він, на жаль, не пройшов. Мені здавалося, що ми про все із ним говорили – і про кухню, і про тварин, і про дружин. Але для мене виявилося несподіванкою, що він був випускником цього ж ліцею, що й я, – сказав побратим загиблого.

Він розповів, що для Кирила великим авторитетом був батько, який пройшов Афганську війну. І Кирило до кінця зберігав батькову саперну лопатку, якою рив окопи.

Народився майбутній воїн у звичайній сім’ї робітників. До війни працював електриком. У юності захоплювався спортом, займався дзюдо, любив грати у футбол. Також любив тварин, особливо котів. На позиціях до нього прибилася кицька.

- Кирило був дуже веселий і компанійський. Любив влаштовувати родинні виїзди на природу із шашликами, запрошував друзів. Також любив їздити у гори, подорожувати. Завжди усім допомагав і всіх хотів захистити. Для своїх друзів готовий був віддати останню сорочку, – розповідає дружина загиблого бійця Тетяна.

Вона пригадує, що на початку повномасштабної війни чоловік сказав їй, що відмовляти його від вступу до ЗСУ буде марною справою, бо він уже все вирішив.

- Він сказав: «Вороги прийшли у мою хату, я не можу мовчки сидіти, повинен іти захищати свій дім». На третій ранок після початку повномасштабного вторгнення Кирило зібрався у військкомат. Звідти мені зателефіонував і попросив зібрати речі в рюкзак. І того ж дня долучився до війська, – говорить дружина.

Спочатку Кирило служив у Чернівцях, допомагав відновлювати електрику у військових частинах. Подав документи на переведення у десантно-штурмові війська. Пройшов співбесіду до 81-ї бригади та відправився спочатку на тренувальні збори, а далі – на передову у Донецьку область.

- Він розповідав, що там, на війні, була справжня чоловіча дружба. Мріяв про ті часи, коли ми після спільної перемоги будемо зустрічатися із сім’ями його побратимів, їздитимемо один до одного у гості. Завжди мене запевняв, що все буде добре і він скоро повернеться додому. А синові незадовго до своєї загибелі написав, що він більше не повернеться живим із війни, але просив мені нічого не казати, – ледве стримуючи сльози, пригадує жінка.

За словами Тетяни, у Кирила лише бабуся була етнічною українкою, серед предків були росіяни. Але все життя він відчував себе українцем, цікавився та любив історію нашої країни. Любов до своєї землі, до її історії Кирило встиг передати і своєму синові Андрію. Тепер юнак навчається у десятому класі ліцею, на стіні якого встановили меморіальну дошку його загиблому батькові.

Хлопець каже, що намагався тоді втішити батька, мотивувати і переконати, що все буде добре. А коли за кілька днів Кирило не вийшов на зв’язок із рідними, то Андрій зрозумів, що батько загинув.

Поховали Кирила Тілєєва у рідних Чернівцях 5 жовтня 2022 року.

Вічна слава і шана Герою!

Фото з сімейного архіву