Пам’яті солдата Романа Олійника

З дитинства мріяв стати військовослужбовцем

23-річний солдат, бойовий медик 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна Роман Олійник загинув 20 серпня 2022 року під час ворожого обстрілу на Херсонщині.

Роман родом із Боярки Київської області. Однак військова служба і кохання пов’язали його долю з Житомиром. Хлопець спочатку навчався на менеджера, потім пішов здобувати освіту кухаря, в якій розчарувався, бо хотів бути військовим. Свою мрію Роман таки здійснив, підписавши контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.

- Ми з Романом познайомилися 8 березня 2019 року в Житомирі, – згадує дружина Катерина. – Він тоді служив у 13-му батальйоні нашої 95-ї бригади. Ми з подружкою йшли вулицею і до нас підійшли хлопці – серед них був і Рома – й запропонували познайомитися. Наступного дня ми з ним зустрілися і одразу потоваришували. Вже у липні почали зустрічатися, а у вересні він зробив мені пропозицію. Чоловік постійно був на навчаннях або на завданнях в зоні проведення ООС. Із трьох років, які ми прожили з ним у шлюбі, тільки рік провели разом – це якщо скласти весь час, коли він був удома.

Роман постійно жив між армією та сім’єю. Приїздив на кілька днів, щоб розписатися з дружиною, потім – на народження сина, і знову повертався у військо. Катерина розповідає, що чоловік дуже радів, коли став батьком. Говорив, що візьме сина і об’їде з ним усіх родичів. Маленький Кирило – точна копія свого тата.

- Рома був дуже цілеспрямованою і темпераментною людиною. Він поспішав жити, постійно щось робив, кудись біг, а ще – дуже гарно малював. Чоловік завжди мене підтримував, я відчувала його любов. Зараз його дуже не вистачає. Коли в Романа закінчився контракт, я навіть не намагалася переконати його не підписувати новий, бо він бачив себе у військовій справі. Перед початком повномасштабної війни Роман пішов на цивільну роботу, але вона йому не подобалася. Його покликанням була армія, – говорить Катерина.

Роман казав дружині, що повномасштабна війна є неминучою. Уранці 24 лютого одразу поїхав у військкомат. Через кілька годин зателефонував та повідомив, що потрапив у територіальну оборону, попросив зібрати речі.

- Мій чоловік потім перейшов у 1-шу окрему бригаду спеціального призначення імені Івана Богуна. Йому було нудно в Житомирі, бо він хотів туди, де йшли бойові дії. Рома дуже обурювався, що на війну брали добровольців без досвіду, а не його. Він спочатку перебував у Кривому Розі. Про те, що виїжджав на завдання у Херсонську область, чоловік мені одразу не розповідав, бо дуже мене беріг, але потім зізнався. На війні у нього був позивний «Циклоп», який він отримав ще у 95-й бригаді, – каже дружина.

Востаннє Роман бачився із сім’єю у серпні 2022 року. Він тоді приїхав на тиждень у відпустку, а дружина із сином повернулися з Польщі, куди евакуювалися. Катерина пригадує, що за день до від’їзду чоловіка на фронт вони купили собі нові обручки, бо його розламалася. Коли він від’їжджав, не заводився автомобіль, яким Роман приїхав додому, тому він замінив акумулятор зі своєї машини. 13 серпня воїн поїхав з дому, а рівно за тиждень, 20 серпня, загинув. Того дня Роман розмовляв із дружиною, розповідав, що копає окоп, бо довкола – гаряче, а ввечері вже не відповідав на її дзвінки.

Катерина пригадує, що за три дні до загибелі Роман замовив для неї букет із 25 троянд із короткою запискою: «Між нами – відстань, але для мене її не існує». У пам’ять про коханого вона зробила собі татуювання з цими словами, перекладеними англійською. Його останні троянди тепер із Катериною постійно, бо ними декорований дубовий столик, який вона замовила в пам’ять про чоловіка.

Романа Олійника поховали на Смолянському військовому кладовищі у Житомирі. Воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Маленький син ще не розуміє, що його тато помер. 4-річний Кирило знає, що татко – на небі, а коли бере в руки свій іграшковий автомат, каже: «Як у тата».