Передусім люди: історії ЛГБТК+ зазвучали в українському кіно

ЛГБТ-люди почали ставати видимими в українському кіно.  Лише за останній рік вийшов художній фільм «Уроки толерантності» Аркадія Напиталюка, документальний проєкт «Ілюзія рівності» Координаційного центру мовлення нацспільнот та проєктів з розмаїття Суспільного, серіал «Перші дні» з епізодом «Мами» FILMUA Group, де історії представників ЛГБТ-спільноти потужно звучать не як маніфест, а голоси звичайних людей. Остання стрічка була представлена на другому міжнародному фестивалі квір-кіно Sunnu Bunny, в межах якого відбувалася панельна дискусія  про різноманітність та руйнування стереотипів у соціально важливому контенті.

Чисельність ґеїв та лесбійок в Україні, за різними соціологічними даними, оцінюється від 420 тис. до 1,2 млн осіб. Вони  зовсім поряд вчаться, працюють, закохуються, мріють, намагаються створити сім’ї (хоч офіційно в Україні досі не мають на це права), боронять державу, тобто живуть життя.

Та через доволі нетолерантне і стигматизоване ставлення аудиторії та побоювання індустрії, ЛГБТ-історії ще донедавна не звучали з екранів, а якщо такі персонажі з’являлися, то здебільшого були карикатурними посьміховиськами. Утім штампи вже починають поступатися реалістичним персонажам, а ставлення до ЛГБТ-спільноти покращується. Так, згідно з опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології, у 2022 році 63,7% українців зазначили, що підтримують повне рівноправ’я людей різної сексуальної орієнтації, хоча ще в 2016-му таку підтримку висловлювало лише 33,4%.

Важливість історій

Правозахисники наголошують, що звучання ЛГБТ-історій в українському кіно лише сприятиме поширенню в суспільстві позитивного ставлення до геїв, лесбійок, бісексуальних людей та трансґендерів.

«Є дослідження про те, що, якщо люди знають когось особисто з числа ЛГБТ+ людей, бачать їх на екрані, то набагато простіше їх приймають. У США ще у 2000-х роках понад 70% людей знали когось з числа ЛГБТ+, а в Україні цей відсоток нині становить 5-10%», – зазначає радник з ґендерної рівності та соціальної інклюзії проєкту USAID-TCA Тимур Левчук.

За словами продюсерки документального фільму «Ілюзія рівності» Анастасії Гудими, під час створення стрічки команда намагалася зробити її так, аби не збурити хвилю хейту, а показати реальні історії ЛГБТ-людей, змушених в умовах війни ще й боротися за базові права.

«Як казав Віктор Франкл – психотерапевт, який пережив Аушвіц: “Перш за все важлива людина, а решта абсолютно не має значення”. Тому ми пішли цим шляхом. Люди просто розповідали свої історії, які не пов'язані з  ЛГБТ, не пов'язані з дискримінацією, але потім випливали моменти, що не так і що могло би бути краще для них», –  підкреслює Анастасія Гудима.

Продюсерка Анна Єлісєєва відзначила, що історія  епізоду «Мами» в «Перших днях» мала бути з фокусом на дитину, але коли головні акторки – Оксана Жданова і Антоніна Хижняк – почали роботу, вони розвинули цю історію. Вона стала дійсно про пару жінок, які досі не мають рівних прав в Україні.

Мотивація до прийняття

Суспільство зазвичай болісно реагує на те, з чим недостатньо знайоме. Ще й досі багато хто в Україні має стереотипно викривлене уявлення про ЛГБТ+. І хоч зараз у відкритому доступі можна легко знайти будь-яку інформацію, люди не поспішають її шукати або не хочуть, бо вже сформували своє ставлення. А ось через кіно вони отримують можливість помітити проблему, подивитися на неї іншими очима, поставити, врешті-решт собі запитання.

«Я сам вийшов з цієї території гомофобів і став людиною, котра врешті розуміє різнокольоровий світ, – зазначає режисер фільму «Уроки толерантності» Аркадій Непиталюк. – Зараз зустрічаю дуже багато людей таких самих, як я був колись. Їх лякає щось відмінне. Я пам'ятаю себе маленьким, коли мама чи батько мене з села вперше привезли в Хмельницький, і я зустрів темношкіру людину. Для мене це був ніби марсіанин. Ось в багатьох в Україні таке ж сприйняття ЛГБТ. Для мене важливо, щоб якомога більша аудиторія побачила мій фільм і зрозуміла,  що  взагалі такі люди (ЛГБТ – ред.) присутні в їхній реальності. Бо знаю по собі, що ти живеш і не віриш в їхнє існування. Від цього в тебе виникає страх. А тут бачиш цих людей на екрані. Вони, виявляється, ще й смішні, зворушливі, цікаві, і вже легше їх сприймати». 

Крім цього, люди стають відкритішими до появи на екранах нових нестереотипних героїв, історій, стосунків. Про це свідчать і рейтинги. Наприклад, епізод «Мами», в якому  перед глядачами постає лесбійська пара, став найуспішнішим з усієї антології «Перші дні».

«Цікаво, що за середньої частки телеканалу «1+1 Україна» у 4%, «Мами» взяли 6-7%. А ще серіал зацікавив молодшу аудиторію, ніж середня аудиторія каналу. І це хороший показник», –  говорить креативна продюсерка FILMUA Group, продюсерка серіалу «Перші дні» Анна Єлісєєва.

Рушії змін

Що ж робити, аби таких кіноісторій ставало більше? У представників креативної та правозахисної сфери немає однієї простої відповіді. По-перше, кіновиробництво завжди потребує залучення немалих коштів, а коли країна у війні, це доволі непросте завдання. По-друге,  потрібно активно займатися освітою людей.

«І ця освіта не стосується лише дітей, а й дорослих. Треба впроваджувати цю освітницьку історію про розмаїття, інклюзію, рівність, толерантність. Це складно. Та коли ти здобуваєш якісь знання і ділишся ними зі своїми родичами, існує ймовірність, що ти зміниш свою стереотипну думку і, можливо, хтось з твоїх родичів її змінить. Ось так поступово зміниться й суспільство»,  –  зауважує Анна Єлісєєва.

Також учасники та учасниці дискусії відзначили, що варто прислухатися до молодих авторів, підтримувати дебютантів, не боятися ризикувати. Адже вони вже сформувалися в інший парадигмі, і їхній голос звучить вільніше. 

А також те, що важливо опиратися розповсюдженому нині стримувачу змін у будь-якій сфері на ім’я «не на часі». Бо культура завжди на часі. Життя завжди на часі. Люди завжди на часі. Навіть під час війни. Особливо під час війни! 

Повний запис дискусії до доступний на платформі YouTube.