Жахіття Бучи та Ірпіня Донбас пережив ще у 2014 році

«Важко знайти кращого автомеханіка, ніж Кутак» – цю фразу чуєш від усіх, кому він допомагав у ремонтах автівок. Зараз він служить у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів і кожен день лагодить у машинах наслідки від їзди понівеченими дорогами Донбасу.

За спиною у нього сім років життя під окупацією, після яких він перебрався на територію, підконтрольну Україні. Однак спокійне життя тривало недовго – почалося повномасштабне вторгнення, в перші місяці якого його будинок було вщент зруйновано. Перевізши свою родину на західну Україну, він пішов у військкомат і невдовзі повернувся на рідний Донбас в якості солдата.

Після першої ж ночі в Соледарі побратими вигнали його спати на двір, через його епічний храп. На наступну ніч у те місце в будинку, де він до цього спав, прилетів снаряд «Граду». Побратима, що спав поруч із Кутаком, задвохсотило, а сам Кутак залишився без єдиної подряпини. «Мені часто щастить. Завдяки цьому і тримаюсь подосі», – з сумною посмішкою сказав боєць, згадуючи подібні випадки.

В перші місяці на фронті він був у складі кулеметного розрахунку. Одного дня по його вогневій позиції відпрацював танк противника. Снаряд розірвався в чотирьох метрах від Кутака, але при цьому його не зачепив жоден уламок. А іншим разом снаряд упав так само близько, проте не розірвався.

Однак щастило йому не завжди – після обстрілу по одній із позицій, де чергував Кутак, він отримав сильну контузію, що вилилася у заїкання. Воно з часом минуло. Та робота з кулеметом вилилася у страшні болі в попереку – далися взнаки міжхребцеві грижі і його пересадили за кермо. Так він повернувся до своєї улюбленої справи – водіння і ремонту автівок.

Найбільш надійною автівкою, що найкраще показала себе в умовах воєнних дій, механік називає Mercedes Vito 1993 року. За всі півтора року, протягом яких він активно возить бійців по лінії зіткнення, в цій машині тільки нещодавно з’явилася перша поломка – вийшло з ладу кріплення важелю. При тому, що в тиждень ця машина, бувало, проїжджала 5-7 тис км, а до того, як опинитися на фронті, їй дісталася непроста доля маршрутного таксі.

Хоч Кутак пішов в армію в 2022 році, проте війна докорінно змінила його життя ще в 2014 році. Тоді він жив у Донецьку. Мав своє СТО. З початком збройної агресії русні виїхати на підконтрольну території він не зміг. «У мене було кілька гаражів з інструментами і запчастинами, які я просто не міг перевезти. Днрасти одразу після захоплення влади прийшли до мене в гараж і запропонували служити у них інструктором по фіззазисту. Я до цього проходив спеціальні навчання і мав досвід в цій сфері. Я, звісно, відмовився від співпраці. Через три дні після цього до мене в СТО увірвалося 14 людей з автоматами, що схопили мене і відвезли у підвал телецентру, де поставили під ніж. Туди ж закинули і мою дружину», – згадав Кутак.

Поки боєць сидів у підвалі, російські терористи повикрадали цінний інструмент і запчатини з його СТО. А на підконтрольній території Україні його оголосили зниклим безвісти. В підвалі йому довелося просидіти близько трьох тижнів, протягом яких бійця неодноразово водили на розстріл. «Це було прикольно. Сидиш ти такий у підвалі і зненацька тебе хапають і ведуть кудись в окреме приміщення. Там приковують наручниками до металевих труб і починають бавитися затворами на автоматах. Отакі там були дебіли малолітні. В результаті там нікого так і не розстріляли. Чого вони від мене хотіли добитися – я так і не зрозумів», – посміхнувся механік.

Протягом цих трьох тижнів мої друзі шукали будь-які способи витягти мене звідти. І так, знайомі через знайомих вони вийшли на керівництво т.зв. «ДНР» і отримали у них дозвіл на те, щоби мене відпустили. «Через півроку після цього мені зателефонували місцеві мєнти і сказали приїхати у відділок, щоби написати заяву про те, що я не маю претензій до тих, хто намагався мене розстріляти», – згадав боєць і розсміявся.

Те, що творилося в 2014 році в Донецьку Кутак описує, як повне беззаконня. Людей, що тоді просто їхали по вулиці, могли зупинити, розстріляти і десь недалеко сховати тільки заради того, щоби відібрати у них машину. Тож із часом, коли в Донецьку ситуація більш менш стабілізувалася, то часто почали знаходити трупи в погрібцях. Така доля спіткала і одного з товаришів Кутака, якого вбили, щоби забрати у нього Honda Accord. Словом, те, про що заговорив увесь світ у 2022 році після людожерських злочинів російських терористів у Бучі та Ірпені, жителі Донбасу пережили ще у 2014-му.

Були серед цих трагічних подій і кумедні випадки – одного дня Кутака звинуватили у вбивстві ватажка т.зв. «днр» захарченка. «На своєму СТО мені регулярно доводилося ремонтувати автівки «днрастам». В один із літніх днів мені свою машину привіз на ремонт охоронець захарченка. Я працюю і тут телефонує мені батько, щоби сказати, що він у новинах почув про вбивство ватажка т.зв. «днр». Я з ним коротко поговорив, адже у мене було багато роботи. Закінчив я ремонт, коли було вже пізно. Автівку забрав власник, а я продовжив працювати в гаражі. Тут на порозі мого СТО з’являються представники місцевої поліції і забирають мене на допит прямо в брудній робі. Там мене питають: «Де ви були, коли вбили захарченка?». Я відповів, що не знаю, коли його там вбили, а про його смерть дізнався від батька, який живе на території, підконтрольній Україні.

В цей момент співробітник місцевих поліцаїв повертається до свого колеги і такий каже: «Я ж говорив, що в Україні про це раніше дізналися, ніж ми тут». Мене там ще помаринували у відділку, перевірили телефон, попитали якісь тупі питання і взяли відбитки пальців. Але ж після гаража руки у мене були повністю в мазуті. Тож спеціаліст по відбиткам пальців після цього довго відмивав свій спеціальний сканер для відбитків. В результаті, я так зрозумів, що вони зв’язалися з цим охоронцем захарченка, якому я лагодив автівку, і мене відпустили. Тоді в Донецьку цінували автомайстрів, адже спеціалістів було мало. Всіх нормальних автомеханіків або розігнали, або мобілізували. Тож таких, як я, на той момент у Донецьку лишалося мало. І якщо би мене розстріляли, то не лишилося би кому ремонтувати їх автівки», – розповів боєць.

Тривалий час Кутак не міг виїхати з Донецька через те, що посварився з одним із днрастів, який зробив його невиїзним. Та зі кілька років він добре відремонтував автівку іншому представнику терористів, який віддякував йому тим, що дав дозвіл на виїзд.

У 2021 році захворів батько бійця. Це змусило його остаточно кинути все у Донецьку і виїхати на підконтрольну територію України – у Велику Новосілку. «В Донецьку у мене залишилося СТО з інструментом і запчастинами, машина і взагалі все майно, яке у мене було. Це, звісно, все згодом розікрали. З собою я тоді взяв шорти, маленьку сумочку і тапки. У Великій Новосільці ми з кумом варили ворота, двері та робили меблі. А за півроку почалося велике вторгнення і я пішов в ЗСУ», – розказав боєць.

Штучний міф про російськомовний Донбас Кутак руйнує своєю вільною українською мовою, що ллється у нього абсолютно вільно. «Моє село Велика Новосілка Донецької області і всі навколишні села у нас україномовні. Моя мама розмовляє українською, а батько – грецькою. Село, де я народився, є давнім грецьким поселенням. Від батька походить цей мій позивний Кутак – це таке було сімейне прізвище, яке люди в давні часи давали один одному після того, як хтось набідокурив. З’явилося воно у моєї родини за часів прадіда після того, як він викрав свою майбутню дружину. В перекладі це слово означає, як би так м’якше сказати… ну, типу «перець»… просто в статті такі слова писати не заведено», – посміхнувся нащадок славного роду.

В минулому році через Велику Новосілку проходила лінія зіткнення і це була одна з найгарячіших точок фронту. Нині там немає жодного вцілілого будинку. На початку вторгнення росіяни обстрілювали це село залпами з 12-15 гармат. Їхньої ціллю були приблизно тридцять бійців ЗСУ, які зайшли в село для його оборони. Ці гармати два місяці поспіль поливали снарядами весь населений пункт, випалюючи його вщент. За словами Кутака, село росіяни знищили повністю, проте жодного військового чи військовий об’єкт вони не зачепили.

Сьогодні Кутак найбільше мріє про те, щоби купити матері будинок. Проте він не хоче, щоби він знаходився саме на території Донбасу, бо рідні краї принесли дуже багато болю.