Блохіну сказав, що на поле не вийду: Рикун – про кар'єру, курйози, Маркевича та збірну

"Игра мертва без гения касаний! Виват, Рыкун! Пора за дело, Саня!" – цей банер на трибунах у Харкові найкраще характеризував ставлення фанів Металіста до Олександра Рикуна. Та й під час матчів ветеранів Дніпра вболівальники на стадіон ішли, мабуть, у першу чергу для того, щоб подивитися на Сашка, якому сьогодні виповнюється 46 років.

Інтерв'ю від 2021 року

У відвертій архівній розмові з Максимом Розенко Олександр згадував, як його запрошували у Динамо та Шахтар, зізнавався, чому поїхав з Дніпра і розвінчав кілька історій, які вже встигли обрости легендами.

Читайте також: Легенда Дніпра працював в Німеччині кур’єром та будівельником

Богданич, ну хоч ви мене не обганяйте

– Пане Олександре, дійсно граєте за ветеранів?

– Так, декілька років тому в Дніпрі почали відроджувати ветеранський рух, проводимо як домашні, так і виїзні матчі. Співпрацю з Металістом завершив влітку 2014 року. Відпрацював майже три роки селекціонером. Їздив, дивився молодих хлопців. На той момент Металіст робив ставку на південноамериканських легіонерів. І була своя непогана молодь у Харкові.

Нарікань на мою роботу не було, як, втім, і супердосягнень. Намагався професійно виконувати свою роботу. Пішов, коли у Металіста почало все валитися. Маркевич пішов, потім Красніков, у клубі почалися серйозні фінансові проблеми. Вже було не до нас. Взагалі не до футболу.

– Вас у селекційний департамент клубу запросив Красніков. Напевно, він погоджував це запрошення з Маркевичем. Отже, Мирон Богданович на вас не тримає образи?

– Було різне, за кілька епізодів мені зараз соромно. Але у нас збереглися непогані стосунки. Міг пожартувати з ним. Свого часу проводили збори в Трускавці. Бігали кроси. Дорога йшла вгору. Кроси ніколи не були моєю "фішкою". Обганяли і молодь, і ветерани. Маркевич з нами бігав. І теж почав мене обганяти. Бачу, він вже попереду, видихнув: "Богданич, ну хоч ви мене не обганяйте".

– Навіть після березня 2009 року, коли ви несподівано опинилися в одній із львівських лікарень з переломами рук та ребер? Були чутки, що в стані алкогольного сп'яніння ви випали з третього поверху...

– З третього поверху – це перебільшення. Було трохи нижче. А загалом – диму без вогню не буває. Я в тій ситуації був винен. Пазли склалися невдало. Початок березня. Ми грали з ФК Львів у Добромилі фактично на болоті. Гру потрібно було скасовувати. Я взагалі не розумію, як арбітр вирішив, що газон відповідає рівню матчів Прем'єр-ліги.

У Львові команду очолював Ковалець, який до цього працював у тренерському штабі Металіста. Не розумію, чому не можна було реально подивитися на речі, на стан поля і домовитися про перенесення. У підсумку ми зіграли 1:1, мене замінили наприкінці першого тайму. Потім ми залишилися у Львові, точніше у Винниках. Я був засмучений. Спробував боротися зі стресом за допомогою алкоголю. Вийшло зовсім невдало. Подробицями ділитися не хочу.

– Ви ще встигли зіграти в наступному чемпіонаті за Металіст. Але до кінця сезону не дограли. Чому?

– Відновився, влітку поїхав з командою на збори. З осені почав грати. Провів декілька непоганих матчів. Але на той час до Харкова почали приїжджати висококласні легіонери. Шав'єр, Марлос. Будемо відверті: вони були молодші і швидші за мене. Мирон Богданович робив ставку на них.

Відверто поговорили з тренером, вирішили, що буде краще розірвати контракт на взаємовигідних умовах. Зараз із Богданичем телефонуємо один одному. Згадуємо той цікавий час, який разом провели в Металісті.

– Металіст дійсно сплатив Дніпру за ваш трансфер 2 мільйони доларів?

– Про це краще запитати у Краснікова або Стеценка. Начебто трохи більше – два з чимось. Спочатку мене взяли в оренду на півроку. Зателефонував Євген Красніков, запропонував змінити клуб. У Дніпрі на той момент я мав сумнівні перспективи, з Протасовим не було гарного контакту. Із себе провини за це не знімаю – були випадки, які не дуже приємно згадувати. У підсумку вирішив змінити середовище.

– Після оренди мова зайшла про повноцінне придбання?

– Сезон закінчився, я повернувся у Дніпро, поїхав з командою на збори. Там знову пару тренувань пропустив. Протасов відправив мене в "дубль". Пам'ятаю, на командних зборах він якось сказав, що Рикуну забороняє пити навіть пиво. Там сиділи 18-річні юніори. Я потім до нього зайшов, кажу, навіщо при дітях таке розповідаєш? Він із моїми аргументами погодився.

– З Кучеревським таких проблем у спілкуванні не було?

– Довелося і йому зі мною трохи повоювати. У лютому 2005 року в Кубку УЄФА ми зазнали прикрої домашньої поразки від Партизана – 0:1. До цього в гостях зіграли 2:2 і мали непогані шанси на прохід в 1/8 фіналу. Але пропустили на Метеорі гол за дві хвилини до кінця матчу. В українських ЗМІ ще потім вийшли заголовки "Партизан вистрелив із засідки".

Було дуже прикро. Дійшло до алкорозрядки. Прийшов несвіжий на тренування. Потрапив під гарячу руку Мефодіча. Він викликав до себе в кабінет. Почав кричати. Ваза була під рукою, підняв її, хотів у мене кинути. В останній момент взяв себе в руки.

Читайте також: Спартаку покаже перець наш великий тренер Ємець. Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, відмову Коломойського і договірняки

– З Коломойським розмов на підвищених тонах не було?

– Я з ним усього кілька разів спілкувався. Це не Ярославський, який міг приїжджати на базу Металіста майже кожен день. Коломойський приїжджав один-два рази на рік. Безпосередньо спілкувалися, коли підписував трирічний контракт. Через рік його перепідписали. Кажу, трохи додайте. Додали. Де був найбільший контракт? У Металісті. Цифри розкривати не буду.

Три мільйони доларів

– Вас хотіли бачити не тільки в Металісті, але і в Шахтарі та Динамо. Шлагбаумом на шляху до цих переходів стали три мільйони доларів, які Дніпро вимагав за ваш трансфер?

– Зокрема. І, будемо чесні, мої проблеми з режимом. Пропозиції надійшли практично одночасно. Про перехід у Шахтар зі мною розмовляв Віктор Прокопенко. Я порекомендував вести переговори з Дніпром. Мабуть, "гірники" вважали, що 3 мільйони – забагато.

З приводу переходу в Динамо зустрічався у Києві з Леонідом Буряком. Думаю, не склалося з тих же причин. Я це спокійно сприйняв.

– Ще були пропозиції?

– Запрошували у Росію, у ФК Москва і Локомотив. Сьомін дзвонив Павлову, здається, коли я ще виступав у Маріуполі. Але я тоді був потрібен Петровичу.

– Від європейських клубів запитів не було?

– Із Шандором Варгою зустрічалися у Франції, він пропонував зайнятися моїм працевлаштуванням в Європі. 6 червня 2004 року збірна України проводила матч проти Франції в Парижі. На Стад де Франс прийшли 72 тисячі глядачів. Перед грою Шандор сказав, що за мною будуть уважно спостерігати.

– Зачекайте, це той матч, коли ви відмовилися виходити на заміну?

– Так. У ЗМІ цю історію подали не зовсім так, як було насправді. "Сам виходь" Блохіну не казав. Сподівався, що випустять хоча б на півгодини. Зідан нам забив на 89-ій хвилині. Тільки після цього мені запропонували вийти на поле.

Я б зрозумів, якби це була тактична заміна – потягнути час. Але це товариський матч, ми програємо 0:1, що я можу зробити за три додані хвилини? Дива, звичайно, трапляються. І у футболі також. Але це буває вкрай рідко.

Трохи заграло самолюбство. Блохіну відповів, що не можу вийти. Він покликав Венглинського, Олег вийшов на 90-ій хвилині. Якби це був відбірковий матч, то я б собі такого не дозволив.

Читайте також: Лобановському відмовив і здолав Ромаріо: найкращого футболіста Казахстану хотіла Борусія Д, але він обрав Україну

– Як відреагував Блохін?

– Не думаю, що він образився. Потім казав, мовляв, ми з Рикуном зрозуміли один одного. Після цього інциденту якийсь час не викликав. Але через декілька місяців я знову отримав запрошення. 17 листопада вийшов на заміну у Стамбулі в матчі проти Туреччини.

Коли робив гольову передачу на Шеву, здалося, партнери по збірній думали, що буду бити сам, тож набігали на ворота суперників більше за інерцією. Але я не жадібний – відпасував і Андрій забив.

– Після цього голу, оцінивши якість передачі, Шевченко начебто вигукнув: "Де ви такого відкопали?"

– Про це не пам'ятаю. Мені з Шевою було комфортно, жартував із ним. Якось на тренуванні відпрацьовували вправу. Лежимо, за ногу один одного тримаємо. Кажу: "Хоча б раз у житті в руках 25 мільйонів потримаю". Шева посміявся.

– З гравців тільки Шева був на "ти" із Блохіним?

– Шева, як і всі, називав Блохіна "Володимирович". Може і на "ти", я вже не пам'ятаю. Але з повагаю – принаймні при мені субординацію не порушував.

132 кг

– Останнім клубом вашої професіональної кар'єри виявилася Ворскла. Якою була вага, коли приїхали в Полтаву?

– 99 кілограмів. Через місяць було 90. Навіть 89. Скинув 10 кілограмів. Довелося непросто. Мені 32 роки і ви ж самі знаєте тренування у Павлова. Коли Петрович покликав до Маріуполя, у мене там стався ренесанс. Другого ренесансу не вийшло. Місяць тренувався, вийшов на гру. З Волинню арбітр Кутаков мене вилучив. Повинен був пропустити два тижні.

Не стримався, порушив режим. Із Петровичем була домовленість, що працюємо до першого порушення режиму. По суті, разом вирішили, що настав час розлучитися. Спочатку насолоджувався свободою – січень і лютий провів удома, а не на зборах. А в липні зателефонував Женя Красніков, запропонував роботу селекціонером у Металісті.

Читайте також: Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

– Скільки зараз важите?

– У районі 110-115 кілограмів. Почав обмежувати себе в їжі, тому що доходило до 132 кілограмів. Зрозумів, що з цим треба щось робити. У Металісті важив 85 кілограмів. Коли закінчив із навантаженнями, буквально через три місяці пристойно набрав. Але ще під час ігрової кар'єри за місяць відпустки міг набрати 5-6 кілограмів. Після виходу з відпустки постійно боровся із зайвою вагою.

Особова справа

Олександр Рикун. Народився 6 травня 1978 року у Дніпрі Півзахисник.

Виступав за команди: Металург, Новомосковськ (1995-97), Дніпро, Дніпропетровськ (1998, 2003-06), Іллічівець, Маріуполь (1999-03), Металіст, Харків (2006-10), Ворскла, Полтава (2010). Працював селекціонером харківського Металіста (2011-14).

У 2004 році визнаний найкращим гравцем чемпіонату України. Опитування газети "Команда" пройшло серед 16 тренерів і 240 футболістів Вищої ліги. Рикун випередив Олександра Шовковського (2 місце), Матузалема (3 місце) та Анатолія Тимощука (4 місце). За збірну України провів 8 матчів (2002-06).

Максим Розенко, Чемпіон

При підтримці спецпроекту iGaming Champion БК.

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua