Куди веде «Грузинська мрія»: до Європи чи Росії?
Грузія перебуває на роздоріжжі.
Законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу», який завзято протягує через парламент керівна партія «Грузинська мрія», загострив внутрішньополітичні суперечності в країні й вивів на вулиці тисячі грузинів. Спад протестів на великодні свята не має обманювати. Це — затишшя перед новою бурею. Із 11 травня грузини знову почнуть бурхливо мітингувати біля парламенту, прагнучи не допустити ухвалення в третьому читанні аналога російського закону про іноагентів: голосування попередньо призначено на 17 травня.
Адже річ не тільки в тім, що закон ускладнить роботу неурядових організацій і обмежить ресурсні можливості опозиції: риторика й дії уряду ставлять під загрозу європейське та євроатлантичне майбутнє Грузії. «Закон про іноагентів жахливий. Але для керівної партії це — спосіб перевірити реакцію суспільства на нього та інші закони. А для нас — маркер зміни зовнішньополітичного курсу», — зазначив у коментарі ZN.UA автор Youtube-каналу «Новини Кавказу» Гела Васадзе.
По суті перед країною стоїть екзистенційний вибір — Росія чи Європа. Як зауважив російський журналіст Артемій Троїцький, «у Грузії є два знайомі виразні сценарії. «Україна-2014» — перемога народу й непростий шлях до вільного світу (сподіваюся, не настільки кривавий). І «Білорусь-2020» — поразка народу, репресії, ізоляція та приниження на роки». Але опитані нами експерти не беруться прогнозувати, чи переростуть ці протести в нову революцію.
Попри участь у протестах різних опозиційних партій і політиків ці акції не організовані опозиційними політичними силами. У коментарі ZN.UA директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос звернув увагу на те, що в грузинської опозиції немає ні загальновизнаного лідера, ні стратегічного плану дій. І тоді як опозиційні партії роз’єднані, «Грузинська мрія» лідирує в опитуваннях громадської думки: в березні вона мала підтримку 31%.
Водночас «Грузинська мрія» декларує курс на вступ країни до Євросоюзу. Проте попри заклики США та ЄС та погрози євродепутатів відкликати у Грузії статус кандидата на вступ до Євросоюзу керівна коаліція уперто проштовхує закон, звинувачуючи Захід в організації протестів. Тіньовий правитель Грузії, мільярдер Бідзіна Іванішвілі, у своєму виступі біля стін парламенту тиждень тому називав західних партнерів «іноземними агентами» і «партією глобальної війни».
Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі на сьогодні не бачить компромісних рішень: «Компроміс полягав у відкликанні закону. Це сталося раз, але вони (керівна партія. — В.К.) знову подали його». Тож попри масштабність протестів закон, найімовірніше, ухвалять під акомпанемент гумових куль, водометів і сльозоточивого газу. Водночас влада демонстративно відмовляється від діалогу як із протестувальниками, так і з західними партнерами.
Чому? Навіщо грузинський уряд, парламент, керівна партія, Бідзіна Іванішвілі домагаються ухвалення закону про іноагентів попри зовнішньо- та внутрішньополітичні наслідки? Навіщо йти на конфронтацію з власними громадянами й західними партнерами? Навіщо грузинська влада своїми діями ставить під удар євроінтеграційне майбутнє Грузії?
«Грузинська мрія» прагне привести країну до ЄС і розпоряджатися його фондами. Але також керівна партія хоче зберегти владу», — пояснює Гела Васадзе. Восени в Грузії відбудуться парламентські вибори. І «Грузинська мрія» планує знову здобути більшість голосів. Для політиків із керівної партії це — питання виживання: в разі перемоги опозиція пригадає репресії проти неї за останні дванадцять років. Водночас закон про іноагентів значно обмежить ресурси опозиції та зменшить її шанси на перемогу.
Схоже, в керівній партії впевнені, що ні США, ні ЄС не вдадуться до надзвичайних заходів, заморозивши статус Грузії як кандидата на вступ до Євросоюзу, й обмежаться традиційним висловленням стурбованості. Іванішвілі запевняє своїх прибічників, що країна вступить до Євросоюзу на власних умовах 2030 року, зберігши мир, власну самобутність і традиції. «Не думаю, що ЄС забере в Грузії статус кандидата, оскільки для Заходу є ризик втратити цю країну й серйозно посилити позиції Росії на Південному Кавказі. Але тиск Заходу на Тбілісі зростатиме», — вважає Ігор Семиволос.
Утім, Зурабішвілі вважає, що річ не тільки в прагненні Іванішвілі та керівної партії втримати владу. Ухвалюючи закон про іноагентів, «Грузинська мрія» прагне догодити Москві. Президент прямо називає кабінет прем’єра Іраклі Кобахідзе «російським урядом». І для таких звинувачень є підстави: як в економіці, так і в політиці керівна партія вжила заходів, які посилили вплив Росії в Грузії. Після 24 лютого 2022 року це стало очевидним.
Із моменту широкомасштабного російського вторгнення в Україну грузинська влада займала двоїсту позицію, намагаючись балансувати між Києвом і Москвою, Заходом і Росією. На позицію керівної коаліції впливає страх перед новим російським вторгненням: у Тбілісі бояться повторення російсько-грузинської війни 2008 року, бояться залишитися сам-на-сам із російською армією. Війна 2008 року показала, що Захід не відправлятиме військ до Грузії.
Нині Іванішвілі та його прихильники подають як досягнення правління «Грузинської мрії» те, що Грузію не вдалося втягти в протистояння з Росією. Водночас представники «Грузинської мрії» демонізують опозицію та звинувачують Київ, Вашингтон, Брюссель у тому, що ті нібито мають намір утягнути країну в конфлікт із Росією. Той-таки Іванішвілі запевняє виборців, що іноземні сили керуються бажанням повернути до Грузії «нелюдську та садистську диктатуру» й відкрити другий фронт.
Торгівля з Росією і справді посприяла економічному розвитку Грузії. За словами прем’єра Кобахідзе, в першому кварталі 2024 року зростання ВВП становило 7,8%, а інфляція 2023 року була меншою за 3%. «Значна кількість громадян Грузії одержала непоганий профіт від поліпшення відносин із Росією. Передусім у сфері туризму. Росія робить усе, щоб ці економічні зв’язки було поновлено», — констатує Ігор Семиволос.
Така спроба офіційного Тбілісі всидіти на двох стільцях більш ніж улаштовує Москву, оскільки, по-перше, під час реалізації «прагматичної політики» зростає економічна залежність Грузії від Росії. По-друге, посилюються авторитарні, антидемократичні та проросійські тенденції в політиці грузинської влади. По-третє, триває погіршення відносин не тільки з Києвом, а й із Заходом. По-четверте, зміцнюється позиція Росії в Південнокавказькому регіоні.
Та одночасно всидіти й у західному кріслі, й на російській табуретці стає дедалі важче. Хоч скільки б політики з керівної коаліції говорили про те, що уряд і парламент обстоюють інтереси Грузії, тамтешня влада виявляється дедалі більш проросійською. І грузинський закон про іноагентів це підтверджує.