Спокуса Великим шоломом: рецензія на фільм "Суперники"

В українському прокаті йде нова робота режисера "Назви мене своїм ім'ям", вийшла зухвала спортивна драма "Суперники" (Challengers) із Зендаєю в головній ролі.

У популярного тенісиста Арта Дональдсона(Майк Фейст) раптово забуксувала кар'єра - причому якраз перед турніром Великого шолома. Він втратив упевненість і почав програвати. Це, природно, не влаштовує, його ~~пані~~ дружину і менеджера - амбітну Ташу Дункан(Зендайя). Вона бурмоче про себе щось на кшталт "Зберися, ганчірка" і, щоб благовірний знову набув упевненості в собі, записує його учасником на дрібний турнір серії Challenger (тобто досить низького рівня). Але, виявляється, що в цьому ж турнірі бере участь Патрік Цвейг(Джош О'Коннор) - колись дуже перспективний тенісист, який зараз перебуває практично на дні - і рейтингу ATP, і життя. Але, найголовніше, колись він був найкращим другом Арта, і був не тільки успішнішим за нього на корті, а й у ліжку - і крутив роман саме з перспективною тенісисткою Ташею. Загалом, хвацько закручений сюжет.

Зендая, яка, як і багато хто в Голлівуді, починала кар'єру з діснеївського розважального теле- і кіномила, вже вкотре показує, як актрисі важливо мати грамотний менеджмент і ділову хватку. Звісно, без участі у великих франшизах (на кшталт "Людини-Павука") і гучних блокбастерах (на кшталт "Дюни") не обійтися, але потім уже можна буде самій іти у продюсерство і підбирати проєкти під себе. З гучних прикладів - такий шлях нещодавно пройшли Емма Стоун і Марго Роббі. І ось настала черга Зендайї та "Суперників".

Треба сказати, що режисера обрали підходящого - італієць Лука Гуаданьїно вже давно зробив собі репутацію в арт-мейнстримі (жарт чи ні - в його "Називай мене своїм ім'ям" Тімоті Шаламе "ганяв лисого" задовго до всякої "Дюни 2"). І його фільми охоче беруть і в мультиплекси, і на престижні фестивалі (власне, якби не страйки в Голлівуді, "Суперники" б відкрили минулорічний кіноогляд у Венеції).

Треба сказати, що Гуаданьїно впорався зі своєю роботою чудово - фільм водночас і вабить, і паморочить, і обманює очікування глядачів. Утім, рішення піднести "Суперників" публіці в рекламних матеріалах як чи то еротичну мелодраму в дусі, скажімо, "Мрійників" Бернардо Бертолуччі, чи то навіть спортивну драму на кшталт "Персонального рекорду" Роберта Тауна - явно ухвалював не режисер, а маркетинговий відділ.

А насправді фільм набагато ближчий до якихось у міру безглуздих, у міру вульгарних комедій 2000-х на кшталт "Лезвий слави" або навіть "Суперперців". І взагалі кіно вийшло досить камерним - і взагалі побудоване за класичною трьохактною п'єсовою системою. Персонажів, за великим рахунком, лише три, а декорації не балують різноманітністю - дія розвивається або на кортах, або в готелях.

Добре, що між Зендаєю, Файстом і О'Коннором склалася хороша хімія - і кожен веде свою партію впевнено, не забиваючи партнерів. Трохи шкода, звісно, що харизматика Файста (широкий загал може його знати за нещодавнім спілбергівським рімейком "Вестсайдської історії") Гуаданьїно змусив грати нарочито блякло і нудно, але сценарно цей хід добре зумовлений. Зендая добре грає жорстку й амбітну даму, яка свої мрії про спорт втілює через чоловіка (і готова заради успіху буквально на все). Ну а в О'Коннора роль суто зовні найвигідніша - такого собі чарівного гада і чарівного безжурного невдахи.

Не можна не похвалити і роботу постійного оператора Гуаданьїно - тайського спеца Сайомбху Мукдіпрома, який, напевно, провів чимало безсонних ночей, але вигадав безліч незвичайних ракурсів для показу тенісного матчу - ця благородна гра ще ніколи не бувала на екрані такою видовищною.

І, звісно ж - музика. Чудовою ідеєю режисера було продовжити співпрацю з оскароносним тандемом Трента Резнора й Аттікуса Росса (з ними він спрацювався на попередньому проекті - людожерській мелодрамі "Цілком і повністю" з тим же Шаламе). Саундтрек тут, мабуть, навіть що й окремий персонаж - благо, він зведений так, що часом заглушає діалоги героїв. При тому, що Резнор з Россом написали дуже яскраву і експресивну електронну музику, яка місцями досить безжально вганяє "дев'ятидюймові цвяхи" в стилі техно і хаус у вуха глядачеві.

Підсумовуючи, скажемо, що "Суперники" - вийшли хорошим, зухвалим, нахабним і барвистим фільмом. І надивлені люди, гадаємо, із задоволенням з ним ознайомляться, і звичайні відвідувачі мультиплексів мають глянути не без інтересу.