Вчені вперше спостерігали, як орангутанг лікує собі рану рослиною

Хоча є задокументовані випадки самолікування тварин, досі не було відомих випадків використання тваринами лікарських рослин для лікування своїх ран. Однак нещодавні спостереження біологів з Інституту поведінки тварин Макса Планка в Німеччині та Національного університету в Індонезії зафіксували, як самець суматранського орангутанга лікує травму обличчя цілющими рослинами.

Він їв і неодноразово застосовував сік в’юнкої рослини з протизапальними та болезаспокійливими властивостями, які зазвичай використовуються в традиційній медицині. Він також закрив всю рану сіткою із зелених рослин. Таким чином, медичне лікування ран могло виникнути у спільного предка, спільного для людей і орангутангів.

У той час як хвороблива поведінка та поведінка уникнення можна регулярно спостерігати у тварин, крім людей, самолікування у формі ковтання певних частин рослин широко поширене серед тварин, але проявляється з низькими частотами. Відомо, що найближчі родичі людини, людиноподібні мавпи, вживають певні рослини для лікування паразитів і натирають шкіру рослинним матеріалом для лікування болю в м’язах. Нещодавно в Габоні спостерігали, як група шимпанзе прикладала комах до ран. Однак ефективність такої поведінки досі невідома. Лікування ран біологічно активною речовиною досі не документовано.

Дослідження лікування ран орангутангом

У дослідженні, опублікованому в Scientific Reports, когнітивні та еволюційні біологи з Інституту поведінки тварин імені Макса Планка, Констанц, Німеччина, та Національного університету Індонезії повідомляють про докази активного лікування ран цілющою рослиною у дикого самця суматранського орангутанга. Дослідження під керівництвом Керолайн Шупплі та Ізабель Лаумер проводилося на дослідницькому майданчику Suaq Balimbing в Індонезії, який є охоронюваною зоною тропічних лісів, де проживає приблизно 150 суматранских орангутангів, що знаходяться під загрозою зникнення. «Під час щоденних спостережень за орангутангами ми помітили, що самець, на ім’я Ракус отримав рану на обличчі, швидше за все, під час бійки з сусіднім самцем», — каже Ізабель Лаумер (MPI-AB), перший автор дослідження.

Через три дні після травми Ракус вибірково зірвав листя ліани під загальною назвою Акар Кунінг (Fibraurea tinctoria), пожував їх, а потім неодноразово наносив отриманий сік точно на рану обличчя протягом кількох хвилин. В якості останнього кроку він повністю закрив рану пожованим листям.

Лаумер каже: «Цей та споріднені види ліан, які можна знайти в тропічних лісах Південно-Східної Азії, відомі своєю болезаспокійливою та жарознижувальною дією та використовуються в традиційній медицині для лікування різних захворювань, наприклад малярії. Аналіз хімічних сполук рослин показує присутність фуранодітерпеноїдів і алкалоїдів протоберберину, які, як відомо, мають антибактеріальну, протизапальну, протигрибкову, антиоксидантну та інші біологічні дії, важливі для загоєння ран».

Обговорення поведінкових намірів та походження

Спостереження протягом наступних днів не показали жодних ознак інфікування рани, і через п’ять днів рана була вже закрита. «Цікаво, що під час поранення Ракус також відпочивав більше звичайного. Сон позитивно впливає на загоєння ран, оскільки під час сну посилюється виділення гормону росту, синтез білка та поділ клітин», — пояснює вона.

Як і будь-яка інша поведінка самолікування у тварин, випадок, описаний у цьому дослідженні, викликає питання про те, наскільки ця поведінка є навмисною та як вона виникає. «Поведінка Ракуса виявилася навмисною, оскільки він вибірково обробив соком рослини свою рану на обличчі на правому боці, а не інші частини тіла. Поведінка також повторювалася кілька разів, не тільки з соком рослини, але також пізніше з більш твердим рослинним матеріалом, поки рана не була повністю покрита. Весь процес зайняв чимало часу», — каже Лаумер.

«Цілком можливо, що лікування ран за допомогою Fibraurea tinctoria орангутангами в Suaq з’явилося завдяки індивідуальним інноваціям», — каже Керолайн Шуплі, старший автор дослідження. «Орангутанги на місці рідко їдять рослину. Однак люди можуть випадково торкнутися своїх ран під час годування цією рослиною і таким чином ненавмисно нанести сік рослини на свої рани. Оскільки Fibraurea tinctoria має потужну знеболювальну дію, люди можуть відчути миттєве звільнення від болю, змушуючи їх повторювати поведінку кілька разів».

Оскільки така поведінка раніше не спостерігалася, можливо, лікування ран Fibraurea tinctoria поки що було відсутнє в поведінковому репертуарі популяції орангутангів Suaq. Як і всі дорослі чоловіки в цьому районі, Ракус не народився в Суаку, і його походження невідоме. «Самці орангутангів розходяться зі свого місця народження під час або після статевого дозрівання на великі відстані, щоб створити новий ареал проживання в іншій місцевості або переміщатися між ареалами проживання інших», — пояснює Шуплі. «Тому цілком можливо, що така поведінка демонструється більшою кількістю особин у його натальній популяції за межами дослідницької області Suaq».

Ця, можливо, інноваційна поведінка є першим звітом про активне лікування ран за допомогою біологічно активної речовини у великої людиноподібної мавпи та дає нове уявлення про існування самолікування у наших найближчих родичів та про еволюційне походження лікування ран загалом. «Лікування людських ран, швидше за все, вперше було згадано в медичному рукописі, який датується 2200 роком до нашої ери, де включалося очищення, накладення гіпсу та перев’язування ран певними речовинами для догляду за ранами», — каже Шуплі. «Оскільки форми активного лікування ран властиві не лише людині, а й африканським та азіатським людиноподібним мавпам, цілком можливо, що існує загальний базовий механізм для розпізнавання та застосування речовин з медичними або функціональними властивостями до ран і що наш останній спільний предок вже демонстрував подібні форми мазевої поведінки».