Український серіал «Зозулі» за держкошт vs російські «Сестри». Знайди різницю

Антоніна береже вашу нервову систему і робить це за вас! Тому, можливо, у мене трохи розхитана психіка, але що робити? Пам’ятаєте скандальний серіальний конкурс від Мінкульту? Коли ми знову всією Україною натхненно сралися в соцмережах, а основною жертвою нашого булінгу, хейту і цькувань став нещасний Юрій Горбунов зі своїм проєктом «СМТ Інгулець». Ось тут і тут, будь ласка, нагадайте собі, бо шановні читачі жаліються, що в мене довжелезні вступи. 

Так ось, якщо пересічні громадяни обурювалися цьому конкурсу через «неначасі», то у професійному середовищі критикували його закритість (у Держкіно, приміром, колись на пітчинги можна було прийти або подивитися трансляцію) і дуже короткі терміни на створення проєктів. У червні оголосили переможців, а на кінець року вже подавай готові серіали та фільми. Отаке вам і назнімають. Ці серіали вже кілька місяців виходять в ефіри різних каналів, і можу від себе сказати, що ці перестороги таки справдилися. 

А ще, пам’ятаєте, в колотнечі з «Інгульцем» була підозра, що він здертий із російських «Жуків». І там, і там хлопці тікають з великого міста в село і намагаються адаптуватися. Горбунов це заперечував і казав, що от просто є такі види комедійних сюжетів, які постійно повторюються.

Ну ок, розберімося тепер, що де повторюється в «Зозулях» та «Сестрах». Ага, тут я ще забула сказати, що серіали з цього конкурсу дуже часто виходять уже під іншими назвами. Типу щоб ми не здогадалися, напевне. Так ось, першочергово цей проєкт називався «Історія сестер».

За сюжетом три сестри, які роками не розмовляють, мусять зійтися після повномасштабного вторгнення в рідній хаті в рідному селі. Одна — боксерка з нарочито «пацанячою», агресивною поведінкою (Валя). Друга — дуже нервова вчителька з вічно ображеним характером (Оксана). Третя — успішна дизайнерка, розкішна жінка, яка приховує своє сільське походження і вічно бухає (Галя). Конфлікт є саме між учителькою та дизайнеркою (про причини ми дізнаємося лише в кінці серіалу), а боксерка їх постійно мирить. Мама дівчат померла, і її бажанням було, щоб доньки помирилися.

У російських «Сестрах» маємо таке. Три сестри, які роками не розмовляють, мусять зійтися в рідному місті (якийсь Рубцовськ чи Воронєж, сценаристи трактують його як якусь глушину), бо батько помер і лишив їм СТО. Одна — хабалка з агресивною поведінкою. Друга — екзальтована вчителька-кульбабка. Третя — розкішна та успішна бізнеследі, яка мала в носі цю діру, але згодом зацікавилася перспективами. Сваряться між собою хабалка і бізнеследі, а вчителька їх постійно мирить. У цій історії нам кажуть одразу, чому дівчата посварилися: батько пішов із сім’ї, знайшов нову дружину, одна донька його підтримала, інша — ні. Згодом батько помер. 

Можна, звісно, сказати, що таких сюжетів про сестер, які ворогують, хоч греблю гати. Ось у 90-ті на американському каналі NBC йшов популярний серіал «Сестри», тільки там було четверо головних героїнь, які з’їхалися в рідний будинок. Втім, ця історія була зовсім іншого формату — мильна опера, і сюжет там був далекий від описаного та значно складніший. 

У «Зозулях» та російських «Сестрах» спільного аж занадто багато. Приміром, там і там є лінія «доросла жінка — молодий хлопець», вона, погодьтеся, не надто поширена, щоб усе спихнути просто на кліше. Чи практично однакові фрази. Наприклад, у першій серії в нашому серіалі вчителька і дизайнерка починають сваритися, за ними спостерігають боксерка і бойфренд однієї з них:

Бойфренд: Чого вони так ненавидять одна одну? 

Боксерка: Стара історія. Вони десь років десять не бачилися. 

Дизайнерка: Дев’ять років! І 10 місяців. 

У російському дівчата сидять у нотаріуса, слухають відеозаповіт батька:

Нотаріус: Я вас залишу.

Бізнеследі: Сидіть, ми просто не розмовляємо.

Нотаріус: Давно?

Бізнеследі: 10 років.

Вчителька: І 4 місяці.

Взагалі в мене склалося враження, що все відбувалося так: формат купили в росіян до повномасштабного вторгнення з метою адаптації. Далі сталося повномасштабне, сценарій лежав, і тут оголосили конкурс у Мінкульті. За ті терміни написати новий сценарій було практично неможливо, тому взяли «Сестер», ще більше адаптували до умов великої війни — і ось вам вийшла така історія. 

Або я помиляюся і формат не купували, а вкрали. Або я вже зовсім не права і це просто такі сигнали з космосу, які надходять різним авторам і приносять однакові ідеї. Біда лиш у тім, що таких збігів у сюжетах у наших серіалах та в російських аж занадто багато. 

Давайте тепер до того, які ж вийшли ці наші з вами «Зозулі». Одразу напишу, що особисто я розумію військових, які взагалі в шоці, що фінансування йде на серіали, а не потреби війни. Ось, приміром, що каже військовий і кінопродюсер Володимир Яценко в інтерв'ю The Village: 

«Байдуже навіть зараз, серіали чи фільми. Я просто не знаю, як цим людям при зустрічі тиснути руку. Вони “рятують індустрію”, бо ж дають роботу людям під час війни. Ну, супер, потім робота теж може бути, у російських концентраційних таборах, газові камери прибирати чи ще щось. У тебе така німота, ти просто нічого не можеш пояснити цим людям, між вами така прірва, що її неможливо перейти». 

Нагадаю, велика частина кіношників протестує проти майбутнього пітчингу Держкіно (на якому передбачений і серіальний конкурс) і просить віддати ці гроші на дрони чи інші потреби військовослужбовців. 

Водночас не можна не визнавати, що контент — це серйозний складник національної безпеки, ми це вже багато разів перевіряли. А держфінансування справді може стимулювати виробників знімати значно кращий продукт. Менеджери телеканалів твердять, що в них немає грошей на хороші, якісні серіали. Тому знімають які знімають. А от якби можна було збільшити бюджети, оце б вони нам показали. Якщо відкинути іронію, то приклади все ж були.

Телевізійні серіали мають велику аудиторію, то чому б державі не допомогти і не влаштовувати конкурси, щоб дати нашим глядачам альтернативу? Проте я вважаю, що за державні гроші (якщо вже їх виділяють, попри суперечливість питання) повинні знімати серіали, які будуть значно якіснішими за звичні. Авторам повинні давати можливість експериментувати (і вимагати від них цієї оригінальності), краще працювати над сценарієм, персонажами, самими ідеями, логікою тощо.

У «Зозулях» же ми цього всього не бачимо, бо це абсолютно типова українська телевізійна комедія, головна проблема якої — сценарій. Репліки, діалоги й особливо жарти — все це явно розраховане на вкрай недолугих глядачів, якими вони є в уявленні телеменеджерів. Ну, він (сценарій), слава богу, хоч без поширеного в нас трешаку типу сексизму, гомофобії чи затурканих хохлів. За це вже треба подякувати. Але є про пронос. Валя несе каструлю з борщем сусідові, щоби помиритися. Проте не знає, що Оксана сипнула туди проносного. Сусідка, яка з’їла борщ, мусить мерщій бігти в туалет. Загалом гумор десь такий. 

Або. Дизайнерка Галя приїздить зі своїм дуже молодим бойфрендом Тарасіком (це найцікавіша, як на мене, лінія). Тарасік боїться мобілізації. У розмові з сусідкою він бреше, що Галя — то його мама, але сусідка згодом бачить, як вони цілуються. Тому розносить по селу, що вони — збоченці, а відповідний напис з’являється в них на воротах. Ситуація показує, наскільки швидко по селу розноситься інформація. Це має бути смішно. 

Є жарти про російський корабель. Особисто для мене це є маркером. У нас є дві найбільш застарілі та обридлі основи для жартів — посилання за російським кораблем та «душевно, по-домашньому». В «Зозулях» одразу кілька разів використовують цей боян, який уже несила слухати.

Приколи про ерекцію теж маємо. Бо як це, пронос є, а ерекції немає? Однокласник Оксани (вчительки), який давно в неї закоханий, збирається з нею на озеро й думає, що вона хоче з ним зайнятися сексом. Тому п’є таблетку для потенції. На озері в нього встає, і він біжить у воду ховатися.  Цю ж таблетку Оксана дає іншому своєму кавалеру (сусідові, якому носили діарейний борщ), думаючи, що то від голови. Коротше, в сусіда теж встає, і він теж біжить у воду ховатися. От вони там двоє і плавають. 

Ось так 16 серій у нас розвиваються події. Галя з Тарасіком вирішують питання мобілізації, Тарасікової незрілості і Галиної домінантності. Оксана все вибирає між двома залицяльниками. А Валя хоче на війну. Непоганий, до речі, був жарт в одному місці. Вже для справедливості згадаю. Вона приходить у ТЦК, жінка у військовій формі каже, що поки не візьмуть. На що Валя починає їй кричати: «Це тому, що я баба?». 

Валя не здається і записується в тероборону. Її серіал нам демонструє як купку чувачків, які ні на що особливо не здатні. Валя підозрює Тарасіка, що він працює на Росію, здає його колегам, і вони, надівши на нього мішок, кудись його везуть. Виявляється, що він «здавав позиції» своїй мамі. В останніх серіях один із героїв мчить на машині в лікарню, на швидкості проїжджає блокпост, а тероборонці просто розгублено і злякано розсипаються врізнобіч.

Можливо, автори хотіли стібанутися з тероборони у містах, віддалених від фронту? Але я хочу вірити, що це не так, бо зі стьобом над військовими нині треба бути обережними. Якщо згадати версію про адаптацію російського сценарію, то логічно, що лінія тероборони абсолютно бліда, адже більш повноцінна історія мала би бути оригінальною і продумуватися з самого початку, а не впихатися у вже наявний сценарій. Також треба врахувати, що після чергового скандалу з жартами «Єдиного кварталу» серйозно постало питання пікселю на акторах і акторках, особливо в комедійних жанрах. Лід тут дуже тонкий.

Також мені здалося, що у сценарії постійно щось губилося та забувалося. Приміром, у першій серії ми дізнаємося, що Оксану кидає наречений. І ця тема далі ніяк не розвивається, про неї всі забувають. Натомість в одній зі сцен сестри починають кепкувати з Оксани, що вона якась дратівлива, і кпинять, що в неї давно не було сексу. Питають: «Скажи, ну коли в тебе останній раз був секс?». І за ще більш роздратованою відповіддю Оксани розуміємо, що було то ген коли. Ну, звісно, в кожного своє поняття про «давно», проте героїня лише щойно розійшлася з хлопцем, тому й секс у неї, вочевидь, був не те щоб за царя Гороха. Тому така сцена була б можливою, якби сценарист просто забув, про що писав у першій серії, або якби сцени додавали чи змінювали вже по ходу п'єси. 

Далі ще одне. В Оксани, як я й писала, два кавалери. Спочатку вона обирає одного (однокласника) і починає зустрічатися. Інший (сусід) спересердя напивається і спить із Галею, яка теж трохи хильнула. Вже під кінець серіалу Оксана таки змінює вподобання і обирає сусіда. Але дізнається, що він переспав з її сестрою, сприймає це як зраду, плаче і розриває стосунки. Тобто вона кидає чоловіка за те, що він мав секс з іншою дівчиною тоді, коли вона зустрічалася з іншим чоловіком.  

Тобто або наша Оксанка — максимально притрушена (але інші герої на неї так не реагують), або сценарист знову забув, що писав у попередніх серіях. Звати його, до речі, Олексій Васильєв.

Режисер — Мирослав Латик. І він якраз хороший режисер, який уміє знімати кіно (подивіться «Королі репу») та непогані серіали. Під останнім маю на увазі «Новорічну шкереберть», яка вийшла на Новий рік. Це теж проєкт — переможець скандального мінкультівського конкурсу і називався він «Готель “Незабудка”», до якого ми всі несправедливо доколупалися через нібито російську назву. Хоча слово «незабудка» в українській мові існує. 

«Шкереберть-Незабудку» знімали дуже швидко, проте історія вийшла досить незвична для нашого телека: в невеличкому готелі в Карпатах застрягли абсолютно різні люди (заможний ухилянт із дружиною, військовий, волонтерка, дві подружки). З ними починає відбуватися справжній день байбака, і вони потрапляють у якусь петлю часу. Тому потрібно розібратися, як із неї вийти. 

Знято все теж у такий спосіб, що одразу розумієш: це не звична вітчизняна телевізійна комедія, а щось новеньке.

Тому будемо все спирати на сценарій, з яким нічого не можна було зробити. Хоча, начорта тоді за таке братися?

Актори та акторки хороші — давайте на чомусь уже позитивному закінчувати. Оксану грає Катерина Шереверова, яку ви могли бачити в інших серіалах і в «Забороненому», там вона грала Аллу Горську в розкішній перуці.

Щоправда, в «Зозулях» Катерину змушували дуже перегравати, напевне, вона мала викликати у глядачів роздратування своїми істериками та занудством. Як на мене, це було трохи більш карикатурно, ніж потребував жанр. 

Її однокласника грає чудовий комедійний актор та режисер Слава Бабенков, а сусіда — Дмитро Рибалевський, якого ви могли бачити в театрі Франка в ролі Коріолана чи Стенлі з «Трамваю “Бажання”».

Даша Трегубова перевтілилася в дизайнерку Галю, а її бойфренда зіграв Роланд Мішко, ім’я якого постійно пишуть з помилками. На місці продюсерів та режисерів я би придивилася до хлопчика краще, бо ролей у нього значно менше, ніж він заслуговує. 

Саме лінія їхніх персонажів мені сподобалася найбільше, хоча особливої «хімії» між акторами не відчувалося. Сподобалася, бо була найоригінальнішою і найбільш несподіваною. Я була спершу подумала, що доросла, заможна і красива жінка покине цього тюхтія нафіг до кінця серіалу, щоби глядачки схвально покивали головами. Проте вона цього не робить, бо кохає його. А чому б ні? Часто ми бачимо схожі пари, але з іншими ролями: молода вередлива дівчина і старший успішний чоловік, який її опікає.

Зрештою, ми розуміємо, що різниця у віці таки є проблемою, але вона вирішується, адже Тарасік починає розуміти, що йому потрібно вирости і стати відповідальнішим. Передбачувано він з ухилянта перетворюється на хлопця, як вирішує мобілізуватися. Щоправда, тут теж сценарій трохи підкачав. Поштовхом для зміни світогляду для нашого героя стала зустріч із військовим, другом дитинства і «практично братом», якого він проте заледве впізнав на вулиці. Ну й починає свій шлях до відповідальності та дорослості з того, що кидає наречену, тікаючи з церемонії. 

До зйомок також запросили молоду акторку та стендаперку Катерину Олос, яка зіграла Валю. Вона в нас стереотипна боксерка та дівчина, яка дуже хоче в армію. Тобто її треба зобразити максимально мужикуватою і щоб вона щосили кривлялася в частині сцен. Чомусь сильні емоції в наших серіалах часто заведено зображати через максимальну роботу з мімікою.

Саме з цим образом, як на мене, серйозно передали куті меду. Мало того, що це поширення стереотипу, так ще й стилістично героїня мала в рази більш гротескний образ, ніж інші. 

У Каті непогані стендапи, в яких вона грає значно природніше.

Хотіла закінчити на позитиві, проте згадала ще один жарт. В одній з останніх серій гусак з’їдає обручку, і Валя за ним бігає, пильнуючи його випорожнення. Проте я вірю, що колись у наших серіалах таки перестануть жартувати про гівно. Або перейдуть на рівень творців «Південного парку».

Фото: кадри з серіалу «Зозулі», пресслужба каналу «ТЕТ»